01.12.2020 року м. Одеса
Єдиний унікальний номер справи №2-2/08
Апеляційне провадження № №22-ц/813/6114/20
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач),
суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,
за участю секретаря -Сороколет Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представники позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Північтранс»,
третя особа - ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 22 травня 2008 року, постановлену під головуванням судді Гудіної Н.І.,
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2001 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Північтранс» (далі - ВАТ «Північтранс»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Північтранс» (далі - ПАТ «Північтранс», товариство), про відшкодування шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що 10 січня 1993 року з вини водія ОСОБА_4 , який керував автобусом «Ікарус-280», держномер НОМЕР_1 , що належав АТП -15130 м.Одеси (в подальшому- ВАТ «Північтранс»), сталася дорожньо - транспортна пригода (далі - ДТП).
Вироком Суворовського районного суду м.Одеси від 14 липня 1993 року ОСОБА_4 засуджено за ч.2ст.215 КК України до 4 років позбавлення волі із застосуванням ст.45 КК України умовно на строк 1 рік 6 місяців, з передачею на виправлення та перевиховання трудовому колективу АТП -15130 м.Одеси.
Довідкою МСЄК від 19 вересня 1995 року підтверджено, що вона після ДТП стала інвалідом 2 групи безстроково, а пенсія їй визначена у розмірі 89,87 грн.
Зазначала, що на підставі рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 10 липня 2000 року відповідач сплачує їй щомісячно втрачений заробіток у розмірі 472,05 грн.
Посилаючись на те, що в зв'язку зі збільшенням середньої заробітної плати з січня 2001 року до 730,13 грн. позивач просила стягнути з відповідача щомісячно, починаючи з 01 січня 2001 року втрачений заробіток у розмірі 640,26 грн. та зробити перерахунок втраченого заробітку з 2000 року, який складає 457,32грн.
Крім того, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача за лікування у зв'язку з ДТП 2916,16грн., одноразово - 3373,58грн. (457,32 + 2916,26), а починаючи з січня 2001 року щомісячно 640,26 грн., та корегувати в подальшому розмір втраченого заробітку(т.1 а.с.3-4).
Рух справи в судах першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 07 вересня 2001 року стягнуто з ВАТ «Північтранс» на користь ОСОБА_1 одноразово 3373,58грн., а починаючи з січня 2001 року по 640,26 грн., щомісячно, зкорегуванням розміру втраченого заробітку (т.1 а.с.17).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 23 квітня 2002 року рішення суду першої інстанції від 07 вересня 2001 року скасовано, справа направлена на новий розгляд.
Судове рішення зокрема мотивовано тим, що водія ОСОБА_4 , з вини якого трапилась ДТП, не залучено до участі у справі в якості третьої особи (т.1 а.с.54-59).
При новому розгляді справи зазначений недолік усунуто та протокольною ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 30 жовтня 2007 року ОСОБА_4 залучено до участі у справі (т.1а.с.153-154).
10 квітня 2008 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, в яких вона просила стягнути з відповідача одноразово 30 547,14 грн., а починаючи з березня 2008 року зобов'язати відповідача сплачувати на її користь щомісячно втрачений заробіток у сумі 1271,07 грн.(т.1 а.с.172-173).
22 травня 2008 року до суду від сторін надійшла мирова угода.
За цією мировою угодою:
1) відповідач ВАТ «Північтранс» зобов'язався:
- сплатити позивачці суму позовних вимог у розмірі 30574,14 грн. протягом 6 місяців по 5 091,19 грн. з моменту затвердження судом цієї мирової угоди, перераховуючи кошти на рахунок позивача;
- перераховувати на рахунок позивачці довічно щомісячно втрачений заробіток у розмірі 1271,07 грн., враховуючи березень та квітень 2008 року, та корегувати розмір втраченого заробітку відповідно до довідки Держкомстату України про середню заробітну плату у галузі "Промисловість".
2) позивачка зобов'язалась, у разі виконання відповідачем у повному обсязі п.2 та п.3 даної мирової угоди, :
- не подавати позов до суду про відшкодування за рахунок відповідача витрат на придбання ліків, санаторно-курортне лікування, протезування, посилене харчування, інших додаткових витрат тощо.
- залишити за собою право довічно корегувати суму втраченого заробітку на кожний наступний рік до 30 січня на підставі довідки Держкомстату України про середню заробітну плату у галузі "Промисловість", не звертаючись з позовом до суду, а надаючи керівництву ВАТ "Північтранс" необхідні довідки (т.1а.с.182).
