Справа № 639/1008/20
Провадження № 2/639/799/20
01 грудня 2020 року м. Харків
Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Гаврилюк С. М.,
секретар судового засідання - Пивоварова Т. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 639/1008/20 за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення та звільнення квартири від особистих речей,
встановив:
АТ «Альфа-Банк» через свого представника звернулося до суду з позовною заявою, яку в подальшому уточнено, та просить виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , в якій вони зареєстровані; зобов'язати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звільнити квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , від особистих речей.
В обґрунтування уточнених позовних вимог банк зазначає, що згідно рішення № 5/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15.10.2019 АТ «Альфа-Банк» стало правонаступником щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк». Згідно ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» АТ «Альфа-Банк» оформлено право власності на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_4 .
Правовою підставою для реєстрації права власності АТ «Альфа-Банк» на нерухоме майно є відповідне застереження в п.п. 4.5.3. Договору іпотеки від 19.08.2008, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.06.2018 право власності на спірну квартиру зареєстровано за АТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк». Таким чином законним власником вказаної квартири є АТ «Укрсоцбанк», а з 15.10.2019 - АТ «Альфа-Банк».
Втративши право власності на квартиру, ОСОБА_4 та члени його сім'ї втратили і право користування нею. Згідно витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб у спірній квартирі зареєстровані відповідачі по справі. Позивач звертався до відповідачів з вимогою звільнити житлове приміщення, намагався врегулювати питання в досудовому порядку, зокрема, було надіслано вимогу про добровільне виселення. Проте, незважаючи на відсутність будь-яких правових підстав для проживання у будинку, колишній власник, продовжує користуватися ним та відмовляється добровільно виселятися. Такі дії відповідачів створюють перешкоди у здійсненні законних прав власника, який не може вільно користуватись та розпоряджатись неруховим майном. Оскільки відповідачі не є власниками житла, то вони підлягають виселенню у зв'язку з тим, що незаконно займають та проживають в квартирі без будь-яких правових підстав. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
18.02.2020 ухвалою суду прийнято позовну заяву Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування майном, зняття з реєстраційного обліку до розгляду та відкрито спрощене провадження, справу призначено до судового розгляду (а.с. 29-30).
14.04.2020 ухвалою суду відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст. 223 ЦПК України, відкладено судове засідання по цивільній справі (а.с. 50-51).
19.05.2020 ухвалою суду відповідно до п.1 ч.2 ст. 223 ЦПК України, відкладено судове засідання по цивільній справі (а.с. 60-61).
16.06.2020 ухвалою суду відкладено судове засідання по цивільній справі у зв'язку з відсутністю відомостей про вручення відповідачам повідомлення про дату, час і місце судового засідання (а.с. 79-80).
09.07.2020 ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, у судовому засіданні прийнято до розгляду уточнену позовну заяву про внесення змін до предмету спору, а саме щодо виселення та звільнення квартири від особистих речей відповідачів (а.с. 97-99).
19.10.2020 ухвалою суду відповідно до ч.5 ст. 223 ЦПК України, відкладено судове засідання по цивільній справі у зв'язку з неявкою позивача у судове засідання, яким не було подано заяви про розгляд справи за його відсутності (а.с. 117).
12.11.2020 ухвалою суду визнано обов'язковою участь представника позивача АТ «Альфа-Банк» у судовому засіданні по вказаній цивільній справі, на підставі ч.7 ст. 81 ЦПК України витребувано в АТ «Альфа-Банк» належним чином посвідчену копію кредитного договору, укладеного між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_4 , в забезпечення виконання якого Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» (іпотекодержатель) з ОСОБА_4 (іпотекодавцем) було укладено іпотечний договір № 825/4-40/9/8-086 від 19.08.2008. Відкладено розгляд справи до 01.12.2020 (а.с. 127-128).
Представник позивача - адвокат Августова М. В., яка діє на підставі довіреності, 12.11.2020 подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності представника Банку, в якій позовні вимоги (уточнені) позивач підтримує і просить їх задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує (а.с. 123).
01 грудня 2020 року представник позивача, явка якого у відповідності до положень пункту 5 частини 2 статті 223 ЦПК України визнана обов'язковою, та який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, згідно вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України у судове засідання не з'явився, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомив, витребувані ухвалою суду від 12.11.2020 докази позивачем до суду не надано, про неможливість подати витребувані судом докази із зазначенням причини протягом п'яти днів з дня отримання ухвали, що передбачено ч. 7 ст. 84 ЦПК України, позивач також не повідомив суд.
За приписами частини 10 статті 84 ЦПК України у разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Частиною 3 ст. 131 ЦПК України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Отже, суд , враховуючи наявність в матеріалах цивільної справи заяви представника позивача про розгляд справи за відсутності представника Банку, відповідно до ст. 223 ЦПК України здійснює розгляд справи за наявними в матеріалах справи доказами.
Належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи відповідачі, згідно вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України, у судове засідання не з'явилися, в порушення ч. 3 ст. 131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомили, відзив не подавали.
