Справа №639/1879/19 Головуючий 1 інстанції - ОСОБА_1 ,
Провадження № 11кп/818/2779/20 Головуючий апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст.125 КК України
26 листопада 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , з участю прокурора ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , за участю потерпілого ОСОБА_9 та його представника ОСОБА_10 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові дану справу за апеляційними скаргами прокурора, представника потерпілого, захисника обвинуваченого на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.05.2020 року та за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.06.2020 року, -
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.05.2020 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дергачі Харківської області, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, з вищою освітою, працюючого директором ТОВ « Світло-тех», зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, - визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України та призначено йому покарання у виді 6 (шести) місяців арешту.
Строк відбуття покарання ОСОБА_7 ухвалено відраховувати з моменту фактичного затримання та приведення вироку до виконання.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого спричинену моральну шкоду у розмірі 30 000 (тридцять тисяч) гривень.
Вирішено питання щодо речових доказів відповідно до ст.100 КПК України.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.06.2020 року задоволено клопотання представника потерпілого та присуджено до стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 збитки, пов'язані з наданням правової допомоги у розмірі 30 000 (тридцяти) тисяч грн.
Згідно вироку, 27.12.2018 р. приблизно о 15:30 год. ОСОБА_7 знаходився біля приміщення відділення ПАТ «Приватбанк» за адресою: м.Харків, вул. Полтавський шлях,123, де став ініціатором сварки на ґрунті раніше сформованих неприязних відносин зі своїм знайомим ОСОБА_9 та, використовуючи в якості знаряддя злочину наявний у нього пневматичний пістолет, який дістав з внутрішньої кишені своєї куртки, здійснив ним один прицільний постріл у ліву ногу потерпілого.
Після цього ОСОБА_7 , вважаючи виконаними усі дії щодо спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 , з місця скоєння злочину зник.
В результаті злочинного діяння ОСОБА_7 спричинив потерпілому ОСОБА_9 тілесні ушкодження, а саме: забита рана на лівій нозі, яка у свою чергу призвела до хірургічного (оперативного) втручання та належить до легких тілесних ушкоджень, що спричинили за собою короткочасний розлад здоров'я тривалістю понад 6 днів, але не більше 3-х тижнів, що підтверджено висновком судово-медичної експертизи №098-29/2019 від 24.01.2019 р. (т.1 а.с. 176-181).
Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковані за ч.2 ст. 125 КК України, як заподіяння умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я потерпілого.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погодившись з вказаним вироком суду, захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження і закрити кримінальне провадження на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України, відмовити в задоволенні цивільного позову потерпілого (т.1 а.с.203-207).
В обґрунтування апеляційної вимоги зазначає, що:
-судом дана невірна оцінка доказам, зокрема відеозапису з камер спостереження «Приват-банку» від 27.12.2018 року, на якому не видно будь-яких ушкоджень ноги потерпілого та крові на його джинсах, також не видно, що в руках обвинуваченого саме пістолет;
-суд, не спростовуючи покази експерта ОСОБА_11 стосовно механізму спричинення тілесного ушкодження потерпілому, визнав дані, які містяться у виписці з медичної картки ОСОБА_9 доказами, які підтверджують винуватість ОСОБА_7 , що протирічить фактичним обставинам справи та не може бути належним та допустим доказом;
-зі слів експерта ОСОБА_11 за відсутності самого пневматичного пістолету, одягу потерпілого і інших вихідних даних, відповісти категорично на питання внаслідок дії якого предмету спричинено тілесне ушкодження потерпілому, не представляється можливим. Не зважаючи на це суд визнав висновок-судово медичної експертизи належним та допустим доказом;
-суд не взяв до уваги, що потерпілий в момент пострілу (з його слів) у ліву ногу взагалі ніяк не відреагував, що добре видно на відеозаписі з камер спостереження, спокійно піднявся по сходах, потім керував автомобілем, і лише через 30 хв. викликав поліцію, не надав для дослідження в якості речового доказу свої штани, на яких мали бути сліди крові та слід від кулі.
Крім того, просить повторно допитати свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , які допитувалися в суді першої інстанції, а також просить повторно дослідити:
-відео з камер спостереження «Приват-банку» від 27.12.2018 р. (кр.пр. а.с. 28-38);
-виписку з медичної картки хворого ОСОБА_9 (кр.пр. а.с. 14);
-висновок судово-медичної експертизи №09-29/2019 р. від 24.01.2019 р. (кр.пр. а.с. 26-27);
-висновок додаткової судово-медичної експертизи №09-13/2020 р. від 03.02.2020 р. (кр.пр. а.с. 137-138).
Разом з тим, захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_8 подану апеляційну скаргу на ухвалу суду щодо присудження до стягнення на користь потерпілого процесуальних витрат - витрат на правову допомогу, в якій просить ухвалу скасувати в повному обсязі та відмовити в задоволенні клопотання представника потерпілого (т.1 а.с. 238-240).
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що суд не повинен був розглядати клопотання представника потерпілого в порядку ст. 537 КПК України, так як вирок суду не набрав законної сили.
Крім того, розмір процесуальних витрат є обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, проте вони не були підтверджені потерпілим належними та допустимими доказами. Договір, укладений між адвокатом ОСОБА_10 та ОСОБА_9 не відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», при цьому суд не взяв до уваги, що інформацію про витрати в сумі 16000 грн. на правову допомогу було надано суду тільки 01.06.2020 р., тобто через 11 днів після проголошення вироку і ця сума не була предметом розгляду і доказування в судовому засіданні, а сума - 14000 грн. була заявлена в цивільному позову, який суд задовольнив частково.
Не погодившись з вказаним вироком суду, прокурор у кримінальному провадженні також подав апеляційну скаргу в редакції змінених доводів, в якій просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м'якості. Просить ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст. 125 КК України у виді 2 (двох) років обмеження волі, а також вирішити питання про стягнення з ОСОБА_7 , процесуальних витрат на правову допомогу у даному кримінальному провадженні.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що при призначенні покарання ОСОБА_7 не в повній мірі врахував думку потерпілого ОСОБА_9 , який пояснив, що обвинувачений жодного разу не звернувся до нього з вибаченнями, не запропонував надати матеріальну допомогу на лікування, куля досі перебуває у потерпілого в нозі, а тому просив призначити йому найбільш сувору міру покарання у вигляді 2 років обмеження волі. Крім того, суд не врахував зухвалість вчиненого злочину, свою провину не визнав, приховав від органів досудового розслідування знаряддя злочину, спричинені збитки не відшкодував, що, на думку прокурора, свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення.
Не погодившись з вказаним вироком суду, представник потерпілого - адвокат ОСОБА_10 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду в частині вирішення цивільного позову, стягнення витрат на правову допомогу та призначення покарання - скасувати та в цій частині постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за ч.2 ст. 125 КК України покарання у виді двох років обмеження волі, цивільний позов ОСОБА_9 задовольнити в повному обсязі й стягнути на його користь з обвинуваченого 100 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди та 30 тис. грн. на відшкодування витрат на правову допомогу (т.1 а.с. 229-235).
В обґрунтування апеляційний вимог зазначив, що суд, призначаючи покарання обвинуваченому, не врахував обставини вказаного правопорушення, відсутність обставин, що пом'якшують покарання, а також те, що ОСОБА_7 не вибачився перед потерпілим, не цікавився станом його здоров'я, не вжив заходів по відшкодуванню заподіяних збитків. Тому, думку представника потерпілого, призначене покарання є занадто м'яким.
Крім того, суд першої інстанції неповною мірою оцінив усі завдані потерпілому моральні страждання та необґрунтовано задовольнив цивільний позов потерпілого частково у розмірі 30 тис. грн. До того ж, до цивільного позову були долучені документи на підтвердження витрат, пов'язаних із наданням потерпілому правової допомоги у розмірі 14 тис. грн., проте судом не було вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Разом з апеляційною скаргою, представником потерпілого подано заперечення на апеляційні скарги, зокрема, на змінені доводи апеляційної скарги прокурора, в яких він зазначає, що не погоджується позицією прокурора про залишення вироку без змін в частині стягнення моральної шкоди на користь потерпілого, оскільки заявлений потерпілим цивільний позов задоволений лише частково на суму 30 тис. грн., що, на думку представника потерпілого, є не співмірним з перенесеними моральними стражданнями.
Також представник потерпілого подав заперечення на апеляційні скарги захисника обвинуваченого на вирок та ухвалу районного суду, в яких просить залишити їх задоволення, так як, на його думку, вказані адвокатом ОСОБА_8 доводи є безпідставні та спростовуються матеріалами справи.
Крім того, представник потерпілого - адвокат ОСОБА_10 в судовому засіданні заявив клопотання про стягнення витрат на правову допомогу на стадії апеляційного розгляду в розмірі 7 тис. грн.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
Позиції учасників апеляційного провадження.
В судовому засіданні захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 підтримав подані ним апеляційні скарги в інтересах обвинуваченого, просив задовольнити їх в повному обсязі. Вважає, що матеріалами справи не доведено наявність причинно-наслідкового зв'язку між діями ОСОБА_7 по відношенню до потерпілого та суспільно-небезпечними наслідками цих дій. Послався на відеозапис з камер спостереження, встановлених на «Приват-банку», на якому чітко не видно, що в руках ОСОБА_7 знаходиться пістолет, також не зафіксовано й крові на штанах потерпілого, який своїм зовнішнім видом зовсім не виказував будь-яких больових відчуттів, а навпаки, спокійно ходив в приміщенні банку. Крім того, ОСОБА_9 не відразу викликав працівників поліції та через значний проміжок часу звернувся за медичною допомогою.
Захисник обвинуваченого вважає, що вина ОСОБА_7 не доведена належними доказами, а відтак він не повинен сплачувати на користь потерпілого цивільний позов та процесуальні витрати, пов'язані з залученням останнім захисника.
В судовому засіданні апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_7 підтримав позицію свого захисника, просив задовольнити апеляційні скарги в повному обсязі. Він повністю заперечує свою вину в інкримінованому йому злочині й вказав, що він ніколи не мав у своєму володінні та користуванні будь-якої зброї, в т.ч. й пневматичної; у нього відсутній дозвіл на носіння зброї; заперечував про свої боргові зобов'язання перед ОСОБА_9 .
В судовому засіданні апеляційної інстанції представник потерпілого - адвокат ОСОБА_10 підтримав подану ним апеляційну скаргу в інтересах ОСОБА_9 й вказав, що є свідки події, які чули звук пострілу, бачили кров у потерпілого, а тому вирок суду в частині доведеності вини ОСОБА_7 є законним та обґрунтованим. Потерпілий не погоджується з даним вироком лише в частині розміру призначеного покарання й присудженої до стягнення суми моральної шкоди.
Разом з тим, заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого та частково підтримав апеляційну скаргу прокурора в частині призначення ОСОБА_7 більш тяжкого покарання.
Крім того, в суді апеляційної інстанції заявив клопотання про стягнення витрат на правову допомогу на стадії апеляційного розгляду в сумі 7 тис. грн. На підтвердження даного клопотання надав суду договір про правову допомогу, акт виконаних робіт та квитанцію.
Потерпілий ОСОБА_9 в судовому засіданні апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу свого представника, просив призначити обвинуваченому максимальне покарання в межах ч.2 ст. 125 КК України, при цьому вказав, що в його нозі до цього часу знаходиться пуля від пневматичного пістолету, з якого в нього вистрелив ОСОБА_7 . Від вказаної події він зазнав як фізичних так і моральних страждань, а тому просить задовольнити його цивільний позов в повному обсязі й додав, що обвинувачений жодного разу перед ним не вибачився, не вжив заходів щодо відшкодування заподіяної шкоди.
В судовому засіданні апеляційної інстанції прокурор вказала, що вирок суду в частині доведеності вини стороною обвинувачення не оскаржується, проте вважає, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Крім того зазначила, що вироком не вирішено питання стосовно процесуальних витрат по даному кримінальному провадженню.
З приводу заявленого клопотання представника потерпілого про стягнення витрат на правову допомогу на стадії апеляційного розгляду - не заперечувала проти його задоволення.
Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Верховний Суд у своїй постанові від 10.06.2020 року у справі № 712/2341/15-к (провадження №51-6364км19) зазначив, якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.
