26 листопада 2020 року Справа № 480/3191/20
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Діски А.Б.,
за участю секретаря судового засідання - Івах Я.А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
перекладача - ОСОБА_2 ,
представника позивача - Абідова Р.Т.,
представника відповідача та третьої особи - Левицької А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/3191/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (далі - третья особа, Управління ДМС України в Сумській області) про визнання неправомірним та скасування рішення №72-70 від 17.03.2020 та зобов'язання переглянути рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Позовні вимоги мотивує тим, що окаржувана відмова прийнята без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення та стосуються його справи. У Відповідача не було підстав для висновку про обгрунтованість чи необгрунтованість його заяви по оформленню документів для вирішення питання щодо надання йому статусу біженця або визнання його особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач змушений залишатися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці, а також свободі в Палестині, в нього є обґрунтовані обставини для побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання, раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи та боїться застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини; він не може і не бажає повернутися до країни походження - Палестини внаслідок зазначених побоювань. За таких обставин, з врахуванням нинішньої політичної обстановки в Палестині, позивач побоюється повертатися до своєї батьківщина, він боїться стати там жертвою переслідувань або жертвою незаконного вироку через свої політичні погляди та переконання та через політичні погляди його родини.
Вважає, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. Крім того, позивач вступив в шлюб по шаріату із громадянкою України.
Ухвалою суду від 25.05.2020 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
10.06.2020 представником відповідача та третьої особи подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та зазначає, що позивач не висловлює будь-яких побоювань щодо повернення до країни походження, пов'язаних з загальною безпековою ситуацією в Секторі Газа. Позивач спокійно пересувався територією регіону попереднього постійного місця проживання; ані він, ані члени його родини не постраждали від будь-яких конфліктів на території Палестини. Крім того, позивач ніколи не був були жертвою випадків із застосуванням примусового переміщення або виселення у Секторі Газа, він постійно проживав в м. Рафах. Позивач в Секторі Газа отримав середню та середню спеціальну освіту. В Палестині він мав можливість безперешкодно користуватись державними послугами та сервісами. Батьки Позивача забезпечені житлом. Сестри одружені та мають свої родини. Брати навчаються, один - у школі, інший - в університеті. За таких обставин, у відповідача немає вагомих підстав вважати, що в разі повернення до Сектору Газа буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості позивача та інші суттєві порушення прав людини або позивач зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території країни походження. Серед фактів, повідомлених позивачем, немає підстав для визнання особою, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов, передбачених п. 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с. 18-27).
24.09.2020 представником позивача надана відповідь на відзив в якій зазначено, що позивач вважає викладені у відзиві обставини необгрунтованими. Крім того, вказує, що ненадання письмових копій документів до установи відповідача позивачем, була обумовлена тим, що він не мав правової допомоги у зборі і пред'явлені доказів, не маючи уяви якими фактами слід підтвердити переслідування за законодавством України, він і не підготував належним чином підготовлені докази (а.с. 162-163).
29.09.2020 представником відповідача та третьої особи подано заперечення на відповідь відзив, в яких зазначає, що відповідно до протоколу ознайомлення з прийняттям рішення за заявою, правами і обов'язками особи від 21.10.2019 позивач був ознайомлений під підпис з правами та обов'язками. Позивачу було роз'яснено, що він має право на безоплатну правову допомогу в установленому порядку, та зобов'язаний подати органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (копія додається). Крім цього, згідно з протоколів співбесід позивачу пропонувалось надати працівнику Управління ДМС України в Сумській області документи, що підтверджують заявлені ним факти (174-177)
Ухвалою суду від 01.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали позовні вимоги.
Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог.
Суд, заслухавши позивача, представників сторін та третьої особи, перевіривши матеріали справи, повно та об'єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має паспорт виданий Палестинским урядом № 3960474 (а.с. 7,8, 38-40 ). Позивач є особою без громадянства (Палестина), уродженець м. Хан-Юніс Сектору Газа Палестинської Автономії, мусульманин за релігійним переконанням, має середню спеціальну освіту - в 2006 році закінчив коледж в м. Газа, відкритий за ініціативою UNRWA (БАПОР), де отримав кваліфікацію механіка (а.с. 212-213). Перед виїздом до України проживав в м. Рафах.
