Постанова
Іменем України
03 грудня 2020 року
м. Київ
справа №441/1647/15-ц
провадження №61-20489св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
третя особа - приватний нотаріус Городоцького районного нотаріального округу Тимофєєва Агнеса Матвіївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 22 лютого 2019 року у складі судді Українець П. Ф. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у складі колегії суддів Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», банк), третя особа - приватний нотаріус Городоцького районного нотаріального округу Тимофєєва А. М., з позовом, в якому просила визнати припиненим нотаріально посвідчений договір іпотеки від 15 листопада 2006 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , відповідно до якого позивач передала в іпотеку банку належний їй будинок АДРЕСА_1 . та зняти заборону на відчуження вказаного нерухомого майна.
Позов мотивовано тим, що 15 листопада 2006 року між ОСОБА_2 і АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 6 600 доларів США, а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 15 листопада 2006 року, між банком, позичальником та позивачем укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку належний їй будинок АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 син позивача - ОСОБА_2 помер, що є підставою для визнання договору іпотеки припиненим, оскільки вона, як майновий поручитель за цим договором, не зобов'язувалась відповідати за зобов'язаннями іншого боржника, яким може бути спадкоємець позичальника ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що у зв'язку із припиненням основного зобов'язання припинилася й іпотека. Посилається на те, що спадщина після смерті ОСОБА_2 його спадкоємцями не прийнята, а тому внаслідок існування заборони на предмет іпотеки порушуються її права, як власника цього будинку, на вільне володіння та розпорядження своїм майном.
Крім того, просить врахувати, що рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 10 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк» до неї про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Справа розглядалась судами неодноразово
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 12 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 19 травня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано договір іпотеки, укладений 15 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , припиненим.
Знято заборону на відчуження будинку АДРЕСА_1 .
Вирішено питання щодо судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 28 лютого 2018 року касаційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Рішення судів попередніх інстанцій скасовано з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд.
За результатами нового розгляду справи, рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 22 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що статтею 17 Закону України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як смерть боржника за кредитним договором. У даному випадку смерть боржника за кредитним договором не є підставою для припинення основного зобов'язання, оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції не надано оцінки та не враховано рішення Городоцького районного суду Львівської області від 10 лютого 2014 року, ухвала апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2014 року та ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 жовтня 2014 року у цивільній справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ в ухвалі від 29 жовтня 2014 року зазначив, що згідно із частиною першою статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» в силу іпотеки іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Вказаним судом встановлений факт припинення обов'язків ОСОБА_1 за договором іпотеки у зв'язку із припиненням основного зобов'язання за кредитним договором у зв'язку із смертю боржника.
Водночас, при ухваленні оскаржуваних рішень суди дійшли протилежних висновків та зазначили, що дані кредитні відносини допускають правонаступництво, а відтак основне зобов'язання не припинилось.
Встановлення оскаржуваними рішеннями факту відсутності правових підстав для припинення договору іпотеки, таких як смерть боржника за кредитним договором, незважаючи на існування такого, що набрало законної сили, судового рішення у справі №6-24284св14, яким цей факт встановлений, порушує конституційний принцип правової визначеності та обов'язковості судового рішення, яке набрало законної сили.
Поза увагою судів залишився факт, що у відповідності до пункту 6.2 договору іпотеки від 15 листопада 2006 року визначено, що право іпотеки та відповідно цей договір припиняє чинність у зв'язку із припиненням основного зобов'язання. Термін дії основного зобов'язання - договору про надання споживчого кредиту від 15 листопада 2006 року у відповідності до пункту 1.2.1 визначений з 15 листопада 2006 року по 15 листопада 2013 року, тобто строк кредитування закінчився.
З позовом про стягнення заборгованості по кредитному договору банк до ОСОБА_1 не звертався, строк позовної давності до даному зобов'язанню сплив, у зверненні стягнення на предмет іпотеки банку відмовлено, тобто відсутній правовий механізм задоволення вимог банку, як по кредитному, так і по іпотечному договору. Існування іпотеки ніяким чином не захищає інтересів кредитора, водночас порушує права ОСОБА_1 як власника, обмежуючи її право на розпорядження обтяженому іпотекою будинком.
Крім того, на момент смерті боржника - ОСОБА_2 простроченої заборгованості по кредитному договору не існувало, відтак у банку не було законних підстав для звернення з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
При зверненні із позовом стороною позивача, крім вимоги про припинення договору іпотеки, була зазначена позовна вимога щодо зняття заборони на відчуження будинку АДРЕСА_1 .
Разом з тим, дана вимога судами не розглянута, мотивів її відхилення оскаржувані рішення не містять. Вимога щодо визнання припиненим договору іпотеки заявлялась позивачем декларативно, оскільки факт припинення іпотеки на момент звернення із позовом до суду вже був встановлений ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 жовтня 2014 року, основна мета звернення до суду із позовом полягала у знятті заборони на відчуження будинку.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, АТ «Укрсиббанк» заперечує проти доводів позивача та просить залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Правила припинення зобов'язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов'язання» розділу І книги п'ятої «Зобов'язальне право» ЦК України.
За загальним правилом зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598, стаття 599 ЦК України), у тому числі виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Згідно зі статтями 1218, 1219 ЦК України зобов'язання боржника за кредитним договором не є такими, що нерозривно пов'язано з його особою, оскільки до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину.
Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека
має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.
Підстави припинення іпотеки визначені у статті 17 Закону України «Про іпотеку», якими є: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрата) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Статтею 17 Закону України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як смерть боржника за кредитним договором, а згідно з наведеними вище нормами ЦК України, смерть боржника за кредитним договором не є підставою для припинення основного зобов'язання.
Отже, положеннями наведеного вище спеціального Закону щодо врегулювання правовідносин іпотеки визначено вичерпний перелік підстав для припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України, жодної з яких позивачем у заявленому позові не наведено та під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено.
Відмова у задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки також не є підставою для припинення іпотеки навіть у разі смерті боржника за основним зобов'язанням, оскільки основне зобов'язання допускає правонаступництво.
Укладаючи договір іпотеки, позивач свідомо та у визначений законодавством спосіб обмежила своє право власності на предмет іпотеки та передбачала ймовірність звернення стягнення на належне їй майно у примусовому порядку, а тому наявність або відсутність волевиявлення кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки не впливає та не порушує прав іпотекодавця.
За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про припинення іпотеки.
Оскільки суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовив у задоволені вимоги про визнання іпотеки припиненою, то, відповідно, не було підстав для задоволення похідної вимоги про зняття заборони на відчуження будинку АДРЕСА_1 , оскільки її вирішення залежало від результату вирішення основної вимоги.
Незважаючи на те, що суди не зазначили про це в оскаржуваних рішеннях, цей факт не вплинув на правильність ухвалених у справі рішень та відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не можуть бути підставою для скасування правильних по суті рішень.
Доводи касаційної скарги про те, що після смерті позичальника ОСОБА_2 відсутні спадкоємці, які б прийняли спадщину, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки є аналогічними аргументам апеляційної скарги позивача, які належним чином перевірено та спростовано апеляційним судом з посиланням на те, що на момент смерті позичальника, позивач ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала за адресою постійного місця проживання свого сина - спадкодавця ОСОБА_2 , заяви про відмову від спадщини протягом шести місяців з дня її відкриття не подавала, а отже, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, вважається такою, що прийняла спадщину.
Доводи касаційної скарги про необхідність урахування рішення Городоцького районного суду Львівської області від 10 лютого 2014 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 15 травня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 19 жовтня 2014 року, у цивільній справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до частини сьомої статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судами оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки у тому контексті, як їх значення розуміє позивач.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам було надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 22 лютого 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: В. С. Висоцька
І. В. Литвиненко
І. М. Фаловська