вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" грудня 2020 р. Справа№ 910/3179/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Попікової О.В.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.
за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 07.12.2020,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації
на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020, повний текст якого складено 28.09.2020
у справі №910/3179/20 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Касяненко Вікторії Миколаївни
до: 1. Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації
2. Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва"
про визнання договору недійсним та стягнення 149 564,42 грн збитків,
Короткий зміст позовних вимог.
Фізична особа-підприємець Касяненко Вікторії Миколаївни звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (надалі - відповідач-1) та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва" (відповідач-2) про визнання недійсним договору №769 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.09.2019, укладеного між сторонами та солідарне стягнення з відповідачів 149 564,42 грн збитків.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час укладення договору відповідачі навмисно ввели позивача в обману щодо обставин, які мають істотне значення (щодо предмета договору), у зв'язку з чим договір має бути визнаний недійсним, а відповідачі мають солідарно відшкодувати збитки на підставі ч. 2 ст. 230 ЦК України в розмірі 149 564,42 грн.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №910/3179/20 позов задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення договір № 769 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.09.2019, укладений між Фізичною особою-підприємцем Касяненко Вікторією Миколаївною та Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією і Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва". Стягнуто солідарно з Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації та Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва" на користь Фізичної особи-підприємця Касяненко Вікторії Миколаївни збитки у розмірі 148 868,42 грн, судовий збір у розмірі 4 335,03 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.В іншій частині позову відмовлено.
Суд виходив з того, що позивачем належними доказами доведено необхідність визнання договору № 769 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.09.2019 недійсним на підставі ст. 230 ЦК України, як вчиненого під впливом обману.
Крім того, суд визнав доведеною належними доказами наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідачів, що слугувало підставою для покладення на них відповідальності у вигляді збитків, завданих вчиненням недійсного правочину, на підставі частини 2 статті 230 ЦК України, у задоволеній судом частині.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Солом'янська районна в місті Києві державної адміністрації звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №910/3179/20 скасувати в частині солідарного стягнення з Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на користь позивача збитків у розмірі 148 868,42 грн та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва" на користь позивача збитки у розмірі 148 868,42 грн.
В іншій частині рішення суду не оскаржено.
В апеляційній скарзі скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.
Скаржник вважає, що суд невірно застосував положення 22 Цивільного кодексу України та необгрунтовано поклав відповідальність щодо відшкодування збитків в тому числі на відповідача-1, оскільки він не отримував жодних розрахунків по оспореному договору, а відповідно до пункту 3.6 договору, орендна плата сплачувалась на рахунок балансоутримувача (відповідач-2). Крім того, зазначив, що позивачем не надано доказів на пітвердження реальної можливості щодо неотримання доходів від користування орендованим приміщенням згідно з договором оренди.
Крім того, 10.11.2020 через відділ документального забезпечення апеляційного господарського суду від Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва" з посиланням на ст. 265 ГПК України надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №910/3179/20.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Попікова О.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №910/3179/20. Приєднано до апеляційної скарги Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №910/3179/20 заяву Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва". Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації та заяви Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва" про приєднання до апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №910/3179/20 до розгляду на 07.12.2020 о 15:40 год. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 30.11.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 30.11.2020. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов'язковою. З урахуванням епідеміологічної ситуації в України, сторони можуть подати до суду заяви про розгляд справи за їхньої відсутності.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 повернуто зі спеціального фонду Державного бюджету України на користь Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації (пр.-т Повітрофлотський, 41, м. Київ, 03020, р/р UA638201720344200001000077727, банк: Держказначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, ідентифікаційний код: 37378937), 3 168,66 грн (три тисячі сто шістдесят вісім гривень шістдесят шість копійок) надмірно сплаченого судового збору (згідно платіжного доручення №499 від 16.10.2020) за подання апеляційної скарги Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №910/3179/20. Оригінал даної ухвали, засвідчений гербовою печаткою суду направлено Солом'янській районній в місті Києві державній адміністрації (пр.-т Повітрофлотський, 41, м. Київ, 03020).
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
ФОП Касяненко Вікторія Миколаївна не скористалася своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надала суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва" відзиву також не подано, однак, як було зазначено вище, подано заяву про приєднання до апеляційної скарги Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №910/3179/20, яку ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2020 було приєднано до апеляційної скарги Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №910/3179/20.
Явка представників сторін.
В судове засідання від 07.12.2020 з'явилися представники позивача та відповідача-1.
КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва" до судового засідання не з'явилась, про час та місце судового засідання належним чином повідомлена у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема залучені поштові повідомлення.
Колегією суддів враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з подальшими змінами) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу з 12.03.2020 по 31.12.2020 на всій території України встановлено карантин та запроваджено обмежувальні заходи.
В той же час, за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Суд констатує, що до визначеної дати проведення судового засідання - 07.12.2020 - від учасників справи не надійшло заяв, клопотань пов'язаних з рухом апеляційної скарги, в т.ч. про перерву чи відкладення розгляду справи, що унеможливило б розгляд справи у цьому судовому засіданні.
Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов'язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, а також з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, необхідності забезпечення захисту здоров'я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб'єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з огляду на наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, ураховуючи те, що від учасників справи не надходило будь-яких заяв чи клопотань, зокрема щодо відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.12.2010 №1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" житловий будинок по АДРЕСА_1, передано до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації.
Розпорядженням Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації № 279 від 06.05.2015 закріплено на праві господарського відання за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва" в установленому порядку житловий та нежитловий фонд, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передано до сфери управління Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації згідно з додатками 1, 2.
Відповідно до додатку 2 в редакції, доданій до Розпорядження Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації № 838 від 11.11.2016, до переліку майна, що закріплене на праві господарського відання за відповідачем-2, входить житловий будинок по АДРЕСА_1.
30.11.2018 Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва" звернулося до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про здійснення заходів щодо передачі оренду майна територіально громади міста Києва, а саме, нежитлового приміщення 15,0 кв.м за адресою: АДРЕСА_1.
Розпорядженням Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації № 476 від 12.06.2019 було вирішено передати, зокрема, вказане нежитлове приміщення в орендне користування на конкурсі.
За наслідками проведення конкурсу на право оренди переможцем було визначено Фізичну особу-підприємця Касяненко Вікторію Миколаївну, у зв'язку з чим 10.09.2019 між Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Касяненко Вікторією Миколаївною (орендар) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва" (балансоутримувач) укладено договір № 769 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (надалі також - договір), за умовами п. 1.1 якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійно діючої комісії при Солом'янській РДА від 06.09.2019 №4, розпорядження Солом'янської РДА від 10.09.2019 № 699, передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (об'єкт), яке заходиться за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення торгівельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.
Згідно з п. 2.1 договору, об'єктом оренди є: нежиле приміщення, будівля, споруда загальною площею 15,0 кв.м, у т.ч. на 1 поверсі 15,0 кв.м згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору (Додаток №1).
Відповідно до п. 2.4 договору, орендар вступає у строкове платне користування об'єктом у термін, указаний у договорі, (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше державної реєстрації цього договору) та акта приймання-передачі об'єкта.
Цей договір у відповідності до п. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України набирає чинності з 10.09.2019 до 09.09.2022. (п. 9.1 договору)
На виконання умов договору підприємство-баласоутримувач передало, а орендар в свою чергу прийняв в орендне користування орендоване приміщення за Актом приймання - передачі об'єкта оренди від 10.09.2019, що підписаний усіма сторонами договору.
Разом з тим, 10.09.2019 Фізичною особою-підприємцем Касяненко Вікторією Миколаївною (орендар) та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва" (підприємство) укладено договір № 768/Е від 10.09.2019, за умовами п. 1.1 якого підприємство забезпечє обслуговування, експлуатацію та ремонт будинку пропорційно до займаного орендарем приміщення, площа якого становить 15,0 кв.м та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах підприємства на виконання вказаних робіт, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих підприємством за цим договором.
Позивач вважає договір №769 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.09.2019 недійсним із моменту його укладення сторонами, оскільки відповідачі навмисно ввели позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а саме, щодо предмету договору - нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальна площа 15,0 кв.м, яке є співвласністю мешканців цього будинку. З цих підстав відповідачі мають нести цивільну (майнову) відповідальність за свої протиправні умисні дії і відшкодувати усі збитки, понесені позивачем у зв'язку із укладенням оспорюваного договору.
У зв'язку з викладеним, на підставі ст. 230 ЦК України позивач просив суд визнати недійсним з моменту його укладення договір №769 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.09.2019 та стягнути солідарно з відповідачів збитки у розмірі 149 564,42 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-1 зазначив, що будинок, у якому знаходиться орендоване спірне приміщення, було передано до сфери управління відповідача-1 розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). До наданого відповідачем-2 відповідачу-1 переліку вільних приміщень, що можуть бути передані в орендне користування, було включено нежитлове приміщення площею 15,0 кв.м по АДРЕСА_1. Також позивач зазначає, що жодних розрахунків за оспорюваним договором між ним та позивачем не здійснювалось.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-2 зазначає, що твердження позивача про введення його в оману не відповідають дійсності. Позивач знала, яке саме приміщення має намір взяти в користування. У процесі надання приміщення в оренду у позивача не виникло жодних питань, зауважень, претензій до договору чи приміщення.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Відповідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Визначальною ознакою договору є мета його укладення.
За змістом статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно статі 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір може містити будь-які умови, узгоджені сторонами на власний розсуд. Наявність таких умов не є підставою для визнання укладеного договору недійсним, якщо вони не суперечать нормам Цивільного кодексу України та іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до частин 1, 3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Суд зазначає, відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Частинами 1-2 статті 4 ГПК України встановлено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст. 13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до статті 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Приймаючи до уваги вище наведене, та, враховуючи положення 4, 13, 73, 74 ГПК України, саме позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Спір у даній справі виник у зв'язку з тим, що орендодавець та балансоутримувач, як сторони договору №769 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.09.2019 під час його укладення ввели позивача в оману щодо обставин стосовно предмета договору, які мають істотне значення.
Згідно з ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Одночасно, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України, господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. (Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 909/685/18).
Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.
Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України. (Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі № 910/9879/18).
Виходячи з чого, з наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання), вчиненого під дією обману необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію, а також наявність умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі 907/738/16).
Як вірно з'ясовано судом першої інстанції, що у провадженні Солом'янського районного суду м. Києва перебувала справа № 760/4357/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської в місті Києві державної адміністрації, третя особа Комунальне підприємство "Залізничне" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації про:
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень - Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відсутності здійснення контролю за КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської в місті Києві державної адміністрації в частині надання останнім в оренду нежитлового приміщення, сходових клітин та парадного (вуличного) входу першого поверху до під'їзду АДРЕСА_1 незаконною;
- визнання дій КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської в місті Києві державної адміністрації щодо надання в оренду нежитлового приміщення, сходових клітин та парадного (вуличного) входу першого поверху до під'їзду АДРЕСА_1 незаконною;
- зобов'язання КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської в місті Києві державної адміністрації вчинити дії - демонтувати цегляну стіну, яка відокремлює частину сходової клітини та парадний (вуличний) вхід до під'їзду для вільного використання за призначенням та привести приміщення під'їзду у первісний стан.
Звертаючись в суд названим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що надання в оренду нежитлового приміщення, сходових клітин та парадного (вуличного) входу першого поверху до під'їзду АДРЕСА_1 є незаконним, оскільки порушує її права, як співвласника допоміжних приміщень.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 30.09.2014 у справі № 760/4357/14-ц вказаний позов задоволено частково, зобов'язано Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської в місті Києві державної адміністрації демонтувати за адресою: АДРЕСА_1 цегляну стіну, яка відокремлює частину сходової клітини та парадний (вуличний) вхід до під'їзду для вільного використанням за призначенням та привести приміщення під'їзду в первісний стан відповідно до поверхового плану будинку.
У вказаному рішенні суд, з посиланням на норми Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", Цивільного кодексу України, Рішення Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року, дійшов висновку, що власники квартир багатоквартирного будинку, отримуючи право власності на квартири, автоматично стали співвласниками допоміжних приміщень загального користування багатоквартирного будинку, тому всі власники квартир мають рівні права на користування допоміжними приміщеннями будинку, у зв'язку з чим визнав, що права ОСОБА_1 , як співвласника допоміжного приміщення за адресою: АДРЕСА_1 порушені та підлягають захисту.