Позивач прибув до України в місто Харків 22.09.2019 за одноразовою візою типу С, що підтверджуєтся штампом перетину крордону в поспорті (зворотній бік а.с. 38-39), на запрошення громадянина України ОСОБА_3 , за маршрутом: Сектор Газа (Рафах) - Єгипет (Каїр) - автомобільним транспортом, Єгипет (Каїр) - Туреччина (Стамбул) - Україна (Харків) - повітряним транспортом.
21.10.2019 позивач звернувся до Управління ДМС України в Сумській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства (Палестина) (а.с. 28-32).
Наказом Управління ДМС України в Сумській області від 21.10.2019 № 154 прийнято до розгляду вказану заяву, попередній її розгляд визначено завершити до 08.11.2019, встановлено термін дії довідки про зверненя за захистом в Україні особи без громадянства (Палестина) ОСОБА_1 до 21.11.2019 (а.с. 43).
Позивача ознайомлено з порядком звернення за безоплатною правовою допомогою та про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біжанцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків, шляхом проінформування російською мовою з перекладачем на арабську мову в присутності перекладача (а.с. 47).
Управлінням ДМС України в Сумській області видано заявникові довідку про звернення за захистом в Україні № 007835 від 21.10.2020 (а.с. 50), термін дії якої продовжено до 21.05.2020 (а.с. 68).
Управлінням ДМС України в Сумській області з позивачем проводились співбесіди, що підтверджується відповідними протоколами (а.с. 52-57, 76-81, 93-95).
Наказом Управлінням ДМС України в Сумській області від 08.01.2020 № 01 продовжено строк розгляду заяви позивача до 08.02.2020 (а.с. 99).
07.02.2020 Управлінням ДМС України в Сумській області підготовлено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства ОСОБА_1 (а.с. 111-119).
17.03.2020 ДМС України прийнято рішення № 72-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особи без громадянства ОСОБА_1 (а.с. 120)
Надаючи правову оцінку відносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Згідно із ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі по тексту - Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Згідно з частиною першою та другою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
У силу статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).
Відповідно до ч.6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення ДМС України від 17.03.2020 №72-20, підставою для відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі без громадянства ОСОБА_1 стали положення абзацу п'ятого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а саме: стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні (а.с.120).
При цьому, виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об'єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи, в тому числі за своє життя, чи здоров'я, безпеку або ж свободу.
Відповідно до ч.7 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Згідно з п.п. «а» п. 3.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 (далі - Правила №649), заявник зобов'язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію.
Відповідно до п.п.5,6 Позиції Управління Верховного комісару ООН «Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16 грудня 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов'язком доказування» (п.5). У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов'язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв'язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов'язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об'єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані (п.6).
Згідно із п.195 розділу «В», частини ІІ Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Тобто, за загальним правовим принципом обов'язок надати докази покладається в першу чергу на особу, яка подає звернення, а уповноважена особа зобов'язана оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника, в тому числі з особою, яка звертається за захистом. І дійсно, в деяких випадках саме уповноваженій особі доводиться збирати необхідні докази, що можуть підтвердити подану заяву (п.196 Керівництва УВКБ ООН).
Отже, ненадання документального доказу усних тверджень, як зазначає позивач, дійсно не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. В той же час лояльність не повинна доходити до прийняття за достовірну інформацію, яка не відповідає загальним актам, викладеним у заяві (п.197 Керівництва УВКБ ООН).
Під час співбесід та в ході судового розгляду позивач вказував, що територію Сектору Газа залишив через проблеми з урядом ХАМАС.
Пояснив, що з 2004 і до захоплення влади ХАМАС в Секторі Газа в 2007 році працював в уряді під керівництвом ОСОБА_4 , де був водієм в охоронному кортежі ОСОБА_5 - начальника Служби безпеки.
Починаючи з 2007 року, його постійно викликали до ОСОБА_6 , допитували та принижували. У нього запитували, з ким він раніше працював, хто чинив опір ХАМАС, що він знає про події, які відбуваються в країні тощо. Під час допитів йому зав'язували очі, застосовували насильство.