В даному кримінальному провадженні вказані захисником обвинуваченого у клопотанні особи, а саме: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 були допитані в судовому засіданні, їх покази викладені у вироку та оцінені судом першої інстанції.
Крім того, інші докази, які просить сторона захисту повторно дослідити, також були предметом безпосереднього дослідження в суді першої інстанції.
У зв'язку з чим, колегія суддів, з урахуванням доводів обвинуваченого та його захисника, думки інших учасників судового провадження, не знайшла для його задоволення достатніх обґрунтованих підстав, оскільки захисником не наведено у своєму клопотанні жодних доводів про те, що дає підстави апеляційному суду вважати, що судом першої інстанції не повністю або з порушеннями проведено допит вказаних вище осіб та досліджено письмові докази, а тому в задоволенні даного клопотання було відмовлено.
Заслухавши доповідь судді, доводи обвинуваченого та його захисника, з'ясувавши позицію прокурора, потерпілого та його представника, перевіривши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що подані апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг, а саме: в частині доведеності вини ОСОБА_7 за ч.2 ст.125 КК України, правильності кваліфікації його дій та в частині вирішення цивільного позову й стягнення процесуальних витрат.
Згідно вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ст.94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що винуватість обвинуваченого, а також кваліфікація його дій за ч.2 ст.125 КК України знайшли своє підтвердження.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, при наведених у вироку обставинах, підтверджуються зібраними та дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції дав вірну оцінку, з якою погоджується колегія суддів.
Як вбачається з матеріалів справи, в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованому йому злочину не визнав, наполягаючи на тому, що він не є причетним до спричинення потерпілому тілесних ушкоджень та пояснив, що 27.12.2018 р. близько 15 год. він зі своїм співробітником фірми ОСОБА_14 приїхали у відділення «Приватбанку» за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях,123, щоб зняти зарплату своїм працівникам. У приміщенні банку, біля каси, він побачив раніше знайомого йому ОСОБА_9 , який підійшов до нього і про щось запитав. Тоді він відштовхнув останнього від себе і пішов геть. ОСОБА_15 наздогнав його на вулиці та про щось знову запитав. Він його також відштовхнув та з ОСОБА_14 поїхали до офісу видавати заробітну плату. Ніякого пневматичного пістолету або інших небезпечних предметів у нього при собі не було, тому ніяких пострілів, ударів він потерпілому не спричиняв. З яких саме питань ОСОБА_15 звертався до нього у приміщенні банку зараз не пам'ятає, між ними ніяких конфліктів через фінансові питання або з інших причин не існувало, чому потерпілий оговорює його, пояснити не може. Просив суд закрити відносно нього кримінальну справу за відсутністю події кримінального правопорушення.
Незважаючи на не визнання ОСОБА_7 своєї вини, суд першої інстанції, безпосередньо дослідив докази по справі та дійшов правильного висновку про наявність у діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.
Суд навів належне мотивування своїх висновків щодо доведеності вини обвинуваченого у вчиненні злочину, за який його засуджено, з якими погоджується колегія суддів.
