Справа № 420/4704/20
08 грудня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (65017, м.Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 9; код ЄДРПОУ 40867311), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправним та скасування п.2 наказу № 5/ОС-СТ від 14.04.2020 р., -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство юстиції України, в якій позивач просить: визнати протиправним та скасувати п.2 наказу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 5/ОС-СТ від 14.04.2020 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності на підставі висновку службового розслідування, затвердженого в.о. державного секретаря Міністерства юстиції 27.02.2020р., який не містить ані конкретних осіб, яких необхідно притягнути до відповідальності, ані конкретного виду дисциплінарного стягнення. В порушення вимог п. 3 розділу ІІІ наказу Міністерства юстиції України № 365/5 від 12.03.2015р. «Про затвердження Порядку проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України» прийнято наказ № 5/ОС-СТ від 14.04.2020 р. про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача без проведення службового розслідування щодо позивача, встановлення обставин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення або проступку та оголошенню позивачу «суворої догани». Крім того, зазначено, що висновок службового розслідування не містить ні наявності причинного зв'язку між бездіяльністю ОСОБА_1 з подіями у ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» та їх наслідками, ні конкретних видів дисциплінарних стягнень, ні запропонованих заходів, спрямованих на усунення виявлених під час службового розслідування недоліків, причин та умов виникнення обставин, які стали підставою для призначення службового розслідування. Факт недотримання Протоколу оперативної наради Південного МРУ № 38 від 17.10.2019р. ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» не є сферою відповідальності позивача. Позивачем надані пояснення щодо значного обсягу проведеної ним роботи, проте їм не було надано належної оцінки відповідачем, не враховано факту відсутності у позивача діючих дисциплінарних стягнень, вини позивача у подіях ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» не доведено.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 34246/20 від 31.08.2020р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що з урахуванням приписів п.1 розділу ІІІ Порядку №356/2 саме до компетенції Державного секретаря Міністерства юстиції України належать повноваження щодо ініціювання службового розслідування та застосування дисциплінарного стягнення щодо позивача, а також щодо проведення службового розслідування, тому наказ в.о Дежавного секретаря Міністерства юстиції України, директора Департаменту публічного права №3/7 від 03.01.2020р. «Про проведення службового розслідування» (з подальшими змінами) відповідає вимогам чинного законодавства, а комісія з проведення службового розслідування відповідає вимогами п.п. 8, 9 Порядку №356/2. За наслідками проведеного службового розслідування встановлено відсутність контролю у виконанні доручення керівництва, покладених на нього відповідно до Протоколу оперативної наради Південного МРУ №38 від 17.10.2020р. та основних завдань Положення про управління Державної кримінально-виконавчої служби України Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, затвердженого наказом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції №212аг від 01.11.2019р., що в подальшому сприяло виникненню подій, які сталися у «Кропивницькому СІЗО». Посилаючись на відеоролик та інформацію в мережі Інтернет зі світлинами засуджених та ув'язнених ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор», лист Генеральної прокуратури України від 19.12.2019р. № 16/1.1-272вих.-19, відповідач зазначив про незадовільну організацію діяльності ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» та відсутність дієвого відомчого контролю з боку посадових осіб Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, в тому числі позивача.
Від Міністерства юстиції України надійшли пояснення на адміністративний позов (вх. №ЕП 9057/20), в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що з урахуванням приписів п.1 розділу ІІІ Порядку №356/2 саме до компетенції Державного секретаря Міністерства юстиції України належать повноваження щодо ініціювання службового розслідування та застосування дисциплінарного стягнення щодо позивача, а також щодо проведення службового розслідування. В ході службового розслідування встановлено факти невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків посадовими особами Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, що призвело до масових заворушень у ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор», які стали підставою для надання правової позиції стосовно вирішення питання щодо притягнння до дисциплінарної відповідальності співробітників. Позивач не здійснював контролю виконання доручення керівництва, покладених на нього відповідно до Протоколу оперативної наради Південного МРУ №38 від 17.10.2020р. Застосоване до позивача дисциплінарне стягнення не є найсуворішим, відповідає характеру проступку, що підтверджується висновком службового розслідування. Оскільки позивач є керівником Управління ДКВС, він несе відповідальність за котроль над діяльністю та нормальним функціонуванням підпорядкованих державних установ в межах своїх повноважень.
02.07.2020р. (вх. № 25450/20) від позивача надійшла відповідь на пояснення третьої особи.
