08 грудня 2020 року ЛуцькСправа № 140/12986/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 ) (далі - відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач 2, 10 мобільний прикордонний загін), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону щодо не проведення 16.03.2017 року остаточного розрахунку індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04.09.2015 року по 30.10.2015 року та з 01 січня 2016 року по 16.03.2017 року при звільненні на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04.09.2015 року по 30.10.2015 року та з 01.01.2016 року по 16.03.2017 року при звільненні з 17.03.2017 року по 31.07.2020 року.
- визнати протиправною бездіяльність 10 мобільного прикордонного загону щодо не проведення 16.05.2019 року остаточного розрахунку грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015- 2019 роки при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення;
- зобов'язати 10 мобільний прикордонний загін нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та 2019 при звільненні з 17.05.2019 року по 29.05.2020 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив військову службу в підрозділах Державної прикордонної служби України, у період з 04.09.2015 року по 16.03.2017 року знаходився на всіх видах забезпечення у Луцькому прикордонному загоні, з 17.03.2017 року по 16.05.2019 року знаходився на всіх видах забезпечення у 10 мобільному прикордонному загоні.
Згідно наказу Голови Державної прикордонної служби України від 09.04.2019 року №365-ОС, позивача звільнено з військової служби в запас у зв'язку із закінченням строку контракту та наказом начальника 10 мобільного прикордонного загону від 16.05.2019 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
В день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, ІНФОРМАЦІЯ_5 зобов'язаний був провести з позивачем повний розрахунок, однак цього не зробив, а саме не виплатив індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04.09.2015 року по 30.10.2015 року та з 01.01.2016 року по 16.03.2017 року. Вищезазначені кошти були виплачені несвоєчасно і тільки за рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 року №140/5515/20. Кошти щодо виплати індексації грошового забезпечення за вищевказаний період проходження військової служби, надійшли на картковий рахунок позивача від Луцького прикордонного загону в сумі 709,99 грн. - 31.07.2020 року.
Крім того, станом на 16.05.2020 року, в день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 10 мобільний прикордонний загін зобов'язаний був провести повний розрахунок, однак відповідач 2 своєчасно не розрахував та не виплатив грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2019 роки. Кошти щодо виплати грошової компенсації зa невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за вищевказані роки надійшли на картковий рахунок позивача 29.05.2020 року в сумі 48996,63 грн.
Позивач вважає, що у даному випадку суб'єктами владних повноважень було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та у відповідності до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, який становить період з 17.03.2017 року по 31.07.2020 року та з 17.05.2019 року по 29.05.2020 року (наступний день за днем звільнення з військової служби) по день виплати коштів.
На думку позивача, така бездіяльність відповідачів полягає у непроведенні повного розрахунку та невиплаті позивачу належних грошових сум при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, a саме 16.03.2017 року та 16.05.2019 року, чим було грубо порушено конституційні права позивача .
З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 року відмовлено в задоволенні клопотань представника Луцького прикордонного загону про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін та залишення позовної заяви без розгляду.
Ухвалою суду від 09.10.2020 року залучено до участі у справі як відповідача ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач 3, Окрема комендатура охорони і забезпечення); ухвалено судовий розгляд даної справи проводити спочатку та за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
В поданому до суду відзиві Луцький прикордонний загін (відповідач 1) позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що Луцький прикордонний загін не звільняв позивача, оскільки згідно наказу начальника Луцького прикордонного загону від 15.03.2017 року №53-ос «По особовому складу» полковника ОСОБА_1 з 16.03.2017 року виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення у зв'язку із вибуттям для подальшого проходження військової служби до 10 мобільного прикордонного загону м.Київ. Розрахунок з позивачем відбувся в межах надходжень бюджетних асигнувань у відповідності до чинного законодавства. При цьому, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 року в справі № 140/5515/20 Адміністрацією Держприкордоннслужби України були виділені кошти, внаслідок таких дій, 31.07.2020 року було здійснено нарахування та виплату в сумі 709,99 грн. Зазначає, що виплата індексації грошового забезпечення (у даному випадку за рішенням суду) не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні Порядку № 100. Крім того, зазначає, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу, відтак на останніх не поширюються норми КЗпП. З наведених підстав відповідач-1 просив в задоволенні позову відмовити.
