вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" грудня 2020 р. Справа№ 910/11120/19
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Владимиренко С.В.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,
представників сторін:
позивача: Барабаш О.В.,
відповідача: Гаяш Т.І. (в режимі відеоконференції),
органу ДВС: не з'явились,
розглянувши апеляційну скаргу
Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 (повний текст складений 21.09.2020)
за скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення та дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Коваль Л.І.
у справі № 910/11120/19 (суддя Баранов Д.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця",
про стягнення 190.440,00 грн,
Ухвалою Господарського суду Сумської області від 16.09.2020 у справі №910/11120/19 відмовлено у задоволенні скарг Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" про:
- визнання неправомірними дій державного виконавця, які полягають у винесенні постанов про відкриття виконавчого провадження від 27.05.2020 ВП №62183304 та ВП №62183404;
- скасування постанов Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) від 27.05.2020 ВП №62183304, ВП №62183404 та зобов'язання Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) винести постанови про повернення наказів Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 у справі № 910/11120/19 стягувачу.
Скарги відповідача мотивовані тим, що державний виконавець в порушення вимог п. 3 Розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" вчинив виконавчу дію з примусового виконання наказу суду, а саме відкрив виконавче провадження.
Місцевий суд, відмовляючи у задоволенні скарг відповідача, виходив з того, що згідно з п. 3 Розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Отже, за висновком місцевого суду, цей закон не забороняє звертати стягнення на грошові кошти, в тому числі відповідача.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким скарги на рішення та дії державного виконавця задовольнити.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2020 апеляційну скаргу передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Владимиренко С.В., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 поновлено Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №910/11120/19, розгляд справи призначено на 07.12.2020.
Ухвала підписана 17.11.2020 після виходу судді-доповідача Євсікова О.О. з відпустки, пов'язаної із самоізоляцією через поширення епідемії гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що неправильне тлумачення місцевим судом п. 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" призвело до помилкового висновку місцевого суду про те, що закон не містить заборони на стягнення грошових коштів.
У судовому засіданні 07.12.2020 представник відповідача в режимі відеоконференції надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу.
Представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Представники органу ДВС в судове засідання не з'явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.
Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 21.10.2019 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" збитки у розмірі 190.440,00 грн та витрати з сплати судового збору у розмірі 2.856,60 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Металургтранс" втрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19.550,0 грн.
Постановами Північного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 апеляційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення суду від 21.10.2019 та додаткове рішення від 04.11.2019 залишені без задоволення, а відповідні судові рішення - без змін.
27.02.2020 Господарський суд міста Києва на примусове виконання рішення суду від 21.10.2019 та додаткового рішення від 04.11.2019 видав накази.
30.06.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" на рішення та дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Коваль Л.І., у яких скаржник просить суд визнати неправомірними дії державного виконавця, які полягають у винесенні постанов про відкриття виконавчого провадження від 27.05.2020 ВП №62183304 тв ВП №62183404, скасувати постанови Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) від 27.05.2020 ВП №62183304, ВП №62183404 та зобов'язати Печерський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) винести постанови про повернення наказів Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 у справі №910/11120/19 стягувачу відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Обґрунтовуючи подані скарги, скаржник вказує, що 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".
Відповідно до пункту 3 розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону встановлена заборона вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають, приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" затверджений перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Згідно з додатком 2 до цього Закону Акціонерне товариство "Українська залізниця" включено до вказаного переліку.
З урахуванням наведеного скаржник зазначає, що цей нормативно-правовий акт встановлює заборону вчиняти дії, в тому числі щодо виконання рішень судів, за якими стягуються грошові кошти із боржників (за винятком, вказаним в Законі).
Таким чином, скаржник вказує, що виконавчі дії, спрямовані на виконання наказів Господарського суду міста Києва від 27.02.2020 №910/11120/19, а також винесені державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 27.05.2020 постанови про відкриття виконавчих проваджень від 27.05.2020 ВП № 62183304 та ВП № 62183404 є незаконними, оскільки вчинені після набрання чинності Законом України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".
На думку скаржника, відкриті станом на 20.10.2019 виконавчі провадження, в тому числі ВП №62183304 та ВП №62183404, у яких боржником є Акціонерне товариство "Українська залізниця", підлягають завершенню, а виконавчі документи - поверненню стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Колегія суддів відзначає, що згідно з приписами ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно з ч. 4 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України протягом п'яти днів після набрання судовим рішенням законної сили виконавчий документ, зазначений в частині третій цієї статті, вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів, а його копія (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого документа у Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або, у разі її відсутності, рекомендованим чи цінним листом.
Приписами частини 2 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України встановлено, що частина друга статті 159 в частині надсилання копії судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу судового наказу в Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, частини четверта, сьома та восьма статті 327 (в частині внесення документів до Єдиного державного реєстру виконавчих документів), частина восьма статті 356 цього Кодексу вводяться в дію через 30 днів із дня опублікування Державною судовою адміністрацією України повідомлення про початок функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів у газеті "Голос України".