07.09.2020р. (вх. № 35511/20) від Міністерства юстиції України надійшли матеріали службового розслідування, призначеного наказом Міністерства юстиції України № 3/7 від 03.01.2020р. (із змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 68/7 від 11.01.2020р.)., витребувані ухвалою суду від 11.08.2020р.
25.09.2020р. (вх. №39066/20) від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою від 05.06.2020р. відкрито провадження по справі та визначено, що її розгляд буде проводитись в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання по справі на 02.07.2020р.
Ухвалою суду від 02.07.2020р. продовжено строк підготовчого провадження по справі на тридцять днів; відкладено підготовче засідання по справі на 11.08.2020 р.
Ухвалою суду від 11.08.2020 р. за клопотанням представника відповідача витребувано у Міністерства юстиції України матеріали службового розслідування, призначеного наказом Міністерства юстиції України № 3/7 від 03.01.2020р. (із змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 68/7 від 11.01.2020р.); третій особі встановлено строк для надання витребуваних документів до 19.08.2020р.
Ухвалою суду від 11.08.2020 р., яка занесена до протоколу засідання, у підготовчому засіданні оголошено перерву до 21.08.2020р.
Ухвалою суду від 21.08.2020р. за копотанням Міністерства юстиції України про продовження строку на подання до суду витребуваних документів, встановлено Міністерству юстиції України 15-денний строк на подання матеріалів службового розслідування, призначеного наказом Міністерства юстиції України № 3/7 від 03.01.2020р. (із змінами відповідно до наказу Міністерства юстиції України № 68/7 від 11.01.2020р.)., витребуваних ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11.08.2020р.; зупинено провадження по справі до моменту отримання витребуваних судом документів; підготовче засідання призначено на 21.09.2020р.
Ухвалою суду від 21.09.2020р., яка занесена до протоколу засідання, поновлено провадження у справі, у підготовчому засіданні оголошено перерву до 01.10.2020 р., яке було перенесено на 06.10.2020 р.
Ухвалою суду від 06.10.2020 р. підготовче провадження в адміністративній справі закрито; призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 26.10.2020 р.
Ухвалою суду від 26.10.2020 р. зупинено провадження по справі до 01.12.2020 р.; призначено судове засідання на 01.12.2020 р.
До судового засідання 01.12.2020 р. усі учасники справи не з'явивись, явку представників не забезпечили, про дату, час та місце проведення останнього повідомлені належним чином та завчасно.
30.11.2020р. (вх. № ЕП/22813/20) від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.
Ухвалою суду від 08.12.2020 р. поновлено провадження у справі.
Згідно ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
За приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-
Наказом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції № 154/ОС від 17.09.2019р. полковника внутрішньої служби ОСОБА_1 призначено на посаду начальника управління Державної кримінально-виконавчої служби України Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з 17.09.2019р. (т.1, а.с. 27).
Наказом в.о Дежавного секретаря Міністерства юстиції України, директора Департаменту публічного права №3/7 від 03.01.2020р. «Про проведення службового розслідування» призначено службове розслідування стосовно начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції полковника внутрішньої служби Малахова О.А., першого заступника начальника вказаного Управління, полковника внутрішньої служби ОСОБА_2 та заступника начальника Управління ОСОБА_3 (т. 2, а.с. 195-196).
Наказом в.о Дежавного секретаря Міністерства юстиції України, директора Департаменту публічного права № 68/7 від 11.01.2020р. внесено зміни до наказу №3/7 від 03.01.2020р., виклавши пункт 1 вказаного наказу у такій редакції «Призначити службове розслідування за фактом невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків посадовими особами Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, що призвело до масових заворушень у державній установі «Кропивницький слідчий ізолятор» (т. 2, а.с. 199).
Наказом в.о Дежавного секретаря Міністерства юстиції України, директора Департаменту публічного права №220/7 від 28.01.2020 р. продовжено строк проведення службового розслідування на один місяць (т.2, а.с. 200-202).
За наслідками проведеного службового розслідування в.о. державного секретаря Міністерства юстиції, директором Департаменту публічного права затверджено висновок службового розслідування від 27.02.2020р., яким запропоновано начальнику Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції вирішити питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності співробітників Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, з вини яких були допущені зазначені у висновку порушення режиму тримання під вартою ув'язнених та засуджених.
Пунктом 2 наказу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 5/ОС-СТ від 14.04.2020 р. відповідно до абз. 2 преамбули, статтей 12-14 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», абзацу 15 пункту 10 Положення про Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України №689/5 від 26.02.2020р. та відповідно до висновку службового розслідування Міністерства юстиції України від 27.02.2020р. у зв'язку з неналежним виконанням обов'язків полковнику внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальнику управління Державної кримінально-виконавчої служби України Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції оголошено сувору догану (т.1, а.с. 28).
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи правомірність оскаржуваного наказу, суд виходив з того, що правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».
Згідно зі ст.1 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на Державну кримінально-виконавчу службу України покладається завдання щодо здійснення державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Частиною 1 ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» визначено, що Державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Згідно ч.4 ст. 6 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» структура, штати територіальних органів управління, підрозділів кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я та положення про них затверджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 14 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.
На службу до Державної кримінально-виконавчої служби України приймаються на конкурсній, добровільній, контрактній основі громадяни України, які спроможні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, віком, освітнім і професійним рівнем та станом здоров'я ефективно виконувати відповідні службові обов'язки. Кваліфікаційні вимоги до професійної придатності визначаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань. При прийнятті на службу може бути встановлений строк випробування до шести місяців.
Статтею 16 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачені вимоги до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України і його відповідальність.
У статті 18 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» передбачені права та обов'язки посадових і службових осіб органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів.
Згідно з ч. 5 ст. 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських.
Порядок проходження служби в Національній поліції України регулюється Законом України "Про Національну поліцію".
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Пунктом 9 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" від 23.12.2015 р. №901-VIII передбачено, що до набрання чинності Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції" поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України".
Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 року №2337-VII, який набрав чинності 07.10.2018 р., дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22.02.2006 р. №3460-ІV, поширено також на осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (надалі - Дисциплінарний статут ОВС) визначає сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.
Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту ОВС службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Статтею 2 Дисциплінарного статуту ОВС визначено, що дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Згідно зі ст. 5 Дисциплінарного статуту ОВС за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
У ст. 3 Дисциплінарного статуту ОВС визначено, що начальник - особа начальницького складу, яка має право віддавати накази та розпорядження, застосовувати заохочення і накладати дисциплінарні стягнення або порушувати клопотання про це перед старшим прямим начальником. Начальники, яким особи рядового і начальницького складу підпорядковані по службі хоча б тимчасово, якщо про це оголошено наказом, вважаються прямими. Найближчий до підлеглого прямий начальник є його безпосереднім начальником. Особи рядового і начальницького складу, які займають рівні посади та не підпорядковані одна одній по службі, можуть бути старшими чи молодшими, що визначається згідно із спеціальним званням. У разі спільного виконання службових обов'язків особами рядового і начальницького складу, які не підпорядковані одна одній по службі, старшою вважається особа, яка визначена начальником або займає вищу посаду. При рівних посадах начальником є старший за спеціальним званням. У разі тимчасового виконання обов'язків, якщо про це оголошено наказом, начальник користується дисциплінарною владою, передбаченою посадою, яку він обіймає тимчасово. Начальники в межах наданих їм повноважень можуть видавати накази, які є обов'язковими для виконання.
Статтею 8 Дисциплінарного статуту ОВС передбачені обов'язки начальника.
Так, начальник несе персональну відповідальність за стан службової дисципліни і повинен постійно його контролювати. Начальник зобов'язаний бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів, наказів, норм моралі, професійної та службової етики, розвивати і підтримувати в підлеглих свідоме ставлення до виконання службових обов'язків, честь і гідність, заохочувати розумну ініціативу, самостійність, старанність у службі, уміло застосовувати заходи дисциплінарного впливу. Особливу увагу начальник повинен приділяти вивченню індивідуальних якостей підлеглих, дотриманню статутних відносин між ними, створенню здорового морально-психологічного клімату в колективі, його згуртуванню, своєчасному запобіганню порушенням службової дисципліни та виявленню причин їх учинення, формуванню нетерпимого ставлення до порушників, враховуючи при цьому думку колективу та громадськості. Начальник зобов'язаний попередити про неприпустимість порушення службової дисципліни, а в разі вчинення підлеглим таких діянь за необхідності накласти на винного дисциплінарне стягнення або порушити клопотання про накладення стягнення старшим прямим начальником. Старші за званням та посадою в усіх випадках зобов'язані вимагати від молодших дотримання службової дисципліни, зокрема, правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету.
