справа № 380/8028/20
07 грудня 2020 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (79016 м. Львів пр. Чорновола 4) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - відповідач), у якій просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, що видано у формі наказу № 13-8971/16-20-СГ від 09.09.2020;
- зобов'язати відповідача розглянути по суті клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою відповідно до Земельного кодексу та з урахуванням висновків суду;
- зобов'язати відповідача надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, що зазначена у поданому клопотанні та графічних матеріалах.
В обґрунтування позову зазначив, що 12.08.2020 позивач подав до відповідача клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області № 13-8971/16-20-СГ від 09.09.2020 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його клопотання у зв'язку з невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів - ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, оскільки частина запропонованої до відведення земельної ділянки відноситься до сільськогосподарських угідь - пасовищ, які відповідно до ст. 34 ЗК України можуть надаватися громадянам в оренду для сінокосіння і випасання худоби. Крім цього вказано, що земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4625886000:03:000:0013 площею 51,9711 га), поділ якого не проведено. Позивач вважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки, на його думку, земельні ділянки сільськогосподарського призначення із видом угідь «багаторічні насадження та пасовища» можуть передаватися у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства, відтак він звернувся до суду із цим позовом за захистом свого порушеного права.
Ухвалою від 05.10.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 55452 від 26.10.2020), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування зазначив, що Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області до Відділу у Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - Відділ у Яворівському районі) скеровано запит № С-8586/0-36-20-СГ від 13.08.2020 із доданим клопотанням позивача про надання інформації щодо земельної ділянки, пропонованої останнім до відведення. Листом № 1883/419-20-0.36 від 18.08.2020 Відділом у Яворівському районі скеровано інформацію щодо земельної ділянки, яка розташована в межах кадастрової зони 4625886000:03:000:000, що надається Державним кадастровим реєстратором, та викопіювання з кадастрової карти (плану) № НВ-46138520120200 від 17.08.2020, сформованого державним кадастровим реєстратором Відділу у Яворівському районі. Відповідно до вказаної інформації запропоновано позивачем до відведення земельна ділянка знаходиться на сільськогосподарському угідді - пасовища (графа 12). Оскільки така земельна ділянка розміщена на громадських пасовищах, такі ділянки відповідно до ст. 34 ЗК України можуть надаватися громадянам в оренду для сінокосіння і випасання худоби. Щодо підстави для відмови про неподіл масиву зазначив, що у разі, якщо громадяни бажають отримати частину проінвентаризованої земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації, необхідно розробити документацію із землеустрою щодо поділу цієї земельної ділянки., яка є іншим видом технічної документації, як проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Вважає, що оскаржувана відмова є вмотивованою та ґрунтується на невідповідності місця розташування земельної ділянки нормам с. 79-1 ЗК України, ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр», ст. 25, 50, 56 Закону України «Про землеустрій», постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель» № 513 від 23.05.2012, що відповідає підставам відмови. Визначеним ч. 7 ст. 118 ЗК України, просив у задоволенні позову відмовити.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 12.08.2020 звернувся до Головного управління Держгеокадастру із клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки « 01.03 Для ведення особистого селянського господарства», орієнтовною площею 2 га (кадастровий номер 4625886000:03:000:0015), яка розташована на території Львівської області Яворівської району Нагачівської сільської ради.
До клопотання відповідно до вимог Земельного кодексу України позивачем додано графічне зображення із бажаним місцем розташування земельної ділянки.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Львівській області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» № 13-897/16-20-СГ від 09.09.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Нагачівської сільської ради Яворівського району Львівської області, орієнтовним розміром 2,0000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Підставами для відмови зазначено невідповідністю місця розташування об'єкта вимогам законів - ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, оскільки частина запропонованої до відведення земельної ділянки відноситься до сільськогосподарських угідь - пасовищ, які відповідно до ст. 34 ЗК України можуть надаватися громадянам в оренду для сінокосіння і випасання худоби. Крім цього вказано, що земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4625886000:03:000:0013 площею 51,9711 га), поділ якого не проведено.
