07.12.20
22-ц/812/1989/20
Єдиний унікальний номер судової справи: 484/2238/20
Провадження № 22ц/812/1989/20 Доповідач в апеляційній інстанції Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
07 грудня 2020 року м. Миколаїв Справа № 484/2238/20
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Самчишиної Н.В.,
суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання - Горенко Ю.В.
без участі сторін, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року, ухваленого у складі судді Фортуни Т.Ю. в залі суду о 14 годині 20 хвилині зі складенням його повного тексту, по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за аліментами,
встановив:
10 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача, який є його батьком, заборгованості за аліментами, що були стягнуті на його утримання на користь матері ОСОБА_3 за рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 березня 2011 року в твердій грошовій сумі у розмірі 400 грн., але не сплачувалися, внаслідок чого при досягненні ним повноліття загальний розмір їх заборгованості складає 32 298, 00 грн.
В обґрунтування позову зазначав, що при досягненні ним повноліття державний виконавець закінчив виконавче провадження, незважаючи на наявність заборгованості по аліментам, тоді як він навчається та потребує матеріальної допомоги, а відповідач, який працює в м. Одеса та отримує пристойний дохід, не бажає її погасити у добровільному порядку, що стало причиною його звернення до суду із даним позовом.
Заочним рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
При ухваленні рішення суд першої інстанції до спірних правовідносин врахувавши висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі №765/13754/14-ц та від 07 жовтня 2019 року - №760/22598/15-ц, дійшов висновку, що заборгованість за аліментами, визначена державним виконавцем, має стягуватися на підставі Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем без ухвалення рішення суду щодо стягнення заборгованості.
Не погодившись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та неналежну оцінку наданих доказів, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити.
На його думку, підстав для відмови у задоволенні позову не було, оскільки наявній спір про розмір заборгованості по аліментам та він потребує матеріальної допомоги.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Відповідно до статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно зі статтею 194 СК України заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття.
Судом встановлено, що згідно з виконавчим листом №2-553 від 25 березня 2011 року, виданим Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області 20 квітня 2011 року, стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Докурнишки Ошмянського району Гродненської області, аліменти на користь ОСОБА_3 , 1973 року народження, на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 400 грн. щомісячно до його повноліття, починаючи з 01 березня 2011 року (а.с.9).
За зазначеним виконавчим листом державним виконавцем Першого Київського відділу ДВС Одеського міського управління юстиції Дімовою Х.І. відкрито виконавче провадження №43639402, про що свідчить копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 12 червня 2014 року (а.с.11).
Із інформації Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №Л-823-10 від 04 червня 2020 року, адресованої матері позивача ОСОБА_3 , встановлено, що період стягнення за виконавчим листом закінчився, заборгованість становить 32 298,00 грн.
Дані про закінчення виконавчого провадження за змістом цієї інформації відсутні.
Постанову про закінчення виконавчого провадження матеріали справи не містять.
Відсутній у сторін і спір щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів.
Згідно із частиною 3 статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом.
Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачений статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження» і відповідно до частини 8 цієї статті питання заборгованості вирішується судом лише у разі спору про її розмір (чинний на час закінчення виконавчого провадження).
Таким чином законодавець визначив обов'язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року в справі №756/13754/14-ц і від 7 жовтня 2019 року у справі №760/22598/15ц, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року при розгляді справи №572/1762/15ц.
Пунктом 7 частиною 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначається, що виконавче провадження може бути закінчено за закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів.
Відтак, наявність заборгованості за аліментами виключає можливість закінчення виконавчого провадження у зв'язку із досягненням дитиною повноліття та стягнення щомісячних платежів на її утримання.
На підставі викладених обставин справи та відсутності спору між сторонами щодо розміру заборгованості, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції стосовно того, що заборгованість за аліментами, визначена державним виконавцем, має стягуватися на підставі Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем, є правильним.
Тому при встановленні зазначених фактів судом вірно застосовані норми матеріального права та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову.
Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 4 ЦПК України, за судовим захистом своїх прав, свобод чи інтересів може звернутися не будь-яка особа, а лише особа, законні права, свободи чи інтереси якої порушуються, не визнаються або оспорюються.
В теорії цивільно-процесуального права, цю особу прийнято називати належним позивачем, а тому, його вимоги, у разі доведеності, підлягають судовому захисту в обраний ним спосіб.
Відповідно, особу, права, свободи чи інтереси якої не порушуються оскаржуваними рішенням/дією (бездіяльністю) відповідача прийнято називати неналежним позивачем, і у разі встановлення такого, у задоволенні його вимог слід відмовити за їх необґрунтованістю.
Так, в силу ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
Зокрема, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Таким чином, можна констатувати, що суб'єктний склад в аліментних зобов'язаннях є таким:
отримувач аліментів - один з батьків або інший законний представник дитини, разом з якими вона проживає;
платник аліментів - інший з батьків, який проживає окремо від дитини та має можливість надавати дитині утримання;
дитина, на утримання якої аліменти стягуються.
У зв'язку з цим, кожний з названих осіб має певні, лише йому належні, права та обов'язки, які підлягають виконанню, а у разі їх порушення - судовому захисту.
Зокрема, платник зобов'язаний вчасно та в установленому розмірі сплачувати аліменти, а у разі порушення такого обов'язку і утворенні з його вини заборгованості з їх сплати, відповідно до частини першої статті 196 СК України, ще й сплачувати на користь одержувача аліментів неустойку (пеню) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.
При цьому, виходячи із визначеності прав та обов'язків сторін, право ініціювання стягнення заборгованості та пені по аліментам за законом - належить лише одержувачу аліментів, який і буде належним позивачем у такій категорії справ. В даній справі - це могла б бути ОСОБА_3 . Отже, усі інші особи, які заявляють такий позов, у тому числі і дитина, на утримання якої аліменти стягуються - якою є ОСОБА_1 , таким правом, за відсутності інших обставин, не наділені, а тому їх слід вважати неналежними позивачами і у задоволенні таких позовів слід відмовляти.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на скрутне матеріальне становище позивача, який після досягнення повноліття навчається на 1 курсі Харківського Національного університету внутрішніх справ IV рівня акредитації на денному відділенні та потребує матеріальної підтримки, оскільки позивач має право заявити вимоги до відповідача про стягнення аліментів, як син, який продовжує навчання відповідно до положень статті 199 СК України.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції та не є підставою для його скасування, оскільки зводяться до припущень та незгоди відповідача з висновками суду, з його оцінкою.
За таких обставин, рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 06 жовтня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: П.П. Лисенко
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 07 грудня 2020 року.