Справа № 686/935/19
Провадження № 22-ц/4820/1790/20
03 грудня 2020 року м. Хмельницький
Хмельницький апеляційний суд у складі
колегії суддів судової палати у цивільних справах
Гринчука Р.С., Грох Л.М., Костенка А.М.
секретар - Дубова М.В.,
з участю апелянта та представника позивача,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 вересня 2020 року, суддя Приступа Д.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.
встановив:
В січні 2019 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила здійснити поділ спільного сумісного майна сторін, яке було набуте під час шлюбу, виділивши їй у власність гараж, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , бокс 56, вартістю 76222 грн.; земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер: 6835086700:03:002:0281, яка розташована за межами населеного пункту за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Пироговецька сільська рада; виділити відповідачу у власність та визнати за ним право власності на автомобіль марки SSANG YONG, модель кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 ; стягнути з відповідача на її користь різницю вартості виділеного майна в сумі 136641 грн. та стягнути з відповідача на її користь 1/2 частину вартості (суми) депозитного вкладу, розміщеного на депозитному рахунку відкритому в ПАТ КБ «Приватбанк» на ім'я ОСОБА_1 , що становить 74302,99 грн., а також судові витрати у справі.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07.09.2020 року позов задоволено частково. Виділено у власність та визнано за ОСОБА_2 право власності на гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , бокс 56, вартістю 76222 грн. Виділено у власність та визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 6835086700:03:002:0281, що розташована за межами населеного пункту за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Пироговецька сільська рада вартістю 74140 грн. Виділено ОСОБА_1 у власність та визнано за ним право власності на автомобіль марки SSANG YONG, державний номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 287003 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю вартості виділеного майна в сумі 136641 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 частину вартості (суми) депозитного вкладу, розміщеного на депозитному рахунку відкритому в ПАТ КБ «Приватбанк» на ім'я ОСОБА_1 , в сумі 74302,99 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати по справі в сумі 24084 грн. В решті вимог позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову. Автомобіль марки SSANG YONG, державний номерний знак НОМЕР_2 , та депозитний вклад, що розміщений на депозитному рахунку відкритому в ПАТ КБ «Приватбанк» визнати особистою власністю ОСОБА_1 , земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 6835086700:03:002:0281 визнати спільною власністю та поділити її в натурі по Ѕ частині кожному, гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , визнати особистою власністю ОСОБА_1 та зобов'язати останнього виплатити ОСОБА_2 половину його вартості.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав, що оскаржуваним рішенням суду ОСОБА_2 виділено у власність майна та коштів, загальна вартість яких на 136641 грн. більша ніж виділено йому, що суперечить статті 70 СК України. Судом не взято до уваги, що спірний автомобіль був придбаний в 2014 році його батьками у м. Вінниці за їх особисті кошти, відтак вказаний транспортний засіб не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.04.2019 року було встановлено, що сторони з 12.03.2018 року разом не проживають, шлюбно-сімейні відносини між ними припинено більше року, відтак депозитний вклад, який розміщено на депозитному рахунку в ПАТ КБ «Приватбанк» не може бути спільною власністю, так як сторони на той час спільно не проживали. Оскільки гараж використовується для зберігання автомобіля, просив вказаний гараж визнати його особистою власністю, а він, в свою чергу, сплатить Ѕ частину вартості вказаного гаража позивачу. Також вказав на непропорційний розподіл між сторонами судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила суд апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Вказала, що доводи апеляційної скарги стосовно того, що спірний автомобіль було придбано за кошти батьків апелянта є безпідставними та необґрунтованими. Під час перебування у шлюбі з відповідачем позивач офіційно працювала та мала стабільний дохід, а відповідно і певні заощадження, після народження дітей перебувала у відпустці по догляду за дітьми, відтак твердження ОСОБА_1 про те, що депозитний вклад є його особистою приватною власністю, є безпідставними та спростовуються доказами наявними в матеріалах справи. Відповідно до даних електронних декларацій за 2016 - 2017 роки ОСОБА_1 було задекларовано кошти, розміщені на банківських рахунках, а саме 5000 дол. США в 2016 році та 6000 дол. США в 2017 році. Згідно даних, які містяться у довідці ПАТ «КБ «Приватбанк» апелянтом було переоформлено депозитний договір на новий строк та станом на момент розгляду справи в суді першої інстанції на депозитному рахунку ОСОБА_1 були наявні грошові кошти в сумі 6028,63 дол. США. Земельна ділянка загальною площею 0,1000 га, з кадастровим номером 6835086700:03:002:0281, розташована за межами населеного пункту за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Пироговецька сільська рада, набута подружжям у власність 05.08.2011 року, відтак враховуючи норми права, які були чинними на момент придбання вказаної земельної ділянки, вона також є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу в порядку визначеному законом.
В судовому засіданні апелянт підтримав доводи апеляційної скарги. Представник позивача в суді проти апеляційної скарги заперечила.
Заслухавши пояснення учасників справи та перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва про одруження виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Хмельницького міського управління юстиції серії НОМЕР_3 між сторонами 27.10.2001 року було зареєстровано шлюб (т. 1, а.с. 9).
За період перебування у зареєстрованому шлюбі сторони набули у власність гараж, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , бокс НОМЕР_4 , право власності на який зареєстровано за відповідачем Хмельницьким бюро технічної інвентаризації 13.11.2003 року на підставі договору купівлі-продажу ВАР №768124 від 05.11.2003 року (т. 1, а.с. 15-19). Ринкова вартість даного гаражу відповідно до висновку експерта №164Е-09/19 від 08.10.2019 року, на момент проведення експертизи складає 76222 грн. (т. 1, а.с. 190-223). Сторонами також набуто земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 6835086700:03:002:02811, яка розташована за межами населеного пункту за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Пироговецька сільська рада, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №845013 виданий на ім'я ОСОБА_1 (т. 1, а.с. 20). Ринкова вартість вказаної земельної ділянки відповідно до згаданого висновку експерта №164Е-09/19 від 08.10.2019 року на момент проведення експертизи складає 74140 грн. (т. 1, а.с. 190-223).
В період шлюбу також було придбано автомобіль марки SSANG YONG, модель кузова KYRON, 2013 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , право власності на який зареєстровано на ім'я ОСОБА_1 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_5 видане Центром ДАІ 6801 (м. Хмельницький), УМВСУ в Хмельницькій області 27.03.2014 року. Ринкова вартість вказаного автомобіля відповідно до висновку експерта №001/01/2020 від 22.01.2020 року на момент проведення експертизи складає 287003 грн. (т. 1, а.с. 21, т. 2, а.с. 6-57).
Також, на депозитному рахунку на ім'я ОСОБА_1 були розміщенні кошти в ПАТ КБ Приватбанк, що відповідно до довідки банку станом на 04.03.2019 року складають суму 6028,63 дол. США (т. 1 а.с. 66).
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що під час перебування у шлюбі з відповідачем позивач офіційно працювала та мала стабільний дохід, після народження дітей перебувала у декретній відпустці по догляду за дітьми, відтак суд дійшов висновку, що вищевказане майно набуте сторонами у власність за час спільного проживання у шлюбі за спільні кошти та є спільною сумісною власністю. Суд вказав, що спірний транспортний засіб знаходиться у володінні та користуванні відповідача, відтак, враховуючи, що автомобіль є неподільною річчю, тому він підлягає виділенню у власність відповідачу, в той час як спірні гараж та земельна ділянка підлягає виділенню у власність позивачу. Кошти, розміщені на депозитному рахунку в ПАТ КБ Приватбанк в сумі 6028,63 дол. США, є об'єктом спільної сумісної власності та підлягають поділу в рівних частках. Стосовно відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд вказав, що достатнім та обґрунтованим розміром витрат на правничу допомогу, що підлягає до відшкодування, враховуючи розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, є 10000 грн. Інші судові витрати у справі, а саме сплачений судовий збір та витрати на проведення експертиз слід покласти на відповідача.
Вказаний висновок не в повній мірі обґрунтований з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У ст. 60 СК України закріплено принцип, відповідно до якого майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст. 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05.04.2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Крім того, у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 рок у у справі N 554/8023/15-ц).
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спірне майно було придбано під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за їх спільні кошти, що відповідачем не спростовано. Таким чином, об'єктами спільної сумісної власності подружжя слід визнати гараж, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , бокс 56, вартістю 76222 грн., земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 6835086700:03:002:0281, що розташована за межами населеного пункту за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, Пироговецька сільська рада, вартістю 74140 грн., автомобіль марки SSANG YONG, модель кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , вартістю 287003 грн.
Депозитний вклад в розмірі 6028,63 дол. США., що був внесений ОСОБА_1 в період шлюбу сторін, який згідно пояснень останнього в суді, був знятий з відповідного депозитного рахунку та витрачений у власних інтересах апелянта, також є об'єктом спільної сумісної власності, відтак підлягає врахуванню при поділі майна подружжя.
Таким чином, враховуючи, що спільне користування спірним майном сторонами є неможливим, однак в сукупності становить певну масу майна, яку можливо поділити, з урахуванням рівності часток, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя це майно слід розподілити наступним чином: виділити ОСОБА_2 гараж, вартістю 76222 грн., земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 6835086700:03:002:0281, вартістю 74140 грн., а право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на нього слід припинити. В свою чергу ОСОБА_1 слід виділити автомобіль марки SSANG YONG, вартістю 287003 грн., припинивши право власності ОСОБА_2 на даний об'єкт. Суму депозитного вкладу, як вірно зазначив суд першої інстанції, слід також розділити між сторонами у рівних частках.
Разом з тим, суд стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у вигляді різниці вартості майна в сумі 136641 грн. та Ѕ частини вартості (суми) депозитного вкладу в розмірі 74302,99 грн. допустився помилки, оскільки з урахуванням виділеного сторонам майна, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути 142623,49 грн. грошової компенсації різниці вартості виділеного майна, а не 136641 грн. як помилково вказав суд першої інстанції.
Так, враховуючи, що загальна маса майна, яка підлягає поділу між сторонами складає суму в розмірі 585970,98 грн. (76222 грн. вартість гаражу + 74140 грн. вартість земельної ділянки + вартість депозитного вкладу в розмірі 148605,98 грн. + 287003 грн. вартість автомобіля) позивачу та відповідачу належить виділити у власність відповідно по 292985,49 грн. (585970,98 грн./2). Відтак, враховуючи, що ОСОБА_2 виділено у власність гараж та земельну ділянку, сума належної їй грошової компенсації становитиме 142623,49 грн. (292985,49 - 76222 - 74140).
Колегія судів не приймає до уваги доводи апелянта щодо придбання автомобіля його батьками за їх особисті кошти, у зв'язку з чим, на думку апелянта, спірний автомобіль не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Як вбачається зі змісту рахунку-фактури №В8100000567 від 05.03.2014 року на придбання спірного автомобіля платником згідно квитанцій, що містяться в матеріалах справи є саме відповідач ОСОБА_1 (т. 2, а.с. 88-89), на якого і було зареєстровано транспортний засіб. Даних про те, що автомобіль було придбано за кошти батьків ОСОБА_1 справа не містить.
Необґрунтованими є також доводи апелянта щодо належності йому на праві приватної власності депозитного вкладу на депозитному рахунку відкритому у ПАТ КБ «Приватбанк» на його ім'я, оскільки, як вбачається з довідки банку, ОСОБА_1 відкрито депозитний рахунок 21.12.2018 року, тобто в період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 66). В той же час депозитний рахунок було закрито відповідачем після звернення ОСОБА_2 до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.ч. 3, 8 ст. 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи . Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Посилання відповідача на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.04.2019 року як на підставу своїх заперечень колегія суддів до уваги не бере, оскільки відповідний доказ відповідачем до суду першої інстанції поданий не був, обґрунтування неможливості подання вказаного доказу до суду першої інстанції відповідачем також не зазначено.
Слід також зауважити, що вищевказаним рішенням суду не встановлено обставин, які відповідно до ст. 82 ЦПК України є підставою для звільнення від доказування у даній справі. Суд в рішенні від 12.04.2019 року не встановлював обставин щодо тривалості не проживання сторін єдиною сім'єю, а лише навів пояснення сторін з цього приводу.
Переглядаючи рішення суду в частині розподілу між сторонами судових витрат колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому, відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постанові від 09.06.2020 року у справі №466/9758/16-ц та у постанові від 15.04.2020 року у справі №199/3939/18-ц, витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). Аналогічні критерії застосовуються Європейським судом з прав людини при визначенні розміру справедливої компенсації потерпілій стороні на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений підхід ілюструється у рішеннях ЄСПЛ від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (§80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (§34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (§95).
Позаяк склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, на підтвердження цих обставин до суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги, який повинен містити детальний опис послуг, що надаються, їхню вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір або погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо; документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору (акти виконаних робіт або наданої допомоги, специфікації витраченого часу адвоката тощо); оформлені у встановленому законом порядку документи, що свідчать про здійснення оплати гонорару адвоката та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги на підставі договору (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку, касові чеки або інший банківський документ, що підтверджує здійснення оплати послуг адвоката в рамках конкретної справи).
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц стосовно відшкодування витрат на правничу допомогу вказала, що із запровадженням з 15.12.2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, який не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Таким чином, незважаючи на те, що стороною позивача не надано до суду документи, що містять детальний опис робіт та послуг, виконаних (наданих) адвокатом у рамках справи відповідно до умов договору, колегія суддів, враховуючи відсутність з даного приводу заперечень відповідача вважає за можливе відшкодувати розмір правничої допомоги з відповідача на користь позивача.
В той же час, враховуючи, що апелянт в апеляційній скарзі вказав на неправильність розподілу судових витрат між сторонами в частині, що стосується відшкодування витрат на правову допомогу, приймаючи до уваги закріплений на законодавчому рівні принцип співмірності розміру витрат на послуги адвоката зі складністю справи, часу, витраченому адвокатом на надання правничої допомоги, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони, колегія суддів, врахувавши обґрунтованість витрат та їхню пропорційність доходить висновку, що належним розміром витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції є сума у розмірі 7000 грн., в суді апеляційної інстанції у розмірі 6000 грн.
За встановлених вище обставин апеляційний суд вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати рішення суду в частині стягнення грошової компенсації вартості виділеного майна та розподілу між сторонами судових витрат.
У відповідності з вимогами ст. 141 ЦПК України розподіл судових витрат між сторонами підлягає розподілу наступним чином.
Позивачем при поданні позовної заяви сплачено 3258,10 грн. судового збору, за проведення судових експертиз проведено оплату в сумі 10826 грн., витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції склали 7000 грн. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, на 81,10% (292985,49 грн./361305,99 грн.х100%) з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у суді першої інстанції в розмірі 17099,21 грн. (81,10%х(7000 грн.+3258,10 грн.+10826 грн.)/100%). В свою чергу, у суді апеляційної інстанції відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 7118,97 грн. Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги задоволено частково, а саме на 14,40% (68320,50 грн./474597,99 грн.х100%) з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судові витрати у суді апеляційної інстанції в розмірі 1025,13 грн. (14,40%х7118,97 грн./100%). Однак, зважаючи на те, що позивач у зв'язку з розглядом справи понесла у суді апеляційної інстанції витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн., апеляційна скарга була задоволена частково, відтак в решті вимог 85,60% (100%-14,40%) апеляційну скаргу було відхилено, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 5136 грн. (6000 грн.х85,60%/100%). Отже, у підсумку, за розгляд справи у суді апеляційної інстанції з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 4110,87 грн. (5136 грн. - 1025,13 грн.)
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 389, 390 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 07 вересня 2020 року скасувати в частині стягнення грошової компенсації різниці вартості виділеного майна, стягнення Ѕ частини депозиту, розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 142623 грн. 49 коп. грошової компенсації різниці вартості виділеного майна.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 17099,21 грн. за розгляд справи судом першої інстанції.
В решті рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 4110,87 грн. за перегляд справи судом апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 грудня 2020 року.
Судді Р.С. Гринчук
Л.М. Грох
А.М. Костенко