10 мобільний прикордонний загін (відповідач 2) у відзиві на позовну заяву позовні вимоги не визнав та провив відмовити у задоволенні позову, оскільки, враховуючи вимоги статті 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, частини другої статі 19 Конституції України, при звільненні позивача 10 мобільний прикордонний загін правомірно не здійснив нарахування грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, тобто не включив її до видів грошового забезпечення, які підлягали виплаті. В свою чергу, інші види грошового забезпечення виплачені позивачеві своєчасно, а тому розрахунок при звільненні позивача проведений з ним своєчасно.
Відповідно до частини 12 Положення про мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України, затверджене наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 26.06.2007 року № 459 організація фінансового забезпечення діяльності мобільного прикордонного загону здійснюється Адміністрацією Держприкордонслужби України через відповідні структурні підрозділи Окремої комендатури охорони і забезпечення.
Враховуючи правомірність ненарахування в частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018, 2019 рік та здійснення організація фінансового забезпечення діяльності мобільного прикордонного загону здійснюється Адміністрацією Держприкордонслужби України через відповідні структурні підрозділи Окремої комендатури охорони і забезпечення перебування на фінансовому забезпеченні мобільного прикордонного загону з задоволені позову просив відмовити.
В поданому до суду відзиві Окрема комендатура охорони і забезпечення (відповідач 3) не визнав та просить відмовити у його задоволенні з тих підстав, що відповідно до Положення про окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України затвердженого Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 72 від 30.03.2015 року «Про затвердження Положення про Окрему комендатуру охорони і забезпечення Державної прикордонної служби України» на відповідача 3 покладено обов'язок здійснення забезпечення за всіма видами забезпечення, крім документального, кадрового та зв'язку відповідача 2.
На момент першого звернення (заява від 23.08.2019 року) позивача до відповідача 2 про здійснення виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пункту 12 частина перша статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 року був відсутній будь-який правовий механізм здійснення вказаних виплат компенсації, а було лише передбачено право військовослужбовця (працівника, держслужбовця) учасника бойових дій на отримання додаткових днів до відпустки, право на яке було обмежено для військовослужбовців під час дії особливого періоду в Україні (відповідь на лист від 29.08.2019 року).
05.02.2019 року на адресу відповідача 3 надійшла телеграма від Адміністрації Державної прикордонної служби України «Про надання роз'яснень» згідно якого визначено, що військовослужбовцям, яких звільнено з військової служби, але які під час проходження служби до виключення їх зі списків особового складу зверталися з відповідними рапортами про виплату їм компенсації за невикористані дні додаткових відпусток, як учасника бойових дій, начальники (командири) органів Держприкордонслужби можуть розглядати можливість щодо внесення відповідних змін до наказів про виключення таких військовослужбовців із списків особового складу органу Держприкордонслужби.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 533 від 16.10.2014 року «Про затвердження Положення про Адміністрацію Державної прикордонної служби України» Адміністрація Державної прикордонної служби України, розпорядження, накази або директиви, що надходять від Адміністрації Державної прикордонної служби України на адресу відповідача 3 є обов'язковими до виконання.
Відповідні зміни були внесені відповідачем 2 до наказу № 68-ос від 16.05.2019 року 16.03.2020 року згідно наказу № 41 -ос. Отже, лише після надходження витягу з наказу № 41-ос від 16 березня 2020 року та надходження коштів відповідач 3 здійснив фактичне перерахування коштів позивачу. Враховуючи вище викладене в діях Відповідача 3 відсутні порушення вимог законодавства України, що могли призвести до затримки виплат належних при звільнені.
В поданих до суду відповідях на відзиви позивач підтримав власну правову позицію, наведену у позові.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , зокрема, із 04.09.2015 року по 16.03.2017 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_6 , а з 17.03.2017 року по 16.05.2019 року - у 10 мобільному прикордонному загоні.