Апеляційні доводи захисника обвинуваченого про недоведеність вини ОСОБА_7 у заподіянні потерпілому легких тілесних ушкоджень - безпідставні та спростовуються матеріалами справи, зокрема, поясненнями:
- потерпілого ОСОБА_9 , який суду пояснив, що ОСОБА_7 знає більше ніж 10 років, оскільки останній постійно купував у нього будматеріали на фірму. В 2017 р. ОСОБА_7 зайняв у нього грошові кошти у розмірі 9300 грн. та не повертав борг, при цьому заблокував свій мобільний телефон, всіляко уникав його. 27.12.2018 р. приблизно о 15:30 год. він зі своєю знайомою ОСОБА_12 перебували у приміщенні «Приватбанку» за адресою: м.Харків, вул. Полтавський шлях,123. Приблизно через 10-15 хв. у приміщення банку зайшов ОСОБА_16 з незнайомим йому чоловіком, як пізніше стало відомо, ОСОБА_17 . Він з ОСОБА_18 привіталися за руку, а коли останній виходив з приміщення банку, він запитав у нього коли той поверне йому борг, на що останній відповів: «у суботу» і пішов. Він пішов слідом за ним, наздогнавши ОСОБА_18 на вулиці, коли той спустився сходами з приміщення, він знову запитав у нього про борг. ОСОБА_19 у цей час залишався осторонь на верхніх сходах. Потім ОСОБА_18 зробив йому назустріч один крок, дістав з внутрішньої кишені куртки пістолет і ткнув ним йому у руку. Зреагувавши вчасно, поміж ними став ОСОБА_19 , надалі ОСОБА_18 опустив свою праву руку з пістолетом донизу і вистрелив йому у ліву ногу. Він відразу відчув сильний біль у нозі. Потім ОСОБА_18 поклав пістолет у кишеню, розвернувся і пішов геть, у бік Холодної гори. Він був шокований тим, що сталося, повернувся у приміщення банку, показав ногу з плямою крові на джинсах своїй знайомій, розповів їй що сталося. Потім зміг відвести знайому по справах і хвилин через 30 викликав працівників поліції та швидку допомогу, яка доставила його у лікарню №31, де йому, зробивши рентгенологічне дослідження, повідомили, що в нозі є куля та необхідно провести хірургічне втручання. Зробивши операцію, лікарі не змогли дістати кулю, при цьому пояснили, що подальше хірургічне втручання призведе до ще гірших наслідків, враховуючи місцезнаходження кулі. Після цього він проходив амбулаторне лікування за місцем проживання. Зазначив, що підстав оговорювати обвинуваченого у нього немає, куля до теперішнього часу знаходиться у нього в нозі. Заявив цивільний позов до обвинуваченого про відшкодування моральної шкоди, спричиненої злочином у розмірі 100 000 грн. Просив призначити обвинуваченому максимально суворе покарання;
- свідка ОСОБА_12 , згідно яких наприкінці грудня 2018 року, точну дату не пам'ятає, після обіду, вона разом зі своїм знайомим ОСОБА_15 прийшли у відділення «Приватбанку» на Холодній горі у м.Харкові та перебували у черзі до каси. У цей час у приміщення банку зайшов раніше їй незнайомий ОСОБА_18 , який по зовнішнім ознакам був у нетверезому стані. ОСОБА_15 повідомив їй, що останній заборгував йому гроші і він відійде осторонь з ним поговорити. Між чоловіками відбулася розмова на підвищених тонах, потім вони разом вийшли з приміщення банку на вулицю. Надалі через 5-7 хвилин вона почула з вулиці гучний звук( хлопок) і у приміщення банку повернувся ОСОБА_15 , на його джинсах була кров. Розповів їй, що сталося, вказав, що у його ногу здійснив постріл ОСОБА_18 , другий чоловік - прикривав його. Потерпілий здійснив виклик поліції та швидкої допомоги;
- судово-медичним експертом ОСОБА_11 , який зазначив, що «чужорідне тіло металевої щільності», виявлене в лівій нозі у потерпілого, встановлено під час рентгенологічного дослідження, оскільки має специфічні ознаки. Зазначив, що невисоку кінетичну енергію мають предмети, енергії яких достатньо задля проникнення, зокрема через м'які тканини людини, проте недостатньо задля виходу із тканини. Не виключена можливість, що предмет, який наділений вказаними характеристиками, є кулею від пневматичного пістолету. Механізм утворення тілесних ушкоджень у потерпілого у вигляді забитої рани на нозі від кулі з пневматичного пістолету та за тих фактичних обставин, які ОСОБА_15 розказав та показав під час слідчого експерименту за його участю, не виключається. Однак за відсутності самого наданого на дослідження експерту пневматичного пістолету, одягу потерпілого і інших вихідних даних, відповісти категорично на питання внаслідок дії якого снаряду спричинено тілесне ушкодження потерпілому, не представляється можливим.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, об'єктивно підтверджується ще й наступними доказами:
- протоколом про прийняття заяви від ОСОБА_9 про вчинене відносно нього кримінального правопорушення від 27.12.2018 року (а.с.6 кр.пр.);
- випискою з медичної картки хворого ОСОБА_9 (а.с.14 кр.пр.);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 11.01.2019 р. (а.с.19-24 кр.пр.);
- висновком судово-медичної експертизи №09-29/2019р. від 24.01.2019р.(а.с.26-27 кр.пр.);
- протоколу огляду предмету від 11.01.2019 р. та фото таблицею до нього (а.с.28-38 кр.пр.);
- постановою слідчого від 11.01.2019 р. про визнання речовим доказом по кримінальному провадженню і приєднанню до матеріалів справи (а.с.39,30 кр.пр.);
- висновком додаткової судово-медичної експертизи №09-13/2020р. від 03.02.2020 р.(т.1 а.с.137-138).
