Справа № 420/7433/20
07 грудня 2020 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить:
- визнати протиправною відмову відповідача в оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, викладену в листі № Г-936/6/5101-20/5100.4.1/5991-20 від 10.06.2020 року, та листі № Г-2/6/5124-20/5124/135-20 від 17.06.2020 року;
- зобов'язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалами суду від 11.08.2020 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; від 12.10.2020 року: вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, призначеного на 07.12.2020 року.
04.12.2020 року від представника позивача до суду надійшла заява, вхід. № ЕП/23382/20, у якій останній просить розглядати справу за відсутністю позивача та його представника.
07.12.2020 року від представника відповідача до суду надійшло клопотання, вхід. № ЕП/23512/20, у якому останній просить розглянути справу без участі представника відповідача в порядку письмового провадження.
Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194, ч.ч. 1, 3, 9 ст. 205 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Судом встановлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2020 року по справі № 420/5274/19 (а.с.37-42) (згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень набрало законної сили 06.12.2019 року) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, зокрема:
- позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (ЄДРПОУ 37811384, місцезнаходження: 65014, Одеса, вул. Преображенська 44) та Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (місцезнаходження: 68404, Одеська обл., м. Арциз, вул. Преображенська 3 оф.1) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю.
- визнано протиправними дії Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеської області щодо відмови ОСОБА_1 в оформленні та видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспорту книжечки;
- зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспорту книжечки.
Позивач звернувся до Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з заявою від 21.05.2020 року (а.с.55), відповідно до змісту якої, зокрема:
- позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з Указом Президента України № 198/2017 від 26.07.2017 року набула громадянство України на підставі ст. 9 Закону України «Про громадянство України»;
- 16.08.2019 року позивач звернулась з заявою до Арцизского районного відділу у м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки, однак позивачу у видачі було письмово відмовлено;
- 06.09.2019 року позивач звернулась з заявою до Одеського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, а саме: зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеської області повторно розглянути заяву позивача, ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки ОСОБА_1 ;
- 5 листопада 2019 року Одеський окружний адміністративний суд постановив рішення, яким задовольнив в повному обсязі позов позивача про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії. Рішення набрало законної сили 6 грудня 2019 року;
- в грудні позивач звернулась до Арцизского районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з вищевказаним рішенням від 5 листопада 2019 року, для виконання, однак позивачу в усній формі було відмовлено;
- на теперішній час, з невідомих позивачу підстав, останній не може отримати основного документа громадянина України, а саме паспорта. У позивача двоє малолітніх дітей, з цих підстав, позивач не має можливості отримати грошову допомогу від держави, на їх утримання;
- тому, з вищенаведених підстав, позивач просив надати письмово запитувану інформацію у визначений законом строк, а саме: які підстави у відмовленні позивачу (повторно), у видачі паспорту, у вигляді паспортної книжечки.
Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області листом від 10.06.2020 року № Г-936/6/5101-20/5100.4.1/5991-20 (а.с.7) на заяву позивача від 21.05.2020 року та Арцизький районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області листом від 17.06.2020 № Г-2/6/5124-20/5124/135-20 (а.с.8) на заяву позивача, яка надійшла до Арцизького РВ ГУДМС України в Одеській області 04.06.2020 року, повідомили позивача, зокрема, що:
- правовідносини щодо порядку видачі паспорта громадянина України регулюються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документа, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VI; Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України від 25.03.2015 року № 302 (далі - Порядок); Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим Наказом МВС України від 06.06.2019 року № 456 (далі - Тимчасовий порядок);
- відповідно до п. 3 Порядку Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому МВС, громадянам України, щодо яких прийнято рішення, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року;
- тимчасовий порядок визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрала законної сили про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року; засвідчене в установленому законодавством порядку (відмітка про відповідність оригіналу, скріплена печаткою та про набрання рішенням суду законної сили);
- водночас, рішенням Одеськогоокружного адміністративного суду від 05.11.2019 по справі № 420/5274/19 Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області повторно розглянути заяву позивача щодо оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки. Отже, у Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області відсутні законні підстави для оформлення та видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року.
Не погоджуючись з відмовою відповідача в оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, викладену в листі № Г-936/6/5101-20/5100.4.1/5991-20 від 10.06.2020 року, та листі № Г-2/6/5124-20/5124/135-20 від 17.06.2020 року, позивач звернувся до суду з вищенаведеними позовними вимогами.
Відповідно до статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а.
Статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Таким чином, зокрема, відмова відповідача в оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, надана на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2020 року по справі № 420/5274/19, може бути оскаржена відповідно до статті 383 КАС України.
Такий порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п'ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання.
Відповідно до частини шостої цієї статті, за наявності підстав для задоволення заяви, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону; у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 355/1648/15-а.
За вказаних обставин, суд зазначає, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії. Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими стаття 383 КАС України пов'язує виникнення підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, зобов'язання вчинити певні дії тощо, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Тобто, якщо позивач вважає, протиправними рішення, дії чи бездіяльність відповідача, вчинені на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2019 року по справі № 420/5274/19, то він може звернутись до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 522/10140/17.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відтак, оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору (про відмову відповідача в оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки) і між тими самими сторонами, суд дійшов висновку, що наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України.
Суд також звертає увагу, що строк, передбачений частиною четвертою статті 383 КАС України, за наявності причин, які можуть бути визнані судом у справі № 420/5274/19 поважними, підлягає поновленню, зокрема, з огляду на закриття провадження у справі № 420/7433/20.
Крім того, у цій справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить обов'язковість судового рішення. Крім того, у статті 129-1 Основного Закону України закріплено, що судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційним Судом України у рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012, зазначено, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
Розглядаючи справу № 5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 червня 2013 року наголосив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Конституцією України (частина перша статті 8 та частина перша статті 129) гарантується, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права; суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.
Крім того, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (статті 2, 6, 48) встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року; далі - Конвенція) Україна взяла на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, передбачені цією Конвенцією.
Як закріплено у статті 32 Конвенції, її положення тлумачяться і конкретизуються в рішеннях Європейського суду з прав людини («Юрисдикція Суду поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд).
Конституційний Суд України у своїх рішеннях постійно наголошує на необхідності врахування приписів чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та практики тлумачення і застосування цих договорів міжнародними органами, юрисдикцію яких визнала Україна (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016, абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 4 квітня 2018 року № 3-р/2018, абзац перший пункту 2.8 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).
Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 7 лютого 2019 року Основний Закон України (Преамбула, статті 85, 102 та 106) доповнено, зокрема, положеннями про європейську ідентичність Українського народу і незворотність європейського курсу України.
Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, судом з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.
Так, суд враховує позицію ЄСПЛ висловлену у рішенні у справі " Юрій Миколайович Іванов проти України №40450/04 п. 46), згідно з якою, від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), №8415/02, п. 19; у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43); у таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. рішення у справі "Бурдов проти Росії" (№ 2) (Burdov v. Russia (no. 2), N 33509/04, п. 68).
Також суд бере до уваги інші висновки, які сформовані у практиці ЄСПЛ: визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок; саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (Ромашов проти України, № 67534/01, п.п. 39-46; Дубенко проти України, № 74221/01, п.п. 42-51; Козачек проти України, № 29508/04, п.п. 29-33; Деркач та Палек проти України, заяви № 34297/02 та № 39574/02, п.п. 35-51, Шмалько проти України, № 60750/00, п.п. 41-57; Сокур проти України, № 29439/02, п.п. 30-37; Крищук проти України, № 1811/06, п.п. 48, 54; Войтенко проти України, № 18966/02, п.п. 37-54; Жовнер проти України, № 56848/00, п.п. 33-56.
Враховуючи та на підставі наведеного, суд дійшов висновку, що провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - підлягає закриттю.
На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 липня 2020 року по справі № 501/2172/15-а (адміністративне провадження № К/9901/24215/18) тощо.
Керуючись ст.ст. 238, 239, 242, 243, 248, 256, 262, 294, 295, п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень КАС України, суд -
вирішив:
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області в особі Арцизького районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - закрити.
Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ Перехідних положень, та у строк, встановлений ст. 295 КАС України.
Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 256 КАС України.
Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Суддя М.Г. Цховребова
.