01 грудня 2020 року м. Рівне №460/6038/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М. Недашківської, за участю: секретаря судового засідання Т.А. Самкової; представника позивача - адвоката Г.В. Клочек; представника відповідача 1 - не прибув; представника відповідача 2 - не прибув; розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Рівненській області та Департаменту патрульної поліції про стягнення грошового забезпечення, компенсації за затримку розрахунку.
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується - позивач) до Управління патрульної поліції в Рівненській області (далі іменується - відповідач 1) та Департаменту патрульної поліції (далі іменується - відповідач 2), в якому позивач просить суд: стягнути з відповідача 2 заборгованість по грошовому забезпеченню у вигляді доплати за службу у нічний час в розмірі 2646 грн. 00 коп.; стягнути з відповідача 2 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення.
Заяви по суті справи.
Позивач в обґрунтування позову зазначає, що у період з 25.01.2016 по 14.02.2017 проходив службу в Національній поліції України. Наказом Департаменту патрульної поліції № 48 о/с від 08.02.2017 позивача звільнено зі служби в поліції відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 14 лютого 2017 року. Станом на день звільнення із позивачем не проведено розрахунків при звільненні, а саме не виплачено заборгованості з доплати за службу в нічний час за період з 25 січня 2016 року по 14 лютого 2017 року. Позивач звертався до відповідача 2 щодо виплати заборгованості, однак 07.07.2020 позивачу повідомлено, що підстави для нарахування доплати за службу в нічний час відсутні. Оскільки звільнення відбулося без повного розрахунку із позивачем, то є підстави для стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Просив позов задовольнити повністю.
Відповідач подав відзив до суду, в якому вказав, що виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалась у відповідності до вимог чинного законодавства в межах номенклатури посад та встановлення конкретного розміру окладів, надбавок, доплат встановлених відповідним наказом керівника в межах вимог чинного законодавства. Крім того, адміністративний позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає залишенню без розгляду, оскільки позивач пропустив трьохмісячний строк звернення до суд. Тому, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 17.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 07.09.2020 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Ухвалою суду від 12.10.2020 справу призначено до розгляду на 03.11.2020.
Ухвалою суду від 03.11.2020, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, розгляд справи відкладено на 01.12.2020.
В судовому засіданні 01.12.2020 відповідно до статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
ОСОБА_1 в період з 25.01.2016 по 14.02.2017 проходив службу в Національній поліції України.
Відповідно до наказу Департаменту патрульної поліції №106 о/с від 18.04.2016 рядового поліції ОСОБА_1 прийнято на службу до Управління патрульної поліції в м. Рівному інспектором, з посадовим окладом згідно штату (а.с.15).
Наказом Департаменту патрульної поліції № 48 о/с від 08.02.2017 ОСОБА_1 , лейтенанта поліції, інспектора роти № 2 батальйону, звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» з 14 лютого 2017 року (а.с.16-17).
19 червня 2020 року у відповідь на адвокатський запит від 15.06.2020 Управління патрульної поліції в Рівненській області надало інформацію щодо кількості чергувань (денних та нічних) позивача у відповідності до Книг нарядів. Так, ОСОБА_1 в період проходження служби в Управлінні патрульної поліції в Рівненській області заступав всього на 63 нічних зміни (а.с.20-21).
Листом № М-7528/41/5/05-2020 від 07.07.2020 Департамент патрульної поліції повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для нарахування доплати за службу в нічний час за період з 25.01.2016 по 14.02.2017 (а.с.19).
Не погодившись з ненарахуванням та невиплатою доплат за службу в нічний час, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Статтею 62 Закону № 580-VIII визначено гарантії професійної діяльності поліцейського, за змістом яких поліцейський, зокрема, своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України (п.4 ч.10).
Відповідно до статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання (ч. 1). Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (ч. 2).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова № 988) визначено, що Національна поліція з метою організації своєї діяльності фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України інших джерел, не заборонених законом, а також забезпечує ефективне і цільове їх використання.
Пунктом першим Постанови № 988 встановлено, що грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з підпунктом 3 пункту 5 Постанови № 988 обов'язок виплачувати доплату за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
На виконання статті 94 Закону № 580-VIII та Постанови № 988, з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення поліцейських та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок № 260).
Згідно з пунктом 5 Розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 11 Розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 11 Розділу ІІ Порядку № 260, поліцейським, які виконують службові обов'язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Підставами для виконання службових обов'язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції.
Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов.
Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.
Судом встановлено, що в період з ОСОБА_1 в період з 18.04.2016 по 14.02.2017 відпрацював 63 чергувань (змін) в нічний час, що підтверджується листом Управління патрульної поліції в рівненській області від 19.06.2020 (а.с.20-21), копіями книг нарядів Управління патрульної поліції в м. Рівному (а.с.63-184).
При цьому, позивачу не здійснено доплату за службу в нічний час, що не заперечується відповідачами, та підтверджується доказами, наявними у справі.
Таким чином, за період проходження служби відповідачем не здійснено доплати за службу в нічний час позивачу за період з 18.04.2016 по 14.02.2017, всього за 63 нічних зміни.
Суд враховує, що відповідно до пункту 11 Розділу ІІ Порядку № 260, годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні.