Відповідно до ст. 12 Дисциплінарного статуту ОВС на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
Статтею 13 Дисциплінарного статуту ОВС передбачені такі права начальників щодо накладання дисциплінарних стягнень:
Міністрові внутрішніх справ України належить право накладати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, на всіх осіб рядового і начальницького складу.
Інші начальники накладають дисциплінарні стягнення в межах прав, наданих їм міністром внутрішніх справ України.
Начальник, який не наділений правом накладання дисциплінарних стягнень, має право порушити перед старшим прямим начальником клопотання про притягнення особи рядового або начальницького складу до дисциплінарної відповідальності.
Правом накладання дисциплінарних стягнень користуються тільки прямі начальники.
Начальник, який перевищив надане йому право накладати дисциплінарні стягнення, несе відповідальність за цим Статутом. Дисциплінарне стягнення, накладене з порушенням вимог цього Статуту, скасовується начальником, який його наклав, або старшим прямим начальником.
Старший прямий начальник має право протягом одного місяця з дня оголошення особі рядового або начальницького складу наказу про накладення дисциплінарного стягнення посилити, а протягом року - пом'якшити чи скасувати дисциплінарне стягнення, накладене підлеглим йому начальником, якщо встановлено, що воно не відповідає тяжкості вчиненого проступку.
Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.
Порядок накладання дисциплінарних стягнень передбачений ст. 14 Дисциплінарного статуту ОВС, відповідно до якої з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.
За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
У разі притягнення до дисциплінарної відповідальності осіб рядового і начальницького складу, які мають дисциплінарне стягнення і знову допустили порушення службової дисципліни, дисциплінарне стягнення, що накладається, має бути більш суворим, ніж попереднє.
Згідно зі ст. 16 Дисциплінарного статуту ОВС дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику. У разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено, якщо з дня вчинення проступку минуло більше півроку. У цей період не включається строк проведення службового розслідування або кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст. 18 Дисциплінарного статуту ОВС дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності.
Наказом Міністерства юстиції України №356/5 від 12.03.2015 р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.03.2015 року за №295/26740, затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Державній кримінально-виконавчій службі України (надалі - Порядок №356/5).
За визначенням, наведеним у п. 2 розділу І цього Порядку, службове розслідування - комплекс заходів, які здійснюються в межах компетенції з метою уточнення причин, встановлення обставин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення або дисциплінарного проступку персоналом Державної кримінально-виконавчої служби України, відповідальність за яке передбачена законодавством України, а також визначення ступеня вини особи (осіб), яка вчинила правопорушення, чиї дії або бездіяльність стали причиною його скоєння.
Відповідно до п.1 розділу ІІ Порядку №356/5 підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового і начальницького складу службової дисципліни, скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами рядового і начальницького складу діянь, які порушують права і свободи громадян, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб рядового чи начальницького складу або їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб рядового чи начальницького складу та можуть викликати суспільний резонанс.
Згідно з аб. 2 п. 2 розділу ІІ Порядку №356/5 службове розслідування проводиться за рішенням уповноваженого на те начальника, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання особами рядового і начальницького складу під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на органи і установи завдань.
Пунктами 5, 6 розділу ІІ Порядку №356/5 передбачено, що підстави для призначення службового розслідування можуть міститися у службових документах осіб рядового і начальницького складу, матеріалах перевірок, письмових зверненнях громадян України, осіб без громадянства та іноземців, депутатських запитах та зверненнях народних депутатів України, повідомленнях уповноважених органів досудового розслідування, заявах і повідомленнях інших правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації або в інших документах, отриманих посадовими особами органів і установ в установленому законодавством України порядку.
Підставою для проведення службового розслідування є належним чином оформлений письмовий наказ уповноваженого на те начальника.
Розділом III Порядку №356/5 встановлено порядок призначення службового розслідування, зокрема право начальників призначати службове розслідування щодо підпорядкованих осіб рядового чи начальницького складу.
Так, відповідно до п.п. 1, 2, 3 розділу III Порядку №356/5 Міністр юстиції України або особа, яка виконує його обов'язки, має право призначати службові розслідування за всіма підставами, визначеними цим Порядком, стосовно всіх категорій осіб рядового і начальницького складу органів та установ.
Державний секретар Міністерства юстиції України або особа, яка виконує його обов'язки, має право призначати службові розслідування за всіма підставами, визначеними цим Порядком, стосовно начальників Департаменту з питань виконання кримінальних покарань та міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, а також їх заступників.
