Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"09" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/3517/20
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жельне С.Ч.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Белтімпорт", м.Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс", м.Харків
про стягнення коштів 125 301,75 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Белтімпорт" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс" про стягнення боргу 122 356,35 грн, 3% річних 444,56 грн., пені 1899,86 грн., інедксу інфляції 600,98 грн. за неналежне виконання відповідачем умов Договору №Бі-01 від 08.01.2019.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/3553/20. Визначено, що розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Роз'яснено сторонам, що згідно із ч. 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідач у встановлений ч.1 ст.251 ГПК строк відзив на позов не надав. Поряд із цим, відповідач 30.11.2020 до суду надав клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву (вх.№27837). Як на підставу поважності причин пропущення строку на подання відзиву посилається на те, що у зв'язку із карантином, який продовжено до 2020 року, робітники знаходяться у відпустках за свій рахунок, деякі робітники звільнились, деякі переведені на самоізоляцію, у зв'язку із чим Договір на кваліфіковану правову допомогу адвоката для подання відзиву не укладався.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши клопотання відповідача продовження процесуального строку для подання відзиву, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, виходячи з наступного.
Ухвалою суду від 09.11.2020 року про відкриття провадження у справі №922/3517/20 встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для надання до суду відзиву на позовну заяву.
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено самим відповідачем у клопотанні ухвала суду від 09.11.2020 була отримана відповідачем 16.11.2020. Отже, 15-денний строк на поданння відзиву, визначений судом, закінчується 01.12.2020 року.
Згідно з ст.42 ГПК України учасники справи мають право брати участь у судових засіданнях, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
Відповідно до ч.8 ст.165 ГПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Відповідно до ч.3 ст.119 ГПК України якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.4 ст.119 ГПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Однак, разом з даним клопотанням відзиву до суду відповідачем не надано.
Частиною 2 статті 195 ГПК України встановлено, що суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Обізнаність відповідача про розгляд справи, факт подання ним до суду клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву вказує на наявність можливості письмово висловити свою позицію відносно предмету спору, невикористання якої є суб'єктивним правом відповідача, яке не може перешкоджати встановленню правової визначеності відносно розглядуваного питання.
Посилання відповідача на неможливість у зв'язку із карантином укласти договір про надання правової допомоги з адвокатом також не підтверджуються жодними доказами.
Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.
Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 43 ГПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд розцінює доводи відповідача як суб'єктивні причини, а не об'єктивні перешкоди, у зв'язку з чим відмовляє у задоволенні клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву.
Також, суд вважає безпідставними посилання відповідача у клопотанні на те, що ним не було отримано позовної заяви разом з розрахунками пені, інфляційних, 3% річних, оскільки в матеріалах справи міситься опис вкладення до цінного листа, яким підтверджується направлення позивачем на адресу відповідача - 61038, Харківська область, м.Харків, вул. Маршала Батицького, буд.4 позовної заяви разом з додатками до неї. Сам лише факт неотримання кореспонденції, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Також не підлягає задоволенню вимога відповідача, яка заявлена останнім у клопотанні про продовження процесуального строку для подання відзиву щодо розгляду цієї справи за участю представника ТОВ "ТРАНССЕРВІС".
Суд зазначає, що ухвалою суду від 09.11.2020 вказану справу судом вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 5 ст.252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до ч.7 ст. 252 ГПК України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін у встановлені ч.7 ст.252 ГПК України строки від відповідача до суду не надходило.
За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
08.01.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМПОРТ" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНССЕРВІС" (покупець, відповідач) був укладений договір поставки №Бі-01, відповідно до п.1.1 якого, постачальник зобов'язується передати у встановлений Договором строк покупцеві приводні та конвеєрні елементи, визначені в додатках до Договору, які є невід'ємними частинами Договору, а Покупець зобов'язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму згідно з додатками, які є невід'ємними частинами Договору.
Відповідно до п.1.3 додатками до цього Договору є видані Постачальником рахунки-фактури та/або підписані Сторонами та/або уповноваженими представниками строк Специфкації, додаткові угоди до Договору, зміни та доповнення до Договору.
Згудно з п.2.2 Загальна ціна Договору складається з сум Вартості Товару, що поставляється Постачальником Покупцю протягом строку дії цього договору згідно з додатками, які є невід'ємними частинами Договору.
У відповідності до п.3.1., 3.2 Договору, розрахунки за товар здійснюються на наступних умовах:
-покупець зобов'язаний протягом 3 (трьох) робочих днів, наступного за днем підписання Сторонами відповідного додатку до Договору, здійснити попередню оплату на користь Постачальника у розмірі 50% вартості Товару, що встановлений у відповідному додатку до Договору.