Як встановлено судом, представником Управління ДМС України в Сумській області з метою перевірки фактів, викладених у заяві в тому числі спільно із позивачем декілька разів проводились співбесіди, крім іншого неодноразово збиралась інформація по країні походження, робились запити до відповідних установ.
При цьому, за змістом Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття «біженець» включає в себе основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця:
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження;
- побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.
В свою чергу, відповідно до пунктів 45, 66 Глави ІІ частини І Керівництва УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування (п.45). Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна продемонструвати підтвердження цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п.66).
При цьому, згідно з пп.38-44 Глави ІІ частини І Керівництва УВКБ ООН термін «обґрунтованих побоювань» включає суб'єктивну та об'єктивну сторону.
Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування у першу чергу суб'єктивних обставин є досить важливим.
Слід зауважити, що суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Термін «побоювання» означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо).
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ і так далі.
Як вбачається з заяви шукача захисту, протоколів співбесід та пояснень позивача, наданих в судовому засіданні, позивач має побоювання, що в разі повернення до Сектору Газа його будуть допитувати, над ним будуть знущатися, можуть побити та посадити до в'язниці представники ОСОБА_6 , через те, що він до 2007 року працював в уряді ФАТХ.
Оцінюючи наведені позивачем причини, чому він особисто побоюється повертатися до країни походження, суд відзначає суттєві розбіжності в поясненнях шукача захисту як під час співбесід, так і в ході судового розгляду.
Так, позивач повідомляє, що продовжує бути працівником палестинського уряду, проте діяльністю цього уряду не цікавиться (а.с. 94). Назвати керівника уряду Палестинської адміністрації чи будь-кого з членів уряду не може. Взагалі, на запитання, як називається уряд, в якому він працював, лише зазначав, що це законний палестинський уряд, не зміг повідомити, на яку територію поширюється влада Палестинської адміністрації.
Крім того, суд зазначає, що під час проведення співбесід позивач вказував, що він є членом партії ФАТХ, про що мав документ, проте не зміг вивезти цей документ з собою (а.с. 55), потім зазначав, що був молодим членом партії ФАТХ, документів про членство в партії не мав. Водночас, що означає скорочення ФАТХ, яка структура, ідеологія та хто є лідерами цієї партії позивач не знає (а.с. 79).
В судовому засіданні позивач зазначав, що членом партії ФАТХ він не є.
Не зважаючи на те, що за словами позивача, він працював протягом декількох років в палестинському уряді, безпосередньо в службі безпеки, пригадати їх структури не зміг, вказавши, що вона є правоохоронною установою.
При цьому вказує, що працював водієм в кортежі голови служби безпеки ОСОБА_5 , серед керівників зазначає лише його, безпосередніх керівників не пам'ятає (а.с. 94). На запитання під час співбесіди від 10.12.2019, яке військове звання мав ОСОБА_7 , не зміг відповісти, сказав, що не пам'ятає та порадив звернутися до Інтернету, де можна подивитися таку інформацію.
Позивач вказував, що з часу коли до влади прийшов ОСОБА_6 , він віддав свої документи, форму, зброю і підписав документи про те, що не буде протидіяти ХАМАС. З 2007 року кожні 3, 4 чи 5 місяців його викликали на допити до поліцейського підрозділу ХАМАС. При цьому йому вручали виклики, на які він самостійно з'являвся, його ніколи не затримували.
Вказував, що у 2007 році брав участь у збройних конфліктах, захищаючи своє керівництво, проте підтвердив, що ні він, ні його родичі не були заарештованими (а.с. 56).
Крім того, позивач стверджував, що в Газі йому заборонили отримувати паспорт для виїзду за кордон. Оскільки НОМЕР_1 йому не дозволяє безпосередньо зв'язуватися з ОСОБА_8 та може висунути звинувачення у зв'язках з палестинським урядом, він вимушений був відправити документи до м. Рамалла через посередницьку фірму.
Проте, такі твердження позивача спростовуються інформацією, наданою Представництвом України при Палестинській Національній Адміністрації, згідно якої повідомлена заявником процедура оформлення проїзного документа повністю відповідає такій, що передбачена для всіх мешканців Сектору Газа (а.с. 105).
