Справа №551/985/20
"07" грудня 2020 р. Шишацький районний суд Полтавської області в складі:
головуючого судді Сиволапа Д.С.,
секретаря - Кулинченко О.А.,
за участю позивача - ОСОБА_1
її представника - адвоката Легейди В.Г.
третьої особи ОСОБА_2 ,
відповідача ОСОБА_3 ,
її представника адвоката Вінніка В.М.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Шишаки Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 та орган опіки і піклування Шишацької селищної ради в особі її виконавчого комітету, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
15 вересня 2020 року до Шишацького районного суду Полтавської області надійшла спільна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання останньої такою, що втратила право користування належним позивачам житлом.
До відкриття провадження у справі позивачем ОСОБА_2 подано до суду заяву про відмову від позову.
Вказана заява прийнята судом, а провадження у справі відкрито ухвалою суду від 16 вересня 2020 року за одноосібним позовом ОСОБА_1 . Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що разом з ОСОБА_2 вони є співвласниками будинку по АДРЕСА_1 .
У даному будинку зареєстровано, але фактично не проживає на протязі більше одного року донька позивача - ОСОБА_3 .
Остання має інше житло та проживає у с. Шкурупії Решетилівського району Полтавської області, але добровільно знятись із реєстраційного обліку в належному позивачу житлі не бажає.
Участі в утриманні та обслуговуванні будинку відповідач не бере, комунальні послуги не сплачує, її особисті речі в будинку відсутні.
В зв'язку з цим, позивач в порядку усунення перешкод у здійсненні нею права користування і розпорядження своїм житлом звернулась за захистом своїх прав до суду.
Ухвалою суду від 16 жовтня 2020 року задоволено клопотання про представника відповідача та вирішено подальший розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
Крім того, до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучено орган опіки та піклування Шишацької селищної ради і ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 27 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому вона заперечила проти позову, вказала, що не втрачала зв'язку з вищенаведеним житлом та не має наміру втрачати. Вважає вказане житло своїм домом та проживала у ньому періодично до 09 травня 2020 року, оскільки потижнево працює у м. Полтаві, а також має інше житло в с. Шкурупії Решетилівського району. В той же час жодних прав на житло у с. Шкурупії не має оскілки вона належить Полтавському відділенню «Укрзалізниці» та використовується сім'єю її співмешканця. В спірному житлі також зареєстрований син відповідача, який в разі задоволення позову буде розлучений з матір'ю. Іншого житла відповідач та її син не мають.
Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.
В судовому засіданні позивач та її представник свої вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні доводам позовної заяви. Наголосили та тому, що не вимагають визнання таким, що втратив право користування житлом та зняття з реєстраційного обліку місці проживання сина відповідача - ОСОБА_4 .
Аналогічну позицію в судовому засіданні висловив третя особа ОСОБА_2 .
Орган опіки та піклування надіслав лист про розгляд справи у його відсутність, письмово просив суд при винесенні рішення забезпечити права малолітньої дитини на житло.
Відповідач та її представник заперечували проти позову з підстав наведених у відзиві на позовну заяву. Наголошували на тому, що відповідач користувалась спірним житлом до 09 березня 2020 року поки у них з матір'ю (позивачем) не сталась сварка. Після цього вона залишила вказане житло разом з сином та проживає в с. Шкурупії Решетилівського району в службовому будинку, що використовується родиною її співмешканця ОСОБА_5 .
Заслухавши пояснення учасників судово розгляду, допитавши свідків, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступні факти та правовідносини, що їх супроводжують.
Позивач ОСОБА_1 є матір'ю відповідача ОСОБА_3 , що не заперечується жодним учасником справи.
На підставі договору купівлі-продажу від 07 лютого 2019 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору, витягом Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та копією свідоцтва про шлюб (а.с.8-11,15).
Згідно пояснень позивача у належному їй на праві спільної часткової власності будинку з її дозволу в 2019 році зареєстровано доньку - ОСОБА_3 . Остання прожила у вказаному будинку безперервно близько тижня після чого відвідувала його лише періодично лише декілька разів, залишаючи та забираючи свого сина (онука позивача). Більше 1 року відповідач в будинку не проживає. Коштів на утримання будинку не надає. Її особисті речі у будинку відсутні.
