04 грудня 2020 року
м. Чернівці
справа № 725/2206/20
провадження 822/835/20
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Перепелюк І.Б., Половінкіної Н.Ю.,
секретар Чубрей І.І.,
учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Комунальне медична установа «Міська стоматологічна поліклініка»,
апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 24 липня 2020 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Федіна А.В.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» (далі-КМУ «Міська стоматологічна поліклініка») та просив визнати незаконним та скасувати п. 4 наказу від 07 квітня 2020 року №37 про звільнення його з посади завідувача виробництва ортопедичного відділення Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» ОСОБА_1 за скороченням посади за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з 07 квітня 2020 року; поновити його на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка»; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 239 гривень 24 коп. за один робочий день, а також вирішити питання про судові витрати.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що у період з ЗО травня 2016 року по 17 травня 2018 року працював на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка». Своє звільнення із займаної посади 17 травня 2018 року він оскаржив в судовому порядку та постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року його поновлено на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ «Міська стоматологічна поліклініка», стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та судові витрати.
09 квітня 2020 року йому повідомили про необхідність з'явитись для ознайомлення з прийнятим наказом на виконання зазначеної постанови суду апеляційної інстанції та цього ж дня вручено копію наказу №37 від 07 квітня 2020 року, яким його поновлено на роботі на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» та одночасно звільнено з цієї посади у зв'язку з її скороченням, за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Вважає, що вказаний вище наказ підлягає скасуванню в частині звільнення з посади у зв'язку з її скороченням, оскільки за два місяці до звільнення роботодавець не повідомив його про скорочення посади та не запропонував іншої посади в цій же установі, тим самим порушив процедуру звільнення працівників за скороченням посади.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 24 липня 2020 року в позові ОСОБА_1 до КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем було дотримано процедуру, яка передує звільненню працівника у зв'язку із скороченням та попереднього погодження звільнення з профспілковою організацією.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, судом не надано оцінку доказам, що призвело до порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.
Зокрема, апелянт зазначає, що відповідачем не було виконано вимог ст. 49-2 КЗпП України, а саме, не повідомлено позивача за два місяці про звільнення, не отримано згоду профспілкового органу на звільнення, не враховано переважне право на залишення на роботі, не запропоновано іншу вакантну посаду, у зв'язку з чим звільнення позивача, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, є незаконним.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Комунальна медична установа «Міська стоматологічна поліклініка» подала до суду відзив на апеляційну скаргу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Зазначає, що розірвання трудового договору з позивачем було здійснено з дотриманням процедури звільнення, в тому числі попереднього погодження звільнення з профспілковою організацією.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом першої та апеляційної інстанцій
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 лютого 2019 року та додаткове рішення цього ж суду від 18 лютого 2020 року скасовано.
Визнано незаконним та скасовано наказ Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» №07-зв від 17 травня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи; поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка»; стягнуто з Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 111 500 гривень 06 коп. без врахування податків і обов'язкових платежів, що мають справлятися при виплаті заробітної плати та 10 000 гривень моральної шкоди, а також вирішено питання про розподіл судових витрат.
Цим же наказом звільнено ОСОБА_1 з посади завідувача виробництва ортопедичного відділення з 07 квітня 2020 року, відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (а/с 40).
Підставою для повторного звільнення став наказ по Комунальній медичній установі «Міська стоматологічна поліклініка №156-к від 06 грудня 2017 року «Про скорочення посади завідувача виробництвом», в зв'язку з чим посада завідувача виробництвом скорочена.
Судом установлено, що після поновлення позивача ОСОБА_1 на роботі, відповідач не провів нову процедуру його звільнення, не запропонував йому посади, вакантні на час його поточного вивільнення та не звертався до виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є позивач, за згодою на розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.
У частині шостій статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частиною другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 зроблено висновок, що «звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року в справі № 756/6746/16-ц (провадження № 61-17594св18) вказано, що «якщо на день прийняття судом рішення про поновлення працівника на роботі підприємство повністю не ліквідоване (не закінчена процедура його ліквідації), відповідачем у справі, на якого покладається обов'язок поновлення на роботі, є підприємство, хоч би і почалася або продовжувалася на цей день ліквідація підприємства. Тому виключно прийняття рішення про ліквідацію підприємства не може бути підставою для відмови в позові про поновлення на роботі і покладення обов'язку здійснити на користь працівника визначені законодавством виплати на іншого суб'єкта, зазначеного у статті 240-1 КЗпП. При цьому у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 808/2741/16 (адміністративне провадження № К/9901/21219/18) зазначено, що: «у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розкладу - ввести скорочену посаду, а якщо підприємство, установа реорганізовано - рішення про поновлення працівника на роботі має бути виконано правонаступником».
Отже, у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену посаду.
У зв'язку з наведеним, Комунальна медична установа «Міська стоматологічна поліклініка», як роботодавець має своїм прямим обов'язком ввести скорочену посаду завідувача виробництва ортопедичного відділення протоколом, наказом, тощо та поновити звільненого позивача на вказаній посаді, що й буде належним виконанням з його боку рішення суду про поновлення працівника на роботі.
Як встановлено матеріалами справи та не заперечував сам відповідач, станом на 07 квітня 2020 року у штатному розписі працівників Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» посада завідувача виробництва ортопедичного відділення не передбачена.
Також слід зазначити, що роботодавець на день звільнення 07 квітня 2020 року ОСОБА_1 не виконав вимоги частини другої ст. 40 КЗпП України та частин 2, 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, оскільки після поновлення на роботі, на виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2020 року, не запропонував ОСОБА_1 наявні вакантні посади в установі на дату звільнення, не звертався до профспілкової організації з письмовим поданням про надання згоди на звільнення, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, також відповідачем не враховано переважне право на залишення на роботі, не було запропоновано іншу роботу, що є порушенням ст.49-2 КЗпП України.
Враховуючи ту обставину, що звільнення ОСОБА_1 , на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, проведено з порушенням, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, отже позивач підлягає поновленню на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» зі скасуванням наказу про його звільнення з роботи.
За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно із частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений змоги працювати.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Так, абзацом 3 пункту 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.
Такий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 6 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Податки і збори із суми середнього заробітку повинен нарахувати роботодавець під час виконання відповідного судового рішення. Тобто сума, призначена судом як виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшується на суму податків і зборів.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 759/17065/15-ц.
Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).
Крім того, положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.
При цьому, необхідно врахувати, що розрахунок середнього заробітку є індивідуальним для кожного працівника.
З розрахункового листа вбачається, що позивачу у березні 2020 року нараховано заробітну плату за 1 робочий день у розмірі 239 гривню 24 копійки (а.с.44).
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, повинен обчислюватися, виходячи з виплат, отриманих ним за березень 2020 року.
Отже, середньоденний заробіток позивача складає 239 гривень 24 копійок за 1 робочий день.
Під час розрахунку середньої заробітної плати позивача за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходить з того, що на день винесення рішення вимушений прогул позивача склав 169 робочих днів (із 08 квітня 2020 року по 4 грудня 2020 року).
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 квітня 2020 року по 04 грудня 2020 року, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи із розрахунку: середньоденний заробіток позивача
помножений на 169 робочих дні, становить 40431 гривню 56 копійки ( 239,24 х 169 = 40431,56) без врахування податків і обов'язкових платежів, що мають справлятися при виплаті заробітної плати.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо судових витрат
Відповідно до правил статті 141 ЦПК України слід змінити розподіл судових витрат.
З мотивувальної частини постанови вбачається, що апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на момент подачі позовної заяви, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі в справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Такий правовий висновок зазначений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12- 301гс18).
Підпунктом 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року N 3674-VI (далі - Закону) встановлено судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Згідно з підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону ставка судового збору за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (840,8).
Відповідно до частини 3 статті 6 Закону подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону України «Про судовий збір»).
Згідно статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.
Як вбачається із змісту позовної заяви ОСОБА_1 , останній просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 239 гривень 24 копійки за один робочий день.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що ціна позову, яку слід враховувати при обчисленні розміру судового збору, який мав бути сплачений позивачем в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, дорівнює сумі задоволених апеляційним судом вимог в цій частині та становить 40431 гривень 56 копійки.
ОСОБА_1 за подання до суду позовної заяви в частині вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинен був сплатити судовий збір в розмірі 840 гривень 80 коп.
Отже, ОСОБА_1 за подання до суду позовної заяви повинен був сплатити 1681 гривню 60 копійок.
Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, днілої заяви і скарги.
Таким чином, ОСОБА_1 повинен був сплатити судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в сумі 2522 гривні 40 копійок (1681,6 х150%=2 122,50).
Оскільки, позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, тому з огляду на висновок апеляційного суду про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з відповідача на користь держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, підлягає стягненню судовий збір за подачу до суду позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 4204 гривні (1681,6+2522,4).
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 поніс судові витрати в розмірі 11600 гривень на оплату професійної правничої допомоги, яка була йому надана адвокатом Поклітар Г.О., що підтверджується договором про надання професійної правничої допомоги від 09 квітня 2020 року (а.с.195), актом №1 виконання робіт за договором про надання правової допомоги від 04 грудня 2020 року (а.с.194), ордером ( а.с.45,193), квитанцією №70 від 03 грудня 2020 року (а.с.192).
Враховуючи наведене, слід стягнути з Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 11600 гривень в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383 ЦГЖ України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 24 липня 2020 року скасувати.
Визнати незаконним та скасувати п. 4 наказу від 07 квітня 2020 року №37 про звільнення ОСОБА_1 з роботи.
Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» з 07 квітня 2020 року.
Стягнути з Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 40431 гривень 56 копійок без врахування податків і обов'язкових платежів, що мають справлятися при виплаті заробітної плати.
Допустити негайне виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 04 грудня 2020 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» та в частині стягнення з Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Стягнути з Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» судовий збір в розмірі 4204 гривні в дохід держави.
Стягнути з Комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11600 гривень
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 11 грудня 2020 року
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: І.Б. Перепелюк
Н.Ю. Половінкіна