За свідченнями позивача, він ніколи не брав участь у політичних акціях чи акціях протесту проти ХАМАС після 2007 року. З урядом в м. Рамалла (територія, на якій діє палестинська влада) зв'язок не підтримує.
Зважаючи на наведену інформацію, суд вважає, що побоювання позивача зазнати переслідування через те, що він до 2007 року працював в уряді ФАТХ на території Палестини не підтверджуються належними доказами.
Більше того, відповідно до листа Відділення Посольства України в Державі Ізраїль при Палестинській національній адміністрації (Представництво України при ПНА) від 08.01.2020 № 61622/650-500-06 Західний берег річки Йордан контролюється Палестинською адміністрацією, основу якої складає очолюваний президентом М.Аббасом рух Фатах, а в Секторі Газа де-факто при владі перебуває ОСОБА_9 . Періодично в ЗМІ з'являється інформація про утиски активістів цих рухів місцевою владою відповідно у Секторі Газа та на Західному березі. Водночас мова може йти про взаємні обмеження, які застосовуються щодо активістів рухів, до яких сторони вдаються в рамках політичної боротьби, однак не про загрозу їхньому життю. Такі обмеження носять нерегулярний характер; так, влада у Секторі Газа у листопаді 2019 року заборонила проведення заходів, приурочених до 15-ої річниці смерті палестинського лідера Я.Арафата, а з іншого боку, наприкінці року надала дозвіл на проведення заходів з відзначення 55-ї річниці створення руху Фатах. При цьому не йдеться про переслідування в анклаві десятків тисяч колишніх державних службовців. Представництво не підтримує контактів із рухом Хамас, який вважається США, Ізраїлем та низкою країн Європи терористичною організацією, і не може отримати офіційну інформацію із зазначених питань. Водночас, навіть у разі наявності утисків з боку місцевої влади палестинці при бажанні мають можливість переїхати на іншу територію, де вони не зазнаватимуть подібних обмежень.
Враховуючи вищевикладене, немає вагомих підстав вважати, що в разі повернення до Сектору Газа буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості заявника та інші суттєві порушення прав людини або заявник зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території країни походження.
Відповідно до положень Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27 квітня 2004 № 8043/04, виділяються наступні фактори, які повинні досліджуватися при розгляді заяв шукачів притулку: - реальна спроба обґрунтувати заяву; - надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; - правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; - заявник заслуговує на довіру.
Однак, матеріали справи вказують на те, що позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності ознак, передбачених пунктами 1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Твердження заявника носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні.
Позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни походження пов'язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, особа не надала належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину
Позивачем не були наведені документальні докази власного ймовірного переслідування, не надано жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення на Батьківщину.
Шукачем захисту не були зазначені і обставини, які б підтверджували можливість застосування по відношенню до нього або його близьких родичів не вибіркового насилля в ситуації внутрішнього конфлікту.
Крім того, пояснень щодо того, що позивач переслідувався за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства, належності до певної соціальної групи, позивачем не надавалось.
Не займався позивач і активістською або громадською діяльністю на території країни попереднього постійного проживання. Наведене виключає можливість переслідування шукача захисту з боку державних органів.
Позивачем не були надані жодні документальні докази власного ймовірного переслідування у випадку повернення на батьківщину. Також, під час проведення співбесід, так і під час судових засідань позивач не надав жодних конкретних фактів або документальних доказів, які б підтверджували пряму загрозу життю, безпеці або свободі у разі повернення до місця попереднього проживання.
Наведені під час співбесід факти щодо виклику його до поліції ХАМАС є суперечливими та не підтверджують обставини щодо можливого переслідування позивача з боку державних органів, позивач не зміг чітко обґрунтувати, яка саме небезпека може очікувати на нього у випадку повернення на батьківщину, зважаючи на те, що відповідно до змісту наданого позивачем документу (а.с. 82-83), в ньому міститься лише запрошення прибути 14.04.2019 до Служби безпеки м. Рафах. Під час розгляду заяви встановлено розбіжності щодо фактів, викладених у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та повідомлених заявником на співбесідах. Так, у заяві позивач назвав вищевказаний документ ордером на арешт, а під час співбесід на уточнюючі запитання повідомив, що це останній виклик до ХАМАС.
Більше того, суд звертає увагу, що після перших повідомлених заявником фактів переслідування з боку ХАМАС він продовжував постійно проживати на території Сектору Газа 12 років.
Про те, що позивач буде виїжджати за межі країни перебування було відомо місцевій владі, як зазначає сам позивач, виїзд відбувався через пункт пропуску Рафах, який за словами позивача контролюється ХАМАС (а.с. 54, 110). Вказане свідчить про те, що позивач залишив країну свого громадянського походження легально на підставі паспорту та не мав будь-яких перешкод.
Варто зазначити, що перед в'їздом до України позивач, на підставі відкритої візи, перебував у Туреччині близько 2 місяців. За його поясненнями, він подорожував і відпочивав в Анталії та Стамбулі (а.с. 80, 95). При цьому зазначив, що не хотів звертатися за захистом в цій країні.
Побоювання позивача стати жертвою переслідувань жодними достовірними доводами не підтверджується, інформаційні матеріали носять загальний характер і не підтверджують існування можливості того, що позивачу буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення в країну походження та, як наслідок, свідчать про відсутність умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд визнає важливим для вирішення питання і той факт, що у шукача захисту не виникало проблем з населенням країни, соціальними зв'язками. За словами позивача, він тривалий час не працював та отримував кошти від уряду Палестини.
Має банківську картку, на яку кожного місяця отримує кошти від палестинського уряду. Картку переоформлює кожні чотири роки (а.с. 80).
Водночас маючи мобільний додаток для користування банківським рахунком, вказував, що у нього є документи, які підтверджують отримання коштів від уряду. Як позивач, так і його представник зазначали, що мають намір надати суду виписки з карткового рахунку позивача, у зв'язку з чим судом оголошувалась перерва у судовому засіданні 21.10.2020. Проте належних доказів отримання з 2007 року по теперішній час коштів від палестинського уряду позивачем суду надано не було.
При цьому надана позивачем суду копія довідки (а. с. 214-215) не може бути в розумінні ст. 74 КАС України належним доказом, зважаючи на відсутність будь-яких засвідчень, печаток чи інших відміток офіційного державного органу, який видав би таку довідку.
Водночас, як вбачається з доповіді про країну походження, складеної міграційною службою Данії «Палестинці можуть самостійно перевірити статус свого проживання на Західному березі та в Секторі Газа через палестинське міністерство внутрішніх справ в Рамаллах. Палестинець в Газі може зв'язатися з міністерством в Рамаллах віддалено або перевірити інформацію через офіс Палестинського комітету у цивільних справах в Газі». Palestinians. Access and Residency for Palestinians in the West Bank, the Ga/a Strip and East Jerusalem. https://www.ecoi.net/en/file/local/2011580/palestinians_access_and_residency_+g_wb_ej_may_2019.pdf п.1.2.3, неофіційний переклад.
Отже, в разі, якщо особа дійсно є державним службовцем Палестинської адміністрації, вона може звернутися до уповноважених державних органів та отримати необхідні відомості.
Слід зазначити, що заявник не висловлює будь-яких побоювань щодо повернення до країни походження, пов'язаних з загальною безпековою ситуацією в Секторі Газа.
Заявник спокійно пересувався територією регіону попереднього постійного місця проживання; ані він, ані члени його родини не постраждали від будь-яких конфліктів на території Палестини.
Крім того, заявник ніколи не був жертвою випадків із застосуванням примусового переміщення або виселення у Секторі Газа, він постійно проживав в м. Рафах.
Заявник в Секторі Газа отримав середню та середню спеціальну освіту. В Палестині мав можливість безперешкодно користуватись державними послугами та сервісами, а саме: був документований проїзним документом для виїзду за кордон, відкривав рахунки в банківських установах, має водійські права, які переоформлюються кожні 5 років, у 2006 році отримав нові водійські права, з переоформленням яких не мав проблем (а.с. 94). Більше того, двічі оформляв візу для в'їзду в Україну, однією з якої не скористався (а.с. 53). Вказане свідчить про те, що позивач не мав проблем з органами державної влади.