Так, зокрема, наказом начальника Луцького прикордонного загону від 15.03.2017 року №53-ОС позивача, який на підставі наказу Адміністрації Голови Державної прикордонної служби України від 03.03.2017 №211-ОС, вибуває для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника 10 мобільного прикордонного загону м.Київ виключено зі списків частини та усіх видів забезпечення з 16.03.2017 року.
Згідно наказу начальника 10 мобільного прикордонного загону від 16.05.2019 року №68-ОС полковника ОСОБА_1 , першого заступника начальника загону - начальника штабу, звільненого з військової служби в запас наказом голови Державної прикордонної служби України від 09.04.2019 №365-ОС за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення з 16.05.2019 року. Остаточною датою закінчення військової служби вважається - 16.05.2019 року.
При цьому, як встановлено судом та не заперечується сторонами, у період проходження військової служби з 04.09.2015 року по 16.03.2017 року позивач отримував грошове забезпечення у ІНФОРМАЦІЯ_6 . В період проходження військової служби з 17.03.2017 року по 16.05.2019 року в 10 мобільному прикордонному загоні грошове забезпечення позивача здійснювалося Окремою комендатурою охорони і забезпечення (відповідачем 3), оскільки відповідно до пункту 12 Положення про мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України, затверджене наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 26.06.2007 року № 459 організація фінансового забезпечення діяльності мобільного прикордонного загону здійснюється Адміністрацією Держприкордонслужби України через відповідні структурні підрозділи Окремої комендатури охорони і забезпечення.
Станом на 16.05.2020 року, в день виключення позивача зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення 10 мобільного прикордонного загону позивачу не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2019 роки.
Грошову компенсацію зa невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за вищевказані роки було перераховано Окремою комендатурою охорони і забезпечення на картковий рахунок позивача 29.05.2020 року в сумі 48996,63 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку Приват-24, розрахунково-платіжною відомістю №50 за травень 2020 року та не заперечується відповідачами 2 та 3.
Крім того, рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.06.2020 року в справі №140/5515/20, яке набрало законної сили 07.08.2020 року, визнано протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 04.09.2015 року по 30.10.2015 року та з 01.01.2016 року по 16.03.2017 року; зобов'язано Луцький прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04.09.2015 по 30.10.2015 року та з 01.01.2016 року по 16.03.2017 року; визнано протиправною бездіяльність 10 мобільного прикордонного загону щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.03.2017 року по 30.11.2018 року та з 01.03.2019 року по 16.05.2019 року; зобов'язано 10 мобільний прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.03.2017 року по 30.11.2018 року та з 01.03.2019 року по 16.05.2019 року.
На виконання вищевказаного рішення суду, Луцьким прикордонним загоном було перераховано позивачу на картковий рахунок 31.07.2020 року кошти в сумі 709,99 грн., а що підтверджується виписками з карткового рахунку Приват-24 та не заперечується відповідачем 1.
У зв'язку з наявністю факту несвоєчасного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати індексації грошового забезпечення з відповідача 1, а також в частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій з відповідача 2.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.
За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статтей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 року у справі №2340/4192/18 та в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішення даного спору.
Таким чином, доводи відповідачів щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України є необґрунтованими.
Безпідставними є і доводи відповідачів про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку у зв'язку з тим, що індексація грошового забезпечення не входить до складу грошового забезпечення, оскільки статтею 117 КЗпП України передбачена відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за порушення строків виплати усіх належних при звільненні сум, а не лише грошового забезпечення чи заробітної плати, як зазначають відповідачі.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 року у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Відтак, нормами трудового законодавства визначено обов'язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення.
Як зазначалось вище, наказом начальника Луцького прикордонного загону від 15.03.2017 року №53-ОС позивача, який на підставі наказу Адміністрації Голови Державної прикордонної служби України від 03.03.2017 року №211-ОС, вибуває для подальшого проходження військової служби у розпорядження начальника 10 мобільного прикордонного загону м.Київ виключено зі списків частини та усіх видів забезпечення з 16.03.2017 року.
Наказом начальника 10 мобільного прикордонного загону від 16.05.2019 року №68-ОС полковника ОСОБА_1 , першого заступника начальника загону - начальника штабу, звільненого з військової служби в запас наказом голови Державної прикордонної служби України від 09.04.2019 року №365-ОС за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з правом носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу та з усіх видів забезпечення з 16.05.2019 року. Остаточною датою закінчення військової служби вважається - 16.05.2019 року.
