м. Вінниця
07 грудня 2020 р. Справа № 120/871/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук Ірини Миколаївни, розглянувши в письмовому провадженні заяву позивача про визнання протиправним рішення відповідача на виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії
В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25.03.2020 позов задоволено та, окрім іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 29.01.2019.
18.11.2020 на адресу суду надійшла заява позивача, подана в порядку ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). За змістом заяви позивач просить постановити ухвалу на підставі ч. 6 ст. 383 КАС України в порядку, передбаченому ст. 249 КАС України, якою визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області знову обмежити з листопада 2020 року пенсію позивача максимальним розміром. Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач зазначив, що боржник після набуття рішенням суду законної сили в добровільному порядку в жовтні 2020 року виплачував пенсію без обмеження максимальним розміром. Однак, у листопаді 2020 року боржник виплатив лише 16507,77 грн., замість належних до виплат 20611,84 грн. З огляду на зазначене, заявник вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області в процесі виконання рішення суду знову протиправно обмежило розмір його пенсії.
Ухвалою від 25.11.2020 заяву позивача призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Крім того, відповідачу встановлено строк для подання письмових пояснень щодо заяви, яка є предметом розгляду.
03.12.2020 до суду подано пояснення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні заяви та зазначає, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25.03.2020 у справі № 120/871/20-а, Головним управлінням здійснено перерахунок пенсії позивача без обмеження максимальним розміром з 29.01.2019. В подальшому, на виконання рішення суду позивачу здійснювалася виплата пенсії без обмеження максимальним розміром та проводились перерахунки у зв'язку з зростанням прожиткового мінімуму установлених для осіб, які втратили працездатність. Разом із тим, з 01.11.2020 переглянуто розмір пенсії позивача у відповідності до вимог абзацу 2 пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон №3668-VI), адже на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VІ, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
З огляду на зазначене, на думку відповідача, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області виконано судове рішення на користь позивача в межах покладених судом зобов'язань.
Визначаючись щодо поданої позивачем заяви, суд виходив із наступного.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Отже, виконуючи рішення суду, відповідач зобов'язаний враховувати обставини, встановленні судовим рішенням.
Відповідно до ч. 3 ст. 129-1 Конституції України, контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Одним із видів судового контролю за виконанням судового рішення є визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України).
Метою правового інституту "судового контролю за виконанням судового рішення" є забезпечення належного виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами ст. 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
Отже, застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів ст. 383 КАС України можливе лише у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем.
Судом встановлено, що відповідачем на виконання рішення суду в даній справі було здійснено перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром. У подальшому, з 01.11.2020 Головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області було переглянуто розмір пенсії позивача у відповідності до вимог абзацу 2 пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".
З метою отримання роз'яснень щодо проведення нарахування пенсії на виконання рішення суду, яким зобов'язано провести перерахунок пенсії без обмеження її максимальним розміром відповідач звернувся до Пенсійного фонду України.
Листом від 23.10.2020 Пенсійним фондом України було надано відповідь на запит Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 21.10.2020 №0200-0322-9/49672. Відповідно до вказаного листа, у випадку, коли судом не визначено порядок проведення перерахунку пенсії, застосовуються норми законодавства, чинного на час, з якого проводиться перерахунок пенсії. На виконання рішення суду, яким зобов'язано провести перерахунок пенсії без обмеження максимальним розміром, пенсія (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) встановлюється без обмеження її максимального розміру станом на дату, з якої судом зобов'язано здійснити такий перерахунок.
Суд звертає увагу позивача, що предметом судового розгляду в межах заявлених позовних вимог у справі №120/871/20-а були дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження виплати сум пенсії максимальним розміром саме з дня призначення пенсії позивача (29.01.2019) до моменту звернення позивача з позовною заявою до суду (27.02.2020). Тобто суд при вирішені даної справи керувався положеннями ч. 1 ст. 2 КАС України відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, а також ч. 1 ст. 5 КАС України, якою передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відтак, із системного аналізу вищенаведених законодавчих положень вбачається, що метою та завданнями адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення уже порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась з відповідним позовом до суду. Тобто захисту підлягає уже порушене право, а не ті права та інтереси щодо яких наразі не відомо чи матиме місце їх порушення у майбутньому чи ні. У зв'язку з чим, рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, зокрема, із зобов'язанням особи вчиняти певні дії на майбутнє, та не може ґрунтуватися на припущеннях, домислах, і фактичних обставинах котрі на момент його ухвалення, хронологічно ще не відбулися, проте ймовірно можуть мати місце у майбутньому, оскільки таке рішення не буде ґрунтуватися на приписах чинного законодавства та буде суперечити законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (рішення у справах "Аррас та інші проти Італії" (Arras and Others v. Italy), заява № 17972/07, п. 42, від 14.02.2012 та "Сухобоков проти Росії" (Sukhobokov v. Russia), заява № 75470/01, п. 26, від 13.04.2006).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Валентина Ніканорівна Великода проти України" суд дійшов висновку, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінитися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти змін у майбутньому. Таким чином, рішення суду, у якому не визначено кінцеву дату задоволення позовних вимог про нарахування регулярних виплат та яким вирішено спір у правовідносинах, правове регулювання яких суттєво змінилося, втрачає свою актуальність у випадку внесення певних змін у законодавство щодо пенсійного забезпечення.
У свою чергу, у межах адміністративної справи №120/871/20-а судом не вирішувалось питання щодо дій відповідача при проведенні перерахунку пенсії позивача у майбутньому, також і не визначалась кінцева дата до настання якої позивач мав би отримувати пенсію без обмеження її максимальним розміром.
Суд звертає увагу, що в разі незгоди з рішенням суб'єкта владних повноважень щодо здійснення обрахунку розміру його пенсії, позивач має право звернутись до суду із позовною заявою про оскарження цього рішення в загальному порядку.
Крім того, суд враховує, що Головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області добровільно на виконання рішення суду від 25.03.2020 здійснено перерахунок та виплату пенсії позивача з врахування висновків, наведених у вказаному рішенні.
В спірному випадку судом не встановлено свідомого невжиття відповідачем залежних від нього заходів з метою виконання судового рішення та порушення у зв'язку з цим прав позивача.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про залишення без задоволення заяви позивача про визнання протиправним рішення відповідача на виконання рішення суду у справі №120/871/20-а. За таких обставин підстави для внесення окремої ухвали із зазначених заявником підстав також відсутні.
Керуючись ст.ст. 241, 248, 256, 383 КАС України, -
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправним рішення відповідача на виконання рішення суду у справі №120/871/20-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії залишити без задоволення.
Копію ухвали надіслати (надати) учасникам справи.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Поліщук Ірина Миколаївна