Справа № 420/9140/20
09 грудня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду 17 вересня 2020 року надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про зобов'язання вчинити дії, в якому позивач просить суд зобов'язати Міністерство юстиції надати визначення термінів, що вживаються в нормативно-правових документах «Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» і «Науково-методичні рекомендації з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5: «технічна помилка», «недолік», «доопрацювання», «технічні вимоги Правил дорожнього руху», «технічна точка зору».
Ухвалою від 22 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без руху. Встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.
02 жовтня 2002 року ухвалою продовжено ОСОБА_1 строк усунення недоліків позовної заяви та надано позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали. Роз'яснено, що виявлені недоліки повинні бути усунені шляхом надання до суду позовної заяви з уточненими позовними вимогами.
08 жовтня 2020 року позивачем до суду за вх. №41734/20 надано лист належним чином оформленою позовною заявою, в якій позовні вимоги викладені в наступній редакції:
1. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягає у ненаданні відповіді по суті поставлених питань у зверненнях ОСОБА_1 від 30.06.2020, 06.07.2020;
2. Зобов'язати Міністерство юстиції надати визначення термінів, що вживаються в нормативно-правових документах «Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» і «Науково-методичні рекомендації з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5: «технічна помилка», «недолік», «доопрацювання», «технічні вимоги Правил дорожнього руху», «технічна точка зору».
Ухвалою суду від 13 жовтня 2020 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (вх. №41734/20). Відкрито провадження у адміністративній справі. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що він звернувся до Міністерства юстиції України з проханням надати визначення термінів «технічна помилка», «недолік», «доопрацювання», використаних в нормативному документі «Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5, проте не отримав відповідь, а саме визначення термінів. Також, позивач звернувся до відповідача 06.07.2020 року із заявою надати відповідь щодо змісту понять «технічні вимоги Правил дорожнього руху» та «з технічної точки зору», однак відповіді не отримав. Вважає, що направлення відповідачем листів без надання відповіді є протиправною бездіяльністю, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовною заявою.
28 жовтня 2020 року до суду за вх. №ЕП/18886/20 від Міністерства юстиції України надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позовних вимог заперечує та зазначає, що ним була надана повна відповідь на питання, що порушенні у заявах позивача, додаткового тлумачення застосовані терміни не потребують оскільки є загальноприйнятими, вжитими у значеннях, закріплених за ними словником та не містять подвійного тлумачення. Зазначив, що зазначеними відповідями право позивача не порушено, а відтак протиправна бездіяльність з сторони Міністерства юстиції України відсутня.
03 листопада 2020 року до канцелярії суду за вх.№46285/20 від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначив, що Міністерство юстиції України зобов'язано роз'яснювати акти, які ним видаються, однак позивач не отримав повну та вичерпну відповідь на свої запити. Вказує, що звернення та зміст відповіді впливає на його інтереси, оскільки він є учасником дорожньо-транспортної пригоди та визнаний потерпілим, проте за результатами розслідування, на його думку, посадовими особами мало місце довільне тлумачення зазначених у запиті термінів.
11 листопада 2020 року до канцелярії суду за вх. №ЕП/20702/20 від Міністерства юстиції України надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач зазначає, що надав позивачу повні та вичерпні відповіді, при цьому право позивача не є порушеним.
Ухвалою суду від 16 листопада 2020 року в задоволенні клопотання позивача про розгляд справи №420/9140/20 з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом відповідача на позовну заяву, відповіддю на відзив та запереченнями, дослідивши обставини, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.
30 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України з листом (а.с.6-8), у якому, з посиланням на Закон України «Про звернення громадян» просив: « 1. Надати визначення термінів (понять) - «технічна помилка», «недолік», «доопрацювання», використаних в нормативному документі «Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», що затверджена наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 року №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 року №1950/5).
2. Надати перелік легітимних загальнодоступних нормативних документів, якими визначаються межі компетенції експертних спеціальностей 10.1. «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод», 10.4. «Транспортно-трасологічні дослідження».
Міністерство юстиції України надало відповідь на зазначене звернення у вигляді листа за вих. №34336/Т-19014/11.4.1 від 03.08.2020 року (а.с.9-11), у якій зазначило, що терміни, які використовуються в цій Інструкції, вживаються у значеннях, наведених у Кримінальному процесуальному, Цивільному процесуальному, Господарському процесуальному кодексах України, Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кодексу адміністративного судочинства України та Митному кодексі України. Окремого визначення термінів, зазначених у зверненні, Інструкція не містить. Зазначено, що доопрацювання висновку експерта здійснюється з метою усунення технічних помилок та/або недоліків, яке не впливає на зміст проведеного дослідження та не змінює зроблених експертом висновків. Межі компетенції експерта за відповідними експертними спеціальностями визначаються виходячи із основних завдань, передбачених Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року №53/5.