Зміст судового рішення першої інстанції
Ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 22 травня 2008 року затверджена мирова угода між ОСОБА_1 та ВАТ «Північтранс» на наведених вище умовах.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "Північтранс" про стягнення шкоди закрито.
Судове рішення мотивовано тим, що дана заява сторін щодо укладення мирової угоди не суперечить вимогам закону, не обмежує чиїх - не будь прав та обов'язків (т.1а.с.191-193).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу
Поданій у березні 2020 році апеляційній скарзі ОСОБА_4 ,посилаючись на порушення норм процесуального права, просить залучити його до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ухвалу суду від 22 травня 2008 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до Суворовського районного суду м.Одеси.
Апеляційна скарга та заява про поновлення строку на її подачу мотивовані тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не врахував, що:
-під час розгляду справи в суді першої інстанції його не залучено до участі у справі в якості третьої особи, він не був повідомлений про розгляд справи та укладання мирової угоди;
-на момент ДТП (10 січня 1993 року) він перебував у трудових відносинах з Одеським автотранспортним підприємством №15130, яке в подальшому отримало назву ВАТ "Північтранс", а на теперішній час є ПАТ "Північтранс";
-після ДТП та набрання законної сили вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 14 липня 1993 року жодних претензій та вимог до нього з бокуПАТ "Північтранс" не надходило;
-26 лютого 2020 року він отримав від ПАТ "Північтранс" вимогу, згідно якої товариство просить сплатити йому грошову суму у розмірі 156 910 грн., які було виплачено ПАТ "Північтранс" позивачці ОСОБА_1 на підставі мирової угоди від 22 травня 2008 року відповідно до вимог ст.1191 ЦК України;
-у вимозі від 26 лютого 2020 року його повідомило ПАТ "Північтранс", що продовжує виконувати мирову угоду шляхом щомісячного перерахування грошових коштів на користь ОСОБА_1 (т.1 а.с.206-207,208).
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року апелянту поновлено строк на апеляційне оскарження ухвали Суворовського районного суду м.Одеси від22 травня 2008 року (т.2а.с.8-9).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_4 , а судове рішення без змін.
Зокрема, заявник зазначила, що апелянт ОСОБА_4 , станом на 09 листопада 2007 року, був обізнаний про залучення його Суворовським районним судом м.Одеси до справи №2-2/08 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Північтранс» про відшкодування шкоди, проте до суду не з'являвся, уникав участі у справі, про причини своєї неявки суд навмисно не сповіщав, що підтерджується:
- протоколом судового засідання від 30 жовтня 2007 року, в якому зазначено, що суд ухвалив залучити до справи ОСОБА_4 (т.1а.с.154);
-рекомендованим поштовим повідомленням про вручення судової повістки за адресою: АДРЕСА_1 ., підписане 09 листопада 2007 року особисто ОСОБА_4 , за місцем його проживання ( т.1 а.с.121);
- листом Суворовського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2008 року у справі №2-2/08 на адресу дільниці №4 КП ЖКС «Північний», з проханням вручити судову повістку ОСОБА_4 , що мешкає за адресою АДРЕСА_2 , в зв'язку із тим, що він всіляко уникає отримання надісланих йому раніше судових повісток (т.1 а.с.164);
- рекомендованим поштовим повідомленням про отримання 25 лютого 2008 року судової повістки на ім'я - ОСОБА_4 , підписане начальником дільниці №4 КП ЖКС «Північний», в порядку ч.3 ст.76 ЦПК України в редакції від 16 червня 2007 року, що діяла на той час (т.1а.с.166);
- численними поштовими рекомендованими відправленням на ім'я ОСОБА_4 за вказаною адресою його мешкання та повернуті в зв'язку із закінченням строку зберігання (т.1 а.с.146,147,171,181).
Крім того, зазначала, що ОСОБА_4 звернувся до апеляційного суду зі спливом 12 років з моменту його обізнаності про розгляд справи №2-2/08 Суворовським районним судом м.Одеси і залученням його в якості третьої особи, при цьому наведені ним в апеляційній скарзі доводи не кореспондуються з матеріалами справи.
Вказувала, що:
- вона та відповідач-ПАТ «Північтранс», керуючись ст.ст.11,175 ЦПК України (в редакції, що діяла станом на 22 травня 2008 року), на власний розсуд розпорядились своїми процесуальними правами, а саме уклали мирову угоду, яка була затверджена ухвалою суду;
- апелянт ОСОБА_4 дотепер перебуває з відповідачем ПАТ «Північтранс» в трудових відносинах, що реальною метою подання апеляційної скарги на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 22 травня 2008 року є затягування розгляду справ інших цивільних справ №523/17457/18 та №523/3621/20 за її позовами до ПАТ «Північтранс» про спонукання до виконання мирової угоди, що перебувають провадженні Суворовського районного суду м.Одеси, та справи №523/17331/19 що перебуває в провадженні Одеського апеляційного суду (провадження №22- ц/813/5906/20);
- починаючи з лютого 2018 року відповідач ПАТ «Північтранс» систематично уникає виконання зазначеної мирової угоди, що підтверджується рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 04 грудня 2018 року (справа №523/6698/18) про спонукання до виконання мирової угоди, яке набрало законної сили 02 жовтня 2019 року;
- ухвала суду від 22 травня 2008 року про затвердження мирової угоди виконувалась ПАТ «Північтранс» на протязі десяти років, а у 2020 році відповідач в односторонньому порядку безпідставно припинив виконання мирової угоди (т.2 а.с.35-39).
У відповіді на відзив ОСОБА_4 просить визначити його статус як співвідповідача у справі, зазначивши, що:
- у жодному документі справи не зазначено його процесуальний статус;
- у справи відсутні докази направленняйому копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви, відсутні будь-які відомості вручення сторонам по справі копій ухвали від 22 травня 2008 року про затвердження мирової угоди та направлення даної ухвали на його адресу рекомендованим листом, з повідомленням про вручення відповідно до вимог ст.222 ЦПК України, яка діяла на тої час;
- на а.с.166 справи міститься повідомлення про вручення поштового відправлення адресованого дільниці № 4, а саме: листа Суворовського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2008 року (а.с.164), але в матеріалах справи відсутнє підтвердження про вручення йому дільницею повістки, що є неналежним сповіщенням;
- про надходження листів з судовими повістками (а.с.146,147,171,181) він не був обізнаний, оскільки, пошта не повідомляла йому про вказані листи та про те, що йому потрібно прибути до відділення поштового зв'язку для отримання даних повісток;
- розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому постановления ухвали від 22 травня 2008 року без належного його сповіщення є прямим порушенням його прав;
Зазначив, що його доводи підтверджуються правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі №906/142/18, та в постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018року у справі № 295/5011/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16, від 20 лютого 2019 року у справі № 369/2744/15, від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, 21 березня 2019 року у справі № 916/2349/17(т.2 а.с.72-80).
Апелянт, його представник та представник відповідача про проведення судового засідання, призначеного на 01 грудня 2020 року у режимі відеоконференції, повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прийняти участь у режимі відеоконференції не подавали, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи у їх відсутність (т.2 а.с.165,167-179). Апеляційний суд також бере до уваги попередню заяву представника ОСОБА_4 ОСОБА_5 про розгляд апеляційної скарги за його ( ОСОБА_4 ) відсутності у зв'язку з карантином (т.2а.с.82).
Позиція апеляційного суду та її нормативно-правове обґрунтування
Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_3 , які заперечували про задоволення апеляційної скарги у режимі відеоконференції, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Постановляючи ухвалу про затвердження мирової угоди, суд першої інстанції виходив із того, що мирова угода відповідає чинному законодавству, не порушує будь-чиї права, її умови відповідають дійсній волі сторін, вона укладена з метою врегулювання спору, ґрунтується на взаємних поступках.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.
Відповідно до ч.1 ст.175 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції) мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.
Аналогічна норма міститься й у ст.207 ЦПК України.
За своєю правовою природою мирова угода - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах погоджених сторонами та є завершенням судового провадження, свідчить про врегулювання судового спору між сторонами. Тобто, це угода сторін, в якій вони викладають прийнятний для них варіант вирішення судової справи, розподіляють спірні права та обов'язки або відмовляються від таких шляхом досягнення компромісу.
Визнанням мирової угоди суд засвідчує відповідність умов цієї угоди вимогам закону та дотримання балансу законних прав та інтересів сторін, дотримання вимог (принципу) справедливості судового рішення у спосіб, визначений в умовах мирової угоди.
Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судом першої інстанції) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом і має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження».