Інші начальники мають право призначати службові розслідування стосовно осіб рядового і начальницького складу, якщо їм надано право призначати на посади та звільняти з посад, застосовувати заходи заохочення і накладати дисциплінарні стягнення на осіб, дії або бездіяльність яких стали підставою для проведення службового розслідування.
Проведення службових розслідувань за фактами порушень особами рядового і начальницького складу службової дисципліни, неналежного виконання посадових обов'язків чи втрати ними службових посвідчень, підготовка за їх результатами висновків та проектів наказів про заходи дисциплінарного реагування щодо цих осіб здійснюються керівниками усіх рівнів щодо безпосередньо підпорядкованої особи рядового чи начальницького складу, яка вчинила правопорушення (п. 1 розділу IV Порядку №356/5)
Пунктами 1, 2, 3 розділу V Порядку №356/5 передбачено, що службове розслідування повинне бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення уповноваженим на те начальником. У разі необхідності за мотивованим рапортом (доповідною запискою) виконавця або голови комісії визначений строк проведення службового розслідування може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Початок службового розслідування визначається датою видання наказу про його призначення.
Завершення службового розслідування визначається датою затвердження начальником, який призначив службове розслідування, висновку службового розслідування.
Права та обов'язки учасників службового розслідування визначені у розділі VI Порядку №356/5.
Відповідно до п. 1 розділу VI Порядку №356/5 начальник, який призначив проведення службового розслідування, має право, зокрема:
- затверджувати висновок службового розслідування. При затвердженні висновку службового розслідування, враховуючи думку виконавця (комісії) та на підставі поданих матеріалів службового розслідування, може прийняти рішення, яке відрізняється від запропонованого. У випадку незгоди начальника, який призначив службове розслідування, з висновками і пропозиціями виконавця (комісії), які не підтверджуються відповідними документами чи у процесі розслідування мали місце порушення, що дають підстави брати під сумнів об'єктивність його результатів, доручає виконавцю (голові комісії) вжити додаткових заходів у межах строку, встановленого для проведення службового розслідування, або призначає нове, проведення якого доручає іншій (іншим) особі (особам). Таке розслідування проводиться згідно з вимогами, визначеними цим Порядком.
- за відсутності повноважень щодо накладення на особу рядового чи начальницького складу дисциплінарного стягнення подає висновок службового розслідування для його затвердження старшому начальнику, наділеному відповідними повноваженнями. У разі відсутності в начальника, який призначив службове розслідування, права щодо накладення на особу рядового чи начальницького складу конкретного виду дисциплінарного стягнення він затверджує висновок службового розслідування з одночасним порушенням клопотання про притягнення особи рядового чи начальницького складу до дисциплінарної відповідальності перед старшим прямим начальником, наділеним правом накладати таке стягнення.
Згідно з п. 1 розділу VIII Порядку №356/5 за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування, який складається із вступної, описової та резолютивної частин.
Пунктами 3, 4 розділу VIII Порядку №356/5 передбачено, що висновок службового розслідування підписується виконавцем (головою та членами комісії) та затверджується начальником, який призначив службове розслідування.
Із затвердженим висновком службового розслідування за рішенням начальника, який призначив службове розслідування, ознайомлюється начальник органу або установи, де проходить службу особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено проведення службового розслідування.
Відповідно до п. 7 розділу VIII Порядку №356/5 якщо вину особи рядового чи начальницького складу повністю доведено, начальник, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення такої особи до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Про накладення дисциплінарного стягнення за результатами службового розслідування видається наказ, зміст якого оголошується персоналу органу або установи, де проходить службу особа рядового чи начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності. Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності її підлеглих забороняється.
Зміст наказу доводиться до відома особи рядового чи начальницького складу, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис. У разі відмови особи рядового чи начальницького складу від ознайомлення з наказом під підпис безпосередній начальник такої особи спільно з посадовою особою підрозділу персоналу складає відповідний акт.
Як встановлено судом, оскаржуваний наказ прийнятий на підставі висновку службового розслідування за фактами невиконання або неналежного виконання своїх службових обов'язків посадовими особами Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, що призвело до масових заворушень у державній установі «Кропивницький слідчий ізолятор», складеного 26.02.2020р. та затвердженого 27.02.2020р. в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції України, директором Департаменту публічного права Л. Кравченко (т.1, а.с. 30-37).
Так, п. 4 висновку службового розслідування від 27.02.2020р. начальнику Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції запропоновано вирішити питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності співробітників Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, з вини яких були допущені зазначені у висновку порушення режиму тримання під вартою ув'язнених та засуджених (т.1, а.с. 30-37), проте вказаний висновок не містить ані конкретних осіб, яких необхідно притягнути до відповідальності, ані конкретного виду дисциплінарних стягнень.
Також суд враховує, що ст. 14 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Як було встановлено судом, службове розслідування за фактами невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків посадовими особами Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, що призвело до масових заворушень у державній установі «Кропивницький слідчий ізолятор» призначене наказом в.о Дежавного секретаря Міністерства юстиції України, директора Департаменту публічного права №3/7 від 03.01.2020р. «Про проведення службового розслідування» (т. 2, а.с. 195-196).
Проте, відповідно до п.2 розділу ІІІ Порядку №356/5 державний секретар Міністерства юстиції України або особа, яка виконує його обов'язки, має право призначати службові розслідування за всіма підставами, визначеними цим Порядком, стосовно начальників Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України та міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, а також їх заступників.
Позивач не є начальником Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України чи міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції. Позивач не входить до керівництва міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань, а є начальником його структурного підрозділу. Так, позивач обіймає посаду начальника управління Державної кримінально-виконавчої служби України Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, яке є структурним підрозділом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, що підтверджується, зокрема, копіями Структури Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, затвердженої 07.10.2019р. Міністром юстиції України; наказу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 183/АГ від 27.09.2019р. «Про розподіл функціональних повноважень між керівництвом міжрегіонального управління» (т.2, а.с. 245-246; т.3, а.с. 1).
За змістом п. 3 розділу ІІІ Порядку №356/5 інші начальники мають право призначати службові розслідування стосовно осіб рядового і начальницького складу, якщо їм надано право призначати на посади та звільняти з посад, застосовувати заходи заохочення і накладати дисциплінарні стягнення на осіб, дії або бездіяльність яких стали підставою для проведення службового розслідування.
Відповідно до п.п. 1.4, 1.7 Положення про управління Державної кримінально виконавчої служби Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі - Управління ДКВС ПМУ), затвердженого наказом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції №212АГ від 01.11.2019р., начальником якого є позивач, визначено, що начальник Управління ДКВС ПМУ, його заступник, начальники відділів Управління ДКВС ПМУ призначаються та звільняються з посади начальником міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань з урахуванням вимог Доручення заступника Міністра юстиції, у своїй діяльності Управління ДКВС ПМУ підпорядковується начальнику міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та його першому заступнику (т.1. а.с. 180-188).
Згідно з п.п. 8, 9 розділу ІІІ Порядку №356/5 проведення службового розслідування доручається прямому начальнику особи рядового чи начальницького складу, дії або бездіяльність якої стали підставою для призначення службового розслідування.
Службове розслідування може проводитися декількома особами у складі комісії, до складу якої входять найбільш досвідчені посадові особи органу або установи, здатні всебічно вивчити обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, та зробити об'єктивні висновки. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника особи рядового чи начальницького складу, дії чи бездіяльність якої стали підставою для призначення службового розслідування.
Як встановлено судом та вбачається з метеріалів справи, прямим начальником позивача є начальник Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, проте останньому проведення службового розслідування щодо позивача не доручалось, що свідчить про недотримання відповідачем вимог п. 8 розділу ІІІ Порядку №356/5.
Всупереч вимогам п. 9 розділу ІІІ Порядку №356/5 участі безпосереднього начальника позивача у проведенні службового розслідування не було забезпечено. Натомість службове розслідування було проведене посадовими особами Управління внутрішньої безпеки Державної кримінально-виконавчої служби України та Міністерства юстиції України.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач всупереч вищенаведеним приписам законодавства прийняв оскаржуваний наказ на підставі висновку службового розслідування Міністерства юстиції України від 27.02.2020р., не призначаючи та не проводячи службового розслідування з метою встановлення винних посадових осіб, ступеня вини осіб, які вчинили порушення, чиї дії або бездіяльність стали причиною скоєння порушення, причинно-наслідкового зв'язку між діями та бездіяльністю, яка вплинула на порушення режиму тримання під вартою ув'язнених та засуджених в державній установі «Кропивницький слідчий ізолятор». Відтак, відповідач порушив вимоги ст. 14 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України», п. 3 розділу ІІІ Порядку №356/5.
За змістом п. 1 розділу VIII Порядку №356/5 за результатами службового розслідування складається висновок службового розслідування, який складається із вступної, описової та резолютивної частин.