Позивач вважає таку відмову протиправною, відтак звернувся до суду із цим позовом за захистом свого порушеного права.
При вирішенні спору по суті суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 14 Конституції України гарантовано право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини є Земельний кодекс України (надалі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України.
Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою зазначеної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Пунктом в) ч. 3 ст. 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.
Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Із змісту наведених норм слідує, що перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до п. 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 333 від 29.09.2016 (далі - Положення № 333), відповідач є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядкований, а відповідно до пп. 13 п. 4 зазначеного Положення розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Виходячи зі змісту ч. 7 ст. 118 ЗК України, початковим етапом надання земельної ділянки у власність громадянам у межах норм безоплатної приватизації є розроблення проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки, дозвіл на розроблення якого приймається відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування (у спірному випадку Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області).
При цьому, абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено конкретний і вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні відповідного клопотання громадянина та, відповідно, для ненадання дозволу на розроблення проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Аналогічні положення закріплено і в ч. 3 ст. 123 ЗК України.
Суд встановив, що відповідно до наданої Відділом у Яворівському районі інформації та даних державної статистичної звітності з кількісного обліку земель форми 6-зем, викопіювання з планово-картографічних матеріалів існуючих проектів землеустрою, запропонована позивачем до відведення земельні ділянки відносяться до земель сільськогосподарського призначення - пасовища.
Відповідно до ст. 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Згідно з ст. 22, 23 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства
Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру.
Відповідно до статті 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Отже, відповідно до вимог Земельного кодексу України, земельні ділянки, призначені для сінокосіння та випасання худоби, можуть бути передані громадянам виключно на умовах користування (в оренду).
Згідно з ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» № 3613-VI від 07.07.2011 (далі - Закон № 3613-VI) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Громадські сіножаті і пасовища задумані як специфічний різновид земель загального користування, що виділяються зі складу земель державної та комунальної власності.
Громадяни мають право на отримання в оренду земельних ділянок для сінокосіння (вид сільськогосподарських угідь - сіножаті) та випасання худоби (вид сільськогосподарських угідь - пасовища).
З огляду на вказане суд критично оцінює посилання позивача на положення ст. 22 ЗК України як на підставу для можливості отримання земельної ділянки сільськогосподарського призначення із видом угідь «пасовища» у власність громадянам для ведення особистого селянського та фермерського господарства, оскільки ст. 34 ЗК України, яка є спеціальною щодо ст. 22 ЗК України, встановлена можливість передачі таких земель громадянам виключно на умовах користування (в оренду).
Громадськими пасовищами всі зацікавлені фізичні особи можуть користуватися безоплатно на підставі права загального землекористування (ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» № 1264-XII від 25.06.1991).
Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення таких ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.
Відповідно до Закону України «Про рослинний світ» № 591-XIV від 09.04.1999 9далі - Закон № 591-XIV) спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійснюється за дозволом юридичними або фізичними особами для задоволення їх виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки.
За умови додержання вимог законодавства можуть здійснюватися такі види спеціального використання природних рослинних ресурсів, як, зокрема, випасання худоби.
Статтею 18 Закону № 591-XIV визначено, що використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва здійснюється на земельних ділянках, що визначаються в установленому земельним законодавством порядку.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону № 591-XIV використання природних рослинних ресурсів для випасання худоби та забезпечення інших потреб тваринництва забороняється, якщо це може призвести до деградації земель, зайнятих об'єктами рослинного світу, або перешкоджає їх своєчасному природному відтворенню.
Земельні ділянки, які бажають отримати позивачі у власність для ведення особистого селянського господарства розміщені на громадських пасовищах та сіножатях, які за своїми природними особливостями і призначенням мають використовуватись для випасання худоби та сінокосіння. Виробництво та переробка сільськогосподарської продукції на такому виді угідь не передбачається.
