07 грудня 2020 року справа №360/2204/20
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Ястребової Л.В., Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 р. у справі № 360/2204/20 (головуючий І інстанції Борзаниця С.В., складене у повному обсязі 25.08.2020 року у м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати противоправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільнені та зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 14.04.2018 по 28.02.2020 у розмірі 394649,50 грн. (а.с. 1-9, 65-67).
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 14.04.2018 № 93 позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 14.04.2018. Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.02.2020 № 83, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 по справі № 36/4088/19 наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 29089,29 грн, яку позивачу зараховані на картковий рахунок 28.02.2020. Затримка у виплаті цієї грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік становить 685 календарних днів. Вважає, бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільнені є протиправною.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року позов задоволено частково. Визнано противоправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільнені. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 15.04.2018 по 27.01.2020 у розмірі 29078,09 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 70-74).
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, вважає, що висновки суду не повністю відповідають фактичним обставинам справи, просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняте нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Наголошує, що за невиконання вимог трудового законодавства, відповідач повинен нести відповідальність, встановлену ст.117 КЗпП України, за невиплату відповідної компенсації при звільненні військовослужбовця, тобто за невиконання обов'язку провести повний розрахунок з особою, що звільняється. Також зазначає, що при визначенні розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню за час затримки розрахунку при звільненні необхідно крім іншого враховувати тривалість строку між звільненням апелянта з військової служби і відповідно, не проведенням з ним повного розрахунку (14.04.2018р.) та виконанням рішення суду про повний розрахунок при звільненні (28.02.2020р.), що становить майже два роки та співмірність ймовірного розміру майнових втрат, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні працівника та заявлених позивачем до виплати сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (а.с. 93-96).
Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 14-16).
Відповідно до витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 14.04.2018 за №93 полковника ОСОБА_1 , заступника військового комісару - начальника мобілізаційного відділу Луганського обласного військового комісаріату оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 », звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 22.02.2017 № 101 у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», з урахуванням частини восьмої цієї самої статті, вважати, що справи та посаду здав і направити для зарахування на військовий облік до Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області, з 14.04.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна 29 років 08 місяців 14 днів, пільгова - 35 років 08 місяця 10 дня (а.с. 11).
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 у справі № 360/4088/19 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік в кількості 56 дні, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 14 квітня 2018 року (а.с. 40-43).
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 у справі № 360/4088/19 набрало законної сили 27.01.2020, згідно довідки (а.с. 55) грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року - 16070,81 грн, за березень 2018 року - 17920,92 грн, разом - 33991,73 грн.
Одноденний заробіток Позивача складає 576,13 грн. (33991,73 грн : 59 календарних днів).
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 18.02.2020 № 83, на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 18.11.2019 по справі №360/4088/19 наказано виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в розмірі 29089,29 грн, яку позивачу зараховані на картковий рахунок 28.02.2020 (а.с. 10, 24).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Абзацом першим частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. <...>
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці», відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
Статтею 2 «Структура заробітної плати» зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.
Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов'язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, всіх сум, що належать йому на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов'язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.
Указані висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17, не суперечать наведеній позиції, а тому підстави відступати від викладеного у цьому судовому рішенні висновку щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України відсутні.
Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Як уже зазначено, у цій справі позивачу під час звільнення 14.04.2018 року грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік в кількості 56 днів не виплачено. Відповідну компенсацію присуджено рішенням суду першої інстанції від 18.11.2019 у справі № 360/4088/19, яке набрало законної сили 27.01.2020 року.
Задовольняючи позов частково та зобов'язуючи Луганський обласний військовий комісаріат нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені за період з 15.04.2018 по 27.01.2020 у розмірі 29078,09 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Таким чином, колегія суддів вважає, що з огляду на викладені обставини, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути нарахований та виплачений позивачу з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що не здійснюючи нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені відповідач діяв протиправно.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 р. у справі № 360/2204/20 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 р. у справі № 360/2204/20 - залишити без змін.
Повне судове рішення 07 грудня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.В. Ястребова
Судді А.В. Гайдар
І.Д. Компанієць