Справа № 675/1151/20
іменем України
08 грудня 2020 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Майстера П.М. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)", Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
Позивач, з врахуванням уточнених позовних вимог, звернувся в суд з позовом до Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)", Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України», в якому просив:
- визнати бездіяльність адміністрації Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" у спостереженні за станом здоров'я та надання медичної допомоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під час відмови від вживання їжі у період з 04 січня 2020 року по 27 січня 2020 року, протиправною за зобов'язання здійснювати постійний нагляд за станом здоров'я засудженого та надавати кваліфіковану медичну допомогу;
- визнати бездіяльність медичної частини Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної КВСУ» у ненаданні засудженому ОСОБА_1 постійного медичного нагляду під час відмови від приймання їжі;
- стягнути з Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь засудженого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральну шкоду у розмірі 50000 гривень.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві та у відповіді на відзив позивач зазначив, що він відбуває покарання в Державній установі "Замкова виправна колонія (№ 58)". В грудні 2019 року на нього був складений рапорт щодо порушення умов відбування покарання за створення конфліктної ситуації із засудженим Жуковим, за що ОСОБА_1 було оголошено догану. 04 січня 2020 року ОСОБА_1 на ранковій поіменній перевірці подав письмове повідомлення про відмову від вживання їжі.
Вказав, що 09 січня 2020 року він подав скаргу до суду, яка судом залишена без руху і повернута заявнику. Стан здоров'я у нього погіршувався. У зв'язку із неприйняття судом звернення він звернувся до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Кізяєвої Оксани Миколаївни та до Верховного суду.
Зазначив, що лише 27 січня 2020 року його помістили до медичної частини установи для нагляду лікарів та після перевірки законності накладення дисциплінарного стягнення прокурором Шепетівської місцевої прокуратури, стягнення було скасоване. З 31 січня 2020 року ОСОБА_1 почав вживати їжу.
Вважає, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність по відношенню до нього. Просив позов задовольнити повністю.
Суд, ухвалою від 28.09.2020 року, прийняв до свого провадження адміністративну справу №675/1151/20, та призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Від відповідача - Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" до суду надійшов відзив, в якому відповідач зазначив, що позивач 04 січня 2020 року взагалі не повідомляв, в тому числі письмово, про відмову від вживання їжі, лише 27 січня 2020 року в усній формі ОСОБА_1 повідомив про відмову від вживання їжі, яка готується в їдальні установи. Просив в задоволенні позову відмовити.
Відповідачем Державною установою «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» до суду надано відзив, в якому останній вказав, що 27.01.2020 року медичну частину повідомили про відмову позивача від вживання їжі, у той же день позивачу було запропоновано пройти медичне обстеження. У період з 27.01.2020 року по 04.02.2020 року позивач перебував під медичним наглядом в стаціонарі медичної частини. В день поступлення до медичної частини та у наступні дні проводилися інструментальні та лабораторні обстеження. За даними проведених досліджень жодних ознак загрози життю чи здоров'ю позивача не виявлено. З позивачем були проведені роз'яснювальні бесіди про шкідливість голодування і з 31.01.2020 року позивач розпочав самостійне вживання їжі. Зазначив, що до 27.01.2020 за наданням медичної допомоги чи з скаргами на здоров'я позивач до медичних працівників, медичної частини не звертався та не записувався на прийом до лікаря. Просив в задоволенні позову відмовити.
Позивачем подано до суду клопотання про виклик та допит свідків. Розглянувши вказане клопотання позивача, суд виходить з такого.
Із аналізу змісту положень Глави 6 "Розгляд справи по суті" КАС України слідує, що допит свідка здійснюється судом виключно в судовому засіданні на стадії розгляду справи по суті.
Разом з тим, згідно з приписами КАС України вказана адміністративна справа є справою незначної складності та її розгляд належить здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Отже, розгляд справи буде здійснюватися судом у порядку письмового провадження без проведення судових засідань, що у свою чергу виключає можливість виклику та допиту свідків.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання позивача про виклик свідків.
Також, позивачем подано клопотання, в якому він просить витребувати у Верховного Суду заяву ОСОБА_1 від 22.01.2020.
Розглянувши клопотання, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні з огляду на наступне.
Згідно частини 1 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.
Згідно частини 2 статті 80 Кодексу адміністративного судочинства України у клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.
Позивач у клопотанні не зазначив заходів, які він вжив самостійно для отримання вказаних доказів.
Враховуючи викладене, клопотання позивача про витребування доказів задоволенню не підлягає.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 з червня 2019 року відбуває покарання в Державній установі "Замкова виправна колонія (№ 58)".
27.01.2020 уповноваженими посадовими особами Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" було повідомлено медичну частину про відмову позивача від вживання їжі, у той же день позивачу було запропоновано пройти медичне обстеження.
У період з 27.01.2020 по 04.02.2020 позивач перебував під медичним наглядом в стаціонарі медичної частини.
З 31.01.2020 року позивач розпочав самостійне вживання їжі.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наведене нижче.
Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань встановлені Кримінально-виконавчим кодексом України від 11 липня 2003 року №1129-IV (далі - КВК України).
Відповідно до статті 1 КВК України кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
В силу ч.4 ст.116 КВК України, порядок надання особам, які позбавлені волі, медичної допомоги, організації і проведення санітарного нагляду, використання лікувально-профілактичних і санітарно-профілактичних установ охорони здоров'я і залучення з цією метою їхнього медичного персоналу визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
На виконання вказаної норми, наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 15.08.2014 №1348/5/572 затверджений Порядок організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі (далі - Порядок №1348/5/572).