Станом на день виключення позивача з особового складу частини у зв'язку зі звільненням відповідачем-3 не було виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за усі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2019 роки.
Грошову компенсацію зa невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за вищевказані роки було перераховано Окремою комендатурою охорони і забезпечення на картковий рахунок позивача 29.05.2020 року в сумі 48996,63 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку Приват-24, розрахунково-платіжною відомістю №50 за травень 2020 року та не заперечується відповідачами 2 та 3. При цьому, розмір виплачених сум позивачем не оспорюється.
Судом також встановлено, що Луцьким прикордонним загоном станом на 16.03.2017 року (дата виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв'язку з переміщенням для проходження військової служби до 10 мобільного прикордонного загону не було виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.09.2015 по 30.10.2015 року та з 01.01.2016 року по 16.03.2017 року (у вказаний період ОСОБА_1 проходив військову службу та перебував на забезпеченні у відповідача 1).
На виконання вищевказаного рішення суду, Луцьким прикордонним загоном було перераховано позивачу на картковий рахунок 31.07.2020 року кошти в сумі 709,99 грн., а що підтверджується виписками з карткового рахунку Приват-24 та не заперечується відповідачем 1.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що всупереч нормам чинного законодавства з ним не здійснено повного розрахунку при звільненні, чим допущено протиправну бездіяльність.
Разом з тим, у прохальній частині позовної заяви, позивач просить: визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону щодо не проведення 16.03.2017 року остаточного розрахунку індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04.09.2015 року по 30.10.2015 року та з 01.01.2016 року по 16.03.2017 року при звільненні на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04.09.2015 року по 30.10.2015 року та з 01.01.2016 року по 16.03.2017 року при звільненні з 17.03.2017 року по 31.07.2020 року; визнати протиправною бездіяльність 10 мобільного прикордонного загону щодо не проведення 16.05.2019 року остаточного розрахунку грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення; зобов'язати 10 мобільний прикордонний загін нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017, 2018 та 2019 при звільненні з 17.05.2019 року по 29.05.2020 року.
Тобто, фактично ОСОБА_1 просить суд застосувати декілька стягнень середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні з військової служби з відповідачів.
Проте, суд зауважує, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні неможливе одночасне застосування декількох стягнень середнього заробітку, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статті 117 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника, який має триваючий характер, задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Суд також звертає увагу на те, що згідно з пунктом 46 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 року №1115/2009, у разі переміщення військовослужбовця по службі з одного органу Держприкордонслужби до іншого для дальшого проходження військової служби контракт про проходження військової служби не припиняється.
Відповідно до пункту 293 вказаного Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Таким чином, як зазначалось вище, пунктом 293 «Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України» визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням, таким чином оскільки Краматорським прикордонним загоном позивач з військової служби не звільнявся, а тому позовні вимоги в частині до Краматорського прикордонного загону про стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби до задоволення не підлягають.
З аналізу вищенаведених норм слід дійти висновку, що розрахунок з особою, яка звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу проводиться органом Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Матеріалами справи підтверджено те, що позивач ОСОБА_1 у період з 04.09.2015 року по 16.03.2017 року проходив військову службу та отримував грошове забезпечення у Луцькому прикордонному загоні. Згідно наказу начальника Луцького прикордонного загону від 15.03.2017 року №53-ОС ОСОБА_1 , виключено зі списків частини та усіх видів забезпечення з 16.03.2017 року у зв'язку з вибуттям для подальшого проходження військової служби у розпорядження 10 мобільного прикордонного загону м.Київ.
Оскільки позивач був виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_7 та всіх видів забезпечення не у зв'язку із звільненням з військової служби, а в зв'язку з переміщенням по службі з одного органу Держприкордонслужби до іншого для дальшого проходження військової служби, тому безпідставними є позовні вимоги до Луцького прикордонного загону про визнання протиправною бездіяльність відповідача 1 щодо не проведення 16.03.2017 року остаточного розрахунку індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04.09.2015 року по 30.10.2015 року та з 01.01.2016 року по 16.03.2017 року при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення та зобов'язання вказаного відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум, відтак у їх задоволенні слід відмовити.
