Справа № 624/676/20
№ провадження 2/624/290/20
07 грудня 2020 року Кегичівський районний суд Харківської області у складі: головуючого судді Крапівки Т.В., за участю секретаря Пісковської З.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Кегичівка, Харківської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг №б/н від 11.07.2013 у розмірі 129325,82 грн станом на 31.08.2020, а також судові витрати у розмірі 2102 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач ОСОБА_1 звернувся до позивача АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав 11.07.2013 заяву №б/н. 14.06.2018 відбулась державна реєстрація та змінено повне та скорочене найменування позивача з ПАТ КБ «ПриватБанк» на АТ КБ «ПриватБанк». Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг. Підписавши заяву відповідач уклав з банком змішаний договір, який містить в собі умови договору банківського рахунку та кредитного договору. Відповідно до виявленого відповідачем бажання йому було відкрито кредитний рахунок та встановлений кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунків. Відповідач отримав кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 3800 грн. Банк свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов'язався повернути витрачену частину кредитного ліміту та проценти відповідно до умов договору. Проте на порушення умов договору відповідач своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями не надав, у зв'язку з чим станом на 31.08.2020 року утворилась заборгованість в сумі 129325,82 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 5198,96 грн, в тому числі: заборгованість за поточним тілом кредита - 0,00 грн, заборгованість за простроченим тілом кредита - 5198,96 грн, заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 0,00 грн, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 1868,72 грн, нарахована пеня - 122258,14 грн.
Ухвалою Кегичівського районного суду Харківської області від 01.10.2020, було відкрито провадження, позовна заява прийнята до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Сторонам було надано час для подання заяв по суті.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, але надав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Крім цього в клопотанні зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відповідно до положень ч.7, ч.8 ст. 128 ЦПК України. Причину неявки відповідач суду не повідомив. Відзив на позов до суду від відповідача не надходив. Повістка відповідачу надсилалася за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання, іншої адреси суду не повідомлено. Відповідно до поштової відмітки на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення відповідач ОСОБА_1 повістки у судові засідання не отримав - «за закінченням терміну зберігання». Про судове засідання на 07.12.2020 був ознайомлений особисто під підпис в явочному листі.
Зі згоди представника позивача, наданої у клопотанні, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд знаходить позов таким, що підлягає частковому задоволенню за наступними підставами:
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.
Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.
Матеріалами справи встановлено, що 11.07.2013 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву, згідно з якою відповідач ознайомився та згодний з тим, що ця заява разом з Памяткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з договором до його укладення, згоден з його умовами. Примірник договору згоден отримати шляхом роздруківки з сайту банку.
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 перед кредитором станом на 31.08.2020 має заборгованість - 129325,82 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 5198,96 грн, в тому числі: заборгованість за поточним тілом кредита - 0,00 грн, заборгованість за простроченим тілом кредита - 5198,96 грн, заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 0,00 грн, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 1868,72 грн, заборгованість по пені - 122258,14 грн, заборгованість по комісії - 0,00 грн.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
У заяві позичальника, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник) стягнути пеню.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правила надання банківських послуг.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про надання банківських послуг у Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування, оскільки вони не підписані боржником.
Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Крім цього, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку, а також витяг з Тарифів, які містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені і штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року №1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19).
Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд приходить до висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за нарахованою пенею та відмовляє у задоволенні позову в цій частині.
Позивачем також заявлено про стягнення з відповідача відсотків, нарахованих на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України. Розглядаючи цю позовну вимогу, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. При обчисленні 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена в договорі чи судовому рішенні.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, Велика Палата Верховного Суду 10.04.2018 року у справі №910/10156/17 вказала на існування двох різних значень терміну «користування чужими грошовими коштами». Перше це отримання боржником можливості правомірно платити кредитору борг протягом визначеного часу. Друге значення прострочка грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, однак неправомірно не платить їх.
Велика Палата ВС прийшла до висновку, що наслідком неправомірного користування чужими коштами, тобто прострочки виконання грошового зобов'язання (як договірного так і не договірного), є нарахування процентів річних у відповідності до ч. 2 статті 625 ЦК України. Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати виплату процентів, розмір яких визначено законом або договором за правилами ч. 1 статті 1048 ЦК України.
Враховуючи викладене, визначальним у застосуванні наведених вище норм є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто настає прострочення виконання зобов'язання. До цього моменту можливо нарахування процентів як плати, згідно до частини першої статті 1048 ЦК України, після цього моменту нараховуються проценти річні у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України.
У даному випадку, оскільки підписана ОСОБА_1 заява про надання банківських послуг не містить строку та порядку погашення заборгованості, то кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом є термін дії картки, тобто лютий 2018 року, що підтверджується наданою позивачем довідкою про надані за договором ОСОБА_1 кредитні картки.
Судом встановлено, що позивач нарахував заборгованості за відсотками на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України після закінчення строку дії картки, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Позивач також просив стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту. Вирішуючи це питання суд враховує, що відповідач фактично отримав та використав кошти в сумі 5198,96 грн, в добровільному порядку ці кошти АТ КБ «Приватбанк» не повернув, а тому ця сума заборгованості підлягає до стягнення.
Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з наданого платіжного доручення, позивач за подання даного позову до суду, сплатив судовий збір в розмірі 2102 гривні, а тому, у зв'язку з частковим задоволенням позову відповідачем підлягає відшкодуванню сума судового збору пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 114,87 грн (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір заявленого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 7067,68грн.х2102грн./129325,82 грн.). При цьому суд враховує роз'яснення надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. №36 постанови №10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».
Керуючись ст.ст. 1, 2, 4, 12, 76-82, 95, 141, 263-268, 280-284, 288, 354, 355 ЦПК України, суд,
Позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 11 липня 2013 року у розмірі 7067 (сім тисяч шістдесят сім) гривень 68 копійок та судовий збір у розмірі 114 (сто чотирнадцять) гривень 87 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач може оскаржити рішення до Харківського апеляційного суду через Кегичівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», місцезнаходження за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 , МФО 305299.
Представник позивача: ОСОБА_3 , зареєстрований АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_2 , виданий Царичанським РС ГУДМС України в Дніпропетровській області 21 червня 2013 року, адреса для листування: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Міусінськ, Луганської області, громадянин України, паспорт серії НОМЕР_3 виданий Кегичівським РС ГУДМС України в Харківській області 28 березня 2017 року, ІПН НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Суддя Т.В. Крапівка