Справа № 486/72/20
1-кп/467/78/20
03.12.2020 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі :
головуючого судді - ОСОБА_1
з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора - ОСОБА_3
обвинувачених - ОСОБА_4 , ОСОБА_5
захисника - ОСОБА_6
потерпілого - ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Арбузинського районного суду Миколаївської області клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_4 в рамках кримінального провадження № 12019150120000567, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 серпня 2019 року,-
Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається
На розгляді Арбузинського районного суду Миколаївської області перебуває вказане кримінальне провадження.
В судовому засіданні прокурор клопотав про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою на 60 днів, посилаючись на висунуте останньому обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого п.12 ч.2 ст. 115 КК України, і одночасно на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема, ризиків переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.
Зокрема, прокурор вказав, що ОСОБА_4 розуміє тяжкість покарання, передбаченого за учинений ним злочин, у тому числі, й можливість довічного позбавлення волі, а тому може переховуватись від суду з метою уникнення передбачених законом санкцій.
Крім цього, обвинувачений шляхом вмовляння та погроз може вплинути на свідків та/або потерпілого з метою зміни останніми показань на його користь, а це може призвести до вчинення ним нових злочинів, в тому числі й проти життя та здоров'я особи.
Одночасно, на думку сторони обвинувачення, інші, більш м'які запобіжні заходи, не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого і запобігти наявним ризикам.
Позиції інших учасників провадження
Обвинувачений ОСОБА_4 проти задоволення заявленого прокурором клопотання заперечив, просив суд обрати йому більш м'який запобіжний захід, як то домашній арешт, або ж запобіжний захід, не пов'язаний з позбавлення волі, зокрема, передати йог на поруки.
Вказав, що ризик впливу на свідків та потерпілого наразі відпав, позаяк, останні допитані судом, а ризик втечі є безпідставним, так як він не має наміру переховуватись від
суду. Крім цього, матеріали справи перебувають в суді, а речові докази вже оглянуті, що унеможливлює їх знищення чи то спотворення із його боку.
За таких обставин, обвинувачений вважав достатнім застування більш м'якого запобіжного заходу.
Захисник підтримала цю позицію з мотивів, що наведені її підзахисним і просила обрати ОСОБА_4 більш м'який запобіжний захід.
Потерпілий заперечив проти зміни обвинуваченому запобіжного заходу, посилаючись на характер учиненого останнім кримінального правопорушення.
Мотиви, з яких виходив суд при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався у ракурсі встановлених обставин із даного питання
Суд, у свою чергу, перевіривши доводи і обґрунтованість внесеного на його розгляд клопотання, обговоривши можливість/неможливість зміни запобіжного заходу на більш м'який, з'ясувавши позиції сторін із даного питання, за своїм внутрішнім переконанням, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності і допустимості, і сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходив із такого.
За змістом ст. 331 КПК України під час судового розгляду вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За правилом, що встановлене абзацом другим частини третьої статті 331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч.3 ст. 331 КПК України).
Також, суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 131 КПК України, заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження, зокрема, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується (ч.1 ст. 177 КПК України).
Підставою ж для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення і одночасно наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті (ч.2 ст. 177 КПК України).
Відповідно до норм ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, визначені п. 1 - 3 частини 1 даної статті та згідно з положеннями ст. 178 КПК України, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, оцінити дані, що характеризуються особу підозрюваного та визначені у п. 1- п. 12 частини 1 вказаної статті.
У даному в випадку суд установив, що прокурор висунув ОСОБА_4 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п.12 ч.2 ст. 115, ч.1 ст. 185 КК України за обставин, що викладені в обвинувальному акті.
Тож, є реальною обставина, визначена п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, так як ОСОБА_8 вже
висунуте обвинувачення, тому не може йти мова щодо питання слушності самої підозри.
Стосовно наявності вказаних прокурором ризиків ( п.2 ч.1 ст. 194 КПК України), то суд зважає на таке.
Оскільки, лише сама по собі ступінь тяжкості інкримінованого правопорушення не може бути безумовною підставою для утримання особи під вартою, то суд бере до уваги наявність регламентованих ст.177 КПК України ризиків у даному випадку, зокрема, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 цієї статті, існування яких ставить під загрозу забезпечення виконання покладених на обвинуваченого кримінальним процесуальним законом обов'язків, а як наслідок, і досягнення мети застосування запобіжного заходу.
Тож, суд сприймає як переконливі і такі, що заслуговують на увагу, доводи сторони обвинувачення в частині аргументації ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, у цьому провадженні, адже враховуючи позицію ЄСПЛ в частині того, що наявність певного ризику/ризиків, зокрема ризику втечі, має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови), Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії)) і вважає, у даному конкретному випадку, обґрунтованими, оскільки вони належним чином умотивовані прокурором та підтверджуються наявними матеріалами.
Зокрема, відносно обвинуваченого на даний час установлені такі відомості: ОСОБА_4 не одружений, на утриманні неповнолітніх та/або непрацездатних осіб не має, офіційно не працевлаштований, не навчається, раніше не судимий, має зареєстроване місце проживання, на час вчинення злочину не проживав за місцем реєстрації, має батьків, тобто, обвинувачений на час вирішення даного питання має типові соціальні зв'язки для особи його віку та статусу.
Тому, у сукупності із тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винним, даними про його особу та усталений спосіб життя, які вказують на відсутність достатніх стримуючих факторів, суд вважає дійсним ризик того, що обвинувачений може переховуватись від суду, з огляду ще й на тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Наявним є й ризик впливу на свідків і потерпілого, зокрема, не усі свідки обвинувачення на цей час допитані судом, а заявлений потерпілим цивільний позов ще не розглянутий. А це не виключає можливості впливу на нього і на свідків, у тому числі й з огляду на заявлений потерпілим розмір шкоди.
Відповідно, існує й ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, з урахуванням ще й відсутності відомостей про наявність у обвинуваченого легальних джерел доходу та інших засобів до існування.
Ці ризики на даній стадії кримінального провадження не відпали і є дійсними, а тому існує потреба у забезпеченні належної процесуальної поведінки ОСОБА_4 на цьому етапі судового провадження.
Щодо питання того чи є можливим уникнення установлених ризиків шляхом застосування іншого запобіжного заходу, як то, не пов'язаного із позбавлення волі, у тому числі й домашнього арешту, то суд, у світлі факторів, пов'язаних з характером особи обвинуваченого, його моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій він піддається кримінальному переслідуванню, вважає недостатнім застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання наявним ризикам, принаймні, на цій стадії судового провадження.
Так, особисте зобов'язання не здатне попередити наявні ризики через свою недомірність установленим ризикам і тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення.
Особиста порука не може бути застосована через відсутність для цього передумов, визначених ст. 180 КПК України і, відповідно, недієвість цього заходу на цей час у контексті установлених обставин, які мають значення для зміни запобіжного заходу.
Стосовно застави, то у разі визначення та внесення останньої, установлені у такому разі обов'язки не є такими, що здатні убезпечити від реального настання установлених ризиків.
До того ж суд, не визначав заставу як альтернативний запобіжний захід, оскільки інкримінований ОСОБА_4 злочин пов'язаний із застосуванням насильства.
Аналогічно, не є достатнім і запобіжний захід у виді домашнього арешту, позаяк, існує досить високий ризик втечі та впливу на свідків і потерпілого, зокрема, через засоби зв'язку, у поєднанні із відсутністю стримуючих факторів, у той час, як сама по собі наявність зареєстрованого місця проживання і сім'ї не може бути вагомою підставою на користь застосування такого виду запобіжного заходу.
Як наслідок, суд вважає за доречне відхилити доводи захисту у частині дієвості більш м'яких запобіжних заходів на цій стадії судового процесу.
До того ж, обставини, регламентовані ст. 178 КПК України , у контексті даних про обвинуваченого, не є такими, що вказують на відсутність передумови, визначеної п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК України.
Тому, у світлі такого, з урахуванням наведених даних, суд вважає, що ризики, регламентовані ст. 177 КПК України, та обставини, визначені п.п.1-3 ч. 1 ст. 194 того ж Кодексу є дійсними у цей період.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що утримання під вартою, як захід забезпечення кримінального провадження, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого на даному етапі судом не встановлено та сторонами не доведено.
Тому, цей захід є необхідною мірою, принаймні, на даному етапі судового провадження, з огляду на те, що судом було встановлено наявність передумов, регламентованих п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України, тобто тривалість строку утримання під вартою відповідає критерію розумності.
Одночасно, існує суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та узгоджується з вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.ХІ. 1950 року) і практикою ЄСПЛ, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».
З огляду на таке, суд вважає за доцільне, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів та оцінених в сукупності з усіма обставини, у тому числі й визначеними ст.ст. 177, 178, 183, 199, 331 КПК України, продовжити строк утримання ОСОБА_4 під вартою у межах 60 днів.
З цих мотивів, керуючись ст.ст. 131-132, 176-178, 183, 193-194, 196, 205, 331, 369-372, 376 КПК України, суд, -
Клопотання прокурора - задовольнити.
Дію запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обрану ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в рамках кримінального провадження №12019150120000567, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 серпня 2019 року, продовжити до 29 січня 2021 року включно.
Ухвала підлягає негайному виконанню, проте може бути оскаржена в частині продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 7 (семи) днів з моменту її проголошення.
Суддя ОСОБА_1