03.12.2020 року м.Дніпро Справа № 904/2239/20
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чус О.В.,
судді: Кузнецова І.Л., Кощеєв І.М.
Секретар судового засідання Загреба В.С.
Учасники процесу не з'явились про час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2020, суддя Золотарьова Я.С., повне рішення складено 24.09.2020, у справі №904/2239/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП-РУДПРОМАВТОМАТИКА", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ", м. Павлоград, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості у розмірі 168 992,48 грн
за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ", м. Павлоград, Дніпропетровська область
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП-РУДПРОМАВТОМАТИКА", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
про визнання недійсним пунктів договору
Короткий зміст позовних вимог та рішення суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП-РУДПРОМАВТОМАТИКА" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області із позовом до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" і просить суд стягнути заборгованість у розмірі 890 074,88 грн, з яких: основний борг у розмірі 721 082,40 грн, пеня у розмірі 126 068,56 грн, 3% річних у розмірі 13 720,94 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 570,51 грн, штраф у розмірі 21 632,47 грн та судовий збір.
05.08.2020 представник відповідача (за первісним позовом) подав заяву, в якій зазначає, що ним було частково оплачено суму основного боргу у розмірі 575 508,00 грн. В підтвердження оплати надав платіжні доручення № 1620922 від 03.07.2020 на суму 152 568,00 грн, № 1616045 від 30.06.2020 на суму 122 560,00 грн, № 1642600 від 17.07.2020 на суму 100 380,00 грн, № 1616044 від 30.06.2020 на суму 200 000,00 грн.
05.08.2020 Приватне акціонерне товариство "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП-РУДПРОМАВТОМАТИКА" та просить суд визнати недійсними пункти 6.11.1, 6.11.2, 6.12 договору № 4247-ПУ-УМТС від 21.03.2017 з моменту укладання договору.
02.09.2020 представник відповідача (за первісним позовом) подав заяву, в якій зазначає, що ним було частково оплачено суму основного боргу у розмірі 65 400,00 грн. В підтвердження оплати надав платіжні доручення № 1681449 від 14.08.2020 на суму 35 344,80 грн, № 1681751 від 14.08.2020 на суму 30 055,20 грн.
15.09.2020 представник відповідача (за первісним позовом) подав заяву, в якій зазначає, що ним було оплачено суму основного боргу у розмірі 80 174,40 грн. В підтвердження оплати надав платіжні доручення № 1699776 від 28.08.2020 на суму 76 344,00 грн, № 1698941 від 28.08.2020 на суму 3 830,40 грн.
Відтак суд розглядав позовні вимоги за первісним позовом у розмірі 168 992,48 грн, з яких: пеня у розмірі 126 068,56 грн, 3% річних у розмірі 13 720,94 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 570,51 грн, штраф у розмірі 21 632,47 грн.
Позивач (за первісним позовом) вказував на неналежне виконання відповідачем (за первісним позовом) умов договору поставки № 4247-ПУ-УМТС від 21.03.2017. Відповідачем (за первісним позовом) оплачено заборгованість у повному обсязі з прострочкою.
Позивачем (за первісним позовом) за неналежне виконання відповідачем договору поставки нараховано пеню у розмірі 126 068,56 грн, 3% річних у розмірі 13 720,94 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 570,51 грн, штраф у розмірі 21 632,47 грн.
Позивач ґрунтує свої вимоги на статтях 525, 526, 546, 549, 551, 610, 625, 629, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що пункти 6.12 договору № 4247-ПУ-УМТС від 21.03.2017 був помилково прийнятий сторонами, оскільки пункти 6.7 та 6.12 договору мають однакову відповідальність покупця у вигляді подвійної облікової ставки НБУ.
Також, позивач (за зустрічним позов) вказує на те, що сторони у пунктах 6.11.1 та 6.11.2 договору під впливом помилки встановили додатковий вид відповідальності за порушення грошового зобов'язання штраф у розмірі 3% та неустойку у розмірі 0,1% за кожен день прострочки.
Відтак, позивач (за зустрічним позовом) вважав, що пункти 6.11.1, 6.11.2, 6.12 договору не відповідають вимогам Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та суперечить інтересам позивача (за зустрічним позовом) та просить визнати їх недійними.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2020 у справі №904/2239/20 первісний позов задовольно частково. У задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" про зменшення розміру неустойки відмовлено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" (51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, вул. Соборна, 76; ідентифікаційний код 00178353) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП-РУДПРОМАВТОМАТИКА" (50106, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Електрозаводська, 37/3; ідентифікаційний код 33355209) 3% річних у розмірі 13 720,94 грн, інфляційні втрати у розмірі 7 570,51 грн, штраф у розмірі 21 632,47 грн та судовий збір у розмірі 643,86 грн. В іншій частині первісного позову відмовлено.
