проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
07.12.2020 Справа № 917/1185/18
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.
при секретарі судового засідання: Семенові О.Є.,
За участю представників сторін:
від апелянта (кредитора ТОВ "Астра-Мілк"): Борсук В.В. - довіреність №01/12-20 від 01.12.2020;
від кредитора АТ "Альфа Банк": Дем'янець Є.В. -ордер серія СА №1006964 від 26.11.2020;
від інших кредиторів: не з'явились;
від боржника: не з'явились;
Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра-Мілк", м. Полтава (вх. № П/2),
на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 30.09.2020 (повний текст складено 12.10.2020) у справі №917/1185/18 (суддя Паламарчук В.В.),
за заявою кредиторів:
1) Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Прогрес", с. Лигівка, Сахновщинський район, Харківська область,
2) Торгового дому "Пальміра" Дочірнього підприємства компанії "Палма Груп С.А." (Швейцарія), 1665 км. автошляху Санкт-Петербург-Київ-Одеса, Біляївський район, Одеська область,
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", м. Гадяч, Полтавська область,
про банкрутство,
16.04.2019 до Господарського суду Полтавської області надійшла заява Акціонерного товариства "Альфа-Банк" (надалі - АТ "Альфа-Банк") з грошовими вимогами до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (надалі - ТОВ "Лозівський молочний завод"), в якій, з урахуванням письмових пояснень від 31.08.2020, Банк просив визнати обґрунтованими та включити до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги до боржника у сумі 178449612,09 грн. як вимоги, які забезпечені заставою майна боржника, та у сумі 199110346,12 грн. як вимоги, які не забезпечені заставою з яких: 140260845,09 грн. - основний борг, 58849501,03 грн. - пеня.
Заява АТ "Альфа-Банк" мотивована наявністю у боржника заборгованості в загальному розмірі 377559958,21 грн., яка виникла у зв'язку із неналежним виконанням ТОВ "Лозівський молочний завод", як позичальником, своїх зобов'язань за укладеним з АКБ Соціального розвитку "Укрсоцбанк" (правонаступником якого є якого є АТ "Альфа-Банк") Генеральним договором про здійснення кредитування №805/6/18/8-048 від 18.04.2008, в забезпечення виконання зобов'язань за яким між банком та позичальником укладено Іпотечний договір №805/13/18-5/8-363 від 18.04.2008, Договір застави майна №805/13/18-5/8-364 від 18.04.2008, Договір застави товарів в обороті №805/15/08.1/12-060 від 20.04.2012 та договори застави корпоративних прав (частки у статутному фонді позичальника, що належить його засновникам) та поруки.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 30.09.2020 у справі №917/1185/18, окрім інших, визнано грошові вимоги АТ "Альфа-Банк" до ТОВ "Лозівський молочний завод" у сумі 178449612,09 грн. як вимог, які забезпечені заставою майна боржника, та у сумі 199110346,12 грн. як вимоги, які не забезпечені заставою, з яких: 140260845,09 грн. - основний борг, 58849501,03 грн. - пеня.
Ухвала місцевого господарського суду від 30.09.2020 в частині грошових вимог АТ "Альфа-Банк" постановлена з посиланням на приписи абзацу 3 ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутство, відповідно до якої забезпечені кредитори можуть повністю або частково відмовитися від забезпечення. Якщо вартості застави недостатньо для покриття всієї вимоги, кредитор повинен розглядатися як забезпечений лише в частині вартості предмета застави. Залишок вимог вважається незабезпеченим. У зв'язку з наведеним, суд першої інстанції виходив з погодженої сторонами в забезпечувальних договорах переданого в іпотеку та заставу майна боржника, та дійшов висновку, що вимоги Банку у розмірі 178449612,09 грн. підлягають визнанню та включенню до реєстру вимог кредиторів як вимоги, які забезпечені заставою майна боржника, та у сумі 199110346,12 грн. як вимоги, які не забезпечені заставою, з яких: 140260845,09 грн. - основний борг, 58849501,03 грн. - пеня.
Не погодившись із вищевказаною ухвалою, кредитор ТОВ "Астра-Мілк" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 30.09.2020 у справі №917/1185/18 в частині визначення розміру забезпечених і незабезпечених вимог АТ "Альфа-банк" до ТОВ "Лозівський молочний завод" та прийняти в цій частині нове рішення, яким визнати кредиторські вимоги АТ "Альфа-банк" як вимоги, які забезпечені заставою майна боржника у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ТОВ " Астра-Мілк " посилається на ухвалення оскаржуваного рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, зазначаючи, що судом першої інстанції не враховано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №902/492/17, а також не застосовано положення ст. 19 Закону України "Про заставу", у зв'язку з чим безпідставно включені вимоги АТ "Альфа-Банк" в сумі 199110346,12 грн. як вимоги, які не забезпечені заставою майна боржника. За твердженням апелянта, вимоги АТ "Альфа-Банк" забезпечені заставою майна боржника у повному обсязі, а тому мають бути включені до реєстру вимог кредиторів окремо.
Крім того, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що в процесі розгляду справи в суді першої інстанції ним неодноразово наголошувалось про існування в судовій практиці неоднозначного підходу до визначення розміру забезпечених вимог кредитора. Зокрема, згідно висновку Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №902/492/17 оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог, тоді як Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2020 у справі №905/2028/18 дійшов висновку, що вимоги кредитора є забезпеченими лише в частині вартості предмета застави, який визначений між кредитором та боржником у договорі застави, а залишок вимог вважається незабезпеченим.
За твердженням скаржника судом першої інстанції залишено поза увагою його доводи про необхідність відкладення розгляду даної справи до закінчення перегляду судових рішень Верховним Судом у справі №904/1360/19, в якій ухвалою від 10.09.2020 справу передано на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з огляду на необхідність відступлення від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №905/2028/18, з метою формування єдиної правозастосовчої практики. З огляду на те, що в основу оскаржуваного судового рішення покладено правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №905/2028/18, тому, на думку апелянта, відмова суду у відкладенні розгляду справи до закінчення перегляду судових рішень судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №904/1360/19 не забезпечила об'єктивний, безсторонній та правильний розгляд спірних кредиторських вимог Банку.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2020 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Астра-Мілк" на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 30.09.2020 у справі №917/1185/18 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та встановлено апелянту строк впродовж 10 днів з моменту отримання цієї ухвали на усунення встановлених при поданні апеляційної скарги недоліків, а саме: надати до суду докази направлення апеляційної скарги кредиторам у справі відповідно до вимог ст. 259 ГПК України.
09.11.2020 на адресу апеляційного суду від ТОВ "Астра-Мілк" надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого додано докази направлення копії апеляційної скарги кредиторам у справі.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Астра-Мілк" на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 30.09.2020 у справі №917/1185/18; встановлено учасникам справи строк до 30.11.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання учасникам провадження; призначено справу до розгляду на 07.12.2020 о 15:00 год.
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу апеляційного суду 27.11.2020 АТ "Альфа-Банк" заперечувало проти доводів та вимог апеляційної скарги, просило суд залишити оскаржувану ухвалу без змін. За твердженням кредитора, відповідно до положень ч. 2 ст. 45 Кодексу України з процедур банкрутства вартість предмета застави, в тому числі і розмір вимог заставного кредитора, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника, визначаються у розмірі вартості предмета застави, який визначений між кредитором та боржником у договорі застави. Враховуючи наведене нормативне регулювання спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги кредитора є забезпеченими лише в частині вартості предмета застави, а залишок вимог вважається незабезпеченим. При цьому такий висновок не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладений в постанові від 15.05.2018 у справі №902/492/17, оскільки з набранням чинності Кодексу України з процедур банкрутства (з 21.10.2019) порядок визначення забезпечених вимог було конкретизовано законодавцем в ч. 2 ст. 45 цього Кодексу та визначено, що кредитор є забезпеченим лише в частині вартості предмета застави. Відносно посилання апелянта про необхідність відкладення судом першої інстанції розгляду справи до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у справі №904/1360/19, то кредитор вважає, що обставини у вказаних справах не є подібними.
