про залишення позовної заяви без руху
08 грудня 2020 року справа № 580/207/20
м. Черкаси
Суддею Черкаського окружного адміністративного суду Трофімовою Л.В. перевірено матеріали адміністративного позову у справі № 580/207/20
за позовом акціонерного товариства «Сбербанк»
до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області
про визнання протиправною та скасування постанови, прийнято ухвалу.
15.01.2020 АТ «Сбербанк», звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про закінчення виконавчого провадження від 27.12.2019 ВП № 32447173.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі №580/207/20 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2020 у справі № 580/207/20 апеляційну скаргу акціонерного товариства «Сбербанк» на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 у справі за позовом акціонерного товариства «Сбербанк» до управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови залишено без задоволення, рішення Черкаського окружного адміністративного суду - без змін.
Постановою Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 580/207/20 касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сбербанк» задоволено: рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2020 у справі №580/207/20 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.
Суд, отримавши справу для нового розгляду вирішує її у порядку, встановленому чинним процесуальним законодавством з правами, визначеними для суду відповідної інстанції та юрисдикції. Розгляд справи починається спочатку.
Відповідно до частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом. Вивчивши матеріали позовної заяви, варто зазначити, що вона не відповідає вимогам статті 160, статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому повинна бути залишена без руху для усунення недоліків, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.
У позовній заяві зазначено, що відповідач - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, проте не зазначено код ЄДРПОУ.
Згідно Кодексу адміністративного судочинства України відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача (пункт 9 частини 1 статті 4).
У постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №501/1397/17 (ЄДРСР 88628016) зазначено, що відповідно до пункту 3 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5, відповідачами у справах з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби можуть бути лише Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції. У зв'язку з тим, що структурні підрозділи органів державної виконавчої служби: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділи примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в областях, містах Києві та Севастополі не визначені як самостійні органи державної виконавчої служби, це виключає можливість їхньої участі як відповідачів у таких справах.
Позивачеві необхідно зазначити ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стосовно належного відповідача.
Відповідно до частини 6 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позовна заява подається представником, то у ній додатково зазначаються відомості, визначені у пункті 2 частини п'ятої цієї статті стосовно представника.
У позові зазначено, що представник позивача немає коду, проте згідно з пунктом 2 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві необхідно зазначати, зокрема реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер та серію паспорта для фізичних осіб - громадян України.
У позові не зазначено реєстраційного номеру облікової картки платника податків за його наявності або номеру та серії паспорта представника позивача.
Відповідно до частини 4 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зобов'язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідчені копії, якщо інше не визначено Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (частина 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України).
Позивачем до матеріалів позовної заяви не надано відомостей з доказами на їх підтвердження щодо місцезнаходження оригіналу виконавчого документу, копій матеріалів виконавчого провадження №32447173.
Згідно з частиною 5 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. На копіях, доданих позивачем до матеріалів справи № 580/207/20 міститься відмітка про відповідність копії оригіналу, проте не заначено про наявність у позивача або у іншої особи оригіналу.
Відповідно до частини 6 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до пунктів 4, 5, 9 частини 5 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві має бути зазначений зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а у разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Згідно частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на звернення до суду передбачає можливість отримати захист порушеного права, обумовлене тим, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. «Порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду, за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес»: - правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Відповідно до офіційного тлумачення частини 1 статті 55 Конституції України, наданого у рішенні Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп: частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може належати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності. Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтовано пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Peretyaka and Sheremetyev проти України, 21.12.2010, №45783/05).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 369/10789/14-ц (ЄДРСР 92747345) зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Позивачем у позовній заяві не зазначено, яке право позивача порушено відповідачем з огляду на критерії частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд зазначає, що згідно статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати право на примусове виконання зобов'язання боржником.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2016 у справі №910/14880/14 відмовлено у прийнятті заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Статус Агро» про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2014 у справі № 910/14880/14 за нововиявленими обставинами у зв'язку з тим, що рішення суду, про перегляд за нововиявленими обставинами якого товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Статус Агро» подано заяву, скасовано в апеляційному порядку.
У постанові Київського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справі № 910/14880/14 зазначено, що первісний позов ТОВ «Торговий дім «Сван» до ПАТ «Сбербанк» про визнання припиненими договору застави від 29.10.2007 №4271 та договору іпотеки від 29.08.2008 № 22311, та такими, що не належать виконанню повністю виконавчих написів, вчинених нотаріусом Журавльовою З.В. (зареєстрованих в реєстрі за № 188, 189, 190 від 26.04.2012) та ОСОБА_1 (зареєстрованого в реєстрі за № 557 від 01.03.2012 року) задоволенню не підлягає, оскільки третя особа у справі - ТОВ «Черкаська птахофабрика» неналежним чином виконувала свої зобов'язання за кредитними договорами і в неї рахується непогашена заборгованість, а щодо виконавчих написів, то відсутні обставини яка була підставою для позову, а саме - факт ліквідації боржника та відсутній факт припинення зобов'язань ТОВ «Торговий дім «Сван» за вищезазначеними договорами застави і іпотеки.
Статтею 41 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі - Закон №1404) визначено обов'язок посадової особи, якій повернуто виконавчий документ, пред'явити його до виконання у місячний строк. Зазначеному обов'язку кореспондує визначене пунктом 13 частини 1 статті 39 Закону №1404 правило, що виконавче провадження належить закінченню у разі непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону.
Предметом спору адміністративної справи є визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження, позивачем не сформовано позовних вимог щодо протиправності дій державного виконавця у контексті вимог статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивачем у обґрунтування позовних вимог не зазначено які саме норми і якого саме закону зобов'язують державного виконавця вживати заходи для одержання виконавчого напису нотаріуса, позаяк обов'язок пред'явлення до виконання покладено на особу, якій повернуто виконавчий документ.
У рішенні 12.08.2019 у справі № 607/13655/19 ЄДРСР 83579559 (дата набрання законної сили: 19.09.2019) зазначено: постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14 постанову Кабінету Міністрів України №662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин було визнано незаконною та нечинною.
У постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 у справі №21-41а16 (826/4858/15), розглянутій колегією суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України враховуючи те, що у справі, яка розглядалась, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням умов цивільно-правової угоди, колегія суддів трьох палат Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
Верховний Суд у постанові від 14.08.2019 у справі № 519/77/18 (ЄДРСР 83692339) зазначив, що спори за позовами про визнання виконавчого напису таким, що не належить виконанню повністю або частково, про повернення стягнутого за виконавчим написом вирішуються судом у порядку цивільного судочинства за позовами боржників до стягувачів, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа. Справи за спорами щодо оскарження вчинених нотаріусами виконавчих написів (про визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса) мають розглядатися судами за позовами боржників до стягувачів. Відповідачем у таких справах є особа, на користь якої було вчинено виконавчий напис, яким було порушено право позивача. Тобто, цивільна відповідальність за незаконно вчинений виконавчий напис покладається не на нотаріуса, а на особу, яка зверталася за виконавчим написом. Сам же нотаріус може залучатися судами як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Аналогічний висновок щодо розгляду справ з вимогами про скасування виконавчого напису за правилами цивільного судочинства викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у цивільній справі № 320/8269/15-ц (ЄДРСР 74506060) та від 29.03.2019 у цивільній справі №137/1666/16-ц (ЄДРСР 80854768).
Під час вибору і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Учасниками справи статтею 42 Кодексу адміністративного судочинства України визначені сторони та треті особи. Згідно з частиною 2 статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси або обов'язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі за клопотанням учасників справи. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
У позові не зазначено у якості третіх осіб посадову особу, якій повернуто виконавчий напис від 26.04.202012 № 189, боржника за ВП № 32447173.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суд, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 160, 161, 169, 241, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву за позовом акціонерного товариства «Сбербанк» до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання протиправною та скасування постанови - залишити без руху.
Надати позивачеві для усунення вказаних вище недоліків позовної заяви п'ять днів з моменту отримання копії даної ухвали.
Позивачем вказані недоліки можуть бути усунуті шляхом надання :
- нової редакції позовної заяви із зазначенням: реєстраційного номеру облікової картки платника податків за його наявності або номеру і серії паспорта представника позивача; ідентифікаційного коду юридичної особи в ЄДРПОУ належного відповідача; обґрунтування, яке право позивача порушено відповідачем з огляду на критерії частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у контексті обґрунтування змісту і характеру спірних правовідносин; третіх осіб, на права або інтереси яких може вплинути рішення у даній справі.
- доказів на підтвердження обґрунтування позовних вимог;
У разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде повернута позивачеві.
Копію ухвали надіслати позивачеві.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та не оскаржується.
Суддя Л.В. Трофімова