апеляційне провадження №22-ц/824/9480/2020
справа №760/33494/19
19 листопада 2020 року м.Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Поліщук Н.В.
суддів Андрієнко А.М., Соколової В.В.
за участю секретаря судового засідання Голопапа Д.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року, ухваленого під головуванням судді Шереметьєвої Л.А.
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
встановив:
В грудні 2019 року AT КБ "ПРИВАТБАНК" звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 55306,63 грн. заборгованості за кредитним договором.
Вимоги обґрунтовує тим, що 11 лютого 2016 року між сторонами укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил надання кредитних карт.
Згідно із умовами цієї угоди позичальник отримав кредит у розмірі 26233,75 грн., за користування якими зобов'язався сплачувати проценти у розмірі 10% річних на суму залишку заборгованості.
Позивач вказує, що у зв'язку із неналежним виконанням позичальником своїх зобов'язань станом на 14 листопада 2019 року заборгованість становить 55306,63 грн. що складається із:
- 21875,77 грн. заборгованості за кредитом;
- 8059,93 грн. заборгованості за процентами за користування кредитом;
- 25370,93 грн. заборгованості за пенею;
Заочним рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з ОСОБА_1 21875,77 грн. заборгованості за тілом кредиту та 759,82 грн. у рахунок відшкодування судових витрат по сплаті судового збору.
Не погодившись з ухваленим рішенням, AT ''ПРИВАТБАНК" подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення в частині вирішення вимог, у задоволенні яких відмовлено, скасувати, позовні вимоги в цій частині задовольнити.
Посилається на те, що суд належним чином не дослідив умов генеральної угоди в частині нарахування відсотків, а також порушив норми матеріального права, які встановлюють, що відсотки є частиною умов кредитного договору.
Вказує, що відмовивши у стягненні відсотків, суд поставив під загрозу банківську систему.
Також зазначає, що відповідач не висловив заперечень проти позову.
В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином.
Відповідно до статті 372 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності відповідача, який в судове засідання не з'явився.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм, матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частково задовольняючи позовні вимоги і відмовляючи у стягненні відсотків та неустойки, суд керувався постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17-ц і виходив з того, що сторони не обумовили сплату відсотків та неустойку, відтак такі вимоги не можуть бути задоволені. Генеральна угода, згідно із висновками суду, не може розглядатися як договір.
Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 2 статті 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Тобто, метою договору є забезпечення фіксування тих умов, на які сторони погоджуються для врегулювання своїх взаємних прав і обов'язків щодо обраного ними кола відносин.
Умови договору та спосіб його вчинення можуть бути визначені сторонами з урахуванням вимог законодавства та із дозволеним відступом від нього, або на таких саме принципах запропоновані однією із сторін.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту частини 1 статті 638 та статті 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.
Правовідносини між сторонами можуть виникати унаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої (стаття 634 ЦК України). Про ознайомлення із запропонованими умовами сторона, яка приєднується, має засвідчити своїм підписом, чи іншим способом про ознайомлення та погодження (стаття 207 ЦК України).
Платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором
Кредитна банківська платіжна картка надає змогу здійснювати операції за дебетом картрахунку в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.
Кредитна схема передбачає здійснення розрахунків за виконані клієнтом операції з використанням платіжної картки за рахунок коштів, наданих йому банком у кредит (у межах кредитної лінії).
Підставою позову є невиконання кредитних зобов'язань, що пов'язані із видачею кредитних коштів.
Статтею 1054 ЦК України установлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (у цій справі АТ КБ "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, такі повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома. Саме банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна уважати, що в такому випадку споживач послуг банку лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Оформлення договірних відносин, у разі виникнення спору, повинно забезпечувати рівні можливості для сторін доводити факт укладення договору на тих чи інших умовах, а суд дослідити та оцінити такі умови. Обравши спосіб, відповідно до якого клієнт AT "ПРИВАТБАНК" лише вказує, що він ознайомився з умовами, які викладені окремо на веб-сайті банку в мережі Інтернет та вони можуть змінюватися, проте клієнт зобов'язаний стежити за такими змінами, банк, тим самим, добровільно допускає настання ризику доведення своїх вимог та факту належної обізнаності клієнта банку із умовами, на яких відбувається кредитування.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно із статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 УК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування коштами та неустойка поділяються на встановлені законом та договірні.
З матеріалів справи убачається, що 24 лютого року у формулярі заява заповнена інформація про персональні та контактні дані ОСОБА_1 , а також останнім проставлено підпис під текстом у розділі "виявляю бажання оформити на своє ім'я кредитку".
Згідно із наступним розділом зазначено про видачу кредитки "Універсальна", кредитний ліміт 2000 грн., базова процентна ставка 3% на місяць на залишок заборгованості.
11 лютого 2016 року між цими ж сторонами укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт.
Згідно із умовами цієї угоди, банк пішов на певні поступки і сторони домовились реструктуризувати наявну заборгованість, яка на дату підписання угоди становить 27733,75 грн. Окрім того, згідно умов цієї угоди позичальник в день підписання угоди сплачує на рахунок банку 1500 грн.
Сторони також домовились, що банк надає позичальнику кредит в сумі 26233,75 грн. на строк 12 місяців з 11 лютого 20016 року по 28 лютого 2017 року, шляхом встановлення кредитного ліміту на платіжну картку, за користування якими позичальник зобов'язалась сплачувати проценти в розмірі 1,5% на місяць на залишок заборгованості, погашати заборгованість з 1 по 25 число кожного місяця сумами по 2308,01 грн.
