09 грудня 2020 року Справа № 280/5000/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області (вул. Матросова, буд. 29, м. Запоріжжя, 69005), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
24.07.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області (далі - відповідач, ГУ НПУ в Запорізькій області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в підготовці та направленні до третьої особи подання щодо призначення позивачу пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
зобов'язати відповідача підготувати та направити до третьої особи подання про призначення позивачу пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 05.06.2018.
Крім того, просить розглянути справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 26.07.1999 по 05.06.2018 проходив службу в органах МВС України. Станом на 30.09.2011 вислуга років позивача складала - 21 рік 11 місяців 02 дні, з них у календарному обчисленні - 16 років 00 місяців 15 днів, у пільговому обчисленні - 05 років 10 місяців 17 днів. Станом па дату звільнення зі служби в поліції вислуга років у календарному обчисленні складала - 22 роки 09 місяців 18 днів, у пільговому обчисленні - 05 років 10 місяців 17 днів; загальна - 28 років 08 місяців 05 днів. Зазначає, що після звільнення зі служби в поліції він звернувся до ГУ НПУ в Запорізькій області із заявою, в якій просив підготувати та направити та Головного управління пенсійного фонду України в Запорізькій області подання щодо призначення пенсії за вислугу років. Проте ГУ НПУ в Запорізькій області відмовило позивачу у задоволенні заяви із посиланням на те, що станом на дату звільнення зі служби в поліції, він не має вислуги 23 роки 6 місяців у календарному обчисленні. Позивач вважає дану відмову не обгрунтованою, оскільки згідно з п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції станом на 30.09.2011 року) пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям: надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б» - «д» етапі 1 - 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку в разі, якщо вони мають на день звільнення зі служби вислугу 20 років і більше. Станом на 30.09.2011 його вислуга років складала 21 рік 11 місяців 02 дні, а отже він набув право на пенсію ще - 30.09.2011. Крім того зазначає, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення. Таким чином, до вислузі років в календарному обчисленні повинна зараховуватись вислуга років у пільговому обчисленні. Просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 29.07.2020 у справі відкрите спрощене позовне провадження, залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - третя особа, ГУ ПФУ в Запорізькій області). Встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання суду відзиву на позовну заяву. Встановлено третій особі п'ятиденний строк з дня отримання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі для надання письмових пояснень щодо суті спору.
07.08.2020 від третьої особи надійшли письмові пояснення в яких зазначено, що посилання позивача на норму «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» в редакції на 30.09.2011 (передбачала необхідну вислугу 20 календарних років) є безпідставним, оскільки чинним законодавством чітко визначено, що право на призначення пенсії виникає після звільнення зі служби. Станом на 30.09.2011 у позивача не виникало право на призначення пенсії, оскільки він не був звільнений зі служби. З 05.06.2018 (дата звільнення позивача зі служби) і по дату звернення до відповідача (червень 2020 року) діяла норма пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб», яка визначала необхідну вислугу років для призначення пенсії 23 календарних роки шість місяців. Позивач мас вислугу років 22 роки 09 місяців 18 днів, яка є недостатньою для призначення пенсії. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
18.08.2020 від відповідача надійшов відзив, в якому він заперечує проти позовних вимог з посиланням на те, що умовами для призначення пенсії за вислугу років для військовослужбовців, незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року є наявність вислуги - 23 календарних роки та 6 місяців і більше. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачають можливості призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим зі служби з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року, при наявності менше 23 років 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах. Вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 календарних років, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років. При цьому, законодавством чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності календарної, а не загальної чи пільгової вислуги років. Зазначає, що посилання позивача на редакцію Закону 30.09.2011, в частині наявного права на призначення пенсії з 2011 року, є безпідставним, оскільки, законодавством визначено, що право на призначення пенсії виникає тільки після звільнення зі служби в поліції. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
19.08.2020 від позивача надійшли додаткові пояснення. В яких ОСОБА_1 посилається на те, що право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб» він набував ще 30.09.2011. Зазначає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав. Вислуга років осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх сипав, яка була обчислена до прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 20 липня 2011 року №780 «Про внесення змін до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 №393 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», перегляду не підлягає. Пільговий стаж позивач набув до прийняття зазначеної постанови. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, з огляду на наступне.
Як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 працював в органах МВС України.
Станом на 30.09.2011 вислуга років позивача у календарному обчисленні складала - 16 років 00 місяців 15 днів, у пільговому обчисленні - 05 років 10 місяців 17 днів. Зазначена інформація підтверджується листом ГУ НПУ в Луганській області від 18.11.2019 року №4024/111/19-2019 (а.с. 14, 51).
05.06.2018, на підставі наказу ГУНП в Луганській області від 30.05.2018 №230 о/с, його було звільнено зі служби в поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).
Відповідно до зазначеного наказу, станом на день звільнення позивача, його вислуга років в календарному обчисленні складана 22 роки 09 місяців 18 днів.
23.06.2020 позивач звернувся до ГУ НПУ в Запорізькій області із заявою від 18.06.2020, в якій просив підготувати та направити та ГУ ПФУ в Запорізькій області подання щодо призначення йому пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з 05.06.2018 (а.с. 15, 50).
Листом ГУ НПУ в Запорізькій області від 06.07.2020 за №11-Д/05/29-2020 позивачу було відмовлено у задоволенні зазначеної заяви із посиланням на те, що станом на дату звільнення зі служби в поліції він має вислуги 22 роки 09 місяців 18 днів у календарному обчисленні, а для призначенні пенсії необхідно мати на день звільнення вислугу - 23 календарних роки та 6 місяців та більше. (а.с. 16, 52).
Не погодившись з відповіддю відповідача та вважаючи такі дії протиправними позивач звернувся з даним позовом до суду.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, визначає Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Відповідно до абзацу 9 підпункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-XII), зі змінами від 08.07.2011 №3668-VІ умовами для призначення пенсії за вислугу років для осіб офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«л», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше.
Виходячи з наведеного, положення Закону №2262-XII не передбачають можливості призначення пенсії за вислугу років особам, звільненим зі служби з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року, при наявності менше 23 років 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 23 календарних років, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.
При цьому, законодавством чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності календарної, а не загальної чи пільгової вислуги років.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії містить у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі №295/6301/17, від 19 вересня 2018 року у справі №725/1959/17, від 22 листопада 2018 року у справі №161/4876/17, від 22 січня 2019 року у справі №295/10742/ 16-а. від 27 лютого 2019 року у справі №295/6454/17, від 10 липня 2019 року у справі №299/509/15-а, від 25 липня 2019 року у справі №806/1402/16 та інших.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи те, що на момент звільнення позивача зі служби його календарна вислуга років складала 22 роки 09 місяців 18 днів, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років, відповідно до Закону №2262-XII, то у відповідача були відсутні законні підстави для направлення подання для призначення пенсії за вислугою років.
Відповідно до ст. 2 Закону №2262-XII, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Таким чином, посилання позивача на редакцію Закону №2262-XII станом на 30.09.2011, в частині наявного права на призначення пенсії з 2011 року, є безпідставним, оскільки, законодавством визначено, що право на призначення пенсії виникає після звільнення зі служби в поліції.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Водночас, відповідно до даного Висновку згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, від різних правових положень, звичаїв, доктринальних принципів, а також ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що у позивача відсутні підстави для призначення йому пенсії за вислугою років, оскільки, чинним законодавством визначено, що право на пенсію виникає після звільнення зі служби (тобто станом на 30.09.2011 у позивача не виникало право на пенсії, оскільки останній продовжував проходити службу), та для осіб звільнених з 01.10.2017 по 30.09.2018 встановлено призначення пенсії при наявності 23 календарних років 6 місяців (при цьому, згідно з послужного списку позивача, його календарна вислуга років складає 22 роки 09 місяців 18 дів).
Щодо посилання позивача на положення Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17 липня 1992 року №393 (далі - Постанова №393), то суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Оскільки приписи п. 3 Постанови №393 суперечать приписам п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону №2262-ХІІ, то застосуванню підлягають саме положення Закону № 2262-ХІІ, як нормативно-правового акта, що має вищу юридичну силу.
Також суд звертає увагу, на те, що ОСОБА_1 вже звертався з позовом до Головного управління Національної поліції в Луганській області, в якому просив суд:
- зобов'язати відповідача обчислити позивачу вислугу років з урахуванням Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та Постанови КМУ від 17 липня 1992 року №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» внести зміни до наказу №230 о/с від 30 травня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про національну поліцію» за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) із зарахуванням йому до вислуги років (26 років 04 місяці 12 днів) на пільгових умовах часу участі в АТО (3 роки 06 місяців 24 дні);
- зобов'язати відповідача оформити та подати необхідні документи до органів Пенсійного фонду для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.08.2018 по справі №808/2518/20 позов задоволено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.01.2019 по зазначеній справі, апеляційна скарга Головного управління Національної поліції в Луганській області була задоволена. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.08.2018 у справі №808/2518/18 скасовано. В позові відмовлено.
В своїй постанові суд апеляційної інстанції зокрема зазначив, що «Законодавець у назві ст. 17 Закону №2262-ХІІ використовує формулювання: види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років «для призначення пенсії». Однак, саме календарна вислуга років є визначальною для набуття права на призначення такої пенсії.
Відповідно до матеріалів справи, вислуга років позивача у календарному обчисленні становить 22 роки 09 місяців 18 днів.
Отже, наявної у позивача вислуги років не достатньо для призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ».
Відповідно до ч. 4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, обставина (факт) того, що позивач має недостатньо вислуги років для призначення йому пенсії за вислугу років, відповідно до пункту «а» частини 1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ, встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а отже не потребує доказування.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Частиною першою статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог та те, що позивач є особою, яка звільнена від сплати судового збору, в силу приписів пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області (вул. Матросова, буд. 29, м. Запоріжжя, 69005), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 158-б, м. Запоріжжя, 69057), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,- відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.В.Кисіль