У вказаному рішенні, з-поміж іншого, зазначено, що листом від 14 вересня 2012 № 042/11/14-11963 (вхідний № 10374 від 18 вересня 2012) Головне управління комунальної власності м. Києва, повідомило Солом'янську районну в місті Києві державну адміністрацію про те, що зазначене нежитлове приміщення, яке є співвласністю мешканців житлового будинку АДРЕСА_1, (частина під'їзду) відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не може бути об'єктом оренди. У зв'язку з зазначеним, відповідні пропозиції стосовно продовження терміну дії договору оренди нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_1 , укладеного з ФОП Мигович Є.О., Головним управлінням комунальної власності м. Києва не буде винесено на розгляд постійної комісії Київської міської ради з питань власності. На підставі викладеного, підприємцю Мигович Є.О. необхідно в установленому порядку звільнити приміщення. КП "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації вжити відповідних заходів щодо приймання-передачі приміщення, загальною площею 14,3 кв. метри, за адресою: АДРЕСА_1 та надати відповідну інформацію відділу з питань майна комунальної власності Солом'янської районної в місті Києві держави адміністрації.
В відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 30.09.2014 у справі № 760/4357/14-ц, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.
Суд зазначає, що вказане в судовому рішенні нежитлове приміщення загальною площею 14,3 кв. метри, за адресою: АДРЕСА_1, є тим самим приміщенням, що і об'єкт оренди за договором № 769 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.09.2019. Ця обставина сторонами не заперечена, доказів протилежного матеріали справи не містять.
З наведеного випливає, що у вказаному рішенні суд фактично встановив, що нежитлове приміщення житлового будинку АДРЕСА_1 є співвласністю мешканців будинку та не може бути об'єктом оренди в силу закону.
В свою чергу, відповідачі про вказане судове рішення були обізнані, оскільки являлися сторонами вказаного спору та їх представники були присутні в судовому засіданні при винесені рішення.
Незважаючи на викладене, у вересні 2019 року Солом'янська районна державна адміністрація провела конкурс на право оренди нежитлового приміщення а адресою: АДРЕСА_1, площа 15,0 кв.м, за наслідками якого визначила переможцем Фізичну особу-підприємця Касяненко Вікторію Миколаївну, з якою уклала спірний договір.
Проте, діяльність в орендованому приміщенні позивач здійснювати не змогла у зв'язку із вчиненням перешкод співвласниками будинку АДРЕСА_1 , через що звернулася 03.12.2019 із відповідними заявами до відповідачів з метою вирішення питання користування майном.
На підтвердження факту перешкоджання користуватися орендованим приміщенням мешканцями будинку АДРЕСА_1 позивач надала суду заяви свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , заяву Начальнику Солом'янського УП ГУНП у м. Києві.
Отже, будучи достовірно обізнаними про обставини, встановлені у рішенні Солом'янського районного суду м. Києва від 30.09.2014 у справі № 760/4357/14-ц, відповідачі ці обставини проігнорували, позивачу не повідомили та уклали з ним договір № 769 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.09.2019.
Отже, на переконання колегії суддів, вказану умисну бездіяльність відповідачів, що виявилася в замовчуванні обставин стосовно об'єкта нерухомості та прав відповідачів на нього, які мають істотне значення, суд першої інстанції цілком вірно визнав обманом.
На підставі встановленого, доведеними у даному випадку позивачем є: по-перше, обставини щодо перебування нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, площа 15,0 кв.м, у співвласності мешканців цього будинку, та відповідно відсутність прав відповідачів передавати його в оренду, які є істотними для оспорюваного договору; їх наявність не відповідає волі позивача перебувати у відносинах, породжених договором; невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями відповідачів. При цьому, умисел відповідачів полягає, очевидно, в отриманні прибутку від оренди.
При цьому, факт перебування спірного майна у сфері управління відповідача-1 та на балансі відповідача-2 не спростовує висновків, наведених у згаданому судовому рішенні, та не підтверджує беззаперечні права на розпоряджання приміщенням за наявності чинного судового рішення, яке фактично такі права обмежує.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечено учасниками судового провадження, 01.01.2020 договір №769 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.09.2019 було розірвано за погодженням сторін, оскільки позивач повернув відповідачу-2 об'єкт оренди загальною площею 15,0 кв.м на 1 поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується актом приймання-передачі об'єкта оренди від 01.01.2020, підписаним позивачем та відповідачами.
Водночас, при вирішенні цього судового спору, судом першої інстанції було враховано висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 (пункти 82, 83). Так, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що відповідно до положень цивільного та господарського законодавства розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.
Вказана правова позиція спростовує доводи відповідача-1 про неможливість визнання недійсним оспорюваного договору як такого, що був розірваний.