Разом з тим, суд звертає увагу, що розрахунок з позивачем за всіма видами належного йому на день звільнення з військової служби матеріального та грошового забезпечення, повинен здійснюватись органом Держприкордонслужби, у якому він проходив службу на день звільнення, а саме 10 мобільним прикордонним загоном. При цьому, суд враховує, що відповідно до пункту 12 Положення про мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України, затверджене наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 26.06.2007 року № 459 організація фінансового забезпечення діяльності мобільного прикордонного загону здійснюється Адміністрацією Держприкордонслужби України через відповідні структурні підрозділи Окремої комендатури охорони і забезпечення. Відтак, середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за весь період затримки розрахунку при звільненні повинен бути стягнутий із відповідача 3 - Окремої комендатури охорони і забезпечення.
Отже, оскільки Окремою комендатурою охорони і забезпечення остаточний розрахунок з позивачем (виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) проведено лише 29.05.2020 року, тому фактично затримка у розрахунку з 17.05.2019 року (наступного дня після виключення із списків з особового складу у зв'язку зі звільненням) по 28.05.2020 року (по день фактичного розрахунку - 29.05.2020 року) склала - 378 днів.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 з квітня 2017 року по травень 2019 року, за два останні повні місяці перед звільненням (березень-квітень 2019 року) йому нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі: 21318,33 грн за березень 2019 року (посадовий оклад - 7050,00 грн, оклад за військове звання - 1480,00 грн, надбавка за вислугу років - 3838,50 грн, надбавка за особливості проходження служби - 5565,83 грн., надбавка за кваліфікацію - 211,50 грн., надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 1057,50 грн., премія - 2115,00 грн) та 21318,33 грн (посадовий оклад - 7050,00 грн, оклад за військове звання - 1480,00 грн, надбавка за вислугу років - 3838,50 грн, надбавка за особливості проходження служби - 5565,83 грн., надбавка за кваліфікацію - 211,50 грн., надбавка за службу в умовах режимних обмежень - 1057,50 грн., премія - 2115,00 грн) за квітень 2019 року, що за два місяці становить 42636,66 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 698,96 грн (42636,66 грн/61, де 61 - кількість календарних днів у березні-квітні 2019 року).
Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 264206,88 грн (698,96 грн х 378 = 264206,88).
Водночас, в порівнянні із виплаченою сумою грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій в сумі 48996,63 грн., суму 264206,88 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у вказаній справі, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії позивача та відповідача щодо її виплати.
Суд зазначає, що при визначеній сумі несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій- 48996,63 грн. середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 264206,88 грн, що набагато перевищує суму такої компенсації, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 враховував істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
При вирішенні цього спору, суд враховує застосований Верховним Судом у справі №806/2473/18 підхід та у даному випадку істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить: 48996,63 грн. (частка несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки) / 264206,88 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100% = 18,54 %. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 18,54 %, становить: 698,96 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 18,54 % = 129,59 грн; 129,59 грн х 378 (дні затримки розрахунку) = 48 985,02 грн.
Таким чином, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 48985,02 грн.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити, що відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів і їх сплата є обов'язком роботодавця та працівника. Тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податків та інших обов'язкових платежів, визначених законодавством.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених у рішенні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності 10 мобільного прикордонного загону та Окремої комендатури охорони та забезпечення щодо непроведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби (виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) та стягнення з Окремої комендатури охорони та забезпечення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2019 року по 29.05.2020 року у сумі 48985,02 грн. (без урахування податків та інших обов'язкових платежів).
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 72-77, 244-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_5 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (02121, місто Київ, вулиця Світла, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_6 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) (02121, місто Київ, вулиця Світла, будинок 6, ідентифікаційний код юридичної особи 14321955) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо непроведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби, а саме виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, - у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 травня 2019 року по 29 травня 2020 року у сумі 48985,02 грн (сорок вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять грн 02 коп.) без урахування податків та інших обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк