Дата документу 24.11.2020 Справа № 336/7672/16-ц
Є.У.№ 336/7672/16 Головуючий у 1 інстанції: Карабак Л.Г
№ 22-ц/807/11/20 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
24 листопада 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Онищенко Е.А.
Полякова О.З.
секретар: Бєлова А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна,
В грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 02.12.2008 року нею було укладено шлюб з ОСОБА_1 . Від шлюбу вони мають спільну доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вона має сина від першого шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Під час шлюбу придбано 23/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 . Згідно договору купівлі-продажу від 28.05.2009 року зазначена нерухомість була оформлена на ОСОБА_1 - відповідача за цим позовом. Згідно з договором нею, як дружиною відповідача, надано було письмову згоду на придбання цієї нерухомості. Враховуючи вимоги законодавства та практики Верховного суду України у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідач тривалий час до реєстрації шлюбу між ними, так і після реєстрації ними шлюбу не працював, тому доходу не мав, позивачка на той час працювала. За таких обставин, джерела для формування спільного сумісного майна подружжя у позивача й відповідача не було, крім того, шлюб був зареєстрований 02.12.2008 року, а вже 28.05.2009 року було придбано вказану частину будинку.
Також стверджує, про те, що 23/50 частини будинку, що є предметом цього позову, є її особистою приватною власністю. Ця частина будинку була придбана 28.05.2009 року за кошти, які були виручені від продажу квартири, яка належала позивачці на праві приватної власності. Ще до реєстрації шлюбу з відповідачем нею було придбано власну квартиру. І саме виключно за грошові кошти, виручені від її продажу, придбано 23/50 частин будинку АДРЕСА_1 28.05.2009 року, що випливає з дат купівлі - продажу нерухомості так і сумами договорів. Оформлення ж частини будинку на відповідача було викликано лише поважними обставинами. Позивачка вважає, що спірна нерухомість не є об'єктом спільного сумісного майна, а є її особистою приватною власністю.
Посилаючись на зазначені обставини просила суд, просила визнати 23/50 частин жилого будинку АДРЕСА_1 , які зареєстровані ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 28.05.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області, зареєстрованого в реєстрі за № 3461329, її особистою приватною власністю та визнати за нею право на ім'я власності на 23/50 частин жилого будинку АДРЕСА_1 з побутовими, господарчими будівлями та спорудами: жилий будинок літ «А», сауна - Г, літня кухня - К, літня кухня - З-2, гараж - Ж, літня кухня - Б, фундамент сараю - б, вбиральня - Е, замощення - І, паркан - 12, ворота - 8, водопровід - 3, ворота - 9, паркан - 11.
В 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ним та ОСОБА_3 02.12.2008 року було укладено шлюб. Під час шлюбу було придбано 23/50 частини будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане житло було придбано для проживання їх родини, в тому числі сина дружини від першого шлюбу та його матері.
Після придбання ним було розпочато ремонт будинку та будівництво прибудови і літньої кухні. Зазначений ремонт він здійснював за грошові кошти, які він отримав від своєї матері - ОСОБА_6 . Його матір продала свою двокімнатну квартиру, іншого житла не придбала, передала кошти на ремонт та будівництво придбаного будинку за адресою АДРЕСА_1 .
Ремонт зроблено за рахунок коштів його матері. Так, з депозитного рахунку у банку вона зняла та передала гроші йому для ремонту та будівництва спірного житла. Тобто, грошові кошти його та його матері були вкладені у ремонт та будівництво спірного нерухомого майна чим здійснено таке поліпшення нерухомого майна, яке суттєво збільшило його вартість.
Так, за кошти отримані від матері, здійснено перебудову та ремонт будинку, його газифікацію з заміною пічного опалення, добудову тамбуру, а також почато зведення літньої кухні (літ.Л).
Також вважає, що якщо за час шлюбу майно дружини, чоловіка істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Оскільки здійснені поліпшення призвели до балансу сторін у витратах на набуття цього майна, вважає зазначений житловий будинок об'єктом права спільної сумісної власності подружжя а їх частки у цьому майні рівними.
Посилаючись на зазначені обставини просив суд, визнати 23/50 частини будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та поділити 23/50 частин будинку, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частинах по 1/2 кожному, визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину 23/50 частини (23/100) будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
Визнано 23/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 19357582, які зареєстровані на ім'я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 28.05.2009, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Алейніковою Н.О., р.№910, особистою приватною власністю ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 23/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з побутовими, господарчими будівлями та спорудами: жилий будинок літ. «А», сауна - «Г», літня кухня - «К», літня кухня - З-2, гараж - «Ж», літня кухня - «Б», фундамент сараю - «б», вбиральня - «Е», замощення - «І», паркан - 12, ворота - 8, водопровід - 3, ворота - 9, паркан - 11.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1071,64 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції було встановлено, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено шлюб 02.12.2008, що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_3 , актовий запис №1337.
Від шлюбу вони мають спільну доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 13.08.2009 року.
Крім їх спільної дитини, ОСОБА_3 також має сина від першого шлюбу ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , дата видачі 21.12.1999 року.
28.05.2009 року було укладено договір купівлі-продажу 23/50 частин житлового будинку. Згідно вказаного договору купівлі-продажу від 28.05.2009 року, посвідченого нотаріально, 23/50 частин житлового будинку АДРЕСА_1 були оформлена на ОСОБА_1 - відповідача по справі за первісним позовом, що підтверджується договором купівлі-продажу від 28.05.2009 року, витягом з Державного реєстру правочинів від 28.05.2009 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОП ЗМБТІ від 01.06.2009 року (т.1а.с.24).
Згідно договору на земельній ділянці площею 524 кв.м. розташовані: житловий будинок літ. «А» жилою площею 52,9 кв.м; сауна - Г, літня кухня - К, літня кухня - З-2, гараж - Ж, літня кухня - Б, фундамент сараю - б, вбиральня - Е, замощення - І, паркан - 12, ворота - 8, водопровід - 3, ворота - 9, паркан - 11. Загальна площа становить 94,6 кв.м.
Згідно п. 9 цього договору ОСОБА_3 , як дружиною відповідача за первісним позовом, було надано письмову згоду на придбання цієї нерухомості.
За рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16.12.2016 по справі № 336/4926/16-ц шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.
Вирішуючи спір про визнання майна особистою власністю, суд першої інстанції досліджував питання походження цього майна та врахував наступні обставини.
Спірна частина будинку сторонами була придбана у період, коли сторони вже перебували у шлюбі.
Натомість, хоча будинок і було зареєстровано за договором на відповідача як одного з подружжя, але відповідач фактично визнавав факт того, що нерухоме майно було придбано за кошти позивачки.
Так, у зустрічному позові він просив визнати майно спільною власністю в рівних частках з огляду на те, що після придбання будинку він вкладав значні кошти в його ремонт. та посилався на положення ст. 62 ЦК, за якими якщо майно дружини істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових зусиль чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнано об'єктом спільної власності.
Згодом відповідач зазначив, що він не визнавав факт придбання будинку позивачкою за особисті кошти, а поданням такого позову мав намір за рахунок цього позову збільшити частку у спільній власності, проте це суперечить його ж вимогам, позаяк в цьому позові він, посилаючись на значні кошти та зусилля, вкладені у ремонт, просив визнати за ним право власності та поділити придбану частину будинку в рівних частках по Ѕ частці кожному.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 , працювала як до реєстрації шлюбу так і після та отримувала дохід. Вказані обставини підтверджуються записами в трудовій книжці ОСОБА_3 НОМЕР_6 від 04.10.2002 з наявними записами починаючи з 01.10.2002 року по 06.08.2012 рік, та Довідкою Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя від 04.09.2017 року про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_3 (т.1 а.с.34-39).
Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в підтвердження наявності трудової діяльності, отримання доходу надав Довідку Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя від 03.10.2017 року про індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 .
З пояснень ОСОБА_3 встановлено, що до реєстрації шлюбу протягом певного часу 2008 року, та після реєстрації шлюбу протягом 2009 року та певного часу 2010 року ОСОБА_1 не працював, тому доходу не мав, що підтверджується й поясненнями свідка ОСОБА_7 , і що не було спростовано ОСОБА_1 належними та допустимими доказами.
Вказані обставини підтверджуються й довідкою, наданою ОСОБА_1 , згідно якої він дійсно з березня 2008 року до 2011 року доходів не отримував.
З урахуванням таких обставин, убачається, що у відповідача джерел для формування спільного сумісного майна подружжя на час придбання спірного будинку не було, враховуючи й те, що шлюб зареєстровано 02.12.2008 року, а будинок придбано вже 28.05.2009 року.
За змістом ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема й майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції послався на роз'яснення Пленуму Верховного Суду України (пп. 23, 24 Постанови № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя"), за якими вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Як зазначено у наведеній постанові Верховного Суду України від 16.12.2015 року, статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
- час набуття майна,
- кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу (фактичних шлюбних відносин), але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
За неоспореними обставинами справи, до реєстрації шлюбу ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 07.10.2003 року, та право власності на яку було зареєстровано за нею згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.10.2003 року (т.1.а.с.28).
Вказану квартиру ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 25.05.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Пилипенко О.В. та зареєстрованим в реєстрі за № 515, продала. Продаж було здійснено за 167 420,00 (сто шістдесят сім тисяч чотириста двадцять гривень 00 коп.) грн.(т.1.а.с.27).
Суд першої інстанції вважав переконливими доводи позивача про те, що саме грошові кошти, виручені від продажу її квартири, були залучені на придбання 23/50 частин будинку АДРЕСА_1 28.05.2009 року за відсутності іншого джерела.
Це узгоджується з фактичними обставинами, позаяк квартира була продана 25.05.2009 року, а спірний будинок придбано через дві доби після продажу квартири 28.05.2009 року.
