Справа № 420/4607/20
07 грудня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
29 травня 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення № 446-VII двадцять четвертої сесії VII скликання від 24 квітня 2020 року Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про відмову ОСОБА_1 в передачі йому безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку орієнтовною площею 0,1 га та, відповідно, в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у зв'язку із невідповідністю запропонованого місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: належність земельної ділянки до земель загального користування населеного пункту, що використовуються для під'їзних шляхів, інженерних мереж населеного пункту;
- зобов'язати Таїровську селищну раду Овідіопольського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,1 га по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивачем в адміністративному позові зазначено, що 23.11.2018 р. ОСОБА_1 , звернувся до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області з заявою, в якій просив передати йому у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку орієнтовною площею 0,1 га та, відповідно, надати дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області в межах населеного пункту. До зазначеної заяви було додано графічні матеріали, на яких було зазначено бажане місце розташування земельної ділянки та копії документів, що посвідчують особу заявника. Рішенням № 94-VII сьомої сесії VII скликання від 07 березня 2019 року Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області відмовлено ОСОБА_1 в передачі йому безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку орієнтовною площею 0,1 га та, відповідно, в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у зв'язку із відсутністю плану зонування та детального плану території даної частини населеного пункту. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 р. по справі № 420/5327/19 задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано Рішення №94-VII сьомої сесії VII скликання від 07 березня 2019 року Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, яким відмовлено ОСОБА_1 в передачі йому безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку орієнтовного площею 0,1 га та, відповідно, в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у зв'язку із відсутністю плану зонування та детального плану території даної частини населеного пункту; зобов'язано Таїровську селищну раду Овідіопольського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.11.2018р. про передачу йому у власність земельної ділянки та надання дозволу па розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. Зазначене рішення набрало законної сили 16.01.2020 р. та було передано разом з повторною заявою для виконання до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. В повторній заяві про надання дозволу ОСОБА_1 було конкретизовано цільове використання земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку.
У позові вказано, що рішенням № 446-VII двадцять четвертої сесії VII скликання від 24 квітня 2020 року Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області відмовлено ОСОБА_1 в передачі йому безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку орієнтовною площею 0,1 га та, відповідно, в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у зв'язку із невідповідністю запропонованого місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: належність земельної ділянки до земель загального користування населеного пункту, що використовуються для під'їзних шляхів, інженерних мереж населеного пункту.
Позивач вважає зазначене рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку із наступним.
З посиланням на положення ст.116, ст.118, ст.121 Земельного кодексу України, позивач зазначає, що визначення бажаного місця розташування земельної ділянки без погодження заявника законодавством не передбачено.
Як стверджує позивач, ОСОБА_1 в поданих з клопотанням графічних матеріалах зазначив бажане місце розташування земельної ділянки. До позову, який було задоволено Одеським окружним адміністративним судом, ОСОБА_1 було додано копію Довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями та копію викопіювання із плану землекористування. Відповідно до зазначених документів, земельна ділянка, яку має намір отримати у власність ОСОБА_1 , не перебуває у власності будь-яких фізичних або юридичних осіб - «землі не надані у власність або постійне користування в межах населеного пункту». Відповідно до викопіювання із плану землекористування по земельній ділянці, яку має намір отримати у власність ОСОБА_1 , не проходить жодних комунікацій, а тому вона не використовується для інженерних мереж населеного пункту. Також витребувана земельна ділянка не використовується для під'їзних шляхів, ані відповідно до плану землекористування, ані відповідно до фактичного розташування. Більш того, селищна рада, надаючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, має право визначити умови надання такого дозволу, зокрема зазначити необхідність визначення розміру земельної ділянки з урахуванням проїздів або комунікаційних шляхів.
Окремо звертає увагу позивач, земельні ділянки з кадастровими номерами 5123755800:02:005:1115, 5123755800:02:005:1116, 5123755800:02:005:1105, які розташовані по обидві сторони від затребуваної земельної ділянки по тій самій стороні вулиці Парниковій в с. Лиманка, мають цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.
Ухвалою від 03.06.2020 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Вказаною ухвалою судом вирішено проводити розгляд справи в порядку, визначеному ст.262 КАС України.
Ухвалою суду від 10.08.2020 року судом доручено Таїровській селищній раді Овідіопольського району Одеської області надати до суду у п'ятнадцятиденний строк від дати отримання даної ухвали належним чином засвідчені копії:
- документів, які слугували підставою для прийняття рішення № 446-VII двадцять четвертої сесії VII скликання від 24 квітня 2020 року Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про відмову ОСОБА_1 в передачі йому безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку орієнтовною площею 0,1 га та, відповідно, в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у зв'язку із невідповідністю запропонованого місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: належність земельної ділянки до земель загального користування населеного пункту, що використовуються для під'їзних шляхів, інженерних мереж населеного пункту;
- доказів на підтвердження належності земельної ділянки клопотання про передачу у власність якої було подано ОСОБА_1 до земель загального користування населеного пункту, що використовуються для під'їзних шляхів, інженерних мереж населеного пункту.
