08 грудня 2020 року м. Житомир справа № 240/17599/20
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Лавренчук О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" в якому просить:
- визнати протиправними дії Державної установи «Житомирська установа виконання покарань (№8)» щодо відмови у нарахуванні та виплаті середнього заробітку (грошового забезпечення) ОСОБА_1 , відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України з дати призову на строкову військову службу, а саме з 28 листопада 2019 року;
- зобов'язати Державну установу «Житомирська установа виконання покарань (№8)» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України середній заробіток (грошове забезпечення) з дати призову на строкову військову службу, а саме з 28 листопада 2019 року.
В обґрунтування позову вказує, що відповідності до наказу Державної установи «Житомирська установа виконання покарань (№8)» від 21 грудня 2018 року Х» 190 «Про особовий склад» мене призначено на посаду молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони, а з 28 листопада 2019 року мене було призвано на строкову військову службу до Збройних Сил України, де і проходжу службу на даний час, а саме у Київському військовому ліцеї імені Івана Богуна. З метою уточнення інформації про належні мені виплати, а також для забезпечення реалізації права на отримання середнього заробітку у зв'язку з призовом на військову службу, я звернувся до Відповідача із відповідною заявою. Листом від 03.03.2020 року №15/19-20/с-16 Відповідач повідомив мені, про відсутність правових підстав для виплати мені середньої заробітної плати за період з моменту призову мене на строкову військову службу. В обґрунтуванні своєї відмови відповідач пояснив, що у зв'язку із роботою у Державній кримінально-виконавчій службі на правовідносини між мною та Відповідачем не поширюється законодавство про працю, а саме норми статті 119 КЗпП України. Вважає дії відповідача, щодо відмови у нарахуванні та виплаті середнього заробітку у зв'язку із призовом мене на строкову військову службу протиправними, такими, що не ґрунтується на нормах чинного законодавства.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Відзив на позовну заяву надійшов до суду 30.10.2020. У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі за безпідставністю. Зазначає, що спірні відносини між позивачем та відповідачем регулюються Законами України «Про Державну кримінальну виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV та Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580. При цьому, пріоритетними с норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин. Згідно з новою редакцією частини п'ятої статті 23 Закону «Про ДКВСУ» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом «Про НП», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. При увільненні від служби, у зв'язку із призовом на строкову військову службу, установою 20 грудня 2019 року відповідно до законодавства було нараховано та виплачене в повному обсязі грошове забезпечення у розмірі 7710,43 грн. (сім тисяч сімсот десять) гривень 43 коп. Постановою кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та наказом Міністерства юстиції України №925/5 від 28.03.2018 визначено склад грошового забезпечення, а саме: грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що Наказом Державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)" №190 від 21.12.2018 призначено ОСОБА_1 , молодшим інспектором 2 категорії відділу режиму і охорони державної установи "Житомирська установа виконання покарань (№8)".
Наказом №175к-19 від 20.12.2019 (по особовому складу), керуючись частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони увільнено від служби з 20 грудня 2019 року у зв'язку із призовом на строкову військову службу із збереженням місця служби, посади та без збереження грошового забезпечення на період проходження строкової військової служби.
Листом №15/19-20/С-16 від 03.03.2020 Державна установа "Житомирська установа виконання покарань (№8)" повідомила ОСОБА_1 про наступне: "згідно роз'яснення Верховного Суду України від 23.02.1998 №1-4/83 військовослужбовці військових формувань, особовий склад правоохоронних органів, яким присвоєно військові (спеціальні) звання, не перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу і отримують грошове забезпечення, а не заробітну плату, у зв'язку з чим їх правовий і соціальний статус регулюється окремим законодавством про ці органи, а не нормами цивільного законодавства. Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.11.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про оплату праці не по поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.. Таким чином, відсутні правові підстави щодо виплати Вам середньої заробітної плати."
Крім того, позивач звернувся до Міністерства юстиції України.
Листом №14512/С-8076/16.3.2 від 26.03.2020 Міністерство юстиції України повідомило позивача про те, що питання проходження служби особами рядового і начальницького складу та виплата грошового забезпечення регулюються окремим законодавством, норми трудового законодавства не поширюються на вказану категорію осіб.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Щодо дії до теперішнього часу особливого періоду, суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену у постановах від 19.11.2019 у справі №812/452/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85742743), від 12.12.2018 у справі № 818/437/17 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78528642) та багатьох інших, що особливий період в Україні, розпочався з виданням 18 березня 2014 року виконуючим обов'язки Президента України Указу «Про часткову мобілізацію». Разом з тим, закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся. Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи. Рішень про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.
Таким чином, особливий період в Україні, зберігається й досі, а тому, гарантії для осіб призваних на строкову військову службу, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП, діють у повній мірі.
Щодо розповсюдження зазначених гарантій на осіб рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, то суд виходить з наступного.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі.
Суд відмічає, що гарантії, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП України, стосуються будь-яких осіб, які призвані на військову службу протягом особливого періоду.
Так, в ч.3 ст.119 КЗпП України, прямо сказано, що зазначена гарантія стосується будь-кого, незалежно від підпорядкування та форми власності підприємства, установи чи організації.
Окрім того, стаття 119 КЗпП України, сама передбачає обмеження застосування цієї норми, і воно стосується осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився. Виключень для поліцейських чи осіб рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ст.119 Кодексу не передбачено.
Верховний Суд у постанові від 19.11.2019 у справі №812/452/17, допустив можливим застосування гарантій, передбачених ч.3 ст.119 Кодексу, до поліцейських.
Із системного аналізу зазначених правових норм вбачається, що немає жодних підстав вважати, що зазначені гарантії не розповсюджується на осіб рядового складу державної кримінально-виконавчої служби.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що на позивача розповсюджуються гарантії, передбачені ч.3 ст.119 КЗпП, та він має право на отримання середнього заробітку під час проходження строкової служби.
Отже, є протиправними дії Державної установи «Житомирська установа виконання покарань (№8)» щодо відмови у нарахуванні та виплаті середнього заробітку позивачу.
Станом на день розгляду справи до суду не надано доказів того, що позивач закінчив проходження строкової служби. Отже порушення є триваючим.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовну заяву задовольнити.
Визнати протиправними дії Державної установи «Житомирська установа виконання покарань (№8)» щодо відмови у нарахуванні та виплаті середнього заробітку (грошового забезпечення) ОСОБА_1 , відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України з дати призову на строкову військову службу, а саме з 28 листопада 2019 року.
Зобов'язати Державну установу «Житомирська установа виконання покарань (№8)» (проспект Незалежності,172,м.Житомир,10001, код ЄДРПОУ 08563369) з 28 листопада 2019 року нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток (грошове забезпечення) відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук