справа № 380/5249/20
про залишення позовної заяви без розгляду
03 грудня 2020 року зал судових засідань № 11
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Гулика А.Г.,
за участю:
секретаря судового засідання Кушика Й.-Д. М.,
представників позивача Вівчарівського В.П., Цукорник С.Г.,
представника третьої особи Кравчук О.А.,
розглянувши у підготовчому засіданні у місті Львові заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду та заяву представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національний університет “Львівська політехніка” про визнання протиправними та скасування рішень,-
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі - позивач) до Департаменту містобудування Львівської міської ради, код ЄДРПОУ 34857473, місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради від 31.07.2013 № 236 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Національним університетом «Львівська політехніка» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими господарськими приміщеннями та підземним паркінгом на вул. Академіка Є. Лазаренка, 42 у м. Львові»;
- визнати протиправним та скасувати наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради від 04.05.2015 № 66 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень на будівництво Національним університетом «Львівська політехніка» багаторівневого надземного паркінгу на вул. Академіка Є. Лазаренка для працівників університету».
Ухвалою від 28.07.2020 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі, а також залучив третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національний університет «Львівська політехніка» (далі - третя особа).
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду від 07.07.2020, в якій просить поновити строк звернення до суду із адміністративним позовом позивача до відповідача про визнання протиправними та скасування наказів, якими затвердженні містобудівні умови та обмеження. Вказана заява обґрунтована тим, що позивач лише 06.03.2020 у приміщенні Львівської міської ради ознайомився із документами, які стали підставою для видачі оскаржуваних рішень. Також, позивач зазначає, що у зв'язку з введенням на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 із змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ №215 від 16.03.2020, №239 від 25.03.2020, №241 від 29.03.2020, №242 від 20.03.2020, №255 від 02.04.2020, №267 від 08.04.2020, №284 від 15.04.2020, №291 від 22.04.2020, №313 від 29.04.2020, №332 від 04.05.2020, №343 від 04.05.2020, №377 від 14.05.2020, та Постанова КМУ від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та етапів послаблення протиепідемічних заходів» в період з 12 березня до 31 липня 2020 року на усій території України карантину, п. 3 Розділу VI Прикінцеві положення КАС України зупинено перебіг усіх процесуальних строків, в тому числі строків на подання позову до адміністративного суду.
26.10.2020 відповідач подав до суду заяву про залишення позову без розгляду у зв'язку з пропуском строків звернення до суду без поважних причин. Заява обґрунтована тим, що позивачу 12.08.2020 точно було відомо про наявність оскаржених рішень, і позивач не був позбавлений можливості своєчасно звернутися до суду за захистом порушеного права.
06.10.2020 третя особа подала до суду заперечення на заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в якій просить залишити позовну заяву позивача без розгляду. Вказані заперечення обґрунтовані тим, що спірні накази надані управлінням архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради листом №4-21101-1156 від 12.08.2019. Відповідно третя особа вважає, що позивач міг подати позов про визнання протиправними та скасування спірних наказів впродовж 6 (шести) місяців після отримання їх копій з додатками згідно з листом управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради від №4-21101-1156 від 12.08.2019, тобто до 12.02.2020. Також, третя особа вважає необґрунтованими твердження позивача щодо зупинення строків на звернення з позовом до адміністративного суду, оскільки вважає, що строк звернення з позовом у позивача закінчився ще задовго до введення на території України карантину, а саме - 12.02.2020.
У підготовчому засіданні представники позивача підтримали заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, проти задоволення заяви відповідача про залишення позову без розгляду заперечили.
Відповідач явку представника у підготовче засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про дату, час і місце його проведення. Клопотань про розгляд справи без участі представника відповідача до суду не надходило.
У підготовчому засіданні представник третьої особи проти задоволення заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду заперечила, заяву відповідача про залишення позову без розгляду підтримала.
Заслухавши пояснення представників позивача та представника третьої особи, розглянувши заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та заяву відповідача про залишення позову без розгляду, суд дійшов наступних висновків.
Дотримання строків звернення до суду з адміністративним позовом є однією з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень щодо строку розгляду адміністративних справ, оскільки захист прав, свобод та інтересів осіб безпосередньо залежить від меж їх реалізації у часі. Провадження в адміністративних судах, як спосіб захисту таких прав, базується на процесуальних принципах та забезпечується чітко регламентованими строками. Дотримання вказаних строків впливає на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України) певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, може звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно-правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Перебіг строку звернення до суду починається з моменту, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення свого права.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом обчислення строків звернення до суду здійснюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Так, день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії.
