Справа № 315/1363/20
Номер провадження № 2/315/426/20
Іменем України
02 грудня 2020 року м. Гуляйполе
Гуляйпільський районний суд Запорізької області у складі:
головуючого судді - Романько О.О.
за участю секретаря судового засідання - Браціло І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Гуляйполе Запорізької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Воздвижівська сільська рада Гуляйпільського району Запорізької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
17.09.2020 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Воздвижівська сільська рада Гуляйпільського району Запорізької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
02.10.2020 року ухвалою судді відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовче засідання на 03.11.2020 року.
03.11.2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 02.12.2020 року.
В позовній заяві в обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності від 06.01.2000 року.
Відповідач у справі є його онуком, однак він з ним не спілкується, останній довгий час не проживає у будинку, не сплачує комунальні послуги, участі в утриманні житла не несе, хоча перешкод у користуванні житлом йому ніхто не здійснює, на даний час йому відомо, що відповідач проживає в м. Калуш Івано-Фанківської області.
Відповідно довідки сільської ради від 03.08.2020 року відповідач дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , але з серпня 2018 року за даною адресою не проживає.
Факт реєстрації відповідача у належному йому будинку порушує його право на вільне розпорядження та використання житла, він позбавлений можливості оформити субсидію.
А тому вважає, що відповідач втратив право користування будинком АДРЕСА_1 , так як без поважної причини понад 1 рік відсутній за місцем реєстрації, не сплачує комунальні послуги, участі в утриманні житла не несе.
Прохає визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Позивач в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, 10.11.2020 року через канцелярію суду подав заяву, в якій прохав розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі (а.с.27).
Відповідач в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на сайті судової влади (а.с.16, 25), будь-яких заяв чи клопотань до суду за увесь час знаходження справи на розгляді не надав, відзив на позов не подав, про причини неявки не повідомив.
Представник третьої особи Воздвижівської сільської ради Гуляйпільського району Запорізької області в судове засідання не з'явився, про час і місце його проведення був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Виходячи з наведеного, а також положень ч.3 ст.211 ЦПК України, суд вважає, що рішення у справі можливо ухвалити при проведенні судового засідання за відсутності сторін.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось через неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст.281 ЦПК України про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими для заочного розгляду.
Відповідно до положень ст.ст. 280-281 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу з ухваленням заочного рішення.
Дослідивши матеріали справи та надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Стаття 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.
ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Комсомольське Олевського району Житомирської області народився позивач у справі - ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 25.06.1998 року Гуляйпільським РВ УМВС України в Запорізькій області (а.с.4).
Згідно копії свідоцтва про право власності від 06.01.2000 року, виданого директором ДКП «Імпульс» та зареєстрованим 06.01.2000 року в реєстровій книзі №36 за №243, житловий будинок АДРЕСА_1 , належить позивачу у справі - ОСОБА_1 (а.с.6).
Відповідно довідки №147 від 03.08.2020 року, виданої Воздвижівською сільською радою Гуляйпільського району Запорізької області, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , але з серпня 2018 року за даною адресою не проживає. Місцезнаходження останнього сільраді не відоме (а.с.7). Такі ж відомості зазначені і в довідці Воздвижівської сільської ради Гуляйпільського району запорізької області від 01.10.2020 року № 02-29/904 (а.с.12)
Статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч.ч. 4, 5 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до Закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст.319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.
Стаття 379 ЦК України вказує, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Глава 28 ЦК визначає житло об'єктом права приватної власності.
Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до вимог ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно п.33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальний справ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
У разі виникнення спору між власником і членами його сім'ї суд повинен врахувати, що право члена сім'ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог стст.405, 406 ЦК. Зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, або через відсутність без поважних причин члена сім'ї понад один рік у спірному житловому приміщенні, якщо іншого не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом.
Стаття 401 ЦК України визначає, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ст.402 ЦК України).
Відповідно до ст. 403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном, і він може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню, він не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном та зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений.
У відповідності до положень ч.2 ст.405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності його без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла, або законом.
Частина 2 ст. 406 ЦК України передбачає, що сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Право користування житлом може бути припинено судом на підставі ст. 406 ЦК України - «припинення сервітуту», при цьому користувач виселяється (ВСУ від 15 травня 2017р. у справі № 6-2931цс16).
Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Указана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).
Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч.2 п.7 ст.16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення правовідношення.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач, як член сім'ї власника житлового будинку без поважної причини не проживає за місцем своєї реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 , понад один рік, а саме: з серпня 2018 року, про що свідчить довідка сільської ради, не сплачує комунальні послуги, участі в утриманні будинку не несе, спільного господарства з позивачем не вів, тривалий час не спілкувався зі своїм дідом, самостійно не знявся з реєстраційного обліку, що порушує права позивача, як власника житлового будинку, в тому числі щодо отримання субсидії, що є підставою для визнання відповідача таким, що втратив право користування зазначеним будинком відповідно до ст. 406 ЦК України, з подальшим зняттям з реєстрації місця проживання на підставі рішення суду.
За приписами частин першої, п'ятої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тож, у відповідності до ст.81 ЦПК України доказів поважності причин такої відсутності відповідачем не надано, а судом не здобуто.
А тому позов підлягає задоволенню, як такий, що ґрунтується на законі, підтверджений встановленими обставинами та наданими суду доказами.
Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки судом задоволено позовні вимоги в повному обсязі, то з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України підлягають стягненню витрати на сплату судового збору в розмірі 840,80 грн., які підтверджені квитанцією про сплату.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 76, 77, 81, 83, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 265, 268, 273, 280-283, 289, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Воздвижівська сільська рада Гуляйпільського району Запорізької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , витрати на сплату судового збору в розмірі 840,80 грн.
Повний текст рішення складено 07.12.2020 року.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Загальний порядок передбачає, що апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду через Гуляйпільський районний суд Запорізької області протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя: О. О. Романько