09 грудня 2020 р. Справа № 120/6340/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
04.11.2020 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення їй пільгової пенсії за віком.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка, досягнувши необхідного віку, звернулася до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. До заяви позивачка додала копії трудової книжки, накази про прийняття/переведення, накази про результати атестації робочих місць, а також уточнюючі довідки про пільговий характер роботи № 10/33-190 від 18.08.2020 та № 10/33-233 від 23.09.2020, видані ПАТ "Укртелеком". Однак рішенням за № 024650002396 від 08.09.2020 та повторно рішенням за № 024650002396 від 09.10.2020 відповідач відмовив у призначенні позивачці пільгової пенсії, посилаючись на відсутність у неї достатнього пільгового стажу роботи за Списком № 2. Зокрема, в останньому рішенні пенсійний орган вказав на те, що посада, зазначена в уточнюючій довідці, не відповідає чинним на період роботи позивачки спискам. Крім того, страховий стаж позивачки становить 25 років 10 місяців 28 днів, а пільговий стаж за Списком № 2 лише 1 рік 9 місяців 4 дні, чого є недостатньо для призначення пенсії на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Позивачка вважає неправомірними дії відповідача щодо відмови у призначенні їй пільгової пенсії та наголошує на тому, що довідкою ПАТ "Укртелеком" від 23.09.2020 № 10/33-233 підтверджується її стаж роботи зі шкідливими умовами праці за Списком № 2 загалом протягом 10 років 6 місяців та 20 днів. Водночас усі найменування посад, що зазначені у довідці, дослівно відповідають найменуванням посад, зазначених у тих Списках № 2, що були чинними в той час. Натомість пенсійний орган з формальних мотивів відмовився зараховувати окремі періоди роботи позивачки до пільгового стажу та при цьому не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б впевнитись у достовірності уточнюючої довідки та інших документів, поданих для підтвердження пільгового стажу.
Ухвалою суду від 09.11.2020 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 КАС України.
27.11.2020 до суду надійшов відзив, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.
Як зазначає відповідач, позивачка звернулась з заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2. Рішенням від 09.10.2020 № 024650002396 позивачці відмовлено у призначенні такої пенсії, оскільки встановлено наявність підстав для зарахування до пільгового стажу роботи лише періоду роботи з 17.07.1985 до 20.04.1987, що становить 1 рік 9 місяців 4 дні, замість необхідних 10 років. Інші періоди, а саме з 18.09.1991 до 31.07.1992 та з 02.01.1995 до 05.12.2002, не можуть бути зараховані до пільгового трудового стажу позивачки. Так, відповідач зауважує, що у первинних документах, які були підставою для оформлення уточнюючої довідки ПАТ "Укртелеком" від 23.09.2020 № 10/33-233, зокрема у наказах про переведення та результати проведення атестації робочих місць, зазначено посаду позивачки (телефоністка), яка не відповідає чинним у відповідні періоди роботи Спискам.
Відтак відповідач вважає оскаржувані дії правомірними та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
07.12.2020 поштою до суду надійшли письмові пояснення представника позивачки, у яких представник заперечує доводи та аргументи відповідача, наведені у відзиві на позов.
Втім, за змістом положень ч. 3 ст. 263 КАС України у справах цієї категорії заявами по суті є позов та відзив. Тому суд не приймає до розгляду та під час ухвалення рішення не бере до уваги вищезазначені письмові пояснення представника позивачка.
При цьому суд відхиляє посилання представника позивачки на те, що подання таких пояснень гарантується пунктом 3 частини третьої статті 44 КАС України. Суд зауважує, що закріплені цією нормою права учасника справи, зокрема право надавати суду пояснення, наводи свої заперечення проти доводів і міркувань інших осіб, можуть бути реалізовані у чіткій відповідності з нормами процесуального права, зокрема в порядку, визначеному ст.ст. 159-164, 263 КАС України. А оскільки у даному випадку справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими статтею 263 КАС України, закон не передбачає інших заяв по суті справи, окрім як позовної заяви та відзиву. Відповідно, учасники такої адміністративної справи можуть письмово викладати свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у вказаних заявах по суті справи, а не інакше. Натомість подання інших заяв не допускається, а прийняття судом до розгляду такої заяви може розцінюватись як порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Разом з тим, доданий до письмових пояснень детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, суд приймає до розгляду, оскільки за змістом положень ч. 7 ст. 139, ст. 143 КАС України докази на підтвердження судових витрат, які понесла сторона у зв'язку з розглядом справи, можуть бути подані навіть протягом п'яти днів після ухвалення рішення судом (за умови, якщо сторона зробила про це заяву).
Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з вимогами ч. 2, 3 ст. 263 КАС України розгляд справ за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи здійснюється судом у письмовому провадженні в строк не більше 30 днів з дня відкриття провадження у справі.
Частиною четвертою статті 243 КАС України визначено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності та оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 17.07.1985 до 20.04.1987, з 18.09.1991 до 31.07.1992 та з 02.01.1995 до 05.12.2002 працювала телефоністкою міжміського телефонного зв'язку на підприємствах зв'язку, правонаступником яких є Вінницька філія ПАТ "Укртелеком".
У зв'язку з досягненням необхідного віку, та вважаючи, що загальний пільговий стаж роботи на вказаних посадах становить більше 10 років, позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Для підтвердження стажу роботи зі шкідливими та важкими умовами праці позивачка надала копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , накази про прийняття/переведення на роботу, накази про результати атестації робочих місць, довідку про пільговий характер роботи № 10/33-190 від 18.08.2020, видану Вінницькою філією ПАТ "Укртелеком", а також інші додаткові документи, необхідні для вирішення питання про призначення пенсії.
Рішенням за № 024650002396 від 08.09.2020 відповідач відмовив у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) з огляду на відсутність у неї необхідного стажу роботи зі шкідливими та важкими умовами праці за Списком № 2. При цьому відповідач не зарахував до пільгового стажу періоди роботи позивачки на посаді телефоністки з 17.07.1985 до 20.04.1987, з 18.09.1991 до 31.07.1992 та з 02.01.1995 до 05.12.2002, посилаючись на невідповідність посади, зазначеної в уточнюючій довідці, чинним на період роботи Спискам. Позивачці рекомендовано вчинити дії щодо приведення документів у відповідність до вимог чинного законодавства шляхом внесення змін у первинні документи, що стосуються її роботи зі шкідливими умовами праці, щодо трактування посади, яку займала позивачка, згідно з чинними в період роботи Списками.
02.10.2020 позивачка повторно звернулась до відповідача щодо призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, надавши довідку Вінницької філії ПАТ "Укртелеком" від 23.09.2020 № 10/33-233 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, згідно з якою пільговий стаж позивачки за Списком № 2 становить 10 років 6 місяців та 20 днів.
Однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 024650002396 від 09.10.2020 у призначенні пільгової пенсії позивачці повторно відмовлено. Рішення обґрунтовується тим, що пільговий стаж роботи позивачки на посадах за Списком № 2 становить лише 1 рік 9 місяців 4 дні, що недостатньо для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-ІV. При цьому відповідач зарахував до пільгового період роботи позивачки з 17.07.1985 до 20.04.1987, але відмовився враховувати періоди з 18.09.1991 до 31.07.1992 та з 02.01.1995 до 05.12.2002, посилаючись на те, що в первинних документах, які були підставою для оформлення довідки ПАТ "Укртелеком" від 23.09.2020 № 10/33-233, а саме у наказах на переведення та про результати атестації робочих місць, зазначено посаду позивачки, яка не відповідає чинним у вказані періоди Спискам.
Вважаючи незаконною відмову відповідача у призначенні пільгової пенсії за віком по Списку № 2, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з Європейською соціальною хартією (переглянута) від 03 травня 1996 року, що ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V та набрала чинності для України з 01 лютого 2007 року, кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Оцінюючи наведені у позовній заяві доводи, суд насамперед зауважує, що оскаржувані рішення та дії приймалися (вчинялися) пенсійним органом на підставі вимог Закону № 1058-IV і позивачці відмовлено у призначенні пільгової пенсії за віком саме у відповідності до цього Закону. Тому посилання позивачки та її представника на положення Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" суд вважає помилковими та при вирішення справи до уваги не бере.