Доказів того, що найближчі родичі шукача захисту, які проживають на території Палестини, зазнають чи зазнавали переслідувань у зв'язку з минулим перебуванням позивача на роботі в уряді у суду також немає.
Суд зазначає, що інформація по країні походження сама по собі не може бути підставою для позитивного вирішення питання щодо надання статусу біженця особам, які прибули до України та звернулись із такою заявою або визнання особою, що потребує додатково захисту, без наявності передбачених на це законодавством підстав щодо конкретної особи, яка звернулась за захистом. Так, при прийнятті рішення необхідно враховувати загальну динаміку конфлікту, ситуацію в рідному для шукача захисту регіоні постійного місця проживання на території країни громадянської належності.
При цьому, неповнота наданої позивачем інформації, уникнення конкретики та фактичне узагальнення тверджень стосовно причин та можливості власного переслідування на території Палестини, а також аналіз актуальної інформації країни походження, дає підстави для висновку про неправдоподібність отриманих від шукача захисту пояснень.
Отже, за матеріалами особової справи шукача захисту, спостерігаються суттєві розбіжності в його твердженнях, які вказують на елемент приховування важливих деталей, що, в свою чергу, істотно знижує рівень довіри до позивача та свідчить про зловживання процедурою набуття міжнародного захисту.
В ході судового розгляду позивач не зміг пригадати, ані з якого віку він пішов до школи, ані у скільки років її закінчив, надав суперечливі пояснення щодо того у якому віці отримав водійське посвідчення.
Відповідно до кваліфікаційних критеріїв надання міжнародного захисту у особи, яка претендує на такий захист, мають бути обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією чи кількома з конвенційних ознак на території країни громадянської належності (основна кваліфікаційна умова визнання біженцем илдно з Конвенцією про статус біженця 1951 року). При цьому, завдана особі шкода має бути досить серйозною, а саме: сягати рівня небезпеки самого існування особи виключно з причин належності до певної раси, релігії, національності, соціальної групи або політичних переконань (пункт 51 Керівництва).
Зважаючи на викладені обставини, суд погоджується з відповідачем, що перелічені розбіжності в описі вказаних обставин надають підстави вважати історію переслідування особи необґрунтованою та до певної міри вигаданою.
Отже позивач не зміг навести конкретних достовірних фактів пригнічень, обмежень чи дискримінації у реалізації загальних прав та користуванні загальними комунікаціями його самого чи рідних.
Крім того, суд зазначає, що вступ до шлюбу по шаріату із громадянкою України, не є законною підставою для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та скасування оскаржуваного рішення.
Аналіз матеріалів особової справи дає підстави для висновку про відсутність обґрунтованих причин виїзду позивача з Палестини з позиції надання міжнародного захисту в Україні. Під час перебування на Батьківщині, і перебуваючи поза межами країни походження особа не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
У позивача відсутні і обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Одночасно не можна стверджувати про наявність умов, які можуть бути розглянуті в контексті визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», через відсутність доведених фактів загрози життю, безпеці чи свободі заявника в країні громадянської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. За час перебування шукача захисту на території України про події або нові обставини для обґрунтованого побоювання щодо загрози життю, безпеці чи свободі в країні громадянської належності не вказувалось.
Зважаючи на все вищенаведене, позивача можливо кваліфікувати як «мігранта» у відповідності до п. 62 Керівництва УВКБ ООН з процедур і критеріїв визначення статусу біженця, тобто особою, яка добровільно залишає країну громадянської належності з причин, що відрізняються від умов, які містяться у визначенні «біженця».
Суд звертає увагу на ту обставину, що відмовляючи шукачеві захисту у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки заявник не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та діючим Законом, державний орган не позбавляє її права залишатись на території України, якщо вона має інші для цього підстави.
Отже, при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач належним чином вивчив наведені нею обставини, дослідив інформацію по країні походження, проте з огляду на імперативні приписи, сформульовані у статті 6 Закону, суб'єкт владних повноважень правомірно відмовив у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено наявність умов, за яких такий статус не надається.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 07.12.2020.
Суддя А.Б. Діска