Отже, вказане вище зумовлює необхідність визнання договору № 769 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.09.2019 на підставі ст. 230 ЦК України, як вчиненого під впливом обману та відповідно задоволення такої позовної вимоги.
Крім того, з посиланням на ч. 2 ст. 230 ЦК України позивачем заявлено до стягнення солідарно з відповідачів 149 564,42 грн збитків, завданих вчиненням спірного правочину.
За правилами частин 2 і 3 статті 216 ЦК України якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина 2). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина 3).
Такі особливі умови застосування правових наслідків передбачені статтею 230 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 230 Цивільного кодексу України, сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори: наявність реальних збитків; вина заподіювача збитків; причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Відповідно до приписів статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
З урахуванням встановлених обставин по справі та вимог матеріального закону, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що сплачені позивачем грошові кошти в сумі 74 434,06 грн за платіжними дорученнями є збитками для позивача.
Зокрема, на підтвердження понесення реальних збитків у розмірі 74 782,21 грн позивач подав до суду:
- платіжне доручення №1 від 24.05.2019 на суму 6 900,00 грн (оплата авансового платежу за оренду приміщення);
- платіжне доручення №3 від 14.08.2019 на суму 6 900,00 грн (сплата другої частини авансової орендної плати);
- платіжне доручення №6 від 08.10.2019 на суму 3 315,84 грн (відшкодування плати за оголошення в газеті "Хрещатик");
- платіжне доручення №9 від 28.10.2019 на суму 3 500,00 грн (компенсація за оцінку орендованого нежитлового приміщення);
- платіжне доручення №10 від 28.10.2019 на суму 3 164,16 грн (компенсація за оголошення в газеті "Хрещатик");
- платіжне доручення №11 від 06.11.2019 на суму 25 921,85 грн. (орендна плата по договору);
- платіжне доручення №14 від 20.11.2019 року на суму 175, 45 грн (утримання будинків і прибудинкової території);
- платіжне доручення №15 від 20.11.2019 на суму 23 596,91 грн (орендна плата по договору оренди);
- платіжне доручення №17 від 25.11.2019 на суму 348,00 грн (за КЕД послуги згідно рахунку);
- квитанцію № 0.0.1523674182.1 від 15.11.2019 на суму 665,36 грн (страховий платіж за страхування майна - об'єкта оренди);
- квитанцію № 0.0.1536701132.1 від 27.11.2019 на суму 294,64 грн (страховий платіж за страхування майна - об'єкта оренди). (т. 1 а.с. 48)
Оцінивши вказані докази, суд дійшов висновку, що витрати за вказаними платіжними документами, окрім платіжного доручення №17 від 25.11.2019, здійснені позивачем безпосередньо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину та становлять 74 434,06 грн. (т. 1 а.с. 56)
Платіжне доручення №17 від 25.11.2019, судом першої інстанції не прийнято, як належний доказ понесення збитків, оскільки з його змісту та за відсутності інших доказів, неможливо встановити, які саме витрати здійснював позивач.
Таким чином, з наведеного вбачається, що оскільки позивачем доведено належними доказами наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення в діях відповідачів, що є підставою для покладення на них відповідальності у вигляді збитків, завданих вчиненням недійсного правочину, на підставі частини 2 статті 230 ЦК України, суд вважає обґрунтованою вартість збитків, вчинену внаслідок обману, у розмірі 148 868,12 грн. (за розрахунком 74 434,06 грн *2)
Враховуючи встановлене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у сумі 148 868,12 грн.
У доводах апеляційного оскарження відповідач-1 оскаржив судове рішення в частині солідарного стягнення з Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації на користь позивача збитків у розмірі 148 868,42 грн та просив ухвалити нове рішення, яким стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду м. Києва" на користь позивача збитки у розмірі 148 868,42 грн. Відтак, на думку скаржника, суд необгрунтовано поклав відповідальність щодо відшкодування збитків в тому числі на відповідача-1. Скаржник посилався на те, що він не отримував жодних розрахунків по оспореному договору, а відповідно до пункту 3.6 договору, орендна плата сплачувалась на рахунок балансоутримувача (відповідач-2).