Суд зауважує, що відповідно до пункту 2 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
У вказаній редакції пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV був викладений на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), який набрав чинності 11.10.2017, є чинним на сьогодні та неконституційним не визнавався.
Окрім внесенням змін до Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, Законом № 2148-VIII також внесено низку інших істотних змін до Закону № 1058-IV, зокрема доповнено його окремим розділом XIV1 під назвою "Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян" (статті 114-115).
Таким чином, з набранням чинності Закону № 2148-VIII питання, пов'язані з призначенням пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників, в тому числі по Списках № 1 та № 2, регулюються положеннями Закону № 1058-IV.
Це підтверджується й тим, що до прийняття Закону № 2148-VIII пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV мав іншу редакцію, а саме такого змісту:
"Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення"".
Отже, у попередній редакції пункт 2 Прикінцевих положень допускав можливість призначення пільгових пенсій по Списках № 1 та № 2 за нормами Закону № 1058-IV, але при цьому діяли вимоги щодо віку та стажу, передбачені Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
З прийняттям Закону № 2148-VIII відповідне питання врегульовано інакше, а саме призначення пільгових пенсій здійснюється виключно за нормами Закону № 1058-IV.
Тому при вирішенні питання про наявність у позивачки права на пільгову пенсію підлягають застосуванню положення ст. 114 Закону № 1058-IV.
Так, згідно з ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
В силу вимог абзацу 1 пункту другого частини другої статті 114 Закону № 1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 52 роки 6 місяців - якщо вони народилися з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім-тринадцятим цього пункту, страхового стажу:
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків і не менше 23 років у жінок.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що жінки, які народилися з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року, мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 в період з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року після досягнення 52 років 6 місяців і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з яких не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2.
Як видно з матеріалів справи і не заперечується відповідачем, позивачка досягла встановленого законом віку та має достатній страховий стаж (більше 25 років).
Разом з тим, пенсійний орган відмовляється зараховувати до пільгового стажу період роботи позивачки на посаді телефоністки з 18.09.1991 до 31.07.1992 та з 02.01.1995 до 05.12.2002. У зв'язку з цим між сторонами виник спір. Адже в разі зарахування вказаного періоду до пільгового стажу, та беручи до уваги безспірний період з 17.07.1985 до 20.04.1987 загальний стаж роботи позивачки за Списком № 2 становив би 10 років 06 місяців та 20 днів. Тобто, в такому разі була б дотримана остання вимога закону для призначення позивачці пенсії за віком на пільгових умовах.
Відтак суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 18 листопада 2005 року № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок № 383).
Пунктом 1 цього Порядку визначено, що він регулює застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів "а", "б" статті 13 та статті 100 Закону № 1788-XII.
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків.
При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 (приклади у додатках 1, 2).
Зміст наведених норм права свідчить про те, що право на пільгову пенсію мають особи, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списками виробництв, робіт, професій, посад і показників, чинними у період такої роботи. При цьому для зарахування періоду роботи на посадах, віднесених до Списку № 2 у період до 21 серпня 1992 року необхідне підтвердження документами відповідних умов праці, а за період після 21 серпня 1992 року - підтвердження результатів проведення атестації робочих місць за умовами праці.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 КЗпП України, ст. 62 Закону № 1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Відповідно до положень пунктів 3, 20 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Отже, системний аналіз наведених правових норм вказує на те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої, або ж необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17, від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 04.03.2020 у справі № 367/945/17 та від 27.04.2020 у справі № 367/4230/17.
Судом встановлено, що згідно з записами трудової книжки серії НОМЕР_1 позивачка 17.07.1985 прийнята на посаду телефоніста міжміської телефонної станції Вінницької телеграфно-телефонної станції; з 20.04.1987 - звільнення з посади; з 23.04.1987 - зарахована у Мурованокуриловецький районний вузол зв'язку оператором по прийому телеграм і замовлень на міжміські телефонні розмови; з 19.09.1991 - зарахована на посаду телефоніста; з 31.12.1994 - звільнена з роботи; з 02.01.1995 - зарахована у Мурованокуриловецький вузол зв'язку на посаду телефоніста; з 06.12.2002 - переведена оператором електрозв'язку дільниці з маркетингу.