В описовій частині висновку зазначаються:
відомості про обставини, за яких особа рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, вчинила дію або бездіяльність, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі;
час, місце, спосіб, мотив та мета вчинення дисциплінарного проступку, його наслідки, що настали у зв'язку з цим;
посада, звання, прізвище, ім'я та по батькові, персональні дані (дата та місце народження, освіта, період служби в ДКВС України і на займаній посаді - з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»), характеристика особи (зокрема наявність або відсутність у неї діючих дисциплінарних стягнень), яка вчинила дисциплінарний проступок, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли вказаним обставинам;
наявність причинного зв'язку між діями або бездіяльністю особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, та їх наслідками;
умови, що передували вчиненню дії або бездіяльності чи спонукали до цього;
вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини особи рядового чи начальницького складу, стосовно якої призначено службове розслідування, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного;
відомості про залучення до проведення службового розслідування фахівців та дані про них, подані ними результати.
Проте висновок службового розслідування від 27.02.2020р. не містить передбачених п. 1 розділу VIII Порядку №356/5, зокрема у ньому не зазначено щодо наявності причинного зв'язку між діями або бездіяльністю позивача, та їх наслідками; вимоги законодавства або посадові обов'язки, які було порушено; наявність вини позивача, обставини, що пом'якшують чи обтяжують ступінь відповідальності, а також ставлення до скоєного; характеристики позивача (зокрема наявність або відсутність у нього діючих дисциплінарних стягнень).
За змістом висновку службового розслідування від 27.02.2020р., під час судового розслідування встановлено відсутність контролю у виконанні доручення керівництва, покладених на позивача відповідно до Протоколу оперативної наради Південного МРУ №38 від 17.10.2020р., підписаного начальником Південного МРУ Малаховим О.А., під час якої за результатами розгляду питань у вказівках прокуратури Кіровоградської області заслухано начальника ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» та прийнято рішення доручити останньому вжити комплекс заходів щодо усунення порушень, посилити контроль дотримання режимних вимог ув'язненим, підготувати листа щодо переведення максимально можливої кількості ув'язнених до дільниці (СІЗО ДУ «КВК (№6)» та інше. Контроль за виконанням пунктів №№2-9, 11-13, 17, 18, 20 покладено на ОСОБА_1 , проте згідно відповіді ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» №1/536/стц встановлено, що вказівка з Південного МРУ не надходила.
Також зазначено, що невиконання обов'язків начальником управління ДКВС України Південного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції ОСОБА_1 виразилось у невиконанні п.2.25 та п. 3.20 Плану роботи Південного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції на 2019 рік, п. 2.25 не заповнено та з 27.09.2019р виконання плану не здійснюється.
За змістом ст. 14 Закону України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач надавав відповідачу пояснення від 03.04.2020р. (т.1, а.с. 38-48), в яких ОСОБА_1 на 11 аркушах відобразив перелік проведеної роботи, проте відповідач не надав вказаним поясненням належної правової оцінки, не врахував їх при накладенні дисциплінарного стягнення.
Позивач акцентував увагу, що ним належно виконувались покладені на нього обов'язки, систематично висвітлювались та обговорювались питання щодо неналежної роботи ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» майже на кожній оперативній нараді, на підтвердження чого надано копії протоколів оперативних нарад, тез доповідей, наказів про відрядження до ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» тощо (т.1, а.с. 49-90).
Наказ Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 5/ОС-СТ від 14.04.2020 р. в частині щодо позивача не містить мотивування, за які саме порушення позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, не зазначено які саме норми законодавства та вимоги посадової інструкції порушені позивачем.
При прийнятті оскаржуваного наказу та при визначенні виду дисциплінарного стягнення відповідачем не зазначено причинного зв'язку між діями/бездіяльністю ОСОБА_1 з подіями у ДУ «Кропивницький слідчий ізолятор» та їх наслідками, не враховано факту відсутності у позивача діючих дисциплінарних стягнень.
Позивач наполягає на тому, що при проведенні службового розслідування не забезпечено його права на надання пояснень, проте у матеріалах службового розслідування наявні пояснення ОСОБА_1 від 15.01.2020р. (т.3, а.с. 246-249).
Суд відхиляє твердження відповідача про взяття до уваги усіх письмових пояснень позивача, оскільки висновок службового розслідування затверджено 27.02.2020р., а пояснення позивача датовано 03.04.2020р., тобто поза межами службового розслідування.