Відповідно до копії паспорта серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 зареєстрована по АДРЕСА_1 з 14.06.2019 року (а.с.16).
Згідно з довідкою Великобузівського старостинського округу виконкому Шишацької селищної ради від 19 серпня 2020 року № 546 ОСОБА_3 та її син ОСОБА_7 , 2015 року народження у будинку по АДРЕСА_1 зареєстровані, але не проживають (а.с.17).
Згідно з копією паспорта ОСОБА_3 у спірному житлі вона зареєстрована з14.06.2019.
Відповідно до пояснень ОСОБА_3 вона близько 3-х років проживає по АДРЕСА_2 в будинку, що використовується родиною її співмешканця ОСОБА_5 . Даний будинок є службовим житлом ПАТ «Укрзаліниця» та наданий матері співмешканця, а отже відповідач вважає, що не має жодного права на дане житло та в будь-який момент разом з сином може втратити можливість користування даним житлом.
Дані пояснення іншою стороною не заперечуються та в певній мірі підтверджуються актом обстеження від 02.10.2020 (а.с.39).
За родом своєї діяльності відповідач працює продавцем у м. Полтава за графіком «тиждень-через тиждень», в зв'язку з чим через тиждень залишала свого сина ОСОБА_8 під нагляд своєї матері, яка опікувалась онуком, відводила його в дитячий садок.
09 березня 2020 року між позивачем та відповідачем сталась суттєва сварка до вирішення якої були залучені працівники поліції. Після неї відносини між ними різко погіршилися та перейшли в категорію неприязних. З вказаної дати відповідач не відвідує спірний будинок та не привозить до нього сина.
При цьому відповідач вказує, що будинок своєї матерів вважала своїм житлом, являючись членом сім'ї останньої, часто залишалась на ніч або на декілька днів у ньому, допомагала до господарству, надавала кошти на утримання дитини, що залишалась з бабусею.
Практично аналогічні пояснення надали позивач та третя особа ОСОБА_2 , але вказали, що відповідач не була фактичним користувачем належного їм будинку, оскільки прожила там декілька днів, а потім лише приїздила в гості для того щоб залишити, а потім забрати сина. Вони вважали, що вона приїздить до них як гість.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Правовідносини щодо користування житловими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду регулюються главою 6 Розділу ІІІ ЖК України, ст. 405 та главою 59 ЦК України.
Згідно ч.1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.
Згідно ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу (дружина, діти, батьки, інші особи, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користуватись займаним приміщенням.
Відповідно до ч 2. ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Про те, що до схожих правовідносин щодо житла, яке перебуває у приватній власності застосовуються саме вимоги ст. 405 ЦПК України неодноразово у своїх постановах зазначав Верховний Суд (постанова від 19.09.2018 у справі № 607/10762/16-ц, постанова від 31 липня 2020 року № 456/616/18)
Тобто, за відсутності вищенаведеної домовленості підставою для втрати права користування житом є відсутність у ньому члена сім'ї власника житла понад один рік та відсутність поважних причин для цього.
Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв'язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи (постанова ВС від 18 березня 2020 у справі № 449/601/18).
Судом встановлено, що відповідач набула права користування житловим будинком по АДРЕСА_1 , оскільки за згодою його співвласників вселилась до нього разом з дитиною та зареєструвала місце свого проживання та дитини саме у цьому будинку.
Згідно ч.ч.1 та 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Суд вважає, що основним постійним місцем проживання відповідача є будинок по АДРЕСА_2 в якому вона проживає триваліший термін та більшу частину днів у році.
Той факт, що відповідач не належить до членів сім'ї наймачів даного будинку перешкоджає їй зареєструвати там своє місце проживання та місце проживання своєї дитини, а також будь-яким чином претендувати на користування даним житлом в разі припинення фактичних шлюбних відносин з ОСОБА_5 .
В той же час суд дійшов висновку, що спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 також є житлом відповідача, яким вона користувалась з постійною періодичністю до 09 березня 2020 року з огляду на характер та графік своєї роботи.
Враховуючи те, що відповідач є донькою позивача та була пов'язана з нею спільним побутом під час проживання у вказаному будинку - вона належить до членів сім'ї одного з співвласників даного будинку (позивача).
Виходячи з пояснень сторін, показань свідків та матеріалів перевірок Шишацького ВП Миргородського ВП ГУНП в Полтавській області, що проводились за заявами позивача та відповідача від 09 березня 2020 року (а.с. 56-79) саме дату конфлікту між ними 09 березня 2020 суд вважає датою, коли відповідач залишила вищевказане житло та не користувалась ним як член сім'ї співвласника.
У своїх Постановах від 24.10.2018 (справа 490/12384/16-ц) та від 22.11.2018 (справа № 760/13113/14-ц) Верховий Суд вказав, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.
На думку суду, позивач не довела, а ні факту відсутності відповідача у спірному житі у строк, що перевищує 1 рік, а ні відсутності поважних причин цього.
Так, допитані судом свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не змогли з впевненістю підтвердити, що відповідач не проживає у спірному житлі більше року, а лише вказали, що не бачили її на протязі вказаного періоду при періодичному відвідуванні будинку. При цьому суд бере до уваги, що свідок ОСОБА_9 хоча й проживає у с. Мала ОСОБА_11 , але не є безпосередньою сусідкою позивача, свідок ОСОБА_12 взагалі є мешканкою іншого села, а отже вони не мали фактичної можливості постійно слідкувати за тим, хто проживає у спірному будинку останній рік.
В той же час обидва свідки підтвердили, що вони обізнані з конфліктною ситуацією, яка мала місце між позивачем та відповідачем в березні 2020 року та те, що після цього відповідач не проживає у будинку та не залишає у ньому свою дитину.
Крім того на підставі наданих учасниками справи пояснень та досліджених судом письмових доказів, суд встановив, що конфлікт, який стався 09 березня 2020 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 з приводу участі у спілкуванні з дитиною відповідача призвів до різкого погіршення відносин між його сторонами та виникнення між ними стійкої неприязні. В своїх поясненнях позивач вказала, що саме даний факт послугував підставою її звернення до суду з даним позовом, а відповідач вказала що через даний факт перестала відвідувати спірне житло та залишати свою дитину для спілкування з бабусею ОСОБА_1 .
За таких обставин, суд приходить до висновку, що саме різка зміна відносин між позивачем та відповідачем на відверто неприязні є поважною причиною для тимчасового залишення спірного житла відповідачем та відсутності у ньому, починаючи з 09 березня 2020 року.
Крім того звернувшись до суду із даним позовом, який є негаторним за своєю правовою природою, позивач не змогла належно та достатньо обґрунтувати яким чином факт реєстрації відповідача в належному їй на праві спільної часткової власності будинку перешкоджає реалізації її прав чи інтересів, як співвласника даного житла.
За таких обставин, враховуючи відсутність у відповідача іншого житла яким вона володіє чи користується на достатніх правових підставах, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання останньої такою, що втратила права користування спірним житлом.
Окрім наведеного, на вказані висновки суду також впливає гарантоване ст. 47 Конституції України право на житло та усталена практика Європейського суду з прав людини який вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року)».
Таким чином, позовні вимоги задоволенню не підлягають через їх недоведеність. Разом з тим, позивач не позбавлена можливості подальшого стягнення з відповідача витрат, що виникають у неї в зв'язку з утриманням спірного будинку в якому також зареєстрована відповідача та її малолітня дитина.
На підставі вищевикладеного, ст.ст. ст.ст. 12, 19, 264-265, 268 ЦПК України, суд,
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду через Шишацький районний суд в 30-ти денний строк з дня його проголошення.
Повний текст рішення виготовлено та направлено (вручено) сторонам 08 грудня 2020 року.
Головуючий - суддя Д.С. Сиволап