У вказаний період (з 1985 до 2002 року) були чинними:
1) Список № 2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці, робота на яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільговому розмірі, затверджений постановою Радою міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956 (далі - Список № 2 1956 року);
2) Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість на яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів СССР № 10 від 26.01.1991 (далі - Список № 2 1991 року);
3) Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994 (далі - Список № 2 1994 року).
Так, до Розділу XXXI "Зв'язок" Списку № 2 1956 року віднесено "телефоністів міжміських телефонних станцій, переговорних пунктів з цілодобовою дією і міських телефонних станцій ємністю 300 номерів і вище".
Крім того, Розділами XXIX "Зв'язок" Списку № 2 1991 року та Списку № 2 1994 року було передбачено "телефоністів міжміського телефонного зв'язку, що постійно працюють з мікротелефонною гарнітурою (пристроєм) на міжміських замовних, довідкових комутаторах і на переговорних пунктах з цілодобовою дією", а також "телефоністів місцевого телефонного зв'язку міських телефонних станцій ємністю від 300 номерів і вище" та "телефоністів довідкової служби міської телефонної мережі".
Отже, суд погоджується з доводами відповідача в тій частині, що одних лише записів у трудовій книжці позивачки, враховуючи їх неповноту та неточність, недостатньо для зарахування до пільгового стажу позивачки періодів її роботи з 17.07.1985 до 20.04.1987, з 18.09.1991 до 31.07.1992 та з 02.01.1995 до 05.12.2002.
В цьому контексті суд наголошує, що згідно з чинним законодавством та усталеною судовою практикою необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення") є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею роботи, передбаченої Списком № 2 (якщо йдеться про період роботи до 21.08.1992), а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці, яке полягає у наявності результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці (якщо йдеться про період роботи після 21.08.1992).
Окрім того, як вже зазначалось, трудова книжка хоча й вважається основним документом, що підтверджує стаж роботи особи, уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників не є обов'язковими лише у тих випадках, якщо відомостей трудової книжки достатньо для підтвердження спеціального трудового стажу в цілях визначення права особи на пільгову пенсію.
Судом встановлено, що для вирішення питання про призначення пільгової пенсії по Списку № 2 позивачка надала відповідачу довідку Вінницької філії ПАТ "Укртелеком" від 23.09.2020 № 10/33-233 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Вказаною довідкою підтверджується, що позивачка повний робочий день працювала на підприємствах зв'язку, правонаступником яких є Вінницька філія ПАТ "Укртелеком", зокрема:
в період з 17.07.1985 по 20.04.1987 виконувала роботу телефоніста міжміської телефонної станції, що передбачена розділом XXXI Списку № 2, затвердженого постановою Ради міністрів СРСР № 1173 від 22.08.1956;
в період з 18.09.1991 по 31.07.1992 виконувала роботу телефоніста міжміського телефонного зв'язку, що постійно працюють з мікротелефонною гарнітурою (пристроєм) на міжміських замовних, довідкових комутаторах і на переговорних пунктах з цілодобовою дією, що передбачена розділом XXIX Списку № 2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів СРСР № 10 від 26.01.1991;
в період з 02.01.1995 по 05.12.2002 виконувала роботу телефоніста міжміського телефонного зв'язку, що постійно працюють з мікротелефонною гарнітурою (пристроєм) на міжміських замовних, довідкових комутаторах і на переговорних пунктах з цілодобовою дією, що передбачена розділом XXIX Списку № 2, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 11.03.1994.
Вищезазначеною довідкою підтверджено стаж роботи позивачки зі шкідливими та важкими умовами праці за Списком № 2 загалом протягом 10 років 6 місяців та 20 днів.