-покупець зобов'язаний протягом 10 (десяти) календарних днів з дня, наступного за днем підписання Покупцем або уповноваженим представником Покупця видаткової накладної, здійснити оплату Товару на користь Постачальника в розмірі несплаченої Вартості Товару ( в тому числі податок на додану вартість), що встановлена Сторонами в додатку до Договору, з урахуванням положень п.3.3 Договору.
Відповідно до п.9.1 Договору він набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2019р., але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.
У Специфікації №2 від 04.03.2020 сторони погодили найменування, одиниці виміру, ціну одиниці Товару, загальну кількість Товарів, що підлягають поставці за Договором, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) у специфікації. Загальна варість Товару складає 202 563,82 грн, в т.ч. ПДВ 33 760,64 грн.
У відповідності до п.3.3 Договору та п.3.1 Специфікації №2 від 04.03.2020р. у випадку зміни курсу євро до гривні, встановленого Національним банком України на дату поставки Товару більше ніж на 3% в порівнянні з курсом євро до гривні, встановленим Національним банком України у додатку до Договору, несплачена вартість Товару обов'язково переглядається покупцем за наступною формулою без внесення будь-яких додаткових змін до Договору та додатку до Договору:
С=С1*а2/а1, де
С-скоригована Вартість Товару на моменту поставки Товару;
С1- несплачена вартість Товару, вказана у відповідному додатку до Договору;
а2- вартість євро за курсом НБУ, встановленим на дату поставки Товару;
а1- вартість євро за курсом НБУ, встановленим на лату укладення відповідного додатку до Договору.
На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу Товар на загальну суму 225 747,85 грн.
Факт поставки товару підтверджується рахунками на оплату, видатковими накладними (арк.38-39, 42-43). Повноваження представників відповідача на отримання товару підтверджується відповідними Довіреностями (арк.40,44).
Проте, відповідач поставлений товар оплатив частково.
За видатковою накладною №2459 від 06.05.2020 відповідачем 15.04.2020 було здійснено лише часткову попередню оплату у сумі 2 161,13 грн., проте як строк оплати відповідно до п.3.2 Договору та п.3 Специфікації №2 є 16.05.2020 року. Неоплачена частка заборгованості за поставлений товар складає 2 161,13 грн.
За видатковою накладною №4956 від 01.09.2020 відповідачем 11.03.2020 було здійснено лише часткову попередню оплату у сумі 101 230,36 грн., проте як строк оплати відповідно до п.3.2 Договору та п.3 Специфікації №2 є 11.09.2020 року. Неоплачена частка заборгованості за поставлений товар складає 120 195,23 грн.
Отже, сума боргу за поставлений за Договором поставки №БІ-01 від 08.01.2019 року складає 122 356,35 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Тобто, законодавець покладає на постачальника обов'язок здійснити поставку товару, а споживач зобов'язаний його прийняти і оплатити.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованість не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати поставленого товару на суму 122 356,35 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 444,56 грн. та індексу інфляції в розмірі 600,98 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.
Судом враховано, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.
Перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення індексу інфляції у розмірі 600,98 грн. та 3% річних у розмірі 444,56 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1899,86 грн.
Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України. (Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі №3-53гс15).
Відповідно до п. 7.3 договору, у випадку прострочення покупцем будь-якого з платежів, передбачених цим Договором, або його частини Покупець повинен сплатити на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня,від суми простроченого платежу/несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення такого платежу. Нарахування пені, передбаченої цим пунктом Договору, припиняється через 3 (три) роки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З наявного в позовній заяві розрахунку пені вбачається, що позивачем розрахунок здійснено з урахуванням положень зазначених норм законодавства та договору, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 1899,86 грн. є такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем та визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНССЕРВІС" (61038, Харківська область, м. Харків, вул. Маршала Батицького, буд. 4, код ЄДРПОУ 30428944) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БЕЛТІМПОРТ" (03083, м. Київ, вул. Пирогівський шлях 34-А, код ЄДРПОУ 23540590) суму боргу 122 356 грн. 35 коп., 3% річних 444 грн. 56 коп., пеню 1899 грн. 86 коп., індекс інфляції за час прострочення 600 грн. 98 грн. та витрати по сплаті судового збору 2102 грн. 00 коп.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Рішення буде розміщено за адресою в мережі Інтернет: www.court.gov.ua.
Повне рішення складено "09" грудня 2020 р.
Суддя С.Ч. Жельне