Суд першої інстанції, даючи правову оцінку діям ОСОБА_7 , враховуючи всі досліджені докази в сукупності та встановлені конкретні обставини справи, прийшов до обґрунтованого висновку, що пред'явлене обвинувачення поза розумним сумнівом, знайшло своє підтвердження достатніми доказами, у зв'язку з чим дії ОСОБА_7 судом обґрунтовано кваліфіковані за ч.2 ст.125 КК України. З такими висновками повністю погоджується й суд апеляційної інстанції.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що покази потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_12 повністю узгоджуються між собою та мають взаємодоповнюючий логічний послідовний характер, і хоча ОСОБА_12 не була безпосереднім свідком події, проте вона чула звук пострілу та підтвердила наявність слідів крові на штанах потерпілого коли він повернувся до приміщення, відразу ж після звуку пострілу. При цьому ОСОБА_9 виходив для розмови з ОСОБА_7 , що також підтвердила свідок ОСОБА_12 .
Покази потерпілого та свідка ОСОБА_12 підтверджуються іншими доказами, зокрема: проколами слідчих дій, висновками судово-медичних експертиз, відеозаписом з камер спостереження з «Приват-банку», на якому зафіксована дана подія, а тому колегія суддів дійшла до висновку, що тілесні ушкодження, у вигляді забитої рани на лівій нозі потерпілого з розміщенням в м'яких тканинах гомілки чужорідного тіла металевої щільності, округлої форми, діаметром до 0,5 см, утворилося від ударно-забійної дії тупого твердого предмету, з обмеженою травмуючою поверхнею, володіючою невисокою кінетичною енергією, яким може бути пневматичний пістолет, який, згідно відеозапису з камер спостереження, тримав в своїй руці обвинувачений ОСОБА_7 .
Тобто тілесні ушкодження потерпілого перебувають в причинному зв'язку з діями обвинуваченого.
Стосовно твердження захисника обвинуваченого, що висновок додаткової судово-медичної експертизи є неналежним та недопустимим доказом, колегія судді зазначає, що дане питання було предметом ретельної перевірки в суді першої інстанції, за результатами якої не встановлено порушень вимог кримінального процесуального законодавства України під час проведення експертизи №09-13/2020р. від 03.02.2020 р., про що обґрунтовано вказано в мотивувальній частині вироку.
Колегія суддів також не вбачає підстав для визнання висновку додаткової судово-медичної експертизи неналежним доказом, виходячи з того, що він складений кваліфікованим лікарем-експертом Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_11 , який попереджався про кримінальну відповідальність за ст.384, 385 КК України; експертне дослідження проведено не лише на підставі медичної документації, а також з урахуванням даних проведеного з потерпілим слідчого експерименту та за результатом такого комплексного дослідження експерт дійшов висновку, що характер та відома морфологія виявленого тілесного ушкодження, відомі часові дані та обставини події дозволяють стверджувати про те, що таке тілесне ушкодження утворилося 27.12.2018 р., а під час слідчого експерименту за участі ОСОБА_9 було спроможно та об'єктивно відтворено можливий спосіб (механізм) спричинення йому тілесного ушкодження.
Щодо посилання сторони захисту на те, що у даному кримінальному провадженні не знайдено знаряддя злочину, не може свідчити про те, що не відбулася подія кримінального правопорушення, а навпаки, може свідчити про усвідомлення обвинуваченим своїх протиправних дій по відношенню до потерпілого і приховування від правоохоронних органів знаряддя злочину.
Колегія суддів ретельно перевірила доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_7 більш суворого покарання, й зазначає наступне.
При призначенні покарання, суд керується положеннями ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, його суспільну небезпечність, дані про особу обвинуваченого, обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання.
Суд першої інстанції, призначаючи покарання обвинуваченому, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України є злочином невеликої тяжкості, відсутність пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин; дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, офіційно працевлаштований, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання; ставлення обвинуваченого до вчиненого, який критично не оцінює та не засуджує своєї поведінки , не вибачився за вчинене, не цікавився станом здоров'я потерпілого і не надавав йому матеріальної допомоги, думку потерпілого про призначення обвинуваченому максимально суворого покарання, та дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкції за ч. 2 ст.125 КК України у вигляді арешту, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.
Таким чином, районний суд дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст. 125 КК України у виді арешту строком на шість місяців, яке не мінімальним в межах санкції частини другої даної статті.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, підстав для призначення обвинуваченому більш суворого покарання немає, призначене покарання є достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, відповідає вимогам ст.65 КК України, а саме: ступеню тяжкості вчиненого злочину, суспільної небезпечності кримінального правопорушення, особі обвинуваченого та принципам законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації.
Крім того, прокурором та представником потерпілого не наведено таких обставин та даних про особу обвинуваченого, які б не були враховані при призначенні йому покарання і свідчили про можливість призначення більш суворого покарання. Тому колегія суддів дійшла однозначного висновку, що доводи апеляційної скарги прокурора та представника потерпілого в цій частині є необґрунтованими та не спростовують висновки суду першої інстанції.
Стосовно твердження представника потерпілого про невідповідність визначеного судом і стягненого з обвинуваченого розміру моральної шкоди стражданням потерпілого, то слід зазначити наступне.
Згідно вимог ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Ухвалюючи вирок, відповідно до ст. 129 КПК України, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в рамках кримінального провадження потерпілим ОСОБА_9 заявлено цивільний позов про стягнення моральної шкоди в сумі 100 тис. грн. Вказаний цивільний позов був задоволений частково та присуджено до стягнення на користь потерпілого 30 тис. грн.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду першої інстанції, оскільки відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Крім того, згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній та юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
На переконання колегії суддів, розмір визначеної судом першої інстанції моральної шкоди стягнутої з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 у сумі 30 тис. грн., є обґрунтованим, відповідає вимогам законодавства, визначений з урахуванням характеру та обсягу й тривалості страждань, яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат та є співрозмірним завданій шкоді, а тому доводи апеляційної скарги представника потерпілого - адвоката ОСОБА_10 щодо збільшення розміру моральної шкоди, який би відповідав стражданням потерпілого, є безпідставними.
Не знайшли свого підтвердження й доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого в частині не вирішення питання про стягнення процесуальних витрат, а саме: на правову допомогу.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що після винесення вироку, за клопотанням представника потерпілого від 01.06.2020 року (т.1 а.с.188-191), постановлено ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.06.2020 року про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 збитки, пов'язані з наданням правової допомоги у розмірі 30 тис. грн. (т.1 а.с. 222-224).
Враховуючи, що вказана ухвала є невід'ємною частиною вироку Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.06.2020 року, й нею вирішено питання стосовно розподілу процесуальних витрат, тому на час апеляційного розгляду відсутні підстави для задоволення апеляційних вимог прокурора та представника потерпілого в цій частині.
Разом з тим, захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 не погодився з ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.06.2020 року щодо присудження до стягнення на користь потерпілого процесуальних витрат, вважає її незаконною та просить скасувати її та відмовити в задоволенні клопотання представника потерпілого.
Стосовно даного апеляційного доводу колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями ч.1 ст.124 КПК України установлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.
До таких витрат відповідно до п.1 ч.1 ст.118 цього Кодексу належать витрати на правову допомогу.
Згідно з п.3 ч.1 ст.91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
У пункті 7 ч.1 ст.368 КПК України зазначено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.
Тобто при вирішенні цивільного позову суд зобов'язаний об'єктивно дослідити обставини справи, з'ясувати характер правовідносин, що склалися між учасниками, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, під час постановлення вироком суд першої інстанції не вирішив питання про розподіл процесуальних витрат.
Однак, колегія суддів зазначає, що залишення без розгляду питання про розподіл процесуальних витрат не є істотним порушенням вимог КПК України, не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості, призначення покарання та не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судових рішень.
Потерпілий може повторно звернутися із відповідним клопотанням до суду першої інстанції з метою вирішення питання про розподіл процесуальних витрат, які мали бути вирішені судом під час прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні.
Така позиція цілком узгоджується з правовим висновком ВП ВС, висловленим у Постанові від 17.06.2020 року по справі №598/1781/17, в якому зазначено, що КПК не обмежує процесуальну форму вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат, у тому числі витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.
Вирішення питання про розподіл процесуальних витрат полягає у висновку суду про стягнення або відмову у стягненні певної грошової суми, яка є процесуальними витратами у розумінні КПК. Залишення клопотання учасника провадження про розподіл процесуальних витрат без розгляду не є вирішенням судом питання про розподіл процесуальних витрат. Це питання може вирішити відповідно до положень ч.5 ст. 534 КПК України суд, який виніс рішення без вирішення питання про розподіл процесуальних витрат.
Як вбачається із змісту ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.06.2020 року, вона постановлена за результатами судового засідання, проведеного за участі всіх учасників кримінального провадження, в тому числі й сторони захисту, в ході якого були досліджені докази на підтвердження суми витрат, понесених потерпілим, а саме: квитанції про прийняття від ОСОБА_9 гонорару №13871 від 11.06.2019 р. на суму 14 тис. грн., квитанцію №255953 від 26.05.2020 р. на суму 16 тис. грн., договір про надання юридичних послуг від 11.06.2019 р., додаток до договору про надання правової допомоги від 11.06.2019 р. та попередній акт виконаних робіт від 11.06.202019 р.
За результатами вказаного судового розгляду, суд дійшов цілком правильного рішення про задоволення клопотання представника потерпілого та стягнення з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого процесуальних витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги у розмірі 30 тис. грн. Колегія суддів погоджується з таким рішенням суду виходячи з того, що дане питання було розглянуте з дотриманням вимог КПК України, а присуджене до стягнення сума підтверджена належними та допустимими доказами, що безпосередньо були досліджені судом. Відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.06.2020 року колегія суддів не вбачає.
Водночас, колегія суддів дійшла до висновку про обґрунтованість заявленого представником потерпілого - адвокатом ОСОБА_10 клопотання про стягнення витрат на правову допомогу на стадії апеляційного розгляду в сумі 7 тис. грн.
До клопотання представником потерпілого додано письмові докази, на підтвердження розміру понесених витрат, а саме: акт виконаних робіт від 26.11.2020 р., квитанцію №255954 від 22.05.2020 р., додаток №1 від 22.05.2020 р. до Договору про надання правової допомоги, з якого вбачається, що розмір сплати гонорару включає в себе 3 тис. грн. за складання апеляційної скарги на вирок, 2 тис. грн. за складання заперечень на апеляційні скарги сторони захисту та обвинувачення та 2 тис. грн. за участь представника в одному судовому засіданні на стадії апеляційного розгляду справи.
Відтак, з урахуванням положень ст. 118, 124, 126 КПК України, колегія суддів дійшла до висновку, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що вирок та ухвала районного суду є обґрунтованими, а призначене судом першої інстанції покарання є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення, колегія суддів не встановила. Переконливих аргументів, які б ставили під сумнів законність рішень суду першої інстанції, в апеляційних скаргах не наведено.
За таких обставин, підстав для скасування чи зміни вироку та ухвали районного суду і задоволення апеляційних вимог колегія суддів не вбачає.
Керуючись ч.6 ст.9, ст.7, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426, 124, 126 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 21.05.2020 року по справі щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Апеляційну скаргу прокурора, захисника обвинуваченого, представника потерпілого, - залишити без задоволення.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 22.06.2020 року по справі щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без змін.
Клопотання представника потерпілого - адвоката ОСОБА_10 , - задовольнити.
Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_9 збитки, пов'язані з наданням правової допомоги в суді апеляційної інстанції у розмірі 7000 (сім тисяч) грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на судове рішення, в порядку ч.1 ст. 424 КПК України, може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
____________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4