Вказаною ухвалою судом зупинено провадження по справі №420/4607/20 за позовом ОСОБА_1 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії до надходження відповіді на доручення.
30.10.2020 року (вх.№45686/20) від Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області до суду надійшов відзив на позовну заяву разом із додатками, згідно переліку, який у ньому вказано.
У відзиві відповідач зазначає, що Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області позовні вимоги вважає такими, що не підлягають задоволенню зважаючи на наступне.
24.04.2020 року Рішенням №446 двадцять четвертої сесії VII скликання Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області було відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га по АДРЕСА_1 . З посиланням на положення ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідач вказує, що підставою для відмови заявнику у наданні зазначеного вище дозволу було належність земельної ділянки до земель загального користуванні населеного пункту, що використовуються для під'їзних шляхів та обслуговування інженерних мереж населеного пункту. Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області звертає увагу суду, що зазначена позивачем земельна ділянка відноситься до земель загального користування, адже вона використовується для під'їзних шляхів власників будинків, земельні ділянки яких межують з ділянкою, яку позивач розраховував отримати. Окрім цього через зазначену земельну ділянку та поряд з житловими будинками, що межують з нею, проходять повітряні лінії електромереж.
Нормативно обґрунтовуючи власні доводи положеннями частин 2, 5 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 року №209, відповідач стверджує, що зазначена земельна ділянка не може бути безоплатно передана позивачеві у власність для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку, та, відповідно, Таїровська селищна рада не може надати дозвіл на розробку проекту відведення цієї земельної ділянки.
Також, на думку відповідача, позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав, свобод та інтересів, не надано достатньо доказів та обґрунтувань.
Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1
05.11.2020 року (вх.№46791/20) від позивача до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву
Станом на 07.12.2020 року заперечень на адресу суду не надходило.
Ухвалою суду від 07.12.2020 року судом поновлено провадження по справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Згідно з ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Частиною 10 статті 120 КАС України зупинення провадження в адміністративній справі зупиняє перебіг усіх процесуальних строків у цій адміністративній справі. Перебіг процесуальних строків продовжується з дня поновлення провадження.
Отже, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст. 258 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, відповіді на відзив і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.
23.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до голови Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про передачу йому у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку орієнтовною площею 0,1га по АДРЕСА_1 та надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки. До заяви було додано графічні матеріали із зазначенням орієнтовного розташування земельної ділянки, а також документи, що посвідчують особу заявника (а.с.8).
Рішенням Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №94-VII від 07.03.2019 року позивачу було відмовлено у задоволенні його клопотання з підстав відсутності плану зонування та детального плану території даної частини населеного пункту (а.с.10) на підставі ст.ст.12,83, ч.7 ст.118 ЗК України, ст.17 ЗУ «Про основи містобудування», ст.24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».
Позивач не погодився із вказаним рішенням, звернувшись до Одеського окружного адміністративного суду із позовом (справа №420/5327/19).
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року по справі №420/5327/19, яке набрало законної сили 16.01.2020 року:
- частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання надати дозвіл;
- визнано протиправним та скасовано Рішення №94-VII сьомої сесії VII скликання від 07 березня 2019 року Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, яким відмовлено ОСОБА_1 в передачі йому безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку орієнтовною площею 0,1 га та, відповідно, в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у зв'язку із відсутністю плану зонування та детального плану території даної частини населеного пункту;
- зобов'язано Таїровську селищну раду Овідіопольського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.11.2018р. про передачу йому у власність земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1га на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області;
- відмовлено в іншій частині вимог.
Як вказує позивач, зазначене рішення було передано разом з повторною заявою для виконання до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області. В повторній заяві про надання дозволу ОСОБА_1 було конкретизовано цільове використання земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку.
На підтвердження вказаної обставини позивачем надано до суду копію відповідної заяви (а.с.11-12).
Судом встановлено, що 24.04.2020 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року по справі №420/5327/19, повторно розглянувши заяву гр. ОСОБА_1 про передачу йому у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку орієнтовною площею 0,1 га та, відповідно, надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , керуючись ст.ст.18, 83, ч.6, ч.7 ст.118, ч.1 ст.121 Земельного кодексу України, ст.17 Закону України «Про основи містобудування», ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Таїровською селищною радою Овідіопольського району Одеської області прийнято рішення №446-VII «Про відмову гр. ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га по АДРЕСА_1 » (а.с.9), яким:
- відмовлено ОСОБА_1 в передачі безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку орієнтовною площею 0,1 га і, відповідно, в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у зв'язку із невідповідністю запропонованого місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: належність земельної ділянки до земель загального користування населеного пункту, що використовуються для під'їзних шляхів, інженерних мереж населеного пункту.
Вважаючи дії рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області №446-VII від 24.04.2020 року «Про відмову гр. ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га по АДРЕСА_1 » - протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.
Згідно ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Частинами 2,3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Частиною 1 статті 38 Земельного кодексу України передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Згідно з ст.40 Земельного кодексу України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Пунктом “б” ч.1 ст.81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Згідно п. “б” ч.1 ст.121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.
Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.
За змістом статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність встановлені статтями 118, 122 ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений ст. 118 Земельного кодексу України.
Відповідно до п. 6, 7, 8 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, який розширеному тлумаченню не підлягає, а саме, невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі №21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 05 березня 2019 року у справі №360/2334/17.
Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка орієнтовною площею 0,1 га по АДРЕСА_1 дозвіл на розробку проекту щодо відведення якої просив відповідача надати ОСОБА_1 межує з земельними ділянками з кадастровими номерами 5123755800:02:005:1115, 5123755800:02:005:1116, 5123755800:02:005:1105, які розташовані по обидві сторони від затребуваної земельної ділянки по тій самій стороні вулиці Парниковій в с. Лиманкаю
Вказані земельні ділянки мають цільове призначення «для ведення особистого селянського господарства A.01.03»
Також, поряд із земельною ділянкою орієнтовною площею 0,1 га по АДРЕСА_1 дозвіл на розробку проекту щодо відведення якої просив відповідача надати ОСОБА_1 знаходяться земельні ділянки з кадастровими номерами 5123755800:02:005:0006, 5123755800:02:005:0554.
Вказані земельні ділянки мають цільове призначення «будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) B.02.01».
Суд зазначає, що в заяві від 23.11.2018 року ОСОБА_1 просив про передачу йому у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку орієнтовною площею 0,1га по АДРЕСА_1 та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки.
Водночас, у повторній заяві про надання дозволу ОСОБА_1 було конкретизовано цільове використання земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку.
Суд зазначає, що в публічній кадастровій карті відсутні відомості щодо цільового призначення земельною ділянкою орієнтовною площею 0,1 га по АДРЕСА_1 дозвіл на розробку проекту щодо відведення якої просив відповідача надати ОСОБА_1 .
Натомість в публічній кадастровій карті вказано «Район: Овідіопольський; КОАТУУ: 123755800; Зона: 02; Квартал: 005».
Отже, ні подаючи заяву від 23.11.2020 року, ні звертаючись до відповідача із повторною заявою, позивач не міг виконати вимоги ч.6 ст.116 Земельного кодексу України, а саме: зазначити цільове призначення відповідної земельної ділянки.
Тобто, фактично звертаючись до відповідача із вищевказаними заявами позивачем не було виконано вимоги ч.6 ст.116 Земельного кодексу України.
Водночас, підставою для прийняття спірного рішення є невідповідністю запропонованого місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: належність земельної ділянки до земель загального користування населеного пункту, що використовуються для під'їзних шляхів, інженерних мереж населеного пункту.
Відповідно до п.а ч.4 ст.83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Суд зазначає, що протягом усього строку розгляду даної адміністративної справи відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,1 га по АДРЕСА_1 дозвіл на розробку проекту щодо відведення якої просив відповідача надати ОСОБА_1 належить до земель загального користування населеного пункту, що використовуються для під'їзних шляхів, інженерних мереж населеного пункту
Відповідно до статті 17 Закону України "Про основи містобудування" містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.
Містобудівна документація є основою для: вирішення питань раціонального використання територій, регулювання розселення; підготовки обґрунтованих пропозицій щодо встановлення та зміни меж населених пунктів; підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації; вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій; вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.
Частиною 2 статті 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що інструментом державного регулювання планування територій є містобудівна документація, яка поділяється на документацію державного, регіонального та місцевого рівнів.
Вимоги містобудівної документації є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами містобудування. (частина 2 статті 5 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.
Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про основи містобудування" до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій.
Відповідач не надав суду містобудівну документацію, затверджену у встановленому законом порядку (генеральний план населеного пункту, план зонування території, детальний план території), яка б підтверджувала те, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,1 га по АДРЕСА_1 дозвіл на розробку проекту щодо відведення якої просив відповідача надати ОСОБА_1 належить до земель загального користування населеного пункту, що використовуються для під'їзних шляхів, інженерних мереж населеного пункту
При вирішенні даної адміністративної справи суд відхиляє посилання відповідача на те, що позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав, свобод та інтересів, не надано достатньо доказів та обґрунтувань, зважаючи на наступне.
Визначений статтею 118 ЗК України "принцип мовчазної згоди" передбачає виключно право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу або відмови.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року по справі №806/3095/17, від 14 серпня 2018 року по справі №806/2732/17.
При цьому, відповідно до п.71 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України " державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Як вказав Європейський Суд у рішенні по справі «Ольссон проти Швеції», норма національного закону не може розглядатися як право, якщо її не сформульовано з достатньою точністю так, щоб громадянин мав змогу, якщо потрібно, з відповідними рекомендаціями, до певної міри передбачити наслідки своєї поведінки. Згідно з усталеною практикою Європейського суду поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на права осіб (рішення у справах «Олександр Волков проти України», «C.G. та інші проти Болгарії» та ін). Окрім того, Європейський суд зазначає, що відповідальність за подолання недоліків законодавства, правових колізій, прогалин, інтерпретаційних сумнівів лежить, в тому числі, і на судових органах, які застосовують та тлумачать закони (рішення у справах «Вєренцов проти України», «Кантоні проти Франції»).
Вищевказані обставини, на думку суду, свідчать про те, що спірне рішення № 446-VII двадцять четвертої сесії VII скликання від 24 квітня 2020 року Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про відмову ОСОБА_1 в передачі йому безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку орієнтовною площею 0,1 га та, відповідно, в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у зв'язку із невідповідністю запропонованого місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: належність земельної ділянки до земель загального користування населеного пункту, що використовуються для під'їзних шляхів, інженерних мереж населеного пункту є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Вирішуючи вимоги позивача про зобов'язання Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,10 га по АДРЕСА_1 , суд виходить з наступного.
Згідно з ч.ч.1-2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Згідно правової позиції Верховного Суду України (постанова від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15) суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
За результатом розгляду даної справи судом встановлено, що підстави, визначені селищною радою в оскаржуваному рішенні, для відмови у наданні дозволу позивачу на розробку проекту землеустрою, не відповідають законодавству, а інші підстави визначені не були.
Водночас, вивчення поданих ОСОБА_1 документів на предмет їх відповідності вимогам ст.118 Земельного кодексу України та наявності підстав для відмови у наданні дозволу, визначених безпосередньо ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, при розгляді заяви ОСОБА_1 від 23.11.2018р. не мало місця при прийнятті рішення (докази зворотнього в матеріалах справи відсутні, а зміст рішення та мотиви його прийняття це підтверджують).
При цьому, як вже встановлено судом, в публічній кадастровій карті відсутні відомості щодо цільового призначення земельною ділянкою орієнтовною площею 0,1 га по АДРЕСА_1 дозвіл на розробку проекту щодо відведення якої просив відповідача надати ОСОБА_1 .
Чинне законодавство не наділяє суд компетенцією щодо визначення цільового призначення земель.
За таких обставин на даний час зобов'язання за рішенням суду відповідача видати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту відведення спірної земельної ділянки набуде ознак втручання суду у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування у сфері регулювання земельних відносин, що є неприпустимим і суперечить завданням адміністративного судочинства.
Відповідно до ч.2 ст.5, ч.2 ст.9 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На думку суду ефективним та належним (щодо даних правовідносин) способом захисту прав позивача наразі є зобов'язання Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.11.2018р. у встановленому законодавством порядку та прийняти рішення відповідно до ст.118 Земельного кодексу України.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно квитанції №0.0.1721216116.1 від 29.05.2020 року. позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 840,80 грн. (а.с.22).
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області на користь позивача судового збору в розмірі 840,80 грн.
Керуючись ст.ст. 7, 9, 241- 246, 250, 255, 262, 295, КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення № 446-VII двадцять четвертої сесії VII скликання від 24 квітня 2020 року Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області про відмову ОСОБА_1 в передачі йому безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства/садівництва/будівництва житлового будинку орієнтовною площею 0,1 га та, відповідно, в наданні дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , у зв'язку із невідповідністю запропонованого місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме: належність земельної ділянки до земель загального користування населеного пункту, що використовуються для під'їзних шляхів, інженерних мереж населеного пункту.
Зобов'язати Таїровську селищну раду Овідіопольського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.11.2018р. про передачу йому у власність земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1га на території Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Відповідач - Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області (вул.40-річчя Перемоги, буд.25, смт.Таїрове, Овідіопольський р-н, Одеська обл., 65469) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії; код ЄДРПОУ 05582159).
Суддя С.М. Корой
.