29 жовтня 2020 року Справа № 160/8464/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Юхно І.В.,
розглянувши в письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
23.07.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправними відмову відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) від 22.06.2020 року у зарахуванні періоду роботи на Дніпропетровській фірмі “Меблі” з 03.07.1990 по 01.03.1993 року, з 01.03.1993 по 08.09.1995 року на Орендно-виробничої торгової-комерційної фірми “Меблі” м. Дніпродзержинська мені ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої та мешкаючої з адресою: АДРЕСА_1 для призначення пенсії за віком згідно заяви про призначення пенсії від 07.04.2020 року та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до загального трудового та страхового стажу моєї роботи вищезазначений період моєї роботи згідно до ст. 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з моменту виникнення у мене права на пенсію.
В обґрунтування позову зазначено наступне:
- позивач 07.04.2020 року звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, проте позивачу було відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з не зарахуванням всіх періодів роботи;
- позивач вважає, неправомірною вказану відмову відповідача в зарахуванні до загального страхового стажу періодів роботи позивача на Дніпропетровській фірмі “Меблі” з 03.07.1990 по 01.03.1993 року, з 01.03.1993 по 08.09.1995 року на Орендно-виробничої торгової-комерційної фірми “Меблі” м. Дніпродзержинська з огляду на те, що трудовий стаж за цей період в повному обсязі підтверджується наданими документами.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.07.2020 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Про відкриття спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) сторони повідомленні відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), що підтверджується матеріалами справи.
Станом на 07.09.2020 року в матеріалах справи відсутні докази отримання учасниками справи ухвали суду від 28.07.2020 року про відкриття провадження у даній справі, (відповідачем) разом з копією позовної заяви. Також до суду не надходили витребувані ухвалою від 28.07.2020 року докази.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.09.2020 року вирішено подальший розгляд адміністративної справи №160/8464/20 здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено 05 жовтня 2020 року об 11:10 год.
28.09.2020 року від відповідача надійшов відзив на позов, в якому Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, з огляду на наступне.
До загального стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи з 19.08.1988. по 02.07.1990 та з 03.07.1990 по 01.03.1993, з 02.03.1993 по 08.09.1995, з 12.05.1996 по 31.12.1997 у зв'язку з тим, що в паспорті, який наданий для призначення пенсії, значиться “ ОСОБА_1 ” а в трудовій книжці “ ОСОБА_1 ”, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.03.2019 року, тобто запис в трудовій книжці не відповідає паспортним даним.
Тобто, відповідач не має законних підстав для врахування загального стажу ОСОБА_1 за період роботи з 19.08.1988 гіо 02.07.1990 та з 03.07.1990 по 01.03.1993, з 02.03.1993 по 08.09.1995, з 12.05.1996 по 31.12.1997.
У разі, якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджують трудовий стаж, не збігається з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом, факт належності цього документа може бути встановлено в судовому порядку, однак документи про встановлення юридичного факту позивач щ ГУ ПФУ не надавав.
29.09.2020 року судом отримано матеріали пенсійної справи ОСОБА_1
05.10.2020 року в підготовче судове засідання сторони не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2020 року закрито підготовче провадження у справі №160/8464/20, призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження.
13.10.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, з обгрунтуваннями аналогічними у позовній заяві.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , є громадянкою України.
07.04.2020 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком та надала необхідні документи.
22.06.2020 року Відділ призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства головного управління Пенсійного фонду в Дніпропетровській області надано відповідь, оформлену листом №11428-11383/3-03/8-0400/20, яким позивачці призначено пенсію без урахування періодів: 19.08.1988-02.07.1990; 03.07.1990-01.03.1993; 02.03.1993-08.09.1995 та з 12.05.1996-31.12.1997 в зв'язку з тим, що в паспорті позивач зазначена як ОСОБА_1 , а в трудовій книжці " ОСОБА_1 " (мовою оригіналу).
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”).