Зазначений Порядок визначає основні засади організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі та взаємодію закладів охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - заклади охорони здоров'я ДКВС) із закладами охорони здоров'я з питань надання медичної допомоги засудженим.
Відповідно до глави 4 розділу ІІ Порядку №1348/5/572, амбулаторний прийом засуджених здійснюється лікарем у медичній частині щодня у години, визначені наказом начальника УВП. Для кожного відділення, зміни чи декількох відділень визначається час амбулаторного прийому. Засуджені особисто записуються у журналі попереднього запису на амбулаторний прийом, форма якого наведена в додатку 5 до цього Порядку (далі - Журнал попереднього запису), який ведеться у кожному відділенні УВП та зберігається у начальника відділення соціально-психологічної служби. Перед початком амбулаторного прийому Журнал попереднього запису передається до медичної частини. Прийом без попереднього запису в Журналі попереднього запису проводиться за рішенням лікаря.
Після огляду засудженого лікар стисло і розбірливо записує до медичної карти N 025/о дату прийому, скарги, дані об'єктивного обстеження, діагноз, призначення, робить висновок про потребу звільнення від роботи, необхідність стаціонарного лікування та ставить свій підпис.
Про засуджених, які потребують екстреної медичної допомоги, інспектори служби охорони, нагляду і безпеки негайно повідомляють медичну частину УВП.
Системний аналіз вказаних норм Порядку №1348/5/572 свідчить про те, що у разі наявних скарг на здоров'я засуджений може самостійно звернутися за наданням медичної допомоги шляхом запису на прийом до лікаря, який проводиться щоденно, а у разі погіршення самопочуття, прийом здійснюється без запису. Залежно від стану здоров'я та встановленого діагнозу засудженому негайно надається необхідна медична допомога та вирішується питання про необхідність стаціонарного лікування і здійснення постійного медичного нагляду. Крім того, засуджений може звернутися безпосередньо до працівника УВП щодо необхідності надання медичної допомоги, який повідомляє про це медичну частину або звернутися до фельдшера, який щоденно здійснює обхід.
Так, в ході розгляду справи встановлено, що 27.01.2020 року уповноваженими посадовими особами Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)" було повідомлено медичну частину про відмову позивача від вживання їжі, та у той же день позивачу було запропоновано пройти медичне обстеження.
У період з 27.01.2020 року по 04.02.2020 року позивач перебував під медичним наглядом в стаціонарі медичної частини. В день поступлення до медичної частини та у наступні дні проводилися інструментальні та лабораторні обстеження ОСОБА_1 .
Судом враховано, як зазначив у відзиві представник Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України», що за даними проведених досліджень жодних ознак загрози життю чи здоров'ю позивача не виявлено, та з останнім були проведені роз'яснювальні бесіди про шкідливість голодування і з 31.01.2020 року позивач розпочав самостійне вживання їжі. Крім того, до 27.01.2020 за наданням медичної допомоги чи з скаргами на здоров'я позивач до медичних працівників, медичної частини не звертався та не записувався на прийом до лікаря.
Також, судом взято до уваги зазначене у відзиві представником Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)", що 04 січня 2020 року позивач не повідомляв, в тому числі в письмовій формі, про відмову від вживання їжі, та лише 27 січня 2020 року в усній формі повідомив про відмову від вживання їжі, яка готується в їдальні установи.
Належних та допустимих доказів в спростування зазначеного позивачем суду не надано.
Відтак, з урахуванням зазначених обставин, суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідачі діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, без допущення протиправної бездіяльності.
Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Статтею 1174 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною другою цієї статті передбачено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Отже, правовою підставою відповідальності за завдану шкоду є правопорушення, складовим елементом якого є: наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вина. Відсутність хоча б одного зі складових елементів виключає задоволення позову.
Частиною 1 статті 1167 Цивільного кодексу України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до підпункту 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", встановлено, що шкода підлягає відшкодуванню за наявності складу цивільного правопорушення, складовими елементами якого є: наявність шкоди, неправомірність дій особи, яка заподіює шкоду, безпосередній причинний зв'язок між шкодою та діями, а також вина заподіювача шкоди. При цьому відсутність хоча б одного складового елемента виключає можливість відшкодування шкоди.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачам, з яких міркувань вони виходили, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Суд зазначає, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження заподіяної йому моральної шкоди та не навів доказів причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідачів та заподіяною йому моральною шкодою (у вигляді душевних страждань та психологічних переживань, що негативно відобразились на його психоемоційному стані).
Крім того, судом таких фактів при розгляді справи по суті встановлено не було.
Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог позивача про стягнення моральної шкоди.
Отже, зібрані у справі докази повністю спростовують доводи позивача викладені у позовній заяві.
У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Враховуючи зазначене, оцінюючи у сукупності встановлені обставини та перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наявні всі підстави для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи "Замкова виправна колонія (№ 58)", Державної установи «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 08 грудня 2020 року
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1
Відповідачі:Державна установа "Замкова виправна колонія (№ 58)" (вул. Гагаріна, 2, м. Ізяслав, Хмельницька область, 30300 , код ЄДРПОУ - 08564771)
Державна установа «Центр охорони здоров'я Державної кримінально-виконавчої служби України» (вул. Юрія Іллєнка, 81, м. Київ, 04050 , код ЄДРПОУ - 41713679)
Головуючий суддя П.М. Майстер