Справа № 730/217/19 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/804/20
Категорія - ч.2 ст.286 КК України Доповідач ОСОБА_2
03 грудня 2020 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5
з участю: прокурора - ОСОБА_6
потерпілого - ОСОБА_7
представника потерпілого - ОСОБА_8
захисника - ОСОБА_9
обвинуваченого - ОСОБА_10
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №12018270090000253 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Менського районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2020 року,
Цим вироком:
ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , розлучений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, освіта вища, працює водієм-охоронцем ТОВ «Преміум охорона», раніше не судимий,
засуджений за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки без позбавленням права керувати транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України, ОСОБА_10 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 (три) роки та на нього покладено обов'язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України.
Стягнуто з ОСОБА_10 на користь обласного бюджету 18022,83 грн. витрат на лікування потерпілого ОСОБА_7 , а також 6266,12 грн. процесуальних витрат на користь держави.
Питання про речові докази вирішено у порядку ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, що 12 травня 2018 року, близько 02 години, ОСОБА_10 , керуючи автомобілем марки «BMW-320 d», р.н. НОМЕР_1 , перевозив в автомобілі пасажира ОСОБА_7 , та рухаючись по вул. Київській, у м. Борзна, Чернігівської області, у напрямку центру міста, в порушення вимог пунктів 1.1, 1.2, 1.3, 1.5, 1.9, 2.3 «б», 2.3 «в», 2.10 «а», 2.10 «д», 11.1, 12.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, проявив неуважність, неправильно оцінив дорожню обстановку, яка склалася, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого виїхав на зустрічну смугу за напрямком свого руху, не вибрав безпечної швидкості руху з врахуванням дорожньої обстановки, та при виникненні небезпеки не прийняв мір до зниження швидкості, аж до повної зупинки автомобіля, та здійснив зіткнення з парканом господарства № 14 по вул. Київській у м. Борзна. Після чого залишив місце дорожньо-транспортної пригоди та не повідомив про її вчинення органи Національної поліції. В результаті ДТП пасажир автомобіля марки «BMW-320d» ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.
Не погодившись із рішенням суду, захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого подав апеляційну скаргу, в якій, не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію дій його підзахисного, просив змінити вирок суду першої інстанції та призначити ОСОБА_10 покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмір 8500 грн. В обґрунтування скарги послався на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та його особі, внаслідок суворості. Зазначив, що кримінальне правопорушення вчинене його підзахисним з необережності, тяжких наслідків від нього не настало, він залишив місце ДТП через хвилювання за стан здоров'я потерпілого, до якого поїхав та піклувався про надання йому медичної допомоги, повністю відшкодував лікування потерпілого, який не має ніяких претензій до обвинуваченого. Крім того, поза увагою суду залишилось, що ОСОБА_10 надав допомогу потерпілому безпосередньо після настання ДТП, що є пом'якшуючою обставиною.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника, котрі підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити з наведених вище підстав; потерпілого ОСОБА_7 та його представника, які теж погодилися з позицією сторони захисту; думку прокурора, який просив вирок місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі обвинуваченим не оспорюються.
Згідно положень ст.65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінального правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Призначаючи ОСОБА_10 міру покарання, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки та тяжкість скоєного кримінального правопорушення, яке вчинене з необережності; дані про його особу, який раніше не судимий, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, працює, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно; обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття та добровільне відшкодування шкоди; відсутність обставин, які обтяжують покарання; позицію потерпілого та його представника щодо міри покарання, врахував висновок органу пробації щодо міри покарання, та дійшов правильного висновку про необхідність призначення йому покарання із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України, що буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, оскільки його перевиховання можливе без ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.
При цьому, зазначені вище обставини у своїй сукупності не дають підстави для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, оскільки не зменшують суспільної небезпеки вчиненого злочину.
Зокрема, ОСОБА_10 у населеному пункті керував автомобілем, перевозив пасажира ОСОБА_7 , грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, створивши серйозну загрозу життю і здоров'ю для його учасників. Протиправні дії обвинуваченого призвели до отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, тоді як відповідно до ст.3 Конституції України людина, її життя та здоров'я належать до найвищих соціальних цінностей.
Крім того, після скоєння дорожньо-транспортної пригоди обвинувачений залишив місце ДТП та не повідомив про його вчинення органи Національної поліції.
При цьому, на переконання колегії суддів, характеристика ОСОБА_10 у загально-соціальному плані, висновок органу пробації про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства, а також те, що він уперше притягується до кримінальної відповідальності, не знижують тяжкості й небезпечності кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим.
Тому покарання із застосуванням ст. 75, 76 КК України, визначене судом першої інстанції ОСОБА_10 , з урахуванням обставин, які бралися до уваги при його призначенні, не становить «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
Доводи апелянта з приводу призначення ОСОБА_10 покарання у виді штрафу, є непереконливими.
Незважаючи на те, що покарання у виді штрафу є більш м'яким покаранням, ніж позбавлення волі, проте у даному випадку призначення такого покарання погіршує становище обвинуваченого, оскільки за вироком місцевого суду він звільнений від відбування покарання з випробуванням, а покарання у виді штрафу прирівнюється до реального відбуття покарання.
Згідно вимог ст.421 КПК України, погіршення становища обвинуваченого за наслідками апеляційного розгляду кримінального провадження допускається лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.
У даному ж випадку про погіршення становища обвинуваченого ОСОБА_10 просить його захисник, що суперечить вищевказаним нормам кримінального процесуального закону.
Отже, всі обставини, на які посилається апелянт, судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_10 враховані, тому доводи про суворість покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого.
Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 - залишити без задоволення, а вирок Менського районного суду Чернігівської області від 25 вересня 2020 року щодо ОСОБА_10 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4