Частиною 2 ст. 24 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно ст. 40 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 “Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
Згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_2 від 21.08.1982 року відомо, що позивач працювала у спірний період, не зарахований відповідачем:
- з 19.02.1988 року по 02.07.1990 року позивач працювала в Житлово-експлуатаційному об'єднанні Дніпровського району та 02.07.1990 була переведена в Дніпропетровську фірму “Мебель”;
- з 03.07,1990 року по 01.03.1993 року працювала на посаді економіста планового відділу 2-ї категорії в Дніпропетровській фірмі “Мебель” та звільнена за переведенням в Орендне комерційно-виробниче підприємство фірми “Мебель” де працювала до 08.09.1995 року;
- з 12.05.1996 року по 31.01.1997 року позивач працювала спеціалістом 2-ї категорії у відділі бухгалтерського обліку у Відділенні Державного казначейства у м. Дніпродзержинську;
- з 31.01.1997 переведена на посаду спеціаліста 1 категорії відділу бухгалтерського обліку і звітності за конкурсом у Відділенні, Державного, казначейства у м. Дніпродзержинську;
- з 01.08.1997 згідно конкурсного відбору переведена на посаду головного спеціаліста відділу обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів у Відділенні Державного казначейства у м. Дніпродзержинську;
- 04.08.1999 року присвоєно 12 ранг державного службовця;
- 01.08.2001 року присвоєно 11 ранг державного службовця;
- 01.04.2002 року відділ обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів перейменовано на відділ видатків бюджетів усіх рівнів;
- 16.06.2004 року звільнена із займаної посади за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.
Згідно розрахунку страхового стажу з підсистеми "ІКІС ПФУ" ОСОБА_1 зараховано періоди з 16.08.1982 по 08.02.1988 року (5 років 5 місяців 23 дні), з 01.01.1998 по 31.12.2003 року (6 років), з 01.01.2004 по 06.02.2004 року (2 місяці), з 10.02.2004 по 26.02.2007 року (3 роки 1 місяць), з 01.03.2007 по 18.07.2007 року (5 місяців), 09.01.2008 по 29.02.2008 року (2 місяці), з 03.03.2008 по 28.12.2019 року (11 років 10 місяців), з 03.02.2020 по 24.03.2020 року (1 місяць 21 день).
Відповідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.06.2020 року №11428-11383/3-03/8-0400/20 періоди роботи позивача з 19.08.1988. по 02.07.1990 та з 03.07.1990 по 01.03.1993, з 02.03.1993 по 08.09.1995, з 12.05.1996 по 31.12.1997 року не зараховані до трудового стажу позивача.
Згідно частини 2 статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 75 КАС України прередбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
З огляду на наявні розбіжності щодо зарахованого позивачу страхового стажу між зазначеним листом та матеріалами пенсійної справи, суд вважає за доцільне використати інформацію, що міститься в пенсійній справі (копія якої наявна в матеріалах справи) та яка підтверджується належними доказами, а саме: розрахунком страхового стажу з підсистеми "ІКІС ПФУ" позивача наявним в матеріалах справи.
Судом встановлено, що підставою для не зарахування вказаних періодів є розбіжності ПІБ позивача в паспорті та трудовій книжці.
При цьому позивачем заявлено вимогу щодо зарахування періоду роботи на Дніпропетровській фірмі “Меблі” з 03.07.1990 по 01.03.1993 року, з 01.03.1993 по 08.09.1995 року на Орендно-виробничої торгової-комерційної фірми “Меблі” м. Дніпродзержинська.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, зокрема, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Таким чином судом буде розглянуто зарахування періодів стархового стажу в межах позовних вимог, а саме: з 03.07.1990 по 01.03.1993 року, з 01.03.1993 по 08.09.1995 року.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СРСР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 “Про трудові книжки робітників та службовців” та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 “Про трудові книжки робітників та службовців” встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови “Про трудові книжки робітників та службовців” при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
У період внесення записів про роботу ОСОБА_1 , не зарахованих відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Відповідач в своєму відзиві, обґрунтовуючи правомірність відмови у зарахуванні спірного стажу, посилається на те, що до загального стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи зокрема з 03.07.1990 по 01.03.1993, з 02.03.1993 по 08.09.1995, у зв'язку з тим, що в паспорті, який наданий для призначення пенсії, значиться “ ОСОБА_1 ”, а в трудовій книжці “ ОСОБА_1 ”, що не відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58 від 29.03.2019 року, тобто запис в трудовій книжці не відповідає паспортним даним.
Однак, як встановлено судом відповідачем за однією і тією самою трудовою книжкою, різні періоди роботи позивача зараховано та не зараховано. З розрахунку страхового стажу в підсистемі "ІКІС ПФУ вбачається, що період роботи позивача у Дніпродзержинському спеціалізованому управлінні "Стальконструкція" №104 тресту "Дніпростальконструкція" з 16.08.1982 по 08.02.1988 року зараховано, крім того позивач в діякі періоди непреривно працювала у Відділенні Державного казначейства у м. Дніпродзержинську, частину з яких 12.05.1996 по 31.12.1997 року не зараховано до трудового стажу, а період з 31.12.1997 року по 16.06.2004 року зараховано.
Така поведінка держави в особі її компетентних органів, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі “Рисовський проти України”. Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.”
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі (“правильному” розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, не зарахування відповідачем частини робочого стажу свідчить про те, що його бездіяльність призвела до* триваючого порушення права позивачки на отримання пенсійних виплат.
Відповідно до відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 від 21.08.1982 року прізвище позивача зазначене російською мовою “ ОСОБА_2 ”. Після цього виправлено прізвище на “ ОСОБА_3 ” (російською мовою) на підстав свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 17.05.1986 року. Прізвище “ ОСОБА_3 ” російською мовою, відповідає перекладу “ ОСОБА_4 ” українською мовою.
Крім того відповідачем порушено вищезазначений принцип належного врядування, через відсутність в діях Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області послідовності, суд акцентує увагу, що оскільки за даною трудовою книжкою частина періоду роботи зарахована до страхового стажу позивача, не зважаючи на зазначення ПІБ (російською мовою), а частина не зарахована.
Проте, в контексті наведеного суд зазначає, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод захищається право особи на справедливий суд.
Зокрема, у рішенні ЄСПЛ “Христов проти України” від 19 лютого 2009 року, заява №24465/04, Суд дійшов висновку, що “право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав..”.
Аналіз практики Європейського Суду з прав людини дає підстави для висновку, що дана стаття, поміж іншого, закріплює принцип юридичної визначеності, який, в свою чергу, є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права.
Крім того, даний принцип є одним з визначальних принципів “доброго врядування” і “належної адміністрації” (встановлення процедури і її дотримання).
Таким чином, принцип правової визначеності має застосовуватись не лише на етапі нормотворчої діяльності, а й під час безпосереднього застосування існуючих норм права, що даватиме можливість особі в розумних межах передбачати наслідки своїх дій, а також послідовність дій держави щодо можливого втручання в охоронювані Конвенцією та Конституцією України права та свободи цієї особи.
Крім цього, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №826/16495/17 зазначено, що потреба у визначеності не означає, що органові, який ухвалює рішення, не повинні надаватись дискреційні повноваження (де це необхідно) за умови наявності процедур, що унеможливлюють зловживання ними. У цьому контексті закон, яким надаються дискреційні повноваження певному державному органові, повинен вказати чітко і зрозуміло на обсяг такої дискреції. Не відповідатиме верховенству права, якщо надана законом виконавчій владі дискреція матиме характер необмеженої влади. Отже, закон повинен вказати на обсяг будь-якої такої дискреції та на спосіб її здійснення із достатньою чіткістю, аби особа мала змогу відповідним чином захистити себе від свавільних дій.
Окрім того, суд зазначає, що згідно статті 62 Закону № 1788-XII та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Однак, як встановлено судом, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів"встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom, № 44277/98).
У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини “Щокін проти України” (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про “закон”, стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі “Шпачек s.r.о.” проти Чеської Республіки” (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic, № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі “Бейелер проти Італії” (Beyeler v. Italy № 33202/96).
Аналізуючи поняття “якість закону”, Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі “Солдатенко проти України” 9№2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності”, “передбачуваності” та “зрозумілості”; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як “закон”, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах “Сєрков проти України”, заява №39766/05, пункт 51; “Редакція газети “Правоє дело” та Штекель проти України”, заява №33014/05, пункт 51, 52; “Свято-Михайлівська Парафія проти України”, заява №77703/01, пункт 115; “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), №18139/91, пункт 37; “Санді Таймс” проти Об'єднаного Королівства” (№1) (“SundayTimes v. The United Kingdom (№1) 6538/74 пункти 48-49); “Мелоун протии Об'єднаного Королівства” (“Malone v. The United Kingdom”), № 8691/79, пункт 66); “Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції” (“Margareta and Roger Andersson v. Sweden”), заява №12963/87, п. 75; “Круслен проти Франції” (Kruslin v. France), №11801/85, п. 27; “Ювіг проти Франції” (Huvig v. France), № 42921/09, пункт 26; “Аманн проти Швейцарії” (Amann v. Switzerland), заява №27798/95, пункт 56).
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) заява № 18390/91; пункт 29).
Таким чином, з метою повного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд приходить до висновку, що обставини на які посилається відповідач є необґрунтованими та не можуть порушувати законні права позивача на зарахування до загального страхового стажу роботи, періодів роботи з 03.07.1990 по 01.03.1993 року, з 01.03.1993 по 08.09.1995 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство.
Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу ОСОБА_1 буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність, від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд критично ставиться до твердження відповідача про не зарахування періоду роботи позивача в зв'язку з тим, що в паспорті позивач зазначена як ОСОБА_1 , а в трудовій крижці “ ОСОБА_1 ” (мовою оригіналу), оскільки відповідачем частина періоду роботи зараховані на підставі даної трудової книжки.
В даному випадку, позивач звертає увагу суду, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко та зрозуміло, відсутні ознаки підчисток та підробок, містяться підписи відповідальних осіб та печатки підприємств.
Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.
Вказаний період роботи підтверджується належними записами в трудовій книжці позивача, які недостовірними визнані не були, відтак відсутні підстави для не зарахування спірного періоду, оскільки факт роботи позивача підтверджено трудовою книжкою.
За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні спірних періодів роботи, а тому порушені позивачем права підлягають відновленню судом шляхом:
- визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у не зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.07.1990 по 01.03.1993 року, з 02.03.1993 по 08.09.1995 року;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.07.1990 по 01.03.1993 року, з 02.03.1993 по 08.09.1995 року.
З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 15.07.2020 року №0.0.1768017665.1.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 840,80 грн.
Керуючись, ст.ст. 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49024, м.Дніпро вул. Набережна Перемоги буд. 26, код ЄДРПОУ 2191027) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.06.2020 року у зарахуванні періоду роботи на Дніпропетровській фірмі «Меблі» з 03.07.1990 по 01.03.1993 року, з 01.03.1993 по 08.09.1995 року на Орендно-виробничої торгової-комерційної фірми «Меблі» м.Дніпродзержинська ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованої та мешкаючої з адресою: АДРЕСА_1 для призначення пенсії за віком згідно заяви про призначення пенсії від 07.04.2020 року;
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального трудового та страхового стажу роботи ОСОБА_1 період роботи на Дніпропетровській фірмі «Меблі» з 03.07.1990 по 01.03.1993 року, з 01.03.1993 по 08.09.1995 року на Орендно-виробничої торгової-комерційної фірми «Меблі» м.Дніпродзержинська, згідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з моменту виникнення права на пенсію
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровської області судові витрати у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.В. Юхно