Ані при розгляді справи в суді першої інстанції, ані при апеляційному розгляді, відповідач не надав жодних переконливих доказів на підтвердження того, що в нього були наявні будь-які грошові кошти, достатні для здійснення вкладу у створення спільної сумісної власності.
Крім того, згідно договору купівлі-продажу, продаж квартири здійснений за 167420,00 грн., а придбано будинок за 138000,00 грн., зазначені обставини підтверджені й свідком ОСОБА_7 .
Як зазначив суд першої інстанції та це узгоджується з заявленням зустрічного позову, ОСОБА_1 та його представником зазначені обставини під час розгляду справи визнавалися.
Тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про те що спірна нерухомість, що є предметом спору, не є об'єктом спільного сумісного майна подружжя, не відповідає всім критеріям, унормованим ст. 60 СК України.
Враховуючи правила ст. 57 СК України, 23/50 частин будинку АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю ОСОБА_3 .
Доводам відповідача про те, що будинок було оформлено на нього, а відтак позивач визнавала його об'єктом спільної власності, суд першої інстанції надав належну оцінку.
Зокрема, суд правильно зазначив про те, що оформлення та реєстрація спірного нерухомого майна на відповідача не є беззаперечним доказом наявності режиму спільного сумісного майна та підставою для застосування ст. 60 СК України, оскільки це не є визначальним для застосування вказаної норми права.
Зазначений висновок зроблено з урахуванням роз'ясненнь п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» згідно яких, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
До того ж суд першої інстанції вважав слушними доводи ОСОБА_3 про те, що оформлення будинку на ОСОБА_1 було зумовлено поважними обставинами. На дату купівлі спірного майна, ОСОБА_3 була вагітна, будинок потребував ремонту його подальшого оформлення потребувало зусиль, що для ОСОБА_3 , враховуючи її стан, було утрудненим, крім того, вона довірилася чоловікові, який впевнив її що діє в її інтересах.
Посилаючись на вкладення значних коштів, в тому числі подарованих його матір'ю, у ремонт будинку, відповідач у зустрічному позові просив про визнання будинку об'єктом спільної сумісної власності у рівних частках.
Аналогічну позицію він підтримав і при апеляційному розгляді, вимагаючи залишення за ним права власності на Ѕ частину придбаної частки будинку.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами, що його мати - ОСОБА_6 подарувала грошові кошти своєму синові у власність, зокрема на проведення ремонтних та будівельних робіт.
З пояснень матері відповідача - ОСОБА_6 , суд першої інстанції встановив, що вона надаючи фінансову допомогу синові, мала інші погляди на правовідносини щодо спірного будинку, вона пояснила, що літню кухню , яку почали будувати на земельній ділянці вона мала намір використовувати у подальшому для своїх власних потреб, проживати у ній окремо від родини сина, однак на одній земельній ділянці.
Відтак, добудова літньої кухні, організація комунікацій, ремонт та облаштування земельної ділянки здійснені не тільки на користь подружжя, а на ще і користь особи, яка не є членом родини, з огляду на її юридичне визначення.
Свідок пояснила, що ремонт був здійснений у стислі строки з травня по серпень 2009 року.
Суд першої інстанції детально проаналізував надані відповідачем докази на підтвердження участі у реконструкції та вважав недоведеними вимоги відповідача у цій частині.
Посилаючись на положення ч.1 ст. 62 СК України відповідач при апеляційному розгляді вимагав проведення відповідної технічної експертизи для визначення значності внесеного ним вкладу у будівництво та реконструкцію.
Перевіряючи висновок суду першої інстанції в частині того, що майно дружини за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, апеляційним судом була призначена технічна експертиза.
За висновком експерта вартість нерухомого майна за рахунок проведених ремонтних та оздоблювальних робіт збільшилася на 20 745 гр.
Судова колегія вважає, що відповідачем не доведено, що таке збільшення відбулося за рахунок виключно його особистих грошових коштів, а відтак його частка у поліпшенні будинку становитиме 10 372 гр., що не є значною та такою що впливатиме на зміну часток у власності. Тим більше таке збільшення вартості відбулося за рахунок реконструкцій, які не потягли суттєве збільшення житлової площі та капітальних складових будинку.
Не є переконливим і послання апелянта на пропуск строку позовної давності. Цим доводам була надана належна оцінка судом першої інстанції.
Так, відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Судова колегія враховує, що спір про право та невизнання за позивачкою її права власності на спірну частину будинку виник після припинення фактично шлюбних відносин з серпня 2016 року, наслідком чого стало звернення до суду позивачки за захистом свого права та звернення відповідача із зустрічною позовною заявою про поділ майна.
Таким чином, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив з наявних у матеріалах справи доказів, наданих позивачем у відповідності із процесуальним законом, і керувався принципами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства.
Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення первісного позову.
Доводи скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05 жовтня 2017 року по цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено7 грудня 2020 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: Е.А. Онищенко
О.З. Поляков