07 грудня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/1176/20
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідач: військова частина НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , через представника Гулого А.В., звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на посаді начальника метеорологічної служби штабу. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України №107 від 06.05.2019 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Проте в день звільнення з позивачем не було проведено остаточного розрахунку, оскільки не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Таку грошову компенсацію позивач отримав лише 26.03.2020 року, тобто через 11 місяців після дня звільнення з військової служби. Представник позивача стверджує, що в день розрахунку відповідач всупереч вимогам статті 117 КЗпП України не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, тому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2019 року (день звільнення) по 26.03.2020 року (день фактичного розрахунку);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2019 року по 26.03.2020 року включно.
Ухвалою судді від 17.04.2020 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву із запереченнями проти позову, мотивованими тим, що компенсація за речове майно не є складовою грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації не розповсюджуються вимоги статті 117 КЗпП щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця. Відповідач зазначив, що заява про нарахування й виплату грошової компенсації за неотримане речове майно подана позивачем до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України лише 24.02.2020 року, натомість у день звільнення позивача з військової служби 06.05.2019 року були відсутні підстави для нарахування та виплати позивачу такої грошової компенсації. Не погоджуючись також з визначеним позивачем періодом затримки розрахунку при звільненні, який має бути відшкодований відповідачем, його представник просив суд у задоволенні позову відмовити.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що позивач у день свого звільнення зі служби 06.05.2019 року подав рапорт про виплату йому компенсації вартості за неотримане речове майно, однак цю компенсацію йому тоді виплачено не було. Вже після звільнення позивач повторно звернувся до відповідача із заявою про виплату йому компенсації за неотримане речове майно. Таку компенсацію позивачу виплачено лише 26.03.2020 року, при цьому відповідач всупереч статті 117 КЗпП України не виплатив середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, чим допустив протиправну бездіяльність.
Відповідач правом подачі заперечення не скористався.
Розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Національній гвардії України у складі військової частини НОМЕР_2 на посаді начальника метеорологічної служби штабу.
Наказом командувача Національної гвардії України №30 о/с від 01.03.2019 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за підпунктом "б" (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з правом носіння військової форми одягу. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (по стройовій частині) №107 від 06.05.2019 року позивача з 06.05.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. (а.с. 5)
Згідно з довідкою №13 від 05.05.2019 року вартість речового майна (майна особистого користування), що належить до видачі підполковнику ОСОБА_1 , складає 41264,79 грн., а з нарахуванням ПДФО - 48692, 45 грн. (а.с. 6)
Позивач 06.05.2019 року подав командиру військової частини рапорт про виплату йому компенсації за неотримане речове майно за період проходження служби. (а.с. 31)
При звільненні з військової служби грошова компенсація вартості за неотримане речове майно позивачу виплачена не була.
У лютому 2020 року позивач звернувся із заявою, у якій просив виплатити йому компенсацію за неотримане речове майно на підставі довідки №13 від 05.05.2019 року. (а.с. 21)
Листом №69/23-795 від 05.03.2020 року відповідач повідомив позивача, що виплата грошової компенсації буде здійснена при надходженні коштів, за чергою, що утворилася у зв'язку з недостатністю фінансування. (а.с. 40)
Згодом командиром військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України видано наказ №232 від 24.03.2020 року "Про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно", яким зокрема наказано виплатити ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 48692, 45 грн. (а.с. 50)
Кошти грошової компенсації за неотримане речове майно зараховані на рахунок позивача 26.03.2020 року. (а.с. 7)
Позивач, вважаючи, що відповідач всупереч вимогам статті 117 КЗпП України у день проведення повного розрахунку 26.03.2020 року не виплатив йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.05.2019 року по 26.03.2020 року, звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд виходив з того, що спірні правовідносини стосуються питання проходження та звільнення з військової служби в Національній гвардії України та відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні позивача зі служби.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, дія якого поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Частиною 2 статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про речове забезпечення Національної гвардії України" від 07.06.2017 року №475, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 року за №797/30665, затверджено Інструкцію з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період та Норми забезпечення речовим майном військовослужбовців та працівників Національної гвардії України в мирний час та особливий період.
Затверджена цим наказом Інструкція з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період (надалі - Інструкція №475) визначає завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров'я та установах Національної гвардії України.
У пункті 2 розділу Інструкції №475 наведені такі визначення:
- речове майно - предмети обмундирування, взуття, білизни, постільних речей, спорядження, спеціального, концертного та постового одягу, нагрудні знаки і знаки розрізнення, санітарно-господарське, культурно-просвітницьке та спортивне майно, верхолазне спорядження, спеціальне спорядження для службових собак, технічні засоби речової служби та запасні частини до них, інструмент та матеріали для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна, намети, брезенти, декоративні тканини і килимові вироби, музичні інструменти для штатних військових оркестрів, прапори, папір, канцтовари, бланки та книги обліку і звітності, мило та мийні засоби;
- майно особистого користування - предмети обмундирування, взуття, білизни та спорядження, що видаються військовослужбовцям в постійне власне користування.
Розділом ІІІ Інструкції №475 установлений Порядок забезпечення речовим майном особистого користування в мирний час та особливий період.
Згідно з пунктами 1, 2, 8 глави 1 розділу ІІІ Інструкції №475 початкова видача речового майна військовослужбовцям відповідно до встановлених норм забезпечення здійснюється після набуття ними права на речове забезпечення. Право на речове забезпечення набувають військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, а також резервісти - в день призначення їх на посаду наказом командира військової частини. Наступна видача речового майна військовослужбовцям проводиться після закінчення строків експлуатації (носіння) раніше виданих предметів.
Військовослужбовці забезпечуються речовим майном тією військовою частиною, у якій вони знаходяться на забезпеченні: особи офіцерського складу, військовослужбовці рядового, сержантського старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, а також резервісти - безпосередньо речовою службою військової частини.
Речове майно військовослужбовцям видається на майбутній строк служби.
Згідно з пунктом 15 глави 1 розділу ІІІ Інструкції №475 військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби.
Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
Відповідно до пункту 13 глави 5 розділу VI Інструкції №475 для виплати грошової компенсації речовою службою військової частини видається довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, яка складається у трьох примірниках: перший - залишається в речовій службі; другий - передається до бухгалтерської служби; третій - передається особі, що звільняється, або одному з членів сім'ї чи утриманцям загиблого (померлого).
Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16.03.2016 року затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (надалі - Порядок №178).
Цей Порядок визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).
Згідно з пунктами 2, 3, 4 Порядку №178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до пунктів 5, 7 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Виплата грошової компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна, передбачених Міноборони, МВС, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецзв'язку, Головному управлінню розвідки Міноборони та Управлінню державної охорони на відповідний рік.
Верховний Суд у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18, від 04.02.2020 року у справі №825/1571/16, від 30.07.2020 року у справі №820/5767/17 вказав, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Таким чином військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Як установлено судом, 06.05.2019 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України у зв'язку зі звільненням у запас. На той момент речовою службою військової частини було складено довідку №13 від 05.05.2019 року про вартість речового майна (майна особистого користування), що належить до видачі ОСОБА_2 , за формою, наведеною у додатку до Порядку №178. У день виключення позивача зі списків особового складу військової частини йому не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. Кошти цієї компенсації перераховані на рахунок позивача лише 26.03.2020 року.
Позивач стверджує, що оскільки з ним при звільненні не проведено повний розрахунок, а саме не виплачена грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, тому відповідач повинен нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України, у вигляді відшкодування середнього заробітку за період з 06.05.2019 року по 26.03.2020 року включно.
Статтями 1, 3, 4 Кодексу законів про працю України установлено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Верховний Суд у постановах від 31.10.2019 року у справі №825/598/17, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд прийшов до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму (частина 2 статті 116 КЗпП України).
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до правової позиції, сформульованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 сформулював правову позицію щодо наявності підстав для застосування статей 116, 117 КЗпП України у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
У цій постанові Верховний Суд вказав, що "47. ... речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
48. Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов'язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
49. Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
50. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
51. Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата вважає, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
52. Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП України оперує поняттям "всі суми, що належать працівнику", а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
53. Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
54. Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
55. Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.
56. Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, згідно з якою під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
57. Висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17, не суперечать наведеній позиції судової палати, а тому підстави відступати від викладеного у цьому судовому рішенні висновку щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України відсутні.
58. Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
59. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
60. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
61. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
...
68. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
69. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
70. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні."
У відзиві на позов відповідач стверджував, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не належить до грошових коштів, належних військовослужбовцю при звільненні, оскільки може бути виплачена також після звільнення військовослужбовця зі служби. Відповідач доводив, що із заявою про отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно позивач звернувся лише після звільнення, а саме 24.02.2020 року, а станом на день звільнення позивача у відповідача не було підстави (заяви/рапорту), передбаченої пунктом 4 Порядку №178, для нарахування та виплати такої компенсації. На підтвердження цих обставин відповідач надав до суду копію відповідної заяви ОСОБА_1 від 24.02.2020 року. (а.с. 21)
Представник позивача у відповіді на відзив зазначив, що у день виключення позивача зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення ОСОБА_1 подав рапорт від 06.05.2019 року про виплату йому компенсації вартості за неотримане речове майно, який відповідачем був проігнорований. На підтвердження цих обставин представник позивача надав до суду копію рапорту ОСОБА_1 від 06.05.2019 року. (а.с. 31)
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У ході розгляду справи відповідач не спростував факт подання ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України рапорту від 06.05.2019 року про виплату йому компенсації вартості за неотримане речове майно, який містить резолюцію командира військової частини від 06.05.2019 року.
Суд установив, що відповідач, виключивши позивача 06.05.2019 року зі списків особового складу військової частини, у цей день не провів з ним повний розрахунок та не виплатив йому грошову компенсації вартості за неотримане речове майно на підставі довідки №13 від 05.05.2019 року та рапорту від 06.05.2019 року. Цю грошову компенсацію виплачено позивачеві 26.03.2020 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Погоджуючись з доводами відповідача, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, яка виплачується у разі звільнення з військової служби, не входить до складу грошового забезпечення, суд зазначає, що ця обставина не впливає на висновки суду про покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України за затримку розрахунку при звільненні.
Враховуючи те, що на день виключення зі списків особового складу військової частини 06.05.2019 року позивачу не була виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно, тому він має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.05.2019 року по день фактичного розрахунку 26.03.2020 року.
Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Повноваження суду при вирішенні справи передбачені статтею 245 КАС України.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Наведене свідчить, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів захисту прав та інтересів особи, порушених суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення та фактичним обставинам справи.
Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Суд вважає, що у спірних правовідносинах захист порушених прав позивача має здійснюватися у спосіб стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (надалі - Порядок №100).
Згідно з підпунктом "л" пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктами 5, 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відтак за правилами Порядку №100 у розрахунок середньої заробітної плати для цілей визначення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки при звільненні включаються виплати, які були нараховані працівникові за останні 2 календарні місяці роботи перед звільненням.
Згідно з довідкою №211 від 01.10.2020 року, наданою суду відповідачем, за останні два місяці перед звільненням з військової служби, а саме у березні та квітні 2019 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 19122, 50 грн. та 19122, 50 грн. відповідно. (а.с. 48) Тож виходячи із кількості календарних днів служби у ці місяці (31 + 30), середньоденний заробіток позивача складає 626,97 грн. ((19122, 50 грн. + 19122, 50 грн.): 61).
На період затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, а саме з 07.05.2019 року по 26.03.2020 року припадає 325 календарних днів. Розрахований за правилами Порядку №100 середній заробіток за цей період становить 203765,25 грн. (626,97 грн. х 325), що в 4 рази перевищує суму грошової компенсації за неотримане речове майно (48692, 45 грн.), невиплатою якої у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
Як свідчить надана відповідачем довідка №212 від 01.10.2020 року, при звільненні з військової служби ОСОБА_1 було нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі 6451, 13 грн., одноразова допомога при звільненні - 363 327, 50 грн., індексація грошового забезпечення - 26,03 грн., усього - 369804, 66 грн. (а.с. 49)
З урахуванням грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 48692, 45 грн., загальний розмір виплат, належним позивачеві при звільненні, становить 418497, 11 грн. (369804, 66 грн. + 48692, 45 грн.), а частка грошової компенсації за неотримане речове майно у цих виплатах складає 11, 64%.
Тож виходячи з принципів співмірності, розумності та справедливості, враховуючи розмір недоплаченої суми та істотність цієї частки порівняно із розміром сум, належних до виплати при звільненні, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 23718,28 грн. як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (203765,25 грн. х 11,64%).
Таке застосування критерію зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, та такий спосіб захисту прав позивача у спірних правовідносинах відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак здійснені позивачем витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви у сумі 840,80 грн. слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 263, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 23718,28 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України.
Копію рішення суду надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського окружного
адміністративного суду О.А. Черниш