Статтею 37 Закону України «Про охорону земель» № 962-IV від 19.06.2003 (далі - Закон № 962-IV) передбачено, що використання земельних ділянок способами, що призводять до погіршення їх якості, забороняється.
На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ.
Таким чином, суд враховує аргументи відповідача про те, що частина земельної ділянки, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, належать до земель загального користування (пасовище, сіножаті), тобто є загальнодоступними для всіх суб'єктів і не може передаватися у приватну власність. Надання дозволу позивачу на розроблення землевпорядної документації відведення у власність земельної ділянки загального користування відбудеться із перевищенням повноважень відповідача, порушить права інших осіб щодо їх використання, оскільки така земельна ділянка виділена для об'єктивної необхідності - загального випасання худоби.
Отже, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області не порушило вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України в частині підстави відмови у наданні дозволу, оскільки місце розташування об'єкта (земельної ділянки, про отримання дозволу на виготовлення технічної документації щодо відведення такої у власність звернувся позивач) не відповідає вимогам законодавства.
Щодо підстави відмови, відповідно до якої земельна ділянка знаходиться в межах проінвентаризованого та зареєстрованого в ДЗК масиву (кадастровий номер 4625886000:03:000:0013 площею 51,9711 га), поділ якого не проведено, суд зазначає таке.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Відповідно до ч. 5 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно частини шостої та сьомої статті 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Частинами 9, 10 ст. 79-1 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» № 858-IV від 22.05.2003 (далі - Закон № 858-IV) проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Як зазначалося вище, повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 Земельного кодексу України.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02. 2018 у справі № 545/808/17.
Виходячи з аналізу положень статті 79-1 ЗК України, суд доходить висновку, що підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Відтак, за вказаних обставин справи до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 6 ст. 79-1 ЗК України, положенням якої визначено, що формування земельних ділянок шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі відповідної технічної документації із землеустрою.
Крім цього, згідно з ч. 1 ст. 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Отже, формування земельних ділянок шляхом поділу раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Земельна ділянка, орієнтовною площею 2 га, за отримання дозволу на виготовлення технічної документації щодо відведення такої у власність звернувся позивач, входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 4625886000:03:000:0015, площею 51,9711 га.
Відтак, оскільки позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а не розробку технічної документації щодо поділу сформованої земельної ділянки, що суперечить вимогам ч. 6 ст. 79-1 Земельного кодексу України, відповідач обґрунтовано відмовив позивачу у наданні такого дозволу, відтак оскаржуваний наказ відповідача № 13-8971/16-20-СГ є правомірним.
Аналогічні висновки щодо застосування норм матеріального права містяться в постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 823/1179/17, від 03.10.2019 у справі № 823/1172/17, від 05.03.2020 у справі № 823/1173/17, від 05.03.2020 у справі № 823/1181/17, від 23.01.2020 у справі № 823/1174/17, від 26.11.2019 у справі № 823/1180/17.
На підставі наведеного, позовні вимоги про визнання протиправним і скасування визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, що видано у формі наказу № 13-8971/16-20-СГ від 09.09.2020, задоволенню не підлягають.
Ураховуючи відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу відповідача, вимоги про зобов'язання відповідача розглянути по суті клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою відповідно до Земельного кодексу та з урахуванням висновків суду та про зобов'язання відповідача надати дозвіл на виготовлення документації із землеустрою для одержання безоплатно у власність земельної ділянки, що зазначена у поданому клопотанні та графічних матеріалах не підлягають задоволенню як похідні.
Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.05.2018 у справі № 802/490/16-а.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем дотримано, відтак позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.
У зв'язку з відсутністю судді Качур Р.П. у період з 01.12.2020 по 04.12.2020 включно на роботі справу розглянуто в перший робочий день судді - 07.12.2020.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -
1. У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (79016 м. Львів пр. Чорновола 4; код за ЄДРПОУ 39769942) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії відмовити.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Р.П. Качур