06 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Міністерства юстиції України із завою (а.с.12-13), у якій, з посиланням на Закон України «Про звернення громадян» просив надати роз'яснення: « 1. Чи існує легітимний документ «Експертна спеціальність 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод»? Де з ним можна ознайомитись?
2. Чи є в його тексті фрагменти «…з технічними вимогами Правил дорожнього руху»? «…з технічної точки зору»?
3. Які норми Правил дорожнього руху є «технічними вимогами» щодо «дій водія»?
4.Що таке «технічна точка зору» в контексті названого документу?».
Міністерство юстиції України надало відповідь на зазначену заву позивача у формі листа за вих. №35504/Т-19669/6.3 від 11.08.2020 року (а.с.14-15), у якій зазначило, що експертна спеціальність 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод» визначена у переліку видів судових експертиз та експертних спеціальностей до Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 року №301/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.03.20015 року за №249/26694 з яким можна ознайомитись на веб-сайті Верховної Ради України. Експерт розглядає певну подію, що відноситься до ДТП з технічної точки зору (зокрема встановлює несправності транспортного засобу, які загрожували безпеці руху, механізм ДТП та її елементів, швидкість руху транспортних засобів, виходячи з їх пошкоджень, тощо) на підставі лише фізичних закономірностей, що визначають її виникнення і розвиток. При цьому Міністерство внутрішніх справ України відповідно до покладених на нього завдань здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю МВС, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, а також стосовно актів, які ним видаються.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України, яка полягає у ненаданні відповіді по суті поставлених питань у його зверненнях від 30.06.2020 року та 06.07.2020 року, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України «Про інформацію».
Статтею 5 Закону України «Про інформацію» передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про інформацію» право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов'язком суб'єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов'язком суб'єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про інформацію» правова інформація - будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.
Джерелами правової інформації є Конституція України, інші законодавчі і підзаконні нормативно-правові акти, міжнародні договори та угоди, норми і принципи міжнародного права, а також ненормативні правові акти, повідомлення засобів масової інформації, публічні виступи, інші джерела інформації з правових питань.
З метою забезпечення доступу до законодавчих та інших нормативних актів фізичним та юридичним особам держава забезпечує офіційне видання цих актів масовими тиражами у найкоротші строки після їх прийняття.
Законом України «Про доступ до публічної інформації» визначено порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Суд враховує, що частинами 1-5 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Відповідно до п.п.32 п.4 Положення про Міністерство юстиції України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 228, Мін'юст відповідно до покладених на нього завдань надає роз'яснення з питань, пов'язаних з діяльністю Мін'юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, а також стосовно актів, які ним видаються.
Суд зазначає, що роз'ясненням, що має юридичне значення є, окрім іншого, саме тлумачення правової норми.
Важливим засобом забезпечення адекватного розуміння і застосування законодавчих актів є їх офіційне тлумачення. Встановлюючи справжній зміст нормативного припису, суб'єкт офіційного тлумачення усуває суперечливу юридичну практику, забезпечує стабільність урегульованих правом суспільних відносин, єдність законності і правопорядку.
Автентичне тлумачення є найбільш компетентним і авторитетним, оскільки орган, який створив правову норму, може найбільш точно розкрити її зміст.
В процесі тлумачення зміст правових норм розкривається через знання мови, якою вони сформульовані, знання про системні зв'язки цих норм, їх походження і функціонування.
У даному випадку, автентичне тлумачення норм права здійснює Міністерство юстиції України, який створив певну норму права. При цьому спеціального дозволу для тлумачення власних актів йому не потрібно - Міністерство юстиції України робить це в силу своєї компетенції.
Тлумачення не вносить і не може вносити поправки, доповнення чи зміни в правові норми. Воно має на меті дослідження існуючого конкретного правового припису. Орган, який здійснює тлумачення, не може не враховувати як умови, в яких застосовується правова норма, так і її вплив на суспільну свідомість.
При цьому, суд не приймає до уваги твердження Міністерства юстиції України, що додаткового тлумачення застосовані терміни не потребують, оскільки такі є загальноприйнятими, вжитими у значеннях, закріплених за ними словником та не містять подвійного тлумачення, адже для визначення, чи є та чи інша норма зрозумілою, потрібно її з'ясувати, розтлумачити, що входить до завдань Міністерства юстиції України у даному випадку.