Оскільки згідно з довідкою Департаменту патрульної поліції позивачу був встановлений посадовий оклад у розмірі 2400 грн. (а.с. 23), то за 1 годину служби в нічний час у вказаний період позивачу повинно бути компенсовано 5,25 грн. (2400/160 х 35%).
З огляду на те, що позивач в період з 18.04.2016 по 14.02.2017 відпрацював 504 години в нічний час (8 год. х 63), то йому повинна бути нарахована та виплачена відповідачем доплата за службу в нічний час за вказаний період в сумі 2646 грн. (504 год. х 5,25 грн). Тому позовні вимоги у вказаній частині підлягають до задоволення.
Посилання відповідачів на пропущення строку звернення до суду з позовною вимогою про стягнення доплати за службу в нічний час за період з 18.04.2016 по 14.02.2017 суд оцінює критично з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України)
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Частинами першою та другою статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, доплата за несення служби в нічний час має постійний характер, входить до структури заробітної плати, і відповідно, є її складовою.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці"» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник мас право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо сплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка лому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового поговору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
За наведених обставин доводи відповідача про пропущення позивачем строків звернення до суду є безпідставними.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.
Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз'яснив : Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд враховує правову позицію, викладено Верховним Судом в постанові від 30 квітня 2020 року, справа №805/4458/17-а, відповідно до якої, частина перша статті 117 КЗпП передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає. Тобто тут істотними є факт невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт остаточного розрахунку з ним.
Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП, має право на відшкодування, передбаченого в цій статті, якщо спір буде вирішено на його користь. Якщо ж вимоги працівника буде задоволено частково, то розмір відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд. В останньому випадку суму заборгованості із заробітної плати, а також суму відшкодування за час затримки її виплати визначає суд, враховуючи, з-поміж іншого, такі чинники для його (відшкодування) визначення, як розмір спірної суми, яка підлягає стягненню, істотності цієї частки порівняно з середнім заробітком, інших обставин, які у кожній конкретній ситуації мають значення для визначення розміру відшкодування.
Так, правова позиція також уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 08.11.2018 року у справі №821/2148/16 (провадження № К/9901/33971/18, К/9901/33978/18).
При цьому, 26 лютого 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила у справі № 821/1083/17 постанову, якою касаційну скаргу Комісії з ліквідації Управління Державної пенітенціарної служби України в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі залишила без задоволення, а постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2017 року у справі № 821/1083/17 залишила без змін.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) [у рішенні від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України] надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки відповідач не провів з позивачем при звільнення зі служби в поліції остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Як встановлено із матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем було проведено в лютому 2017 року без виплати доплати за службу в нічний час, а тому відповідач зобов'язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Позивач просить суд стягнути з Департаменту патрульної поліції середній заробіток у розмірі 434592 грн. 84 коп. за час затримки з 14.02.2017 по дату звернення до суду виплати при звільненні зі служби компенсації за доплату за службу у нічний час.
Судом встановлено, що доплата за період з 18.04.2016 по 14.02.2017, яка підлягає виплаті ОСОБА_1 , складає 2646,00 грн.
У матеріалах справи міститься довідка Депаратаменту патрульної поліції про доходи №1046 від 30.07.2020 (а.с.24), зі змісту якої встановлено, що позивачу за два останні повні місяці нараховано та виплачено грошового забезпечення за грудень 2016 року (12893,40 грн.) та за січень 2017 року (8223,35 грн.), що становить за два місяці, тобто які передують події, з якою пов'язаний обов'язок з виплати суму 21116,75 грн.
Середньоденний заробіток становить 340 грн. 59 коп.
За період з 15 лютого 2017 року по 01 грудня 2020 року було 1386 календарних днів, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби компенсації за доплату за службу в нічний час, становить 472057 грн. 74 коп.
Водночас, суд вважає, що в порівнянні із розрахованою сумою доплати за службу в нічний час в розмірі 2646 грн., суму 472057 грн. 74 коп. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої доплати.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, суд вказує на те, що при розмірі невиплаченої доплати за службу в нічний час в сумі 2646,00 грн., позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 434592,84 грн. (за розрахунком суду - 472057 грн. 74 коп.), що набагато перевищує розмір невиплаченої доплати, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності.
Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 2646 грн./472057,74 грн. = 0,006.
Сума, яка підлягає відшкодуванню становить: 340,59 грн. (середньоденна заробітна плата позивача) х 0,006 х 1386 (дні затримки розрахунку) = 2832 грн. 35 коп.
Враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 2832 грн. 35 коп.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління патрульної поліції в Рівненській області (33028, місто Рівне, вулиця Степана Бандери, 14; код ЄДРПОУ 40108761) та Департаменту патрульної поліції (03048, місто Київ, вулиця Федора Ернста, 3; код ЄДРПОУ 40108646) про стягнення грошового забезпечення, компенсації за затримку розрахунку - задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 суму грошового забезпечення у вигляді доплати за службу у нічний час у розмірі 2646 (дві тисячі шістсот сорок шість) грн. 00 (нуль) коп.
Стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 суму компенсації за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 2832 (дві тисячі вісімсот тридцять дві) грн. 35 (тридцять п'ять) коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений 07 грудня 2020 року.
Суддя К.М. Недашківська