Пунктом 2.9 угоди передбачена можливість збільшення процентної ставки.
Пунктом 2.2 цієї угоди сторони визначили розмір штрафу в розмірі 2199,64 грн. за порушення строків погашення заборгованості.
Пунктом 2.8 цієї угоди сторони передбачили відповідальність у вигляді пені за порушення зобов'язань з повернення кредиту в розмірі, що передбачений в умовах та правилах.
Отже, суд зазначає, що при зверненні до суду банк довів укладення кредитного договору, умови якого містять положення про суму кредиту, проценти за користування коштами, строк кредитування, що в сукупності становлять суттєві умови кредитного договору.
Висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 стосувались вимог банку, які ґрунтувались на такій формі договору, як анкета-заява, яка через свої недоліки не надавала можливості установити умови кредитування.
Відтак, в частині вимог про стягнення процентів, що визначені в генеральній угоді, зазначена постанова не може бути застосована.
Відповідно до вказаних умов генеральної угоди проценти за користування кредитом становили 1,5% на місяць, тобто 18% на рік. Поряд з цим, в розрахунку заборгованості банк проводив обчислення, виходячи з процентної ставки 10% річних. Перевіркою підтверджена правильність здійснення математичних розрахунків і оскільки застосування меншої процентної ставки не порушує прав позичальника за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обчислення розміру заборгованості по процентам, виходячи із процентної ставки 10% річних.
Разом з тим, колегія суддів враховує наступне.
Згідно із пунктом 2.2 генеральної угоди сторони погодили, що при порушенні позичальником строків погашення заборгованості, вказаної в цій генеральній угоді, умовах та правилах, більш ніж на 31 день, за зобов'язаннями, строк яких не настав, сторони погодили, що строк повернення кредиту вважається 32 день з моменту виникнення порушення. Заборгованість по кредиту, починаючи з 32 дня порушення, вважається простроченою.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як убачається з розрахунку заборгованості заборгованість по процентам нарахована по 14 листопада 2019 року в сумі 8059,93 грн., що не відповідає зазначеним правилам нарахування процентів та умовам договору у зв'язку із закінченням строку кредитування (достроково).
Останнє погашення у розмірі 2310 грн. та у визначені строки здійснено позичальником 25 квітня 2016 року, наступний платіж мав би бути здійснений з 1 по 25 травня , але такого здійснено не було.
Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов'язання саме виникнення у позичальника прострочення з погашення заборгованості, то після настання такого строку банк не мав права нараховувати передбачені договором проценти.
З урахуванням положень пункту 2.2 генеральної угоди, 32 днем за 25 травня 2016 року є 27 червня 2016 року. Отже, 27 червня 2016 року був останнім днем кредитування у зв'язку із зміною строку кредитування.
Згідно із даними розрахунку заборгованості нараховані станом на 27 червня 2016 року проценти становлять суму 755,85 грн.
При цьому, після закінчення строку кредитування позичальником сплачено 10200,36 грн.
З урахуванням положень статті 534 ЦК України щодо черговості погашення вимог за грошовим зобов'язанням, суд вказує, що сплачена відповідачем після закінчення строку кредитування сума 10200,36 грн. грн., яка повністю погашає нараховані за період кредитування відсотки 755,85 грн.
Отже станом на дату звернення із цим позовом, позичальник не мав заборгованості за процентами.
Відтак, суд не убачає підстав для стягнення процентів з підстав відсутності заборгованості по ним, а не з мотивів, з яких виходив суд першої інстанції.
Щодо вимог про стягнення пені суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до умов генеральної угоди розмір пені встановлюється в умовах та правилах.
Поряд з цим, матеріали справи не містять підписаних відповідачем згадуваних в угоді "умов та правил" або інших згадуваних в угоді "умов та правил надання продукта кредитних карт".
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи №342/180/17 (провадження №14-131цс19) у постанові від 03 липня 2019 року з аналогічних правовідносин зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
З урахуванням викладеного наявні умови та правила надання банківських послуг не можуть бути застосовані для вирішення справи.
Доводи скаржника про те, що відмова у задоволенні позову в частині стягнення процентів ставить під загрозу банківську систему безпідставні, оскільки під час розгляду справи суд встановлює наявність або відсутність фактів в межах правовідносин сторін та на підстави наданих доказів і установлених обставин приймає судове рішення.
Посилання апеляційної скарги на те, що матеріали справи не містять заперечень відповідача проти позову не є безумовною підставою для вирішення позову на користь позивача. Вирішуючи спір, суд керується наданими у справі доказами, які логічно мають вказувати на зміст правовідносин сторін. За змістом частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, які на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом. Отже, звертаючись до суду, позивач має довести суму виданого кредиту, а також інші складові кредитних правовідносин (розмір процентної ставки, умови відповідальності позичальника тощо). Ураховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства за відсутності належних доказів, суд робить висновок про недоведеність позовних вимог (повністю або в частині).
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення суду, виклавши мотивувальну частину рішення щодо відмови у стягненні заборгованості за процентами та пенею в редакції цієї постанови.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитом сторонами не оскаржується, відтак в цій частині рішення суду не переглядається апеляційним судом.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПРИВАТБАНК" задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 14 квітня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення суду в частині відмови у стягнення заборгованості за процентами та пенею в редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 07 грудня 2020 року.
Суддя-доповідач Н.В. Поліщук
Судді А.М. Андрієнко
В.В. Соколова