07.12.2020 на адресу апеляційного суду від ТОВ "Астра-Мілк" надійшла відповідь на відзив АТ "Альфа-Банк", в якому апелянт виклав доводи щодо спростування позиції Банку, зокрема, зазначив наступне:
по-перше, позиція Банку відносно того, що кожен із видів забезпечення в договорах, укладених між ТОВ "Лозівський молочний завод" та АТ "Альфа-Банк" забезпечує кредитне зобов'язання лише частково, не відповідає умовам укладених між сторонами правочинів, відповідно до яких іпотекою та заставою забезпечуються всі вимоги Банку за кредитним договором, включаючи комісії, проценти, пені, штрафні санкції, витрати, пов'язані із пред'явленням банком вимог, а також збитки, завдані порушенням зобов'язання;
по-друге, за твердженням апелянта, Банк помилково посилається на відсутність підстав брати до уваги висновок Верховного Суду, який буде зроблено у справі №904/1360/19, з огляду на те, що обставини у вказаних справах не є подібними, оскільки підставою для застосування практики суду касаційної інстанції є не подібність обставин, а подібність саме правовідносин; отже, оскільки судом у даній справі №917/1185/18 має бути враховано не кількість забезпечувальних правочинів, а порядок визначення розміру забезпечених вимог, що є предметом розгляду у справі №904/1360/19, тому правовідносини у цих двох справах є подібними;
по-третє, на момент винесення оскаржуваної ухвали був чинним висновок Великої Палати Верховного суду у справі №902/492/17, який має переважне застосування над висновками, які викладені Верховним Судом у справі №905/2028/18, а також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у (справа №904/1360/19) вирішив відступити від висновків Верховного Суду, викладених у справі №905/2028/18, тому кредиторські вимоги АТ "Альфа-Банк" не могли бути розглянуті до формування єдиного підходу визначення розміру забезпечених вимог кредитора.
У судовому засіданні апеляційної інстанції, яке проводилось 07.12.2020 присутній представник ТОВ "Астра-Мілк" підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким визнати кредиторські вимоги Банку такими, що забезпеченими заставою майна боржника у повному обсязі.
Присутній у судовому засіданні 07.12.2020 представник АТ "Альфа-Банк" заперечував проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив суд залишити оскаржувану ухвалу в частині вимог Банку без змін.
Інші учасники судового процесу до суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Разом з тим, при розгляді матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №902/492/17 на підставі аналізу приписів статті 1, частин другої, шостої, восьмої статті 23 Закону про банкрутство, статей 572, 575, 583, 584, 589 ЦК України, статті 1, частин п'ятої, шостої статті 3, частини першої статті 7, статті 11, абзацу 3 частини першої статті 17, частини першої статті 39, абзацу 5 статті 28 Закону України "Про заставу" у пунктах 8.18., 8.19. зроблено висновок, що за наведеними вище положеннями законодавства іпотекодержатель (заставодержатель) має право задовольнити всі свої забезпечені заставою чи іпотекою вимоги до боржника за рахунок майнового поручителя у розмірі вартості фактичної реалізації предмета майнової поруки, що здійснюється в порядку, передбаченому законодавством (якщо інше не передбачено договором або законом). Отже, виражений у грошовій формі розмір зобов'язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов'язань боржника, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору. Оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог у разі звернення стягнення на предмет забезпечення.
Також у пунктах 8.20. - 8.24. цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що Закон про банкрутство не містить іншого порядку та способу визначення забезпечених вимог, ніж наведені вище положення законодавства, не пов'язує визначення вимог, забезпечених заставою (іпотекою) майна боржника, для включення їх до реєстру вимог, із договірною вартістю предметів забезпечення. Натомість, правове значення має розмір підтверджених документально зобов'язань боржника за основним зобов'язанням та вартість фактичної реалізації предмета забезпечення, яка на стадії затвердження реєстру вимог кредиторів за результатами попереднього засідання ще невідома. У разі реалізації предмета іпотеки з дотриманням вимог Закону про банкрутство іпотека та майнова порука припиняються у повному обсязі, оскільки їх мета досягнута. За рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється погашення вимог забезпечених кредиторів у позачерговому порядку (частина дев'ята статті 45 Закону про банкрутство). Спрямування коштів, отриманих за рахунок майна банкрута, яке є предметом забезпечення, для погашення вимог інших кредиторів, якщо ще не виконані забезпечені цим майном зобов'язання боржника за основним зобов'язанням, суперечить положенням наведеного вище законодавства.