Колегія суддів ці аргументи відповідача-1 не приймає до уваги, з огляду на наступне. Визнання недійсним договору є підставою припинення можливості настання прав і обов'язків. Позовними вимогами у цій справі є в тому числі стягнення збитків, що завдані відповідачами внаслідок обману, які позивач просить стягнути солідарно відповідно до ст.ст.22, ч.2 ст. 230, 1166 ЦК України. Обставина того, що за умовами договору, який визнано недійсним, а саме п. 3.6, передбачено, що орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства - балансоутримувача, яким у даному випадку є відповідач-2, у цих спірних правовідносинах, не спростовує, усіх чотирьох загальних умов відповідальності (а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина) пов'язаних з відповідачем-1, так як він виступає безпосередньо орендодавцем за договором (спірне майно перебуває у сфері управління відповідача-1 та на балансі відповідача-2) та приймав участь у процедурі передачі цього майна в оренду, був обізнаний з рішення суду у справі № 760/4357/14-ц. Тобто, пропорції розподілу отриманих коштів відповідачем-2 стосуються виключно правовідносин між відповідачами, але у спорі про стягнення збитків, з огляду на встановлені фактичні обставини даної справи, не звільняють відповідча-1 від відповідальності.
Твердження скаржника з приводу того, що позивачем не подано доказів не отримання доходу за оренду спірного майна колегія суддів відхиляє. Ці аргументи не підтвердженні жодними належними та допустимими доказами, базуються виключно на твердженнях. В той же час, в процесі розгляду цього спору судом першої інстанції судом було встановлено
факт перешкоджання користуватися орендованим приміщенням мешканцями будинку АДРЕСА_1, в підтвердження чого позивач надала суду заяви свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , заяву Начальнику Солом'янського УП ГУНП у м. Києві. В той же час, будучи достовірно обізнаними про обставини, встановлені у рішенні Солом'янського районного суду м. Києва від 30.09.2014 у справі № 760/4357/14-ц, відповідачі ці обставини проігнорували, позивачу не повідомили та уклали з ним договір № 769 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 10.09.2019.
Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено.
Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.
Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
Процесуальні права сторін при розгляді справи судом першої інстанції не порушено.
Серед іншого, суд першої інстанції частково задовольнив заяву позивача та задовольнив на його користь витрати на професійну правову допомогу у сумі 3 000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідачів.
Судове рішення в цій частині учасниками судового провадження не оскаржене. Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає висновки суду про часткове задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правову допомогу обгрунтованими.
Досліджуючи матеріали справи та докази, які долучені до заяви про розподіл судових витрат, понесених позивачем в суді першої інстанції, господарським судом було встановлено, що позивачем також заявлено про стягнення з відповідачів витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 500,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.12.2019 між Фізичною особою-підприємцем Касяненко Вікторією Миколаївною (замовник) та Дем'яненком Миколою Володимировичем (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого замовник доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати правову (юридичну) допомогу в обсязі та на умовах, передбачену даним договором.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано копію вказаного договору, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер, видатковий касовий ордер від 20.12.2019 на суму 6 500,00 грн.
Відповідно до попереднього розрахунку суми судових витрат, понесені позивачем витрати на правову допомогу у розмірі 6 500,00 грн складають: ознайомлення матеріалами, аналіз ситуації та вироблення правової позиції - 1 000,00 грн, підготовка позову - 2 000,00 грн, підготовка клопотання про витребування доказів із Солом'янського районного суду міста Києва - 1 500,00 грн, підготовка клопотання про витребування доказів із Солом'янського УПГУ НП у м. Києві - 1 500,00 грн, подача документів до суду - 500,00 грн.
Суд встановив, що внесені до переліку послуги з підготовки клопотань (разом 3 000,00 грн) та подання документів до суду (500,00 грн) не підлягають включенню до витрат, що мають бути відшкодовані відповідачами, оскільки у задоволенні клопотань суд відмовив у зв'язку з необґрунтованістю, а такі дії як подання документів, складених самим адвокатом, супроводжують надання послуг, однак, окремо не можуть бути кваліфіковані, як надання правової допомоги.
Таким чином, суд першої інстанції, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, з огляду на розумну необхідність судових витрат для цієї справи, дійшов правильного висновку стягнути на користь позивача, понесені витрати на професійну правову допомогу у сумі 3 000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідачів.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Нормою ст.276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №910/3179/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови суду складено та підписано - 08.12.2020.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді О.В. Попікова
О.О. Євсіков