Конституційний Суд України, який є органом, до повноваження якого входить офіційне тлумачення нормативних актів, при тлумаченні Конституції і законів України, обов'язково застосовує саме системний метод тлумачення, що випливає з такої якості правових норм, як системність, шляхом отримання знань про зміст та смисл норми права з позиції її внутрішньої будови, взаємозв'язку між елементами норми права та норми права з іншими правовими нормами, що забезпечує узгодженість правових норм між собою.
Отже, тлумачення певних термінів правової норми у значеннях, закріплених за ними словником, є буквальним тлумаченням, а не системним, що, без системного методу тлумачення, не завжди може вважатись адекватним тлумаченням.
В свою чергу, без глибокого розуміння змісту норм права неможлива їх ефективна реалізація, систематизація, формування правової культури та правосвідомості. Проте з'ясування дійсного змісту правової норми лише простим ознайомленням з її текстом не завжди є можливим. Це зумовлено особливостями самих норм права, формами їх функціонування та зовнішнього виразу. Дослідження цих особливостей і форм, а також розкриття змісту норми обов'язково вимагає використання засобів тлумачення норм права. Саме тлумачення забезпечує процес і результати з'ясування та роз'яснення змісту правових норм. Важливе значення має також єдність розуміння і реалізації норм у суспільстві, що відбивається на стані законності в державі і досягається завдяки тлумаченню. Зазначеного можна досягти шляхом роз'яснення суб'єктам дійсного змісту норм права, тих ідей і понять, що закладені законодавцем.
У кінцевому рахунку тлумачення та роз'яснення як юридична діяльність є запорукою забезпечення законності та підвищення ефективності правового регулювання.
Право на отримання роз'яснень законодавства мають усі громадяни України відповідно до Закону України «Про звернення громадян», статтею 1 якого, зокрема передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Закон України «Про доступ до публічної інформації» не поширюється на відносини у сфері звернень громадян щодо надання юридичної консультації, проведення аналізу правових норм стосовно конкретних обставин, повідомлених запитувачем інформації, тощо, оскільки такі відносини регулюються спеціальним законом - Законом України «Про безоплатну правову допомогу», однак судом встановлено, що у даному випадку звернення позивача було направлено не на надання юридичної консультації, проведення аналізу правових норм стосовно конкретних обставин, повідомлених запитувачем інформації, а саме на отримання роз'яснення у формі тлумачення стосовно актів, які видаються Міністерством юстиції України, та які по суті позивачем отримані не були.
Таким чином, на підставі викладеного суд доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача та про доцільність їх задоволення з урахуванням вимог статті 9 КАС України шляхом:
- визнання протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді по суті поставлених питань у зверненнях ОСОБА_1 від 30.06.2020 року та від 06.07.2020 року;
- зобов'язання Міністерства юстиції надати ОСОБА_1 відповіді по суті поставлених питань у зверненнях ОСОБА_1 від 30.06.2020 року та від 06.07.2020 року - визначення термінів, що вживаються в нормативно-правових документах «Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» і «Науково-методичні рекомендації з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5: «технічна помилка», «недолік», «доопрацювання», «технічні вимоги Правил дорожнього руху», «технічна точка зору».
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Положеннями ч. 1 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В свою чергу відповідачем не надано суду достатніх належних і допустимих у розумінні ст. 73 КАС України доказів, які б підтверджували правомірність своїх дій щодо видання спірного наказу, як наслідок доведення правомірності його прийняття.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. згідно квитанції №ПН2400 від 17 вересня 2020 року (а.с.5).
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Міністерства юстиції України за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 139, 241, 242-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо ненадання відповіді по суті поставлених питань у зверненнях ОСОБА_1 від 30.06.2020 року та від 06.07.2020 року.
Зобов'язати Міністерство юстиції надати ОСОБА_1 відповіді по суті поставлених питань у зверненнях ОСОБА_1 від 30.06.2020 року та від 06.07.2020 року - визначення термінів, що вживаються в нормативно-правових документах «Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» і «Науково-методичні рекомендації з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5: «технічна помилка», «недолік», «доопрацювання», «технічні вимоги Правил дорожнього руху», «технічна точка зору».
Стягнути з Міністерства юстиції України за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).
Відповідач - Міністерства юстиції України (вул.Городецького, 13, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 00015622).
Суддя Вовченко О.А.