У задоволенні зустрічного позову Приватноого акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП-РУДПРОМАВТОМАТИКА" про визнання недійсними пункти 6.11.1, 6.11.2, 6.12 договору № 4247-ПУ-УМТС від 21.03.2017 з моменту укладання договору відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що: - відповідачем сертифікат про форс-мажорні обставини до матеріалів справи не надано. Відтак, обставини викладені відповідачем стосовно настання форс-мажорних обставин є безпідставними;
- перевіривши наданий позивачем (за первісним позовом) розрахунок, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача (за первісним позовом) щодо стягнення з відповідача (за первісним позовом) 3% річних у розмірі 13 720,94 грн та інфляційних втрат у розмірі 7 570,94 грн є обґрунтованими, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України;
- щодо суми пені (за первісним позовом) - сторони не досягли згоди щодо розміру та періоду нарахування пені, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині;
- відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем (за первісним позовом) своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивачем (за первісним позовом) останньому обгрунтовано нараховано штраф у розмірі 21 632,47 грн;
- оскільки, сторони є рівними, а обставини на які посилається відповідач (за первісним позовом) не є винятковими суд не вбачав підстав для задоволення клопотання відповідача (за первісним позовом) про зменшення неустойки.
Щодо вимог за зустрічним позовом про розірвання договору суд зазначив, що включення до договору декількох пунктів однакового змісту не є підставою для визнання їх недійсними.
Доводи та вимоги апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2020 у справі №904/2239/20 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що наразі українська енергетика знаходиться у кризовій ситуації, а Господарським судом Дніпропетровської області при прийнятті рішення по даній справі про стягнення 3 %, інфляційних та штрафу не враховано зміну обставин, які тягнуть неможливість виконання зобов'язання за Договором.
На думку ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ», збитковість вітчизняної енергетики, є обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає, більше того, може називатися форс-мажорною обставиною та такою, яка об'єктивно не може бути усунена жодною із сторін.
До того ж, ПрАТ «ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ» вважає, що умовами пунктів 6.11.1 та 6.11.2 Договору порушуються його права та законні інтереси, оскільки в такому разі умовами Договору передбачається збільшена відповідальність за порушення одного й того грошового зобов'язання у вигляді стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, неустойки в розмірі 0,1% та штрафу в розмірі 3%.
Але господарським судом залишено без уваги ця обставина, в зв'язку з чим прийняття рішення про стягнення штрафу в розмірі 21 632,47грн. є помилковим.
Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.
Відзиву на апеляційну скаргу ТОВ "НВП-РУДПРОМАВТОМАТИКА" не надано. Згідно ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.10.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2020, у справі №904/2239/20 розгляд скарги призначено в судовому засіданні на 03.12.2020.
У судовому засіданні 03.12.2020р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
21.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "НВП-РУДПРОМАВТОМАТИКА" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" (покупець) було укладено договір поставки № 4247-ПУ-УМТС (арк.с.19).
Відповідно до пункту 1.1 договору, в порядку і на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобов'язується поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення, в асортименті, кількості, у терміни, за ціною і з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в цьому договорі і специфікаціях, які є невід'ємними частинами до цього договору.
Згідно пункту 1.2 договору, покупець зобов'язаний прийняти та оплатити продукцію, яка поставляється у власність відповідно до умов цього договору.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками і в строки, погоджені сторонами у специфікаціях до чинного договору.
Датою поставки вважається дата, вказана представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником (пункт 4.7 договору).
Пунктом 5.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 05.09.2018) передбачено, що розрахунки за поставлену постачальником продукцію за цим договором здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 90 календарного дня з дати поставки відповідної продукції на підставі отриманого покупцем рахунку і за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 цього договору.
Сторонами були підписані специфікації до договору (арк.с.32-36), в яких дійшли згоди щодо асортименту, кількості та ціни товару.
На виконання умов договору позивач (за первісним позовом) передав, а відповідач (за первісним позовом) прийняв у власність товар на загальну суму 721 082,40 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними (арк.с.37-41).
Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем було оплачено поставлений товар у повному обсязі на суму 721 082,40 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 1620922 від 03.07.2020 на суму 152 568,00 грн, № 1616045 від 30.06.2020 на суму 122 560,00 грн, № 1642600 від 17.07.2020 на суму 100 380,00 грн, № 1616044 від 30.06.2020 на суму 200 000,00 грн, № 1681449 від 14.08.2020 на суму 35 344,80 грн, № 1681751 від 14.08.2020 на суму 30 055,20 грн, № 1699776 від 28.08.2020 на суму 76 344,00 грн, № 1698941 від 28.08.2020 на суму 3 830,40 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до положень статей 74, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Предметом спору в даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 890 074,88 грн, з яких: основний борг у розмірі 721 082,40 грн, пені у розмірі 126 068,56 грн, 3% річних у розмірі 13 720,94 грн, інфляційних втрат у розмірі 7 570,51 грн, штраф у розмірі 21 632,47 грн. за договором поставки № 4247-ПУ-УМТС від 21.03.2017р.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Положенням ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, на підставі ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України.
З огляду на наявний в матеріалах справи договір, та обставини справи між позивачем та відповідачем виникли правовідносини поставки товару.
Згідно частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Матеріалами справи встановлено, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, відповідачем було оплачено поставлений товар у повному обсязі на суму 721 082,40 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 1620922 від 03.07.2020 на суму 152 568,00 грн, № 1616045 від 30.06.2020 на суму 122 560,00 грн, № 1642600 від 17.07.2020 на суму 100 380,00 грн, № 1616044 від 30.06.2020 на суму 200 000,00 грн, № 1681449 від 14.08.2020 на суму 35 344,80 грн, № 1681751 від 14.08.2020 на суму 30 055,20 грн, № 1699776 від 28.08.2020 на суму 76 344,00 грн, № 1698941 від 28.08.2020 на суму 3 830,40 грн.
Оскільки відповідачем було сплачено суму основного боргу у розмірі 721 082,40 грн, після порушення провадження у справі, господарський суд закрив провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 721 082,40 грн. відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо настання форс-мажорних обставин
Відповідно до 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Настання форс-мажорних обставин с підставою для звільнення винної особи від відповідальності за невиконання (порушення) свого зобов'язання за договором, контрактом, угодою. Водночас настання форс-мяжорпих обставин мають бути належним чином засвідчене (підтверджене), у відповідності до положень чинного законодавства України та умов договору, оскільки одна сторона договору може вимагати від іншої сплати штрафних санкцій (у випадку неналежного підтвердження або не підтвердь настання форс-мажорних обставин).
Проте, не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Так, пунктом 7.4 договору поставки встановлено, що сторона, яка заявила про настання форс-мажорних обставин, повинна надати відповідний документ компетентного органу України.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про торгово-промислові палати», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачем сертифікат про форс-мажорні обставини до матеріалів справи не надано.
Щодо суми 3% річних та інфляційних втрат (за первісним позовом)
Позивач (за первісним позовом) заявив вимогу про стягнення з відповідача (за первісним позовом) 3% річних у розмірі 13 720,94 грн за період з 01.07.2019 по 21.04.2020 та інфляційних втрат у розмірі 7 570,51 грн за період липень 2019 березень 2020.
Відповідно до положень ст. 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання є нарахування процентів річних від простроченої суми та інфляційних втрат. Так, згідно частини другої наведеної норми боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень статей 524, 533, 625 Цивільного кодексу України, грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.
Інфляційні нарахування на суму боргу та сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), які передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Період нарахування вказаних платежів законодавством не обмежений та здійснюється протягом всього часу існування прострочки виконання грошового зобов'язання.
Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши здійснене позивачем нарахування, суд встановив, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат є вірним.
Щодо суми пені (за первісним позовом)
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем (за первісним позовом) своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивачем (за первісним позовом) останньому нараховано пеню у розмірі 69 819,29 грн за період з 04.06.2018 по 22.10.2019.
Відповідно до пункту 6.7 договору, в разі несвоєчасної оплати продукції, покупець на письмову вимогу постачальника. сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки оплати від вартості своєчасно не оплаченої продукції.
Згідно пункту 6.12 договору, в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, покупець, на письмову вимогу постачальника, сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до пункту 6.11.2 договору, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлену продукцію чи оплату порушених погоджених строків, передбачених у договорі або відповідній специфікації, покупець несе, зокрема, у випадку прострочення оплати за поставлену продукцію більше 10 календарних днів покупець, починаючи з 11 календарного дня оплачує неустойку у розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції або продукції, яка оплачена з порушенням строків, за кожен день прострочки.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно із ч. 6. ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як вбачається з матеріалів спави та вірно встановлено судом першої інстанції, сторони передбачили нарахування пені пунктами 6.7, 6.11.2 та 6.12. При цьому пункти 6.7 та 6.12 є тотожними за змістом.
Водночас пункт 6.11.2 договору передбачає інший ніж у пунктах 6.7 та 6.12 договору розмір пені, а також інший період нарахування пені.
Таким чином, сторони не досягли згоди щодо розміру та періоду нарахування пені, що безумовно, на думку колегії суддів, є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Щодо суми штрафу (за первісним позовом)
У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем (за первісним позовом) своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару, позивачем (за первісним позовом) останньому нараховано штраф у розмірі 21 632,47 грн.
Пунктом 6.11.1 договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати за поставлену продукцію чи оплату з порушенням погоджених строків, передбачених у договорі або відповідній специфікації, покупець несе таку відповідальність: у випадку прострочення оплати за поставлену продукцію у межах 10 календарних днів покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 3% від вартості продукції, поставленої по відповідній специфікації.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розрахунок штрафу є правильним.
Щодо зменшення розміру неустойки (за первісним позовом)
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.
Разом з цим, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Відповідач (за первісним позовом) наполягає на тому, що його підприємство видобуває вугілля, яке в подальшому на ТЕСах перетворюється на електроенергію. Наразі триває найбільша криза в енергетиці, оскільки найбільший споживач електроенергії значно скоротив споживання.
Враховуючи викладене, апеляційний суд доходить висновку про те, що судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні клопотання відповідача (за первісним позовом) про зменшення неустойки.
Щодо вимог за зустрічним позовом про розірвання договору
Частиною 1 статті 215 Цивільногокодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що ПрАТ "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" зазначає, що пункт 6.12 договору № 4247-ПУ-УМТС від 21.03.2017 був помилково прийнятий сторонами, оскільки пункти 6.7 та 6.12 договору мають однакову відповідальність покупця у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, тому вважає, що пункту 6.12 договору прийнятий сторонами помилково.
Згідно пункту 6.7 договору, у разі несвоєчасної оплати продукції, покупець, на письмову вимогу постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочки оплати від вартості своєчасно неоплаченої продукції.
Відповідно до пункту 6.12 договору, в разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, покупець, на письмову вимогу постачальника, сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об'єктивно дослідив обставини справи, щодо, зокрема, включення до договору декількох пунктів однакового змісту, що не є підставою для визнання їх недійсними.
Також, позивач (за зустрічним позов) вказує на те, що сторони у пунктах 6.11.1 та 6.11.2 договору під впливом помилки встановили додатковий вид відповідальності за порушення грошового зобов'язання штраф у розмірі 3% та неустойку у розмірі 0,1% за кожен день прострочки.
Згідно частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України встановлено що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, чинним законодавством передбачена можливість у межах одного виду відповідальності застосовувати різні форми штрафних санкцій.
Чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного стягнення пені та штрафу, тому доводи позивача про те, що пункт 6.11.1 не відповідає закону є безпідставними.
Щодо пункту 6.11.2 договору
З матеріалів справи вбачається, що сторони передбачили нарахування пені пунктами 6.7, 6.11.2 та 6.12. При цьому пункти 6.7 та 6.12 є тотожними за змістом. Водночас, пункт 6.11.2 договору передбачає інший ніж у пунктах 6.7 та 6.12 договору розмір пені, а також інший період нарахування пені.
Оцінивши фактичні обставини справи комплексно, господарський суд правомірно визнав, що сторони не досягли згоди щодо розміру та періоду нарахування пені, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, а не підставою для визнання недійсним пункту 6.11.2 договору.
Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, ухвалене рішення відповідно до норм чинного законодавства та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах, а відтак передбачених законом підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статтею 277 Господарського процесуального кодексу України відсутні.
Судові витрати.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 129, ст. 276, ст. 282, ст. 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.09.2020 у справі №904/2239/20 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 08.12.2020.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.Л. Кузнецова
Суддя І.М. Кощеєв