Справа № 559/1092/20
2/559/752/2020
07 грудня 2020 року Дубенський міськрайонний суд Рівненської області
в складі головуючого судді Ралець Р.В.
секретаря судового засіданні Протас Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дубно в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
АТ КБ "ПриватБанк" (далі - позивач) звернувся в суд з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідача) на його користь 15029 грн. 38 коп. заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 19.02.2013 року.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, підтверджується підписом у заяві.
При укладені договору сторони керувались ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідачу було відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом, який у подальшому збільшився до 300 грн.
Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.2.1.2.3, 2.1.2.4 Договору, де зазначено, що клієнт дає свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.
Позивач вважає, що свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі і надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, а відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за договором.
У зв'язку з порушеннями відповідачем зобов'язань за кредитним договором, станом на 28.04.2020 за ним рахується заборгованість в сумі 15029 грн. 38 коп., яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредита - 226, 29 грн., заборгованості за відсотками нарахованими нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 81, 48 грн., нарахованої пені 13529, 73 грн., а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг (фіксована складова) - 500 грн. та штрафу (процентна складова) - 691 грн. 88 коп.
Справа розглядається у спрощеному провадженні без виклику сторін, про що повідомлені належним чином усі учасники.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, не заперечив щодо заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив, в якому зазначив, що не визнає позовні вимоги у повному обсязі, вважає їх безпідставними, необгрунтованими і такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. Просить відмовити у задоволенні позову, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року. Зазначає, що при здійсненні останньої проплати у 2017 році його було повідомлено, що борг за цією Заявою погашений повністю. Протягом усіх цих років до нього ніхто ніколи не мав жодних претензій, листи не надсилав і не телефонував. Окрім того, у наданому позивачем розрахунку заборгованості чітко вбачається щомісячний графік і терміни внесення чергових платежів. Із нього вбачається, що остання його проплата здійснювалася у березні 2017 року.
Отже, на момент звернення із цим позовом до суду минула позовна давність у 3 роки як щодо стягнення суми заборгованості, так і 1 рік щодо стягнення пені і інших платежів.
У зв'язку із цим, відповідачем окремо до відзиву подана ще і заява про застосування строків позовної давності.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ч. 4 ст. 248 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, повно, обґрунтовано, всебічно та безпосередньо з'ясувавши всі наявні докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19.02.2013 ОСОБА_1 підписав заяву, в якій, зокрема, зазначено, що заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами, складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Крім анкетних даних відповідача, жодної інформації про отримані кошти, картку чи кредитний ліміт в анкеті-заяві ОСОБА_1 немає (а.с. 18).
Як зазначає позивач, відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, порушивши графік погашення кредиту та відсотків, у зв'язку з чим станом на 28.04.2020 заборгованість за кредитним договором становить 15029 грн. 38 коп.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Крім того, за правилами частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Натомість матеріали справи не містять доказів про те, що відповідач розумів, ознайомився та погодився з Умовами та правилами банківських послуг, підписуючи заяву про надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), саме у визначених банком розмірах і порядках нарахування.
Роздрукована копія із електронного сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено постановою Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи.
Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, адже Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної заяви ті документи, що найбільш сприятливі для задоволення його позову.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору відповідач станом на 28.04.2020 має заборгованість в сумі 15029 грн. 38 коп., яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредита - 226, 29 грн., заборгованості за відсотками нарахованими нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 81, 48 грн., нарахованої пені - 13529, 73 грн., а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг (фіксована складова) - 500 грн. та штрафу (процентна складова) - 691 грн. 88 коп. (а.с. 6-11).
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до положень ст. 13 та ст. 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
До позовної заяви додано роздруківку витягу з Умов та правил надання банківських послуг. Однак матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов відповідач розумів, ознайомився і погодився з ним, укладаючи кредитний договір.
Відсутні також і докази того, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цьому документі розмірах і способу нарахування, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.
У зв'язку з викладеним, Умови та правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, а тому нарахування процентів, неустойки та штрафів у даному випадку є безпідставним.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року за результатами розгляду справи № 342/180/17-ц , які відповідно до ст. 263 ЦПК України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Крім того, суд враховує, що договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг.
Згідно з п.22 ч.1 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів», споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року №39/248 зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
За змістом Постанови Великої Палати ВС по справі № 342/180/17-ц, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права, бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що при укладенні договору АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача щодо умов кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитом, яка складається з наступного: заборгованості за простроченим тілом кредита - 226, 29 грн., заборгованості за відсотками нарахованими нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 - 81, 48 грн., нарахованої пені - 13529, 73 грн., а також штрафи відповідно до п.2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг (фіксована складова) - 500 грн. та штрафу (процентна складова) - 691 грн. 88 коп. При цьому, заборгованість за тілом кредиту - 0, 00 грн. У разі погашення тіла кредиту, банк має право стягнути всі інші нарахування, але надати при цьому обґрунтовані докази нарахування заборгованості. Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню за відсутності доказів виникнення та нарахування заборгованості у сумі 15029, 38 гривень.
Разом з тим, у відзиві на позов відповідач просить, поряд з безпідставністю позовних вимог, відмовити у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.
Згідно із статтями 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до положень частин 3, 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Крім того, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Отже, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв'язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.
Згідно зі ст.141 ЦПК України, у разі відмови у позові судовий збір покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 526, 530, 611, 634 ЦК України, ст. ст. 9, 10, 11, 12, 13, 17, 81, 200, 206, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк (код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_1 , МФО 305299, юридична адреса: 01001, м.Київ вул.Грушевського, 1Д) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості - відмовити за безпідставністю.
Апеляційна скарга подається до Рівненського апеляційного суду через Дубенський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Р.В. Ралець