З урахуванням викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.05.2018 у справі №902/492/17 зроблено правовий висновок, що забезпеченими зобов'язаннями в розумінні статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та, відповідно, вимогами забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, є всі вимоги кредитора, які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), і є дійсними на момент визнання вимог та можуть бути задоволені за рахунок майна банкрута, що є предметом забезпечення відповідно до умов забезпечувального договору та чинного законодавства. Господарські суди, визначаючи розмір забезпечених кредиторських вимог та включаючи їх окремо до реєстру, повинні застосовувати положення статті 19 Закону України "Про заставу" та статті 7 Закону України "Про іпотеку" та встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, а також склад та розмір цих вимог.
В той же час, у постанові від 17.06.2020 у справі №905/2028/18, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду на підставі аналізу частини другої статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства дійшов висновку про те, що вартість предмета застави, в тому числі і розмір вимог заставного кредитора, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника, визначаються у розмірі вартості предмета застави, який визначений між кредитором та боржником у договорі застави. За вказаного суд касаційної інстанції визнав правильним висновок апеляційного господарського суду про те, що вимоги кредитора є забезпеченими лише в частині вартості предмета застави, а залишок вимог вважається незабезпеченим.
У цій же постанові суд касаційної інстанції вказав, що такий висновок не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладений в постанові від 15.05.2018 у справі №902/492/17, оскільки з набранням чинності Кодексу України з процедур банкрутства (з 21.10.2019) порядок визначення забезпечених вимог було конкретизовано законодавцем в частині другій статті 45 Кодексу та визначено, що кредитор є забезпеченим лише в частині вартості предмета застави.
Більш того, розглядаючи в касаційному порядку справу №904/1360/19, обставини в якій в частині визначення розміру забезпечених вимог кредитора є фактично ідентичні обставинам у даній справі №910/4961/18, тобто у подібних правовідносинах, колегія суддів Верховного Суду в ухвалі від 10.09.2020 зауважила, що наведене вище свідчить про існування в судовій практиці неоднозначного підходу до визначення розміру забезпечених вимог кредитора. Зокрема, згідно висновку Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №902/492/17 оцінка предмета забезпечення (майна) сторонами на момент укладення договору не впливає на обсяг забезпечених вимог, тоді як Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2020 у справі №905/2028/18 дійшов висновку, що вимоги кредитора є забезпеченими лише в частині вартості предмета застави, який визначений між кредитором та боржником у договорі застави, а залишок вимог вважається незабезпеченим.
Однак, на думку колегії суддів касаційного господарського суду, підхід до визначення вимог кредитора забезпеченими, зроблений у постанові Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2020 у справі №905/2028/18, хоча і на підставі іншого нормативного регулювання (частина друга статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства), яке не є тотожним нормативному регулюванню, яке було предметом аналізу Великої Палати Верховного Суду при прийнятті постанови від 15.05.2018 у справі №902/492/17, повною мірою не охоплює питання практики визначення таких вимог, оскільки розмір погодженого сторонами в забезпечувальному договорі вартості предмета застави (іпотеки) не завжди відповідає дійсній вартості цього предмету як на час визначення розміру вимог, так і на момент реалізації майна задля задоволення вимог заставного кредитора (може бути значно вищою чи нижчою).
За вказаних вище обстави, з огляду на необхідність відступлення від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 у справі №905/2028/18, а також з метою формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів ухвалою від 10.09.2020 передала справу №904/1360/19 на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 30.09.2020 прийнято до провадження справу №904/1360/19 та призначено її до розгляду на 29.10.2020, а ухвалою від 29.10.2020 відкладено розгляд справи на 19.11.2020 о 15:00 год. Станом на момент постановлення даної ухвали в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні відомості щодо закінчення розгляду справи №904/1360/19.
Частиною 4 ст. 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
У такому випадку згідно з приписами п. 11 ч. 1 ст. 229 ГПК України, провадження у справі зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Враховуючи наведене, оскільки вирішення вказаного вище питання у справі №904/1360/19 матиме наслідком правильність розгляду доводів апеляційної скарги ТОВ "Астра-Мілк" та відзиву АТ "Альфа-Банк" у справі №917/1185/18 щодо визначення розміру забезпечених вимог заставного кредитора, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зупинення апеляційного провадження у цій справі №917/1185/18 до винесення судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду повного тексту рішення у справі №904/1360/19.
Керуючись ст.ст. 228, 229, 233, 234 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, -
Зупинити провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Астра-Мілк" на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 30.09.2020 у справі №917/1185/18, до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі №904/1360/19.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку, передбаченому ст.ст. 286 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.М. Здоровко