Як зазначив Європейський суд у справі Yvonne van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.
Вирішуючи спір, суд враховує, що точність та передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є надзвичайно бажаними для цілей юридичної визначеності та особливо для гарантування незалежності.
Вислів “згідно із законом” вимагає, по-перше, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя у національному законодавстві; він також стосується якості закону, про який йдеться, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка, окрім того, повинна мати можливість передбачити наслідки його дії щодо себе, та відповідав принципові верховенства права (серед інших джерел, рішення від 25 березня 1998 року у справі “Копп проти Швейцарії”, п. 55, Reports of Judgments and Decisions 1998-II).
Отже, ця фраза передбачає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, що вплинуть на їхні конвенційні права (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі “C.G. та інші проти Болгарії”, заява № 1365/07, п. 39). Крім того, законодавство повинно забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання з боку державних органів. Існування конкретних процесуальних гарантій є у цьому контексті є необхідним. Те, які саме гарантії вимагатимуться, певною мірою залежатиме від характеру та масштабів зазначеного втручання (рішення у справі “P. G. та J. H. проти Сполученого Королівства”, заява № 44787/98, п. 46, ECHR 2001-IX).
При цьому, з системного аналізу приписів законодавства, що регулює спірні правовідносини вбачається, що дисциплінарне стягнення - це передбачена законом міра примусу, що застосовується певним органом до особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби, яка порушила службову дисципліну, тобто вчинила дисциплінарний проступок.
Разом з тим, для застосування дисциплінарного стягнення уповноваженому органу з дотриманням встановленої процедури необхідно встановити наявність всіх елементів складу дисциплінарного проступку - об'єкту, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони, а також врахувати інші обставини, що мають значення: ступінь тяжкості, наявність шкоди, особу працівника.
Оцінюючи обґрунтованість оскаржуваного наказу, суд виходить із того, що відповідний висновок має прийматися на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, які були досліджені під час перевірки і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.
При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.
Відповідне дисциплінарне провадження повинно бути здатним призвести до встановлення фактів справи та до встановлення і покарання винних осіб. Отже, розслідування повинно бути ретельним. Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні або необґрунтовані висновки. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події. Будь-який недолік розслідування, що стає на заваді встановленню причин порушення, є загрозою недотримання цього стандарту.
Крім того, суд враховує, що принцип презумпції невинуватості перш за все є гарантією процесуального характеру по кримінальних справах, але за висновками ЄСПЛ його сфера застосування є значно ширшою: він є обов'язковим не тільки для кримінального суду, який приймає рішення щодо обґрунтованості обвинувачення, але й для віх інших державних органів. Так, на думку ЄСПЛ, замах на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від суду чи судді, але й від інших публічних влад.
Висновок (а по суті констатація, якій не передували фактичне встановлення обставин, їх оцінка та аналіз) дисциплінарного провадження про порушення позивачем вимог посадової інструкції та норм законодавства, здійснений без вирішення питання про винуватість чи невинуватість позивача, без аналізу питання юридичної кваліфікації дії позивача і без оцінки усіх свідчень, наданих ним безпосередньо.
Отже на підставі викладеного, суд вважає, що в ході здійснення дисциплінарного провадження щодо позивача не було вжито всіх необхідних заходів для встановлення факту вчинення ним дисциплінарного проступку та вини державного службовця, у зв'язку з чим оскаржуваний наказ є необґрунтованим, застосовані заходи дисциплінарного стягнення є безпідставними.
Враховуючи наведене, з огляду на суттєві порушення процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності, відсутність наказу про призначення службового розслідування стосовно позивача як начальника управління Державної кримінально-виконавчої служби України Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, прийнятого уповноваженою особою, нівелює правові наслідки такого службового розслідування, робить неможливим врахування результатів такого службового розслідування при вирішенні питання про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та є підставою для визнання протиправним та скасування п.2 наказу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції №5/ОС-СТ від 14.04.2020 р.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що при прийнятті рішення суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 139 КАС України, стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (65017, м.Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 9; код ЄДРПОУ 40867311), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправним та скасування п.2 наказу № 5/ОС-СТ від 14.04.2020 р.,- задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати п.2 наказу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції № 5/ОС-СТ від 14.04.2020 р.
Стягнути з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (65017, м.Одеса, Люстдорфська дорога, буд. 9; код ЄДРПОУ 40867311) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя: Г.П. Самойлюк
.