При цьому суд враховує, що довідка відповідає затвердженій формі, містить усі необхідні реквізити, підписана уповноваженою особою, а найменування посад, що у ній зазначені, повністю відповідають найменуванням посад згідно зі Списками № 2, чинними в період роботи позивачки.
Крім того, довідкою підтверджується, що позивачка, будучи зайнятою на відповідних роботах за Списком № 2, інших робіт не виконувала та у відпустках без збереження заробітної плати не перебувала; атестація робочого місця за умовами праці проводилась і при перейменуванні підприємства проведені атестації вважаються дійсними.
Факт належного оформлення довідки Вінницької філії ПАТ "Укртелеком" від 23.09.2020 № 10/33-233 також не заперечується відповідачем.
Отже, робота позивачки за Списком № 2 в період з 17.07.1985 до 20.04.1987, з 18.09.1991 до 31.07.1992 та з 02.01.1995 до 05.12.2002 (тобто більше 10 років) підтверджується як записами в трудовій книжці, так і вищевказаною довідкою про підтвердження трудового стажу для призначення пільгової пенсії.
Суд критично оцінює доводи відповідача про неможливість зарахування до пільгового періоду роботу позивачки з 18.09.1991 до 31.07.1992 та з 02.01.1995 до 05.12.2002 з огляду на те, що в первинних документах, які були підставою для оформлення уточнюючої довідки, зазначено посаду позивачки, яка не відповідає чинним в цей період Спискам.
Так, у рішенні № 024650002396 від 09.10.2020 відповідач зазначає, що згідно з наказом № 140 від 18.09.1991 позивачку з 18.09.1991 переведено з посади оператора на посаду телефоніста, без уточнення характеру роботи та особливих умов зайнятості, як це передбачено Списками. Тому, на думку відповідача, період роботи позивачки з 18.09.1991 до 21.08.1992 не може бути врахований як пільговий з огляду на невідповідність посади, за якою працювала позивачка у наказі на прийняття/переведення чинним в цей період Спискам.
Однак вказані твердження суд визнає безпідставними, оскільки згідно з вимогами чинного законодавства для зарахування особі періоду роботи на посадах, віднесених до Списку № 2 в період до 21 серпня 1992 року, достатнім є підтвердження документами відповідних умов праці (без проведення атестації).
Водночас документи, надані позивачкою разом із заявою про призначення пенсії, в тому числі уточнюючі довідки ПАТ "Укртелеком" № 10/33-190 від 18.08.2020 та № 10/33-233 від 23.09.2020, повністю підтверджують факт зайнятості позивачки повний робочий день на роботах зі шкідливими та важкими умовами праці за Списком № 2 в період з 18.09.1991 до 31.07.1992 включно.
З аналогічних мотивів суд відхиляє посилання відповідача на відсутність підстав для зарахування до пільгового стажу період роботи позивачки з 22.08.1992 до 31.07.1992 та з 02.01.1995 до 05.12.2002. При цьому відсутність у наказах про результати проведення атестації робочих місць дослівного посилання на назву посади телефоніста, як це було передбачено чинними на той час Списками № 2 (у наказах зазначено скорочено "телефоніст" та "телефоніст МТС"), жодним чином не ставить під сумнів факту виконання позивачкою у вказані періоди роботи зі шкідливими та важкими умовами праці, оскільки:
по-перше, визначальною є саме довідка ПАТ "Укртелеком" № 10/33-233 від 23.09.2020, яка чітко підтверджує, що позивачка у спірний період дійсно працювала за Списком № 2;
по-друге, у самих наказах про результати атестації робочих місць зазначено, що посада телефоніста визнається шкідливою за умовами праці та відноситься до Списку № 2;
по-третє, відповідач залишив поза увагою інші документи, які додатково підтверджують те, що займана позивачкою посада за результатами атестації була віднесена до Списку № 2, зокрема це картка умов праці, з якою позивачку було ознайомлено під підпис як працівника, який виконує роботу за Списком № 2.
Зрештою суд зауважує, що документи, на які посилається відповідач і зміст яких, на його думку, не дає підстав для зарахування позивачці до пільгового періоди її роботи з 18.09.1991 до 31.07.1992 та з 02.01.1995 до 05.12.2002, були підставою для видачі довідки ПАТ "Укртелеком" № 10/33-233 від 23.09.2020, тобто передбаченого чинним законодавством документа для підтвердження наявного в особи трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних заспів у ній.
Відтак відповідач був зобов'язаний насамперед взяти до уваги зазначену довідку, а не піддавати сумніву документи, на підставі яких ця довідка оформлялась.
До того ж суд враховує, що пенсійний орган не вчинив жодних дій для перевірки відомостей, які містяться у трудовій книжці позивачки та в уточнюючій довідці, хоча наділений відповідними повноваженнями. Це при тому, що Вінницька філія ПАТ "Укртелеком" (код ЄДРПОУ 01182204) є діючим підприємством, а тому витребування додаткових документів і, в разі необхідності, проведення звірки є можливим, чого відповідач, одначе, не зробив.
В цьому зв'язку доречною для застосування є правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а. Так, Верховний Суд зазначив, що в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Приймаючи документи, орган, який призначає пенсію перевіряє: правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта і документам про стаж; зміст і належне оформлення наданих документів; копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, за наявності сумнівів має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлений у тримісячний строк з дня подання заяви, прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Однак Пенсійний фонд не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності поданих документів на підтвердження пільгового стажу позивача.
Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
Також за висновками Верховного Суду (постанова від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а) підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Підсумовуючи, суд доходить висновку, що записи у трудовій книжці позивачки, уточнюючі довідки та інші документи, що надавалися відповідачу разом з заявою про призначення пенсії, підтверджують характер роботи позивачки в спірний період за Списком № 2 та дають підстави для зарахування цього періоду до спеціального стажу, що надає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Натомість відповідач неправомірно та з формальних причин не зарахував до пільгового стажу позивачки періоди її роботи телефоністкою з 18.09.1991 до 31.07.1992 та з 02.01.1995 до 05.12.2002.
Отже, відмова пенсійного органу у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах є незаконною та порушує гарантоване державою право особи на пенсійне забезпечення.
Разом з тим, суд зазначає, що така відмова оформлена рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 09.10.2020 № 024650002396, тоді як позивачка помилково оскаржує дії відповідача щодо відмови у призначенні пільгової пенсії.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у пункті 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
Відтак, керуючись положеннями ч. 2 ст. 9 КАС України, суд вважає можливим вийти за межі заявлених позовних вимог та з метою ефективного захисту порушених прав позивачки визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України № 024650002396 від 09.10.2020 про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком. При цьому, на думку суду, попереднє рішення за № 024650002396 від 08.09.2020 самостійного правового значення немає та вважається нечинним, оскільки після його прийняття було винесене інше рішення з того ж питання та з урахуванням додатково поданих документів, зокрема довідки ПАТ "Укртелеком" № 10/33-233 від 23.09.2020. Тому скасування судом рішення відповідача за № 024650002396 від 09.10.2020 не відновлює дію рішення за № 024650002396 від 08.09.2020 та не свідчить про його чинність.
Позивачка також просить суд зобов'язати відповідача повторно розглянути її заяву щодо призначення пільгової пенсії за віком.
Така вимога є похідною від основної, яка задоволена судом, а отже теж підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).
В силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Перевіривши доводи сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтримку правомірності своїх рішень та дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити частково, а саме у спосіб визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 024650002396 від 09.10.2020 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (Список № 2), з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у зв'язку з фактичним задоволенням позову, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 840,80 грн підлягають стягненню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Позивачка також просить суд вирішити питання про відшкодування їй витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4800,00 грн. Відповідач заперечує такі вимоги та вважає, що розмір заявлених витрат на допомогу адвоката є завищеним, не відповідає складності справи та обсягу наданих правових послуг.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).
Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:
договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).
Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що між позивачкою ОСОБА_1 (Замовник) та адвокатом Юрцевим В.С. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 744 від 24.02.2012) (Виконавець) укладено Договір № 01-29/09/20 від 29.09.2020 про правову допомогу.
Згідно з пунктом 1.1 цього Договору Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується надати правову допомогу в обсягах, передбачених пунктом 2.1 Договору.
Відповідно до пункту 2.1 Договору Виконавець бере на себе зобов'язання надати Замовнику комплекс юридичних послуг, зокрема юридичний аналіз документів та консультування; підготовка позовної заяви, підготовка та подання інших процесуальних документів, пов'язаних з розглядом справи за позовом про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та зобов'язання вчинити дії; представництво інтересів Замовника у суді першої інстанції при розгляді вказаної справи.
В силу вимог пункту 2.2 Договору Замовник зобов'язується оплатити послуги, надані Виконавцем, а пунктом 5.1 Договору визначено, що вартість послуг становить 4800,00 грн.
Як вбачається з Детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, від 03.12.2020, адвокат надав клієнту таку правову допомогу відповідно до Договору про № 01-20/09/2020 від 29.09.2020:
- юридичний аналіз наданих документів та аналіз позиції відповідача - 2 год;
- опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, аналіз судової практики в подібних справах, формування правової позиції, консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) - 2 год;
- підготовка документів у справі: позовної заяви та інших процесуальних документів, попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, договору про надання правової допомоги, ордеру про надання про правової допомоги, детального опису робі, виконаних адвокатом - 5 год;
- до додаткові підготовчі дії для подання позовної заяви до суду: виготовлення копій документів, що додаються до позовної заяви, відправлення позовної заяви з додатками до суду засобами поштового зв'язку - 1 год.
Загалом для надання позивачці правової допомоги адвокатом витрачено 10 годин. За домовленістю між сторонами вартість послуг, вказаних в описі, становить 4800,00 грн з розрахунку 480,00 грн за одну годину роботи адвоката.
Факт сплати гонорару підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 29/09 від 29.09.2020.
Отже, витрати позивачки на професійну правничу допомогу мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).
Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Як вже зазначалось, у зв'язку з розглядом цієї справи позивачки дійсно понесла витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4800,00 грн.
Досліджуючи питання щодо співмірності таких витрат із реальними послугами, суд враховує, що позивачці надано значний обсяг адвокатських послуг, в тому числі консультування, вивчення законодавчої бази, ознайомлення з судовою практикою, підготовка позовної заяви на 6 сторінках та оформлення інших документів, необхідних для звернення до суду з позовом, тощо.
Також суд враховує важливе значення цієї справи для позивачки, адже спір між сторонами стосується призначення позивачці пенсії за віком.
Відтак суд не вбачає достатніх підстав для висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат на оплату послуг адвоката є завищеним або ж не відповідає часу, що був витрачений адвокатом на їх надання. Надані адвокатом послуг є реальними та були об'єктивно необхідними для ефективного захисту інтересів позивачки в суді.
З огляду на викладене суд вважає, що витрати позивачки на оплату правничої допомоги адвоката в розмірі 4800,00 грн. є доведеними та відповідають обсягу наданих правових послуг, складності справи та вимогам розумності.
Отже, за результатами розгляду справи на користь позивачки належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4800,00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 840,80 грн, а всього 5640,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Водночас суд зауважує, що на користь позивачки підлягає відшкодуванню вся сума судового збору та витрат на правничу допомогу. Адже, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивачки внаслідок неправомірних рішень та дій суб'єкта владних повноважень, а спір по суті вирішено в користь позивачки, тоді як прийняття рішення про часткове задоволення позову пов'язується виключно зі способом захисту порушених прав позивачки, який суд вважає найбільш ефективним.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 024650002396 від 09 жовтня 2020 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з урахуванням правової оцінки, наданої у рішенні суду, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4800,00 грн, а всього 5640,80 грн (п'ять тисяч шістсот сорок гривень вісімдесят копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
1) позивачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 );
2) представник позивачки: адвокат Юрцев Василь Степанович (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса для листування: вул. Миколи Оводова, 15, офіс 3, м. Вінниця, 21050);
3) відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).
Судове рішення складено 09.12.2020.
Суддя Сало Павло Ігорович