03 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 569/13821/18
провадження № 61-17782ск20
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Червинської М. Є. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання батьківства та стягнення аліментів,
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання батьківства та стягнення аліментів.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня
2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано ОСОБА_1 батьком ОСОБА_3 ..
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 в розмірі 1 000,00 грн, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, зі щорічною індексацією згідно закону, щомісячно, починаючи з 25 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Рішення суду в частині стягнення аліментів на дитину у межах суми платежу за один місяць з 25 липня 2018 року по 25 серпня 2018 року допущено до негайного виконання.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року залишено без змін.
27 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся через засоби поштового зв'язку до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року, яка не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.
08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Як на підставу касаційного оскарження заявник узагальнено посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
За таких обставин, відповідно до вимог частини другої, четвертої статті 392 ЦПК України, заявнику необхідно надіслати на адресу суду уточнену редакцію касаційної скарги, в якій повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) та надіслати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 16 липня 2020 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 29 жовтня 2020 року залишити без руху.
Надати для усунення зазначених вище недоліків строк до 24 грудня
2020 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга буде повернута заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя М. Є. Червинська