Зі змісту поданої до суду мирової угоди встановлено, що вона укладена з метою врегулювання спору на основі поступок ПАТ «Північтранс» та ОСОБА_1 , які стосуються виключно прав і обов'язків сторін у даній справі, а саме: між ОСОБА_1 та ВАТ «Північтранс».
Більш того, ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 22 травня 2008 року затверджена мирова угода між ОСОБА_1 та ВАТ «Північтранс», яка виконувалась сторонами на протязі десяти років.
При цьому із наданої мирової угоди вбачається, що сторони погодили умови, порядок та строки відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок ДТП. Мирова угода не суперечить закону, стосується лише прав та обов'язків сторін, а саме: ОСОБА_1 та ВАТ «Північтранс», та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Зміст мирової угоди відповідає заявленим ОСОБА_1 позовним вимогам.
Позивачка отримувала обумовлені затвердженою судом мировою угодою грошові кошти, починаючи з 2008 року та виконувалась сторонами, в тому числі ПАТ «Північтранс» тривалий час.
Починаючи с лютого 2018 року відповідач ПАТ «Північтранс» в односторонньому порядку припинив виконання мирової угоди від 22 травня 2008 року, що підтверджується рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 04 грудня 2018 року(справа №523/6698/18) про спонукання до виконання мирової угоди, яким задоволено вимоги позивачки, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року.
При цьому, після вступу в законну силу вказаного рішення суду, відповідач продовжує уникати виконання мирової угоди, що підтверджено інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, за яким позивачка звернулась до суду до відповідача ПАТ «Північтранс» з численними позовам, а саме: справи - №523/17457/18; №523/7100/20; №523/7759/20, в яких вирішуються питання виконання відповідачем мирової угоди та виплати грошових коштів.
Разом з тим, укладаючи мирову угоду, сторони своїми підписами засвідчили, що цією угодою вони не порушують права та інтереси інших осіб, сторони виконували її тривалий час до 2018 року, погоджувались з умовами та порядком її виконання. Більш того, позивачка зобов'язалась не подавати позов до суду про відшкодування за рахунок відповідача витрат на придбання ліків, санаторно-курортне лікування, протезуваня, посилене харчування та інших додаткових витрат тощо.
Зміст мирової угоди вказує на те, що сторони мали належне уявлення про сутність цієї мирової угоди і всіх її елементів і для них не існувало ніяких факторів, які могли б вплинути на їх уявлення про мету цієї мирової угоди.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що затвердження судом цієї мирової угоди відповідає вимогам чинного законодавства України.
Доводи апелянта про те, що він не був залучений до участі у справі, не був присутній в судовому засіданні, йому не направлено копію ухвали про затвердження мирової угоди до уваги не приймаються з наступних підстав.
Скасовуючи первісне рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 07 вересня 2001 року про задоволення позову ОСОБА_1 до ВАТ «Північтранс» про відшкодування матеріальної шкоди, апеляційний суд в своїй ухвалі від 23 квітня 2002 року, крім іншого, звернув увагу суду першої інстанції на необхідність при новому розгляді залучити до участі у справі ОСОБА_4 в якості третьої особи, оскільки відповідач вправі буде пред'явити до нього регресні вимоги.
Протокольною ухвалою від 30 жовтня 2007 року суд першої інстанції усунув вказаний недолік, залучив до участі у справи ОСОБА_4 та оголосив перерву в судовому засіданні на 26 листопада 2007 року для повідомлення третій особі про наявний спір (т.1а.с.154).
Згідно рекомендованого поштового повідомлення ОСОБА_4 особисто вручена судова повістка на вказану дату за місцем його проживання, про що він розписався 09 листопада 2007 року (т.1а.с.121).
В подальшому, в судові засідання, призначені на 26 листопада та 13 грудня 2007 року, 23 січня,15 лютого,19 березня, 11 та 22 квітня 2008 року третя особа ОСОБА_4 не з'являвся, ухиляючись від отримання судових повісток, які повертались до суду з вказівкою «за спливом строку зберігання» (т.1а.с.146-147,154-155,162,171,181).
Із змісту повістки, яка міститься в конверті в т.1 на а.с.181, видно, що ОСОБА_4 викликався до суду на 22 квітня 2008 року саме в якості третьої особи.
Крім того, судом першої інстанції приймались заходи для сповіщенняОСОБА_4 щодо явки в судові засідання, що підтверджено листом Суворовського районного суду м. Одеси від 19 лютого 2008 року, 25 лютого 2008 року по справі №2-2/08 на адресу дільниці №4 КП ЖКС «Північний», з проханням вручити судову повістку ОСОБА_4 (т.1а.с.164,166).
Апеляційний суд вважає, що кожен з учасників судового процесу має право безпосередньо знайомитися з матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
З огляду на зазначене, вбачається, що ОСОБА_4 , як третя особа, не виявив бажання знайомиться з матеріалами справи, безпідставно не з'являвся у вищевказані судові засідання без поважних причин, не повідомляв суд про причини своєї неявки.
Тому процесуальна бездіяльність третьої особи ОСОБА_4 не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом першої інстанції відповідно до вимог процесуального закону.
Так, ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський Суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
З огляду на викладене, суд першої інстанції, з урахуванням строків розгляду справи, часу знаходження справи у провадженні суду з 13 липня 2001 року, поведінки третьої особи ОСОБА_4 за даним позовом та не виконання ним свого обов'язку щодо явки в судові засідання, відсутності заяви про розгляд справи за його відсутність, розглянув справу в судовому засіданні 22 травня 2008 року та затвердив мирову угоду укладену між сторонами.
Так, Європейський Суд з прав людини, рішення якого є джерелом права в Україні (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з Прав Людини») у справах «Рябих проти Росії» та «Науменко проти України» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 ч. 1 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основних аспектів верховенства права є принцип юридичної певності, який, серед іншого, вимагає, щоб остаточні рішення судів не могли бути поставлені під сумнів.
Правова певність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи. Цей принцип полягає у тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи. Повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень.
Європейський Суд з прав людини звернув увагу на те, що сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду. Відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.
Як вбачається з матеріалів справи, судове рішення від 22 травня 2008 року вступило в закону силу та виконувалось ОСОБА_1 та ВАТ «Північтранс» більше десяти років й за вказаний період сторона по справі ОСОБА_4 не оскаржував його, не цикався вказаної справою, незважаючи на те, що особисто отримав судову повістку 09 листопада 2007 року про виклик в судове засідання на 26 листопада 2007 року, тобто був обізнаний про існування справи (т.1 а.с.121).
Доводи заявника про залучення його до участі у справи до уваги не приймаються, оскільки протоколом судового засідання від 30 жовтня 2007 року суд ухвалив залучити до справи ОСОБА_4 (т.1а.с.154).
При цьому колегія суддів вважає доведеними доводи заперечення позивачки про те, що апелянт та представники товариства вступили у змову, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції, постановленою у 2008 році, подана ОСОБА_4 у 2020 році не для захисту своїх прав, а з метою порушити саме її права на законне отримання від ПАТ «Північтранс» відшкодування, завданого його працівником її здоров'ю ще у 1993 році.
Апеляційний суд вважає, що третя особа ОСОБА_4 , його представник ОСОБА_5 та представник відповідача ПАТ «Північтранс» Макаренко В.В., наставником якого у 2018 році при прийомі на роботу юрисконсультом юридичного відділу товариства була ОСОБА_5 , умисно не прийняли участі у справі в апеляційному суді в режимі відеоконференції з метою уникнути відповідей на питання суду:
-чи продовжує ОСОБА_4 трудові відносини з відповідачем, якщо ні - то з якого часу;
-чому після затвердження судом мирової угоди 22 травня 2008 року, ПАТ «Північтранс» лише у лютому 2020 року вперше згадало про необхідність стягнення з ОСОБА_4 на користь товариства шкоди в порядку регресу та чому фахові юристи товариства не захищали право відповідача на зворотну вимогу (регресу) щодо виплаченого відшкодування протягом 2008-2018 років;
-чому представником ОСОБА_4 є ОСОБА_5 , яка, за дивних обставин, одночасно є юристом відповідача та автором вимоги до нього в порядку регресу від 24 лютого 2020 року та автором клопотання ПАТ «Північтранс» від 10 листопада 2020 року про відкладення розгляду справи, призначеного на 10 листопада 2020 року (т.1а.с.224, т.2а.с.82, 84 зворот, 129-131).
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Інші доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, тому мають бути відхилені.
Враховуючи викладене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Ухвалу Суворовського районного суду м.Одеси від 22 травня 2008 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 грудня 2020 року.
Головуючий:
Судді: