м. Вінниця
08 грудня 2020 р. Справа № 120/5217/20-а
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Альчук М.П., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
В суд звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, яким просить визнати протиправними дії щодо нарахування та виплати суддівської винагороди їй як судді Вінницького міського суду Вінницької області за період з 18.04.2020 року до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом СОVID-19, із застосування обмеження встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Також просить зобов'язати відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди на підставі частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 року до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом, без застосування обмеження встановленого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Одночасно просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, а також зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю зменшенням розміру її суддівської винагороди з квітня 2020 року на підставі внесених змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що, на її думку, не відповідає Конституції України, а також суперечить усім стандартам гарантій незалежності суддів.
Відповідно до ухвали від 05.10.2020 року про відкриття провадження в адміністративній справі, її розгляд здійснюється за правилами загального позовного провадження.
При відкритті провадження судом також залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області.
Відповідачем надано відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Звертає увагу на те, що 13.04.2020 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким Закон доповнено статтею 29, а саме: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки».
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні суддівської винагороди.
Відповідач вказує, що відповідний Закон набрав чинності 18.04.2020 року та підлягав застосуванню до 28.08.2020 року, дати коли Конституційним Судом України ухвалене рішення про визнання неконституційними його окремих положень. Тому за цей час суддям суддівська винагорода виплачувалася з врахуванням встановлених Законом обмежень.
Відповідно до ухвали від 22.10.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті в судовому засіданні.
В судове засідання представники учасників справи не прибули, хоча завчасно та належним чином повідомлені.
Позивачкою подано заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує повністю.
Представником відповідача подане клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з його участю в роботі тендерного комітету Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області. Дану обставину суд не вважає поважною причиною неявки в судове засідання, у зв'язку із відсутністю будь-яких доказів на підтвердження клопотання щодо роботи тендерного комітету та участі представника.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи неявку представників учасників справи в судове засідання та відсутність перешкод для розгляду справи, визначених статтею 205 КАС України, суд ухвалив розглянути справу у письмовому провадженні.
Надавши оцінку доводам та аргументам сторін, викладених у заявах по суті справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного.
Встановлено, що Указом Президента України від 25.07.2006 року № 640/2006 «Про призначення суддів» позивачку призначено на посаду судді Ленінського районного суду м. Вінниці строком на 5 років /а.с. 9-10/.
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 22.09.2011 року № 3779-VI її обрано на посаду судді Ленінського районного суду м. Вінниці безстроково /а.с. 11-12/.
Указом Президента України від 21.09.2012 року № 558/2012 «Про переведення суддів» позивачку переведено на посаду судді Вінницького міського суду Вінницької області /а.с. 14-15/.
Наказом голови Вінницького міського суду Вінницької області від 15.11.2016 року № 803-к позивачці встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 50% посадового окладу /а.с. 16/.
Спір у даній справі виник у зв'язку із законодавчим обмеженням з 18.04.2020 року розміру суддівської винагороди суддям та виплатою відповідачем суддівської винагороди ОСОБА_1 в обмеженому розмірі.
Визначаючись щодо позовних вимог суд враховує, що відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:
1) вислугу років;
2) перебування на адміністративній посаді в суді;
3) науковий ступінь;
4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (ч. 2 ст. 135 Закону).
Пунктом 1 частини 3 цієї ж статті Закону встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі:
за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків;
більше 5 років - 20 відсотків;
більше 10 років - 30 відсотків;
більше 15 років - 40 відсотків;
більше 20 років - 50 відсотків;
більше 25 років - 60 відсотків;
більше 30 років - 70 відсотків;
більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (ч. ч. 4, 5 ст. 135 Закону).
Відповідно до частини 9 вказаної статті Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Згідно із рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 року № 3-рп/2013 (справа №1-2/2013) будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині 1 статті 55 Конституції України.
Рішенням від 08.04.2016 року № 4-рп/2016 (справі № 1-8/2016) Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України;
положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади;
гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.
Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
Рішенням від 04.12.2018 року № 11-р/2018 (справа № 1-7/2018(4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.
Відповідна позиція Конституційного Суду України повністю узгоджується з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998 року, підпунктом 6.1 пункту 6 якої вказано, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Аналіз викладеного дає підстави суду дійти висновку про те, що регулювання суддівської винагороди здійснюється виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що у повній мірі узгоджується із частиною 2 статті 130 Конституції України.
Одночасно, суд звертає увагу, що 12.03.2020 року набрала чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, згідно якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Як встановлено із наявних у справі розрахункових листів про виплату суддівської винагороди позивачці, остання їй нарахована та виплачена з урахуванням викладених законодавчих обмежень /а.с. 18-19/.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020 (справа № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами, абзацу 9 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Даним рішенням Конституційний Суд України зокрема зазначив, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац 8 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9.07.2007 року № 6-рп/2007).
Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини 2 статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац 8 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині 2 статті 19, статті 130 Конституції України.
Дане рішення Конституційного суду України також обґрунтоване тим, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац 5 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини 1, 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.
Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.
Також у вказаному рішенні зазначено, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (п. 14 ч. 1 ст. 92);
незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України;
вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (ч. ч. 1, 2 ст. 126);
держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (ч. ч. 1, 2 ст. 130).
Суд також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України послідовно та неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законами незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 року № 6-рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 1.12.2004 року № 19-рп/2004, від 11.10.2005 року № 8-рп/2005, від 18.06.2007 року № 4-рп/2007, від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, від 3.06.2013 року № 3-рп/2013, від 19.11.2013 року № 10-рп/2013, від 8.06.2016 року № 4-рп/2016, від 4.12.2018 року № 11-р/2018, від 18.02.2020 року № 2-р/2020, від 11.03.2020 року № 4-р/2020).
Наведені юридичні позиції щодо незалежності суддів дають суду підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци 7, 8 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 року № 4-р/2020).
Також суд враховує позицію Конституційний Суд України щодо того, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.
Одночасно, суд наголосив на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди в силу частини 2 статті 130 Конституції України регламентується виключно статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших Законів.
У зв'язку з цим, суд спростовує доводи відповідача щодо правомірності нарахування і виплату позивачці суддівської винагороди із застосуванням обмежень, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Оскаржувані дії відповідача, як розпорядника бюджетних коштів, є протиправними. Відтак позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди з 18.04.2020 року до завершення місяця, в якому відміняється карантин, то така підлягає задоволенню частково, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020, відновлено право суддів на одержання суддівської нагороди у розмірі визначеному статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у тому числі і позивачки ОСОБА_1 .
У зв'язку з цим суд зобов'язує відповідача провести нарахування та виплату позивачці суддівської винагороди на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 до 28.08.2020 року.
Щодо питання допуску рішення суду до негайного виконання в частині вимог про стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів позивача.
Перелік судових рішень, які виконуються негайно, визначений статтею 371 КАС України.
Негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України).
У зв'язку із обраним позивачкою способу захисту порушеного права зобов'язальним шляхом щодо нарахування та виплатити суддівської винагороди та відсутністю визначення конкретних сум про стягнення, ухвалене у цій справі рішення суду не підлягає негайному виконанню.
Щодо клопотання про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, то суд не вбачає підстав для його задоволення, оскільки при прийнятті рішення не встановлено обставин, які б ставили під сумнів добросовісність дій відповідача при виконанні покладеного судом обов'язку рішенням суду.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, скільки позивачка звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області (вул. Р. Скалецького, 17, м. Вінниця, 21018, ЄДРПОУ 26286152), третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, ЄДРПОУ 38054707), про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року із застосуванням обмеження її розміру на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області нарахувати та виплатити недоплачену за період з 18.04.2020 року до 28.08.2020 року суддівську винагороду ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з утриманням передбачених законом загальнообов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Альчук Максим Петрович