07 грудня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/4636/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
27 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області , в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 15.06.2020 №14744-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою";
- зобов'язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення у власність орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що за результатами розгляду відповідачем її заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в порядку статті 118 Земельного кодексу України одержано відмову, мотиви якої не узгоджуються з положеннями Земельного кодексу України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 позовна заява ОСОБА_1 залишена без руху, у зв'язку з її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників.
02 жовтня 2020 року судом отримано відзив на позов, у якому відповідач заперечував проти позовних вимог з тих мотивів, що із приєднаних позивачем до заяви графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки не можливо встановити точне місце розташування бажаної земельної ділянки.
29 жовтня 2020 року судом отримано відповідь на відзив, у якій позивач заперечував доводи відповідача та вказував на їх безпідставність.
Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.
Дослідивши матеріали позовної заяви, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
14.04.2020 року позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою вх. № М-10010/0/25-20 від 21.04.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту. До вказаної заяви позивачем приєднано копії паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (викопіювання з кадастрової картки (плану)).
За результатами розгляду вказаного клопотання відповідач наказом від 21.05.2020 року №12833-СГ відмовив позивачу в задоволенні його заяви з мотивів невідповідності поданого клопотання вимогам частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, а саме: громадянином не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Вказаний наказ ОСОБА_1 не оскаржувала та врахувавши його висновки повторно звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою вх. № М-11574/0/25-20 від 14.05.2020 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту. До вказаної заяви позивачем приєднано копії паспорта, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера та графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (викопіювання з кадастрової карти (плану)).
За результатами розгляду вказаного клопотання відповідач наказом від 15.06.2020 року №14744-СГ відмовив позивачу в задоволенні його заяви з мотивів невідповідності поданого клопотання вимогам частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, а саме: громадянином не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Позивач не погодившись із наказом відповідача від 15.06.2020 року №14744-СГ звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.
Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.
Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач, повторно звертаючись до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту, приєднав до неї, зокрема, графічні матеріали із зображенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного номера.
Таким чином позивачем в заяві зазначено цільове призначення земельної ділянки, її орієнтовний розмір, надано необхідний та повний пакет документів, що не спростовано відповідачем.
За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру.
Згідно з частини першої статті 35 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об'єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, АР Крим).
Частиною п'ятою зазначеної статті встановлено, що викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.
Як визначено пунктом 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (далі - Порядок № 1051), відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).
Пунктами 46-48 Порядку № 1051 визначено, що з метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об'єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку виготовляється викопіювання з кадастрової карти (плану) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком 7. Викопіювання виготовляється в масштабі, який забезпечує чітке відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру (зокрема обліковий номер об'єкта Державного земельного кадастру; кадастровий номер земельної ділянки; номер кадастрового кварталу; номер кадастрової зони; найменування адміністративно-територіальної одиниці).
Таким чином, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі.
Ведення Державного земельного кадастру відповідно до пункту 4 Положення № 1051 здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.
Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр.
Відтак, графічні матеріали, що подаються громадянами для безоплатного отримання у власність земельних ділянок, мають ґрунтуватись на даних Державного земельного кадастру.
Зі змісту спірного наказу Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області судом встановлено, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою відповідач вказав на ненадання заявником графічних матеріалів із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки. У відзиві на позов відповідач вказав, що приєднані до заяви позивача графічні матеріали виключають можливість встановити точне місце розташування обраної ним для відведення земельної ділянки; при цьому зазначив, що пошук вільних земельних ділянок не належить до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.
Надаючи оцінку викладеним в спірному наказі мотивам відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, суд виходить з такого.
Як зазначалось вище, єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є те, що громадянкою не зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.
Водночас, покладені в обґрунтування спірного наказу доводи відповідача про те, що приєднані до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою графічні матеріали виключають можливість встановити точне місце розташування обраної позивачем для відведення земельної ділянки спростовуються матеріалами справи.
З долучених до адміністративної справи копій графічних матеріалів, які приєднувались до заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою разом із заявою від 08.05.2020, вбачається можливість ідентифікації обраної заявником земельної ділянки /а.с. 46-47/, а відтак, будь-які перешкоди для розгляду матеріалів позивача були відсутні.
Крім того, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що позивачем до клопотання додано два різних викопіювання, адже позивач надала за змістом одне викопіювання із Публічної кадастрової карти, але із застосування функції Публічної кадастрової карти "ортофотоплани" та "оглядова карта", які за своїм змістом ідентичні. У вказаних викопіюваннях міститься аналогічна прив'язка розташування бажаної земельної ділянки до земельної ділянки з кадастром номером 5321683800:00:001:1179 /а.с. 20, 21/.
Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач не навів обґрунтованих та передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою.
Отже, відмова відповідача, оформлена наказом №14744-СГ від 15 червня 2020 року, не ґрунтується на вимогах закону, відтак останній підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Щодо позовної вимоги про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту, суд зазначає про таке.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом вказаної правової норми, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд зазначає, що дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 листопада 2019 року № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У дослідженому випадку судом надавалась оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою в межах мотивів, наведених відповідачем у спірному наказі. Виходячи з предмету доказування у цій справі, суд не досліджував чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу.
Отже, позовна вимога про зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту задоволенню не підлягає.
Натомість належним способом захисту та відновлення прав ініціатора звернення у цій справі, з урахуванням частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 вх. № М-11574/0/25-20 від 14.05.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту, з урахуванням висновків суду.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн /а.с. 26/.
Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Разом з цим, як визначено частиною восьмою цієї статті, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
А відповідно до частини першої наведеної статті, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Зважаючи на те, що передумовою для виникнення спору є прийняття відповідачем протиправного рішення про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені останнім витрати зі сплати судового збору повністю.
Разом з цим, дослідивши матеріали справи, суд не вважає, що заявлені позивачем судові витрати з оплати правничої допомоги підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, з огляду на таке.
Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відтак, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/160 від 18 жовтня 2018 року у справі № 813/4989/17, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі; на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження складу та розміру понесених витрат на правничу допомогу позивачем не приєднано жодних матеріалів як то: копію договору про надання правничої допомоги, перелік послуг, що зобов'язується надати адвокат, попередній розрахунок, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордер на надання правничої допомоги.
Разом із тим, на переконання суду на підтвердження фактичного здійснення позивачем оплати послуг адвоката та витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надана квитанція банку, платіжне доручення (тощо).
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 280/1765/19.
Матеріалами справи підтверджено, що належних доказів здійснення позивачем оплати послуг, наданих адвокатом (квитанції банку, платіжні доручення, тощо) суду не надано.
Отже, доказів фактичного понесення позивачем вищевказаних витрат суду не надано.
Відтак, не підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами витрати позивача на правничу допомогу розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 15.06.2020 року №14744-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.05.2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Попівської сільської ради Карлівського району Полтавської області за межами населеного пункту (вх.№М-11574/0/25-20), з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя К.І. Клочко