Разом з тим, пп. 19.1 п. 19 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: оформлення і видача виконавчих документів здійснюються в паперовій формі судом, який ухвалив відповідне рішення, за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Як зазначалось вище, 27.02.2020 Господарський суд міста Києва на примусове виконання рішення суду від 21.10.2019 та додаткового рішення від 04.11.2019 видав відповідні накази.
Як встановлено статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає, що виконавче провадженні - завершальна стадія судового провадження і при виконання рішень - це сукупність дій визначених у Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 13 Закону встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
27.05.2020 державний виконавець виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень, а саме: ВП №62183304, ВП №62183404. Факт отримання означених постанов скаржником не заперечується. Разом з тим, державний виконавець виніс постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного ВП №53314543.
Таким чином у відділі на виконанні перебуває зведене виконавче провадження ВП № 53314543, боржником за яким є Акціонерне товариство "Українська залізниця".
Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Стаття 10 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
20 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (далі - Закон №145-ІХ ).
Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №145-ІХ заборонено вчиняти виконавчі дії щодо об'єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Cистемний аналіз змісту даної норми разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ, свідчить про їх спрямування на необхідність збереження об'єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", у зв'язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.
Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.
Тобто вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті Закону №145-ІХ.
Аналогічні висновки щодо застосування пункту 3 Розділу ІІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону №145-ІХ викладені в ухвалах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №910/13346/18 та від 29.04.2020 у справі №910/6948/19, у яких Суд визнав очевидними і такими, що не викликають розумних сумнівів висновки судів про можливість вчинення виконавчих дій стосовно Акціонерного товариства "Українська залізниця" щодо стягнення грошових коштів.
Апеляційний суд вважає помилковим посилання скаржника на те, що передбачена пунктом 3 Розділу III Прикінцевих та перехідних положень Закону №145-ІХ можливість проводити виконавчі дії стосується лише стягнення тих грошових коштів і товарів, які були передані у заставу за кредитними договорами, оскільки положення щодо заборони вчинення виконавчих дій, передбаченої пунктом 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суд від 20.11.2020 у справі №910/12809/19.
Відтак колегія судді погоджується з висновком місцевого суду про те, що на момент винесення державним виконавцем постанов про відкриття виконавчих проваджень ВП №62183304, ВП №62183404 від 27.05.2020 були відсутні передбачені частиною четвертою статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" підстави для повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання, а саме: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання; боржника визнано банкрутом.
Отже, державний виконавець урахуванням норм Закону України "Про виконавче провадження" правомірно виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень.
Водночас скаржник (боржник) не довів порушення державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Києва) Коваль Л.І. порядку вчинення виконавчих дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та Інструкцією з організації примусового виконання рішення, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, в частині винесення постанов про відкриття виконавчих проваджень ВП №62183304, ВП №62183404 від 27.05.2020, у зв'язку з чим подані Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" скарги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Окремо колегія суддів відзначає про помилковість висновку місцевого суду про те, що предметом застави не можуть бути грошові кошти, а тому приписи пункту 3 розділу III Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не передбачають заборони стягнення грошових коштів з об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
Так, відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно з частиною 1 статті 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
За приписами статті 4 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права.
Частиною 1 статті 190 Цивільного кодексу України визначено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Грошові кошти (гроші) відповідно ст. 177 цивільного кодексу України є різновидом речей, тобто є складовою майна в розумінні статті 190 цивільного кодексу України.
Таким чином гроші у цивільному праві, передусім, набувають значення об'єктів цивільних прав. Такий їх статус закріплений на рівні цивільного законодавства, а саме у ст. 177 ЦК України. Об'єктом цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуг, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага, стосовно яких між суб'єктами цивільного права виникають відносини, які становлять предмет цивільно-правового регулювання.
З урахуванням тієї обставини, що ст. 192 ЦК України «Гроші (грошові кошти)» віднесена до Глави 13 ЦК України «Речі. Майно», «гроші» є особливим видом речей (рухомого майна), що наділені родовими ознаками, але в окремих випадках вони можуть бути певним чином індивідуалізовані, наприклад, шляхом їх позначення або переписування номерних знаків при передачі їх у позику чи за іншою цивільно-правовою угодою. Грошам властиві ознаки родових, подільних і замінних речей (статті 184, 1046 Цивільного кодексу України). Виконуючи функцію загального еквівалента платежів, гроші є мірилом вартості всіх товарів, інструментом, що забезпечує їх обіг, засобом забезпечення їх цінності.
Гроші найчастіше виступають як законний платіжний засіб (ст. 192 ЦК) у оплатних договорах, але можуть бути також предметом деяких правочинів (заповіту, договорів позики, дарування, кредитних договорів тощо), в т.ч. і застави.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення питання про застосування заходів забезпечення позову, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.
У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №910/11120/19 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2020 у справі №910/11120/19 залишити без змін.
3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11120/19.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Повний текст постанови складений 08.12.2020.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.В. Владимиренко
В.А. Корсак