07 грудня 2020 року справа № 580/5272/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд одноособово в складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду в порядку загального позовного письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до ЦЕНТРАЛЬНОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЧЕРКАСИ ЦЕНТРАЛЬНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М.КИЇВ), Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії і стягнення коштів,
23.11.2020 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до ЦЕНТРАЛЬНОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЧЕРКАСИ ЦЕНТРАЛЬНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М.КИЇВ) (18018, Черкаська обл., місто Черкаси, проспект Хіміків, будинок 50, кімната 515; код ЄДРПОУ 36157425) (далі - відповідач 1), Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (01001, м.Київ, пров.Музейний, буд.2-Д; код ЄДРПОУ 43315602) (далі - відповідач 2) з урахуванням клопотання від 04.12.2020 вх.№33625/20 про:
визнання протиправними дій старшого державного виконавця відповідача 1 ОСОБА_2 щодо внесення ідентифікаційного номеру №3029014117 до реєстраційних даних про боржника у виконавчому провадженні №52752424;
зобов'язання старшого державного виконавця відповідача 1 ОСОБА_2 вчинити дії щодо видалення ідентифікаційного номеру №3029014117 з виконавчого провадження №52752424;
зобов'язання відповідача 1 повернути позивачу 768,30грн., сплачених ним у виконавчому провадженні №52752424;
стягнення з відповідача 1 в особі відповідача 2 на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань 10000,00грн. моральної шкоди;
стягнення з відповідача 1 в особі відповідача 2 на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати на надання правової допомоги у розмірі 24000,00грн. та судовий збір у розмірі 1681,60грн.
В обґрунтування зазначив, що відповідач всупереч вимог закону вніс ідентифікаційний номер у вказане виконавче провадження.
Ухвалою від 27.11.2020 суд відкрив загальне позовне провадження та призначив підготовче засідання на 03.12.2020 на 15 год. 00 хв. Залучив до участі у справі третіми особами без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби у м. Черкасах Черкаської області та Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві. Вказану ухвалу та судові повістки надіслані на адреси зазначені в позовній заяві.
Ухвалою від 07.12.2020 суд закрив підготовче провадження у справі і вирішив подальший її розгляд здійснювати у письмовому провадженні.
Відповідачі правом подати до суду відзив у встановленеий судом строк не скористався.
Всі подані сторонами документи долучені до матеріалів адміністративної справи.
Оцінивши заявлені доводи, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на таке.
Із даних інформації про виконавче провадження суд встановив, що у провадженні відповідача перебувало виконавче провадження №52752424 щодо примусового виконання постанови від 25.06.2016 №975245, виданої ГУПП, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу в розмірі 510,00грн. Виконавче провадження відкрите згідно з постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Гайдай Т.О. від 26.10.2016, відповідно до якого боржником є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 . Стягувач - держава. Того ж дня виконавець виніс постанови про звернення стягнення на майно боржника та про арешт майна боржника. 17.11.2017 старший державний виконавець Гайдай Т.О. винесла постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві у зв'язку з відсутністю у боржника майна.
Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна підтверджується, що на підставі постанови відповідача про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження на все рухоме майно боржника ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ) накладено заборону відчуження.
Водночас згідно з даними паспорта позивача серії ЕА номер 535506, виданого Голованівським РВ УМВС України в Кіровоградській області 06.12.1998, місце проживання позивача до 01.07.2004 - АДРЕСА_4 ,- із 06.08.2004 - АДРЕСА_1 . Відповідно до довідки ДПІ у м. Кіровограді про присвоєння ідентифікаційного номера позивачу присвоєно ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 . Тобто дані позивача не відповідають інформації про боржника виконавчого провадження щодо дати народження та місця проживання.
01.10.2020 адвокат позивача заявою звернувся до відповідача, в якій просив зняти арешт із його майна у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна в зв'язку з повною фактичною оплатою штрафу. На підтвердження додав квитанцію від 01.10.2020 №17 про сплату штрафу та виконавчого збору на рахунок відповідача.
Відповідач - 1 листом від 22.09.2020 №20859/19.25-36/65150 повідомив, що на його виконанні перебувало декілька виконавчих проваджень відносно ОСОБА_1 . Перевіркою встановлено, що за вказаними виконавчими провадженнями борг, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачені. Додатково зазначив, що вказані виконавчі провадження знищені у зв'язку з закінченням терміну зберігання. Даний факт унеможливлює проведення ідентифікації згідно з датою народження та ідентифікаційного номера боржника. Тому станом на 22.09.2020 у відповідача відсутні повноваження для зняття арештів із майна позивача та коштів.
Із листа Департаменту патрульної поліції від 27.11.2020 №647аз/41/2/02-2020 суд встановив, що відповідно до інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України» та інформації з системи фіксації адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху в автоматичному режимі станом на 23.11.2020 позивач до адміністративної відповідальності не притягувався.
Вважаючи, що дії у виконавчому провадженні стосуються іншого боржника, позивач звернувся в суд з вищевказаним позовом.
Надаючи спірним обставинам суд врахував таке.
Згідно зі ст.1 Закону України від 2 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - ЗУ №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження згідно зі ст.2 вказаного Закону здійснюється з дотриманням таких засад:
1) верховенства права;
2) обов'язковості виконання рішень;
3) законності;
4) диспозитивності;
5) справедливості, неупередженості та об'єктивності;
6) гласності та відкритості виконавчого провадження;
7) розумності строків виконавчого провадження;
8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;
9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно з ч.2 ст.18 вказаного Закону виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.3 ЗУ №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
1-1) судові накази;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Згідно з ч.1 ст.15 ЗУ №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Відповідно до ч.2 ст.15 ЗУ №1404-VIII стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Згідно з ч.1 ст.24 ЗУ №1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Згідно з ч.3 ст.24 ЗУ №1404-VIII виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.
Відповідно до ч.4 ст.24 ЗУ №1404-VIII виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Частино 5 ст.24 ЗУ №1404-VIII встановлено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Згідно з ч.1 ст.26 ЗУ №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Відповідно до ч.3 ст.26 ЗУ №1404-VIII у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Згідно з ч.5 ст.26 ЗУ №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до абз.2, 3 ч.1 ст.28 ЗУ №1404-VIII документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.
Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Суд врахував відсутність належного, допустимого та достовірного доказу щодо зазначення у виконавчому документі ідентифікаційного номера саме позивача.
Відповідно до ст.283 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 № 8074-10 (від 06.10.2016 № 1666-VIII в редакції, чинній на час складення постанови ГУПП від 25.06.2016 №975245, на підставі якої відкрите виконавче провадження №52752424) визначено, що, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.
Постанова повинна містити:
найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;
дату розгляду справи;
відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування;
опис обставин, установлених під час розгляду справи;
зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;
прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про:
дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення;
транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);
технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався);
розмір штрафу та порядок його сплати;
правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження;
відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.
Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами), переліченими у пунктах 1-4 статті 213 цього Кодексу, одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові по справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.
Постанова по справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.
Постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.
Постанова колегіального органу приймається простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу, а постанова колегіального органу - головуючим на засіданні і секретарем цього органу.
У випадках, передбачених законодавством України, про захід стягнення робиться відповідний запис на протоколі про адміністративне правопорушення або постанова оформляється іншим установленим способом.
Отже, вказаний закон не визначав обов'язку зазначати відомості про ідентифікаційний номер платника податків - порушника в постанові в справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху. Відповідачі не довели, що така інформація була зазначена у відповідному виконавчому документі. Як наслідок, відкрите згадане вище виконавче провадження щодо особи (боржника) іншої, аніж позивач, дати народження та місця проживання.
Відповідно до п.1 розділу ХIІІ «Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків», затвердженого наказом від 29.09.2017 №822 Міністерства фінансів України (далі - Положення), формування реєстраційного номера облікової картки платника податків здійснюється ДФС на підставі відомостей, поданих фізичною особою в Обліковій картці № 1ДР.
ДФС присвоює Обліковій картці № 1ДР реєстраційний номер облікової картки платника податків, який є порядковим номером реєстрації облікової картки в Державному реєстрі.
Згідно з п.2 Положення структура реєстраційного номера облікової картки платника податків:
XXXXXNNNNK,
де XXXXX - порядковий номер реєстрації дня народження фізичної особи (для однієї дати народження може бути надано два і більше порядкових номерів);
NNNN - порядковий номер Облікової картки № 1ДР;
K - контрольний розряд.
Відповідно до п.3 Положення при внесенні змін до даних, що вносяться до Державного реєстру з Облікової картки № 1ДР та/або Заяви за формою № 5ДР, реєстраційний номер облікової картки платника податків не змінюється.
Згідно з п.4 Положення підтвердженням достовірності реєстраційного номера облікової картки платника податків є документ, що засвідчує реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі, або дані про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру, внесені до паспорта відповідно до пункту 10 розділу VII цього Положення.
Отже, відомості про ідентифікаційний номер особи дозволяє встановити дату та місце народження особи.
Відповідно до ч.1 ст.18 ЗУ №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з ч.2 ст.18 ЗУ №1404-VIII виконавець зобов'язаний:
1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;
2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;
3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;
4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;
5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до ч.3 ст.18 ЗУ №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право:
1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;
2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;
3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну;
4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду;
5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх;
6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;
7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;
8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням;
9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна;
10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення;
11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача;
12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;
13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб;
14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.
У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу;
15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;
16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;
17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис;
18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;
19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів;
20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;
21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком;
22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.4 ст.18 ЗУ №1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Залучення для проведення виконавчих дій працівників поліції здійснюється за вмотивованою постановою виконавця, яка надсилається керівнику територіального органу поліції за місцем проведення відповідної виконавчої дії. У залученні поліції для проведення виконавчих дій може бути відмовлено лише з підстав залучення особового складу даного територіального органу поліції до припинення групового порушення громадської безпеки і порядку чи масових заворушень, а також для подолання наслідків масштабних аварій чи інших масштабних надзвичайних ситуацій.
Відповідно до ч.5 ст.18 ЗУ №1404-VIII під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.
Отже, державний виконавець наділений законом повноваженням перевірити відомості про сторін виконавчого провадження, у т.ч. що становлять конфіденційну інформацію.
Згідно з відомостями паспорта позивача його дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 та відсутня інформація про місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідачі не надали жодного доказу наявності щодо позивача виконавчого документа. Відповідно, не доведено підстав для внесення відомостей про ідентифікаційний код позивача у згадане вище виконавче провадження.
Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених у статті 78 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачі не надали суду доказів щодо правомірності дій державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Гайдай Т.О. під час внесення ідентифікаційного номера позивача до реєстраційних даних про боржника у вказаному виконавчому провадженні. Тому вказані дії державного виконавця є протиправними, а позовна вимога в цій частині обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Оскільки назву Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області з 09.01.2020 змінено на ЦЕНТРАЛЬНИЙ ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЧЕРКАСИ ЦЕНТРАЛЬНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М.КИЇВ), дотримуючись завдання адміністративного судочинства, визначеного в ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що належним і ефективним способом повного захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача-1 видалити ідентифікаційний номер позивача зі вказаного вище виконавчого провадження.
Порядок повернення помилково сплачених коштів визначений Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затверджений наказом від 03.09.2013 №787 Міністерства фінансів України (далі - Порядок).
Вказаний Порядок відповідно до п.2 визначає процедури повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі).
Відповідно до п.3 Порядку повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється Казначейством або головними управліннями Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в Казначействі відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів.
Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або Казначействі, вказані заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватись шляхом повернення у готівковій формі коштів за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім'я головного управління Казначейства, або поштовим переказом через підприємства поштового зв'язку, вказані у заяві платника (його довіреної особи).
Згідно з абз.7 п.5 Порядку заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі.
У заяві платник може визначити довірену особу для отримання коштів, що мають бути повернені йому з бюджету. У такому разі до заяви про повернення коштів з бюджету додаються довіреність на отримання коштів довіреною особою, засвідчена згідно з вимогами Цивільного кодексу України, та копія паспорта довіреної особи.
Оскільки позивач не звертався до відповідача відповідно до вказаного порядку, такі правовідносини не виникли та відповідач не допустив порушення прав позивача в цій частині. Отже, позовна вимога повернути сплачені ним кошти у розмірі 768,30грн. передчасна та задоволенню не підлягає.
Позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача коштів у сумі 10000,00грн., як компенсацію за моральну шкоду, є необгрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Питання відшкодування моральної шкоди врегульовано ст.23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до якої особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з ч.2 ст.1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Отже, для відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної виконавчої служби внаслідок зазначення невірної інформації в рішення про відкриття провадження, арешт майна та коштів, необхідно встановити вину.
Умисне вчинення відповідачем оспорюваних дій (саме з його безпосередньої вини) не доведене сукупністю доказів. Посилання позивача на завдання моральної шкоди у розмірі 10000,00грн. не доведені. Тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд урахував.
Судові витрати згідно з ч.1 ст.132 КАС України складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Сплата позивачем судового збору за звернення до суду з позовом підтверджена доданими до позовної заяви квитанціями від 13.11.2020 на загальну суму 1681,60грн. (за майнову та немайнову позовні вимоги).
Зважаючи на результат вирішеного спору, стягненню з відповідача-1 на користь позивача підлягає половина таких витрат.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом частин сьомої ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з положеннями статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.
На підтвердження понесених позивачем судових витрат на правову допомогу суду надано: договір позивача з адвокатським об'єднанням "ДЖАСТЛІКТОРЗ" в особі керуючого партнера ОСОБА_3 від 29.09.2020 №16/1/20 про надання правової допомоги; додаткову угоду від 29.09.2020 №1 до вказаного договору; рахунок на оплату від 29.09.2020 №1-16/1/20, виписку банку за особовим рахунком за період з 29.09.2020 до 29.09.2020, копію платіжного доручення від 29.09.2020 №5570848 зі відміткою банку про сплату гонорару за надання правової допомоги згідно з договором від 29.09.2020 №16/1/20 на суму 4000,00грн.; виписку з банку за особовим рахунком за період з 04.12.2020 до 04.12.2020, копію квитанції від 04.12.2020 №1321\з1 про сплату гонорару за надання правової допомоги згідно з договором від 29.09.2020 №16/1/20, додаткової угоди від 29.09.2020 №1 на суму 20000,00грн.
Також надано акт від 02.12.2020 про надання правової допомоги №1 відповідно до договору від 29.09.2020 №16/1/20 за послуги: написання заяви про повну фактичну оплату штрафу, витрат та виконавчого збору (30хв.) - 1500,00грн., написання адвокатського запиту до Головного управління ДФС у м.Києві (1год.) - 3000,00грн., написання адвокатського запиту до Регіонального сервісного центру МВС в м.Києві (1год.) - 3000,00грн., написання адвокатського запиту до Департаменту патрульної поліції (1год.) - 3000,00грн., написання адвокатського запиту до ГУ НП в Черкаській області (1 год.) - 3000,00грн., написання позовної заяви до Черкаського окружного адміністративного суду (3 год.) - 9000,00грн., написання заяви про долучення доказів до матеріалів судової справи (30хв.) - 1500,00грн., всього - 24000,00грн.
Суд врахував, що позовна заява, заява про долучення доказів підписані адвокатом Варобйовим О.В., що діє в складі зазначеного адвокатського об'єднання. У підготовчому засіданні 03.12.2020 представництво інтересів позивача здійснював вказаний адвокат з 16год. 06хв. до 17год. 01хв.
Дослідивши вказані документи суд дійшов висновку, що розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає розподілу (24000,00 грн.), які позивач просить стягнути за рахунок відповідача, не є обґрунтованим, оскільки не надано адвокатські запити та не доведено, що відповідні запити безпосередньо стосуються досудового вирішення заявленого спору. Відповідь ГУ НП в Черкаській області свідчить, що такий запит стосувався надання інформації про факти притягнення позивача до адміністративної відповідальності та не стосувався предмету вказаного спору.
Отже, доведеним є понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, пов'язану з судовим розглядом цієї справи, за написання позовної заяви та клопотання про долучення доказів - на загальну суму 10500,00грн.
Частиною дев'ятою ст.139 КАС України встановлений обов'язок суду врахувати пи вирішенні питання про розподіл судових витрат :
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Зважаючи на відсутність клопотання відповідачів про зменшення судових витрат та істотне значення наслідків протиправних оскаржуваних дій (арешт майна та коштів), враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 витрат на професійну правничу допомогу половини понесених судових витрат.
Керуючись ст.ст. 2-20, 72-78, 132-139, 241-246, 287, 295 КАС України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ЦЕНТРАЛЬНОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЧЕРКАСИ ЦЕНТРАЛЬНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М.КИЇВ), Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії і стягнення коштів задовольнити частково.
Визнати протиправними дії старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби міста Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Гайдай Тетяни Олександрівни щодо внесення ідентифікаційного номеру №3029014117 до реєстраційних даних про боржника у виконавчому провадженні №52752424.
Зобов'язати ЦЕНТРАЛЬНИЙ ВІДДІЛ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЧЕРКАСИ ЦЕНТРАЛЬНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М.КИЇВ) (18018, Черкаська обл., місто Черкаси, проспект Хіміків, будинок 50, кімната 515; код ЄДРПОУ 36157425) вчинити дії щодо видалення ідентифікаційного номеру №3029014117 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 )з виконавчого провадження №52752424.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ЦЕНТРАЛЬНОГО ВІДДІЛУ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ У МІСТІ ЧЕРКАСИ ЦЕНТРАЛЬНОГО МІЖРЕГІОНАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ МІНІСТЕРСТВА ЮСТИЦІЇ (М.КИЇВ) (18018, Черкаська обл., місто Черкаси, проспект Хіміків, будинок 50, кімната 515; код ЄДРПОУ 36157425) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені судові витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 5250,00грн. (п'ять тисяч двісті п'ятдесят гривень нуль копійок) та судового збору за звернення до адміністративного суду з позовною заявою у розмірі 840,80грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його підписання.
Суддя А.М. Бабич
Рішення ухвалене, виготовлене в повному обсязі та підписане 07.12.2020.