Згідно статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, зі згоди представника позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, докази надані в обґрунтування позову, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Виходячи з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судовим розглядом встановлено, що 19.08.2008 Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «УКРСОЦБАНК» та ОСОБА_4 уклали іпотечний договір № 825/4-40/9/8-086, за умовами якого ОСОБА_4 передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 07.09.2004, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю., за реєстровим № 8048 (а.с. 4-6).
Окрім того, 21.09.2009 між банком та ОСОБА_4 укладено договір № 1 про внесення змін та доповнень до іпотечного договору № 825/4-40/9/8-086 (а.с. 7), а також 25.02.2011 укладено договір про внесення змін до Іпотечного договору № 825/4-40/9/8-086 (а.с. 8-9).
Так, у п. 4.5 іпотечного договору, з урахуванням внесених змін, сторонами визначено, що звернення стягнення здійснюється на підставах: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; шляхом організації Іпотекодержателем продажу Предмета іпотеки через укладення договору купівлі-продажу Предмета іпотеки між Іпотекодавцем та відповідним покупцем в порядку, встановленому статтею 6 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»; на підставі цього застереження, яке є Договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» одним із наступних способів: 1) шляхом набуття Іпотекодержателем права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
22.08.2018 державним реєстратором Калініною Л. М. Зміївської міської ради Харківської області зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «Укрсоцбанк» (а.с. 11).
Як вбачається зі статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк», затвердженого Рішенням Спільних загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» та АТ «Укрсоцбанк» від 21.11.2019, протокол № 1/2019, погодженого НБУ 26.11.2019, позивач АТ «Альфа-Банк» з 15.10.2019 є правонаступником всього майна, прав і обов'язків АТ «Укрсоцбанк» (а.с. 16-20).
Таким чином, з 15.10.2019 власником квартири АДРЕСА_2 наразі є позивач.
Згідно довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб (довідка про склад сім'ї) Реєстру територіальної громади міста Харкова від 22.01.2020 за вказаною вище адресою зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (а.с. 10).
31.01.2020 АТ «Альфа-Банк» за вих. № 1580 направило на поштові адреси ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вимогу про добровільне виселення, в якій позивач зазначив, що внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього майна, майнових прав та обов'язків є АТ «Альфа-Банк». Цим банк повідомляє відповідачів, що згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» банк задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, що знаходився в іпотеці банку відповідно до умов Іпотечного договору від 19.08.2008, а саме на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто законним власником предмета іпотеки наразі є АТ «Альфа-Банк». У зв'язку з чим позивач вимагає добровільно звільнити всіма мешканцями житлове приміщення зі зняттям всіх мешканців житла з реєстраційного обліку, а також звільнити вищезазначене приміщення від особистих речей (а.с. 12, 13, 14, 15).
Однак, вказана вимога відповідачами проігнорована.
Згідно ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом.
Згідно з частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, в частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Тлумачення частини другої статті 109 ЖК УРСР, з урахуванням змісту статті 379, глави 26 ЦК України дають підстави дійти висновку, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об'єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення не допускається.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (частина четверта статті 109 ЖК УРСР).
Відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц, провадження № 61-29115сво18, у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 265/4748/16-ц, провадження № 61-16347св18.
У постанові від 31 жовтня 2018 року, справа № 753/12729/15-ц, провадження № 14-317цс18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.
Аналогічні висновки зазначені Верховним Судом у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22.07.2020 по справі № 219/4394/16-ц.
Також Верховним Судом у вищевказаній постанові зазначено, що немає підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду України (від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16).
Суд зазначає, що спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1 , не була придбана за кредитні кошти і належала іпотекодавцю ОСОБА_4 на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 07.09.2004, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І. Ю., за реєстровим № 8048, право власності зареєстроване Харківським міським бюро технічної інвентаризації згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно за номером 4660111 від 07.09.2004, реєстраційний номер - 6884234, номер запису П-6-16343 в книзі 1, про що зазначено у тексті іпотечного договору № 825/4-40/9/8-086 від 20.08.2008 (а.с. 4-6).
Окрім того, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо наявності у відповідачів іншого нерухомого майна.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Статтею 47 Конституції України кожному гарантовано право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Отже, підставою для відмови в позові про виселення у цій справі є відсутність доказів щодо наявності постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, оскільки суд не має повноважень визначати на власний розсуд до якого іншого житлового приміщення має бути виселений мешканець квартири, що є предметом іпотеки, на який звернуто стягнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Аналізуючи вказані вище обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову АТ «Альфа-Банк», у зв'язку з його недоведеністю.
Питання щодо розподілу судових витрат між сторонам суд вирішує згідно ст. 141 ЦПК України та, оскільки у задоволенні позовних вимог АТ «Альфа-Банк» відмовлено в повному обсязі, то судовий збір з відповідачів на користь позивача стягненню не підлягає.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-82, 133, 141, 142, 265, 280-284, 289 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 379, 575, 589, 590 Цивільного кодексу України, ст. 47 Конституції України, Законом України «Про іпотеку», ст. 109 Житлового кодексу Української РСР, суд
У задоволенні позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення та звільнення квартири від особистих речей - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», ЄДРПОУ 23494714, МФО 300346, п/р № НОМЕР_1 , адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .
Повне рішення складено 08.12.2020.
Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.
Суддя С. М. Гаврилюк