Справа№ 953/3535/20
н/п 1-кп/953/681/20
07.12.2020 Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря - ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові обвинувальний акт за матеріалами кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016220750000162 від 30.09.2016 року за обвинуваченням:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Майорівка Новобузького району Миколаївської області, громадянина України, раніше не судимого в силу ст. 89 КК України, не одруженого, з середньою освітою, військовослужбовця призваного під час мобілізації, гранатометника 3-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 7-ї роти оперативного призначення 3-го батальйону оперативного призначення Військової частини НОМЕР_1 , солдата, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 408 КК України, -
ОСОБА_4 своїми умисними діями вчинив дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини з метою ухилитись від військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби), за наступних обставин.
Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.
За Конституцією України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію, а відповідний Указ Президента України підлягає затвердженню Верховною Радою України (пункт 31 частини першої статті 85, пункт 20 частини першої статті 106).
Протягом 2014-2015 років Президентом України неодноразово приймались рішення про часткову мобілізацію, а саме: Указ Президента України від 17 березня 2014 року №303 (затверджено Законом України від 17 березня 2014 року №1126УІІ), Указ Президента України від 6 травня 2014 року №454 (затверджено Законом України від 6 травня 2014 року №1240VIІ), Указ Президента України від 21 липня 2014 року №607 (затверджено Законом України від 22 липня 2014 року №1595УІІ), Указ Президента України від 14 січня 2015 року №15 (затверджено Законом України від 15 січня 2015 року№113VIII).
Крім того, відповідно до п. 5 Указу Президента України від 14 січня 2015 року № 15 «Про часткову мобілізацію» Кабінету Міністрів України було доручено перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність; установити з метою мінімізації негативних наслідків для економіки держави обмеження під час виконання мобілізаційних завдань та Довести їх до визначених суб'єктів національної економіки, які переводяться на Функціонування в умовах особливого періоду, з введенням ступеня повна готовність.
Визначення «особливого періоду» міститься 1) абзаці 11 статті І Закону України «Про оборону України», у якому передбачено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих п місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У свою чергу, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Обставинами (умовами), що визначають момент настання особливого періоду є: або оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової), або доведення такого рішення до виконавців стосовно прихованої мобілізації, або момент введення воєнного стану в Україні чи окремих и місцевостях.
Згідно рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України», уведеного в дію Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у Донецькій та Луганській областях проводиться антитерористична операція.
В силу положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» Збройні Сили України та інші військові формування приймають участь в антитерористичній операції визначеним складом сил і засобів.
У відповідності до абзацу 8 статті 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Президент України приймає рішення про демобілізацію із внесенням відповідного Указу на затвердження Верховною Радою України.
Демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни, ведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних днів органів місцевого самоврядування, підприємств установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
За викладених обставин особливий період як часовий проміжок, що охоплює мобілізацію, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, не завершився.
03 березня 2015 року ОСОБА_4 призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 15/2015 від 14 січня 2015 року. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №76 від 16 березня 2015 року ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу вказаної військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду гранатометника 3-го відділення 2-го взводу оперативного призначення 7-ї роти оперативного призначення 3-го батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до вимог ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 2, 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби на час мобілізації повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України. Крім цього, згідно вищевказаних положень, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Проте, солдат ОСОБА_4 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені вищезазначеними вимогами законодавства, що регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби за мобілізацією та, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо, діючи умисно, 22 червня 2015 року допустив їх порушення та вирішив стати на злочинний шлях, шляхом самовільного залишення військової частини.
Реалізуючи свій злочинний умисел, солдат ОСОБА_4 , в порушення ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 2, 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи з метою ухилитись від військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, 22 червня 2015 року о 21 год. 30 хв. самовільно без відповідного дозволу командування залишив територію військового містечка № НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , та до теперішнього часу до місця служби не повертався.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення у пред'явленому обвинуваченні визнав повністю, не заперечував фактичні обставини справи та пояснив, що дійсно 22.06.2015 року о 21:30 год. самовільно без відповідного дозволу командування залишив територію військового містечка № НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 та до теперішнього часу до місця служби не повертався.
У вчиненні інкримінованого йому кримінальному правопорушенні щиро кається, покарання просить призначити без ізоляції для суспільства.
В судовому засіданні встановлено, що обвинувачений правильно розуміє зміст фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. Судом встановлено, що відсутні сумніви у добровільності та істинності позицій обвинуваченого, якому роз'яснено, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку. Тому, враховуючи думку прокурора, позицію обвинуваченого, суд визнав відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, з'ясувавши правильне розуміння обвинуваченим зміст цих обставин.
Аналізуючи обставини, що визнаються обвинуваченим ОСОБА_4 , суд дійшов висновку, що його вина в обсязі пред'явленого обвинувачення є доведеною, дії обвинуваченого ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 408 КК України, оскільки він своїми умисними діями вчинив дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини з метою ухилитись від військової служби, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем (крім строкової служби).
При призначенні покарання обвинуваченому відповідно до ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Як обставина, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , суд, відповідно до п.1 ч.1 ст. 66 КК України, враховує щире каяття обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення та активне сприяння розкриттю злочину. Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 судом не встановлено.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
При обранні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння, фактичні обставини у справі, особу обвинуваченого, стан його здоров'я, його ставлення до вчиненого, його щире каяття, приймаючи до уваги, що він раніше не судимий в силу ст. 89 КК України, не перебуває на спеціальному обліку у нарколога та психіатра, приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_4 покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 408 КК України у вигляді позбавлення волі. При цьому, суд вважає, що його виправлення та перевиховання можливе без ізоляції від суспільства, тому суд застосовує ст. 75, 76 КК України.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.
Згідно обвинувального акту, витрати на залучення експерта відсутні.
Питання про речові докази після набрання вироком законної чинності вирішити відповідно до статті 100 КПК України.
На підставі наведеного, керуючись статтями 369, 370, 373, 374 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винним у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 408 КК України, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
Звільнити ОСОБА_4 від відбуття призначеного покарання на підставі статті 75 КК України з іспитовим строком на 1 (один) рік, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього в силу статті 76 КК України обов'язки:
- періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 не обирався.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копію вироку суду негайно, після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя -