Постанова
Іменем України
25 листопада 2020 року
м. Київ
справа №178/1431/16-ц
провадження № 61-18921св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого: Висоцької В. С.,
суддів -Калараша А. А. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Укргазбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 , діючої в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року, ухвалену у складі колегії суддів Варенко О.П., Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В жовтні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, і з урахуванням збільшень позовних вимог, позивач посилався на те, що 11 жовтня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 242/ф/3, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 22 000,00 доларів США, строком до 10 жовтня 2027 року, зі сплатою відсотків за користування у розмірі 12,9% річних на залишок простроченої заборгованості, виходячи із ставки за п.1.1, збільшеної на один процент (13,9% річних).
В забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором, 11 жовтня 2007 року між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 242/ф/3/1П, згідно умов якого поручитель зобов'язалася перед банком відповідати за виконання позичальником усіх його зобов'язань перед кредитором в повному обсязі, що виникли з кредитного договору, в тому числі за повернення суми боргу, відсотків за використання кредитних коштів, штрафних санкцій.
При оформленні договору поруки була допущена помилка - датою укладення договору вказано 17 липня 2007 року, замість вірного - 11 жовтня 2007 року.
Крім того, в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором, між банком та позичальником укладено договір іпотеки № 242/ф/3/1з, без оформлення заставної, за умовами якого банк прийняв в іпотеку нерухоме майно - домоволодіння загальною площею 41,39 кв.м із земельною ділянкою площею 0,0947 га за адресою: АДРЕСА_1 .
Банк виконав умови кредитного договору, кредит позичальнику надав. Але, позичальник, попри взяті на себе зобов'язання у терміни, визначені умовами договору, кредитні кошти та проценти за користування кредитом своєчасно не повернув, допустив прострочення строків повернення кредиту, тим самим порушив умови укладеного кредитного договору, у зв'язку із чим, станом на 28 вересня 2017 року його заборгованість перед банком становить 15 617,37 доларів США та 36 263,62 грн.
Позичальником порушено вимоги п.3.3.4. договору застави, яким передбачено обов'язок іпотекодавця на весь період дії договору іпотеки застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість за власний рахунок від усіх ризиків по даному виду страхування та виконувати всі умови кредитного договору при здійсненні страхування.
У зв'язку із порушенням умов вказаного пункту договору у банка виникли підстави вимагати від позичальника сплати штрафу за невиконання вимог договору іпотеки, у розмірі 6 800,00 грн, а також вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором, передбачених п.3.2.5.кредитного договору.
Оскільки відповідачі добровільно не бажають виконувати взяті на себе зобов'язання, позивач остаточно просив суд: стягнути солідарно із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 242/ф/3 від 11 жовтня 2007 року в сумі 15 617,37 доларів США та 36 263,62 грн, з яких: заборгованість за кредитом строкова - 11 092,46 доларів США; заборгованість за кредитом прострочена - 1 761,60 доларів США; заборгованість по процентам за користування (за вересень 2017 року) - 128,54 доларів США; прострочена заборгованість по процентам за користування - 2 643,77 доларів США; пеня за несвоєчасну сплату кредиту - 14 484,50 грн; пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 21 779,12 грн; стягнути з ОСОБА_1 на свою користь штраф за не страхування предмету іпотеки в розмірі 6800,00 грн та судові витрати по справі в сумі 6 788,08 грн пропорційно з відповідачів.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» прострочену заборгованість за кредитним договором № 242/ф/3 від 11.10.2007 року станом на 28.09.2017 року у сумі 1 761,60 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 128, 54 доларів США, прострочену заборгованість за користування кредитом у сумі 2 643, 77 долар США, пеня за несвоєчасну сплату кредиту у сумі 1 484, 50 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у сумі 11 779, 12 грн.
В іншій частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» судовий збір у сумі 3 389 грн.
В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що у позичальника не було підстав для дострокового повернення всієї суми кредиту.
Відмовляючи у стягненні суми заборгованості солідарно з поручителя, суд першої інстанції виходив з того, що порука ОСОБА_2 припинилася. Однак колегія суддів також не може погодитись з таким висновком районного суду з наступних підстав.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 травня 2018 року скасовано і ухвалено нове судове рішення.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 242/ф/3 від 11.10.2007 року станом на 28 вересня 2017 року у розмірі 15 617,37 доларів США та 36 263,62 грн, в тому числі: заборгованість по кредиту - 11 092,46 доларів США; прострочену заборгованість по кредиту - 1 761,60 доларів США; заборгованість за процентами поточну - 128,54 доларів США; заборгованість за процентами прострочену - 2 634,77 доларів США; пеню за несвоєчасну сплату кредиту - 14 484,50 грн; пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 21 779,12 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» штраф за не страхування предмету іпотеки в розмірі 6 800,00 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в результаті несвоєчасного внесення позичальником періодичних платежів, у Банка виникли правові підстави вимагати від позичальника сплати всієї суми заборгованості по кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Банком було дотримано вимоги ч.4 ст.559 ЦК України, тобто порука ОСОБА_2 за невиконання зобов'язань за кредитним договором № 242/ф/3 не припинилася. Окрім того, боржник договору страхування іпотечного майна не здійснив, тому відповідно до п.4.2 Договору іпотеки з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню штраф за не страхування предмету іпотеки в сумі 6 800,00 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та її рух
У жовтні 2019 року представник ОСОБА_3 , діюча в інтересах ОСОБА_1 , подала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_3, діючої в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року.
Витребувано з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи №178/1431/16.
У листопада 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Скаржник просив суд оскаржувану постанову скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що банк не набув права достроково припинення зобов'язання. Окрім того, договором не передбачена можливість стягнення кредитної заборгованості, а лише передбачено право банку звернути стягнення на предмет іпотеки.
Порука припинилась на підставі п. 4 ст. 559 ЦК України, а тому підстав стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з ОСОБА_2 немає.
Вимогу про дострокове повернення кредиту ОСОБА_1 не отримував, оскільки підпис у розписці про вручення йому не належить.
Позивач уточнював позовні вимоги та стягнути штраф з відповідача не просив, на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги. В результаті чого вийшов за межі позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції не зменшив розмір неустойки.
Позовна давність щодо пені спливла.
На розгляді Верховного Суду перебуває цивільна справа № 205/1883/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк») про визнання недійсними пунктів 1. 2, 5. 8 кредитного договору від 11 жовтня 2007 року № 242/ф/З, рішення по якій має бути враховане судами в даній справі.
Доводи інших учасників справи
Відзив ПАТ АБ «Укргазбанк» на касаційну скаргу мотивовано тим, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, тому скасуванню не підлягає.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 01 жовтня 2007 року ОСОБА_1 звернувся до Відкритого акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк») з заявою на отримання кредиту (т.1, а.с.5).
11 жовтня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 242/ф/3, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в сумі 22 000,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування у розмірі 12,9% річних у валюті кредиту на строк до 10 жовтня 2027 року (т.1, а.с.6-8).
16 лютого 2009 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 11жовтня 2007 року № 242/ф/3, сторони погодили питання щодо рахунку для погашення заборгованості по кредиту (т.1, а.с.9).
06 квітня 2009 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду № 2 до кредитного договору від 11 жовтня 2007 року № 242/ф/3, відповідно до якої сторони погодили зміни до п.3.2.2. (т.1, а.с.10).
11 жовтня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 242/Ф/3/1П, відповідно до умов якого остання зобов'язалась перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань за кредитним договором №242/ф/3 від 11 жовтня 2007 року перед кредитором, в повному обсязі (т.1, а.с.20-21).
Як зазначено в позові, при укладенні цього договору в його даті було допущено помилку замість 11 жовтня 2007 року, зазначено 17 липня 2007 року.
11 жовтня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 242/ф/3/Із, предметом якого є домоволодіння АДРЕСА_1 (т.1, а.с.22-25).
Позивач умови кредитного договору виконав - кредит надав, про що свідчить меморіальний валютний ордер № ТR.3826.1.18 від 11 жовтня 2007 року (т.1а.с.11,12).
Позичальник в порушення умов кредитного договору допустив прострочення повернення кредитних коштів у встановлені строки (а.с.168-171).
Про наявність заборгованості за кредитним договором відповідачі повідомлялись шляхом направлення поштою вимоги про повернення коштів від 24 червня 2016 року. Таким чином, Банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання встановивши строк виконання вимоги - протягом 30 днів з дня пред'явлення вимоги. (т.1, а.с.174).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали вимогу про дострокове повернення кредиту 05 липня 2016 року ( т. 1, а.с.173).
Згідно п. 3.3.4 договору іпотеки № 242/ф/3/1з від 11 жовтня 2007 року, іпотекодавець зобов'язаний на період дійсності застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість за власний рахунок від всіх ризиків по даному виду страхування (в т.ч. від ризиків випадкового знищення, пошкодження або псування) та виконувати всі умови кредитного договору при здійсненні страхування.
Відповідно до п. 3.1.2 Договору іпотеки за порушення іпотекодавцем обов'язків щодо страхування предмета іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати дострокового погашення заборгованості по кредитному договору.
09 лютого 2015 року закінчився строк дії чергового договору страхування № 04-0402-14-00002 від 06 лютого 2014 року, укладеного між ПАТ СК «Українська страхова група» та ОСОБА_1 . Доказів того, що ОСОБА_1 укладав з будь-якою страховою компанією договору страхування іпотечного майна на новий строк відповідач не надав.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в результаті несвоєчасного внесення позичальником періодичних платежів, у Банка виникли правові підстави вимагати від позичальника сплати всієї суми заборгованості по кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Банком було дотримано вимоги ч.4 ст.559 ЦК України, тобто порука ОСОБА_2 за невиконання зобов'язань за кредитним договором № 242/ф/3 не припинилася. Окрім того, боржник договору страхування іпотечного майна не здійснив, тому відповідно до п.4.2 Договору іпотеки з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню штраф за нестрахування предмету іпотеки в сумі 6 800,00 грн.
Колегія суддів не може повністю погодитись з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Стосовно наявності підстав дострокового стягнення кредиту колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов і вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно застосовуються.
Відповідно до частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором.
Згідно статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.
За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У відповідності до п.5.1. кредитного договору, у випадку порушення позичальником зобов'язань, банк має право відмовитися від виконання своїх зобов'язань та/або розірвати цей договір, при цьому позичальник зобов'язаний відшкодувати банку збитки в розмірі неповерненої суми кредиту, процентів за користування кредитом та витрат, понесених банком за цим договором, а також повернути банку заборгованість по кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, неустойку та інші видатки, понесені банком за цим договором.
Судами встановлено, що позивач умови кредитного договору виконав - кредит надав, про що свідчить меморіальний валютний ордер № ТR.3826.1.18 від 11 жовтня 2007 року.
Позичальник в порушення умов кредитного договору допустив прострочення повернення кредитних коштів у встановлені строки.
Про наявність простроченої заборгованості за кредитним договором відповідачі повідомлялись шляхом направлення поштою вимоги про дострокове повернення коштів від 24 червня 2016 року. Таким чином, Банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою. Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання встановивши строк виконання вимоги - протягом 30 днів з дня пред'явлення вимоги.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали вимогу про дострокове повернення кредиту 05 липня 2016 року.
Враховуючи вищевикладаене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що у Банка виникли правові підстави вимагати від позичальника дострокової сплати всