09 грудня 2020 р. Справа № 160/16161/20
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Серьогіна О.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправними дій, скасування накладених обтяжень з рухомого та нерухомого майна, зобов'язання вчинити певні дії, -
04.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), код ЄДРПОУ 34984509;
- скасувати накладені обтяження з рухомого та нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , накладені в рамках виконавчого провадження №16636361 та №35539154;
- зобов'язати відповідача внести відповідні відомості до державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення заборони відчуження нерухомого майна, які були внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна: реєстраційний номер обтяження 10542949, дата реєстрації 29.11.2010 р., реєстраційний номер обтяження 13338986, дата реєстрації 05.12.2012 р.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 171 КАС України визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у адміністративній справі, суддя виходить з наступного.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін “суб'єкт владних повноважень” означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно- правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Водночас, визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Положеннями ч. 1 ст. 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Згідно із ч. 3 - ч. 5 ст. 59 Закону України “Про виконавче провадження” у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувана про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII “Прикінцеві та перехідні положення” цього Закону.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.
Відповідно до ч.1 ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження” рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.01.2020 року у справі №340/25/19, для визначення юрисдикції спору необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства. Якщо підставою позову є наявність спору про право та/або позивач подає його з метою захисту права власності або іншого речового права, то ці спори мають розглядатися в порядку цивільного/господарського судочинства як такі, що випливають із цивільних правовідносин.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач вбачає порушення своїх прав у тому, що наявні обтяження рухомого та нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , накладені в рамках виконавчого провадження №16636361 та №35539154, а також наявність відомостей в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про заборону відчуження нерухомого майна ОСОБА_1 .
Згідно з інформацією, наявною в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 09.09.2020 року №223206687 щодо об'єкта нерухомого майна - домоволодіння по АДРЕСА_1 , копія якої наявна в матеріалах справи, в останньому наявна інформація про державну реєстрацію обтяжень, а саме арешту нерухомого майна, вчиненого Бабушкінським відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, накладених, зокрема, в межах виконавчого провадження №16636361 та №35539154.
Як вбачається з копії листа Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 23.11.2020 року №55036/17, на виконанні у відділі перебували: виконавче провадження № 16636361 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1880 від 17.12.2009 року про стягнення з ОСОБА_1 па користь 1ІАТ "ПроКредит Банк" заборгованості у розмірі 16974,52 грн. та виконавче провадження № 35539154 з примусового виконання виконавчого листа № 2п-54/11 від 28.09.2012р. Бабушкінського районного суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ПроКредит Банк" заборгованості у розмірі 8071,58 грн.
Отже, спірний арешт на майно боржника накладений державним виконавцем в рамках виконавчих проваджень щодо примусового виконання рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у справі №2-1880 та №2п-54/11 про стягнення заборгованості.
Відповідно до ч. 1ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
В свою чергу, приписами п.3 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього кодексу малозначними справами є, зокрема, справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).
При цьому, відповідно до ч.1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ч.1 ст. 448 ЦПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України “Про виконавче провадження”, згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Як зазначалось вище, виконавчі провадження відкриті відповідачем з примусового виконання виконавчих листів.
З урахуванням наведеного, змісту і суті позовних вимог позивача, суд дійшов висновку, що даний позов належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вимоги ст. 287 КАС України та ст. 74 Закону України “Про виконавче провадження”, цей спір підлягає розгляду судом, який видав виконавчий лист, тобто Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська за правилами цивільного судочинства.
Враховуючи те, що компетентним судом для вирішення вказаних правовідносин є суд цивільної юрисдикції, розгляд справи в порядку адміністративного судочинства суперечить ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначені межі компетенції адміністративних судів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на вищевикладене, у відкритті провадження в адміністративній справі слід відмовити.
Згідно із ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Як передбачено ч. 1, ч. 2 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За приписами п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір”, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Таким чином, оскільки суддею відмовлено у відкритті провадження у справі, тому сплачена позивачем сума судового збору згідно з квитанцією № 94307 від 03.12.2020 року в сумі 840,80 грн. підлягає поверненню позивачу.
Керуючись статями 2, 19, 160, 170, 241-244, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі № 160/16161/20 за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправними дій, скасування накладених обтяжень з рухомого та нерухомого майна, зобов'язати вчинити певні дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 Кодексу адміністративного судочинства України, роз'яснити позивачу, що розгляд даної позовної заяви відноситься до юрисдикції місцевого суду, в порядку та у строки передбачені Цивільним процесуальним кодексом України та що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з бюджету сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн., сплачений відповідно до квитанції № 94307 від 03.12.2020 року.
Позовну заяву разом із усіма доданими до них документами повернути особі, яка звернулася до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ухвала суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Серьогіна