Якщо цей день встановити точно не можливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах від 23.04.2020 у справі № 813/3756/17 та від 23.10.2020 у справі № 340/1225/20.
При цьому, для цілей застосування правил статті 122 КАС України «повинна була дізнатися» слід розуміти, зокрема у випадках, коли особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, що б дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали представник, працівники, партнери, близькі особи.
Слід зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження спрямовані на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Законодавче обмеження строку звернення до суду з позовом, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Суд при розгляді вказаного питання враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 23.04.2020 у справі № 813/3756/17.
Згідно зі статею 17 Закону країни «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
Право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі, гарантує й стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною відповідним Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР.
Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
У пункті 36 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Європейський суд) від 04.12.1995 у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
В той же час, у своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» [GC], №26083/94, ECHR 1999-I, пункт 59; рішення у справі «Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства» [GC], №28945/95, пункт 98, ECHR 2001; рішення у справі «Z. та інші проти Сполученого Королівства» [GC], №29392/95, пункт 93, ECHR 2001, рішення від 12.07.2001 у справі за заявою №42527/98 «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (CASE OF PRINCE HANS-ADAM II OF LIECHTENSTEIN v. GERMANY), пункт 44).
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.
Поряд із цим, ЄСПЛ звертав увагу на те, що «застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірною гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства» (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007).
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Суд зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Особа, яка заявляє клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Як вже зазначав суд предметом позову у справі є визнання протиправними та скасування наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради від 31.07.2013 № 236 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Національним університетом «Львівська політехніка» багатоквартирного житлового будинку з вбудованими господарськими приміщеннями та підземним паркінгом на вул. Академіка Є. Лазаренка, 42 у м. Львові» та наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради від 04.05.2015 № 66 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень на будівництво Національним університетом «Львівська політехніка» багаторівневого надземного паркінгу на вул. Академіка Є. Лазаренка для працівників університету».
З матеріалів справи вбачається, що мешканці будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , в тому числі позивач, звертаючись до Львівської міської ради із запитом на отримання публічної інформації від 31.07.2019, просили міську раду надати спірний наказ департаменту містобудування Львівської міської ради № 236 від 31.07.2013.
Листом № 4-21101-1156 від 12.08.2019 управлінням архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради було надано мешканцям будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , в тому числі позивачу, запитуваний спірний наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради № 236 від 31.07.2013 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Національним університетом «Львівська політехніка» багатоквартирного житлового будинку з вбудованим підземним паркінгом на вул. акад. Є. Лазаренка, 42 в м. Львові», а також наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради № 66 від 04.03.2015 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Національним університетом «Львівська політехніка» багаторівневого підземного паркінгу на вул. акад. Є. Лазаренка для працівників університету» з додатками.
Вказаний лист управління скерований на електронну пошту, зазначену мешканцями будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , в тому числі позивачем, у запиті та отриманий ними 12.08.2020, що підтверджено представниками позивача у підготовчому засіданні.
Таким чином, 12.08.2019 позивач дізнався про спірні накази №236 від 31.07.2013 та №66 від 04.03.2015.
Тому, останнім днем строку звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування наказів Департаменту містобудування Львівської міської ради № 236 від 31.07.2013 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Національним університетом «Львівська політехніка» багатоквартирного житлового будинку з вбудованим підземним паркінгом на вул. акад. Є. Лазаренка, 42 в м.Львові» та № 66 від 04.03.2015 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Національним університетом «Львівська політехніка» багаторівневого підземного паркінгу на вул. акад. Є. Лазаренка для працівників університету» було 12.02.2020.
Позивач згідно із відбитком штампу канцелярії звернувся до суду лише 07.07.2020.
З огляду на вказане, суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам пропуску строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Суд при розгляді вказаного питання враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 23.10.2020 у справі № 340/1225/20.
Разом з тим, позивач не надав достатніх і належних доказів, які б підтверджували, що у період з 12.08.2019 по 12.02.2020 існували об'єктивно непереборні, істотні обставини, перешкоди чи труднощі, що унеможливили своєчасне звернення позивача до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними та скасування спірних наказів.
Посилання позивача на те, що відсутність у нього містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками унеможливлювала належне обґрунтування оскарження до суду спірних наказів №236 від 31.07.2013 та №66 від 04.03.2015, суд оцінює критично, виходячи з наступного.
01.08.2019 мешканці будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , в тому числі позивач, звертаючись до Львівської міської ради із запитом на отримання публічної інформації від 31.07.2019, просили міську рада надати спірний наказ департаменту містобудування Львівської міської ради № 236 від 31.07.2013. При цьому, у запиті не порушувалось питання щодо надання містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками.
12.08.2019 листом № 4-21101-1156 управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради надало мешканцям будинків АДРЕСА_2 та № 38 по вул.акад. Є.Лазаренка у м. Львові, в тому числі позивачу, запитуваний спірний наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради № 236 від 31.07.2013 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Національним університетом «Львівська політехніка» багатоквартирного житлового будинку з вбудованим підземним паркінгом на вул. акад. Є. Лазаренка, 42 в м. Львові», а також наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради № 66 від 04.03.2015 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Національним університетом «Львівська політехніка» багаторівневого підземного паркінгу на вул. акад. Є. Лазаренка для працівників університету» з додатками.
12.08.2019 адвокатом Майстришин С.Р., яка діяла в інтересах позивача, скеровано до Львівської міської ради адвокатський запит щодо надання спірного наказу Департаменту містобудування Львівської міської ради № 236 від 31.07.2013 з усіма додатками та документами, на підставі яких видавались містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки.
У відповідь на адвокатський запит від 12.08.2019, управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради листом № 2401-5631 надало лише наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради № 236 від 31.07.2013. Документів, на підставі яких видавались містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, в тому числі запитуваного містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками, управлінням не надано. Вказаний лист управління отримано позивачем 22.08.2019, що підтвердили представники позивача у підготовчому засіданні.
В подальшому, лише 09.12.2019 адвокат ОСОБА_2 повторно звернулась до Департаменту містобудування Львівської міської ради із адвокатським запитом, в якому просила надати документи, на підставі яких видавались містобудівні умов та обмеження забудови земельної ділянки, що затверджені наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради № 236 від 31.07.2013.
У відповідь на зазначений адвокатський запит, 17.01.2020 управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради листом № 21161 вих.2527, отриманий адвокатом Майстришин С.Р. 25.01.2020, повідомило, що у зв'язку з великим обсягом запитуваних документів адвокат може ознайомитись з документами у приміщенні Львівської міської ради.
Суд також враховує відповідь управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради від 13.11.2020 №2401вих-90207 на адвокатський запит представника третьої особи від 10.11.2020 №10/11/20, в якому вказано, що за період з липня 2019 по листопад 2019 року включно від мешканців будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 надійшов запит на отримання публічної інформації від 31.07.2019. Інших запитів щодо надання документів, на підставі яких видані містобудівну умови та обмеження забудови земельної ділянки у період з липня 2019 року по листопад 2019 року включно не надходило.
Як зазначає позивач, таке ознайомлення з документами у приміщенні Львівської міської ради відбулось 06.03.2020. Проте, суд зазначає, що належних та допустимих доказів на підтвердження факту ознайомлення адвоката ОСОБА_2 із документами саме 06.03.2020 у міській раді позивач не надав. Із відповіді управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради від 13.11.2020 №2401вих-90207 на адвокатський запит представника третьої особи від 10.11.2020 №10/11/20 вбачається, що журнал, в якому фіксуються дані про особу та дату ознайомлення з документами відсутні, а тому така інформація відсутня.
Разом з тим, з наданих позивачем доказів вбачається, що після отримання листа управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради № 2401-5631 від 22.08.2019 ні адвокат Майстришин С.Р., яка діяла в інтересах позивача, ні сам позивач не вчинили жодних дій щодо невідкладного забезпечення повторного звернення до управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради із запитом про надання документів, на підставі яких видавались містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, в тому числі запитуваного містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками та не забезпечили організацію належного отримання такого документу.
Суд не бере до уваги подані позивачем адвокатські запити адвоката Майстришин С.Р. від 03.09.2019, що адресовані директору Департаменту ДАБІ у Львівській області, Філії ДП «Укрдержекспертиза» у Львівській області, ректору НУ «Львівська політехніка» про надання документів, що стосуються будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованим підземним паркінгом на вул. акад. Є.Лазаренка, 42 у м. Львові, оскільки такі не можуть свідчити про неможливість подання позивачем позову у строки, встановлені процесуальним законом.
Окрім цього, суд не може погодитись з доводами позивача про те, що за результатами ознайомлення у ДАБІ у Львівській області з документами дозвільної справи від 04.04.2017 за № 115170941050, адвокат ОСОБА_2 не отримала містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками для будівництва багатоповерхового житлового будинку та містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками для будівництва багаторівневого паркінгу, а тому остання повторно звернулась з адвокатським запитом від 09.12.2019 до Львівської міської ради щодо надання документів на підставі яких видавались містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, оскільки чинне на момент затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки законодавство визначало, що містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об'єкта будівництва для отримання містобудівних умов та обмежень подається до спеціально уповноваженого органу містобудування та архітектури органів місцевого самоврядування.
З огляду на викладене, суд вважає, що аргументи позивача про відсутність у нього містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками унеможливлювало обґрунтування оскарження до суду містобудівних умов та обмежень, не можуть бути оцінені судом як об'єктивно непереборні обставини чи істотні перешкоди для звернення до суду з відповідним позовом, а обставини справи вказують на те, що сам позивач безпідставно зволікав із поданням звернень до Львівської міської ради щодо отримання документів, на підставі яких видані спірні містобудівні умови та обмеження, зокрема, містобудівного розрахунку з техніко-економічними показниками та не обґрунтував належним чином неможливості отримання цих документів впродовж 6 (шести) місяців після отримання копії спірного наказу та містобудівних умов та обмежень.
Суд також відхиляє аргументи позивача про те, що такий тривалий проміжок часу був необхідний у зв'язку з тим, що йому не відомий перелік документів, які потрібно було витребувати, зокрема, від відповідача, оскільки такий перелік, визначений у Законі України «Про регулювання містобудівної документації» і відповідно не потребує додаткового з'ясування.
Тому, позивач не був позбавлений можливості своєчасно, у встановлений ст. 122 КАС України шестимісячний строк, подати позов про визнання протиправними та скасування спірних наказів, виходячи із тих показників запланованого будівництва, які зазначені в містобудівних умовах та обмеженнях, а згодом подати додаткові обґрунтування та додаткові докази під час розгляду справи або клопотати перед судом у витребуванні певних додаткових доказів, які йому не були надані до моменту звернення до суду.
Разом з тим, суд вважає, що очікування відповіді на адвокатський запит не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки такі обставини не перешкоджали позивачу скористатися правом звернення до суду у встановлені строки та за потреби надати додаткові докази (відповідь на адвокатський запит чи отримані документи) у ході розгляду справи.
Суд при розгляді вказаного питання враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 09.09.2020 у справі № 444/2499/19.
Щодо посилання позивача на те, що у зв'язку із запровадженням на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України №215 від 16.03.2020, №239 від 25.03.2020, №241 від 29.03.2020, №242 від 20.03.2020, №255 від 02.04.2020, №267 від 08.04.2020, №284 від 15.04.2020, №291 від 22.04.2020, №313 від 29.04.2020, №332 від 04.05.2020, №343 від 04.05.2020, №377 від 14.05.2020, та постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та етапів послаблення протиепідемічних заходів» в період з 12 березня до 31 липня 2020 року на усій території України карантину, пунктом 3 Розділу VI Прикінцеві положення КАС України зупинено перебіг усіх процесуальних строків, в тому числі строків на подання позову до адміністративного суду, суд вважає такі доводи позивача безпідставними та відхиляє їх виходячи з наступного.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 № 211 з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України установлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами і доповненнями) карантинні обмеження були продовженні до 31.07.2020.
02.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічний гарантій з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) № 540-ІХ від 30 березня 2020 року», яким зокрема доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України пунктом 3 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Як вже зазначив суд, шестимісячний строк на оскарження спірних наказів Департаменту містобудування Львівської міської ради №236 від 31.07.2013 та №66 від 04.03.2015 завершився 12.02.2020. Відповідно, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на введення на усій території України карантину та продовження усіх основних процесуальних строків, встановлених для учасників справи, як на підставу поновлення строку для подання позову.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що позивач не надав достатніх та належних доказів, які б обґрунтовували неможливість подання ним позову в період з 12.02.2020 по 02.04.2020.
Також, суд відхиляє доводи позивача про те, що йому не було відомо та він не міг припустити, що саме містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, затверджені наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради №236 від 31.07.2013, передбачали будівництво не за адресою № 42, а між будинками № 36 та № 38 по вул. Лазаренка у м. Львові, оскільки в пункті 6 вказаних містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки зазначені відступи від будинків, яких забудовник має дотриматись при проектуванні будинку та посадці його на відведеній для будівництва земельній ділянці. Відповідно, Позивач мав змогу після отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, які затверджені наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради №236 від 31.07.2013 дослідити та встановити, в якому місці запроектовано будівництво будинку.
Таким чином, суд дійшов висновку, що поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом, останній не навів, а суд не знайшов.
З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом про визнання протиправними та скасування наказів Департаменту містобудування Львівської міської ради від 31.07.2013 № 236 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво Національним університетом Львівська політехніка багатоквартирного житлового будинку з вбудованими господарськими приміщеннями та підземним паркінгом на вул. Академіка Є. Лазаренка, 42 у м. Львові» та від 04.05.2015 № 66 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень на будівництво Національним університетом Львівська політехніка багаторівневого надземного паркінгу на вул. Академіка Є. Лазаренка для працівників університету» без поважних причин.
Суд при розгляді питання строку звернення до суду також враховує і те, що одним з визначальних критеріїв для прийняття рішення про недопуск особи до правосуддя та залишення позовної заяви без розгляду, зокрема, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду, є досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, з обов'язковим врахуванням того, що одним з основних елементів принципу верховенства права є принцип правової визначеності.
Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики» Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пункті 48 рішення ЄСПЛ Пономарьов проти України (заява № 3236/03) зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У пункті 45 рішення ЄСПЛ Перез де Рада Каванілес проти Іспанії зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (Affaire prez de Rada Cavanilles c. Espagne, заява №116/1997/900/1112).
У справі Дія 97 проти України (заява № 19164/04, пункт 47) суд також постановляв, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (рішення у справах: Каньєте де Хоньї проти Іспанії (Kanye de Honji v. Spain) заява № 55782/00, пункт 36; Гору проти Греції (№ 3) (Gorou v. Greece (no. 3)), заява №21845/03, пункт 27; Михолапа проти Латвії (Miholapa v. Latvia), заява № 61655/00, пункт 24 та Андрєєва проти Латвії (Andrejeva v. Latvia), заява № 55707/00, пункт 99).
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Ілхан проти Туреччини зазначено, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (Ilhan v. Turkey, заява № 22277/93).
Відтак, з метою забезпечення принципу правової визначеності та запобігання порушенню принципу верховенства права суди повинні досліджувати дотримання строку звернення до суду, причини його пропуску та послідовно застосовувати відповідні правові наслідки його спливу.
Одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає дотримання норм, які регламентують строки подання скарг. У той же час, такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби правового захисту (рішення у справі Мельник проти України № 23436/03).
У рішенні Стагно проти Бельгії ЄСПЛ дійшов висновку, що строки позовної давності мають декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (Stagno v. Belgium, заява № 1062/07). Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Наслідки пропуску строку звернення визначені у статті 123 КАС України, зокрема, в частині третій вказаної статті передбачено, що якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду необхідно відмовити повністю, заяву відповідача про залишення позовної заяви без розгляду - задовольнити повністю, відповідно позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту містобудування Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національний університет “Львівська політехніка” про визнання протиправними та скасування рішень - залишити без розгляду.
Щодо судового збору суд зазначає, що такий у відповідності до пункті 4 частини 1 статті 7 Закону України “Про судовий збір” у розмірі 1681,60 грн. необхідно повернути позивачу з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 122, 123, пунктом 8 частини 1 статті 240, статтями 243, 248 КАС України, суд, -
у задоволенні заяви позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити повністю.
Заяву представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задовольнити повністю.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Департаменту містобудування Львівської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Національний університет “Львівська політехніка” про визнання протиправними та скасування рішень залишити без розгляду.
Повернути ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1681, 60грн.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Повна ухвала суду складена 8 грудня 2020 року.
Суддя А.Г. Гулик