Справа № 420/12984/20
09 грудня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Кравченка М.М.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельової Віталіни Володимирівни, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Уно Капітал», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький Ігор Вікторович, про визнання протиправними та скасування постанов, -
ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельової Віталіни Володимирівни, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Уно Капітал», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький Ігор Вікторович, в якій просила: визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельової Віталіни Володимирівни ВП № 63080013 від 21.09.2020 про відкриття виконавчого провадження; визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельової Віталіни Володимирівни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 28.10.2020 у виконавчому провадженні № 63080013.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. 10.11.2020 року після надходження до місця роботи постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника винесену відповідачем 28.10.2020 позивач дізналася, що має статус боржника у виконавчому провадженні ВП № 63080013, яке відкрито 21.09.2020 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «УНО КАПІТАЛ» на виконання виконавчого напису № 8267 виданого 21.08.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким Ігорем Вікторовичем. Відповідач безпідставно не взяла до уваги зареєстроване місце проживання, а зазначена у постанові адреса: АДРЕСА_1 не є достовірною інформацією, тому таку інформацію неможливо вважати відомостями, що ідентифікують боржника. Оскільки позивач фактично проживає та місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 , вона ніколи не проживала за адресою: АДРЕСА_1 , не була там зареєстрована, не працювала, і не має там будь-якого майна, а приватний виконавець Кісельова Віталіна Володимирівна має право на ведення незалежної професійної діяльності виключно у виконавчому окрузі м. Києва, то вона не мала права відкривати виконавче провадження поза межами свого виконавчого округу та ухвалювати в рамках цього провадження інші постанови. Відтак, відповідач приватний виконавець Кісельова В.В. відкрила виконавче провадження без належних повноважень чим порушила ч.2 ст.24 Закону № 1404. Позивач вважає, що оскільки відповідач приватний виконавець Кісельова В.В. відкрила виконавче провадження з порушенням наданих їй повноважень, постанова про відкриття виконавчого провадження від 21.09.2020 ВП № 63080013 є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельової Віталіни Володимирівни, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Уно Капітал», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький Ігор Вікторович, про визнання протиправними та скасування постанов було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі.
Згідно з ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч.3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
З урахуванням зазначеного, суд вирішив розглянути вказану справу в письмовому провадженні.
Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно з ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Станом на час розгляду справи відзиву на позовну заяву від відповідача до суду не надходило.
Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
21.09.2020 року Приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Кісельовою Віталіною Володимирівною на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Уно Капітал» було відкрито виконавче провадження ВП № 63080013 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Баршацького Ігоря Вікторовича від 21.08.2020 року № 8267 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Уно Капітал» заборгованості за кредитним договором в розмірі 37838,69 грн.
Постановою Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельовою Віталіною Володимирівною від 28.10.2020 року у виконавчому провадженні ВП № 63080013 було звернуто стягнення на доходи боржника ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Згідно з ч.2 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Відповідно до ч.4 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Згідно з ч.5 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ч.3 ст.68 Закону України «Про виконавче провадження» про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.25 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Відповідно до п.10 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку виконавець зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу. В свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.
З урахуванням зазначеного, відповідач, виконавчим округом якого є м. Київ, мав право приймати до виконання вищезгаданий виконавчий напис лише якщо позивач проживає, перебуває або його майно знаходиться у межах м. Києва.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до паспорту серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання з 20.11.2002 року за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно з відомостями Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 17.11.2020 року № Д5-250496-ф/л про реєстрацію місця проживання/перебування фізичної особи на території м. Одеси місце проживання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 зареєстроване 20.11.2002 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_3 .
Як зазначає позивач, що вона ніколи не проживала за адресою: АДРЕСА_4 , не була там зареєстрована, не працювала і не має там будь-якого майна.
При цьому, під час розгляду справи відповідач не надав до суду доказів на підтвердження того, що на момент прийняття спірної постанови місцем проживання, перебування, роботи ОСОБА_1 або місцезнаходженням її майна була територія м. Києва.
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що відповідач не мав права приймати до виконання виконавчий документ, місце виконання якого відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» не знаходиться у межах міста Києва, у якому розташований його виконавчий округ, і, відповідно, не мав права відкривати виконавче провадження з виконання такого виконавчого документа, у зв'язку з чим спірна постанова про відкриття виконавчого провадження від 21.09.2020 року ВП № 63080013 є протиправною та підлягає скасуванню.
В зв'язку з тим, що постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника є похідною від постанови про відкриття виконавчого провадження, яка винесена приватним виконавцем 28.10.2020 року в рамках виконавчого провадження ВП № 63080013 з порушенням правил територіальної підвідомчості, тому вона також є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.2 ст.74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Згідно з ч.1 ст.287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Європейський суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Крім того, Європейський суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 271, 287 КАС України, суд -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельової Віталіни Володимирівни (вул. Раїси Окіпної, 8, кв. 127, м. Київ, 02002), треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Уно Капітал» (вул. Івана Кудрі, 39, м. Київ, 01042, ідентифікаційний код 39669296), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баршацький Ігор Вікторович (вул. Рейтарська/пров. Георгіївський, 6-3 літ. А, каб. 2-7, м. Київ, 01034), про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельової Віталіни Володимирівни від 21.09.2020 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 63080013.
3. Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельової Віталіни Володимирівни від 28.10.2020 року про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у виконавчому провадженні ВП № 63080013.
4. Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельової Віталіни Володимирівни на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1681,60 грн.
Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.287 КАС України.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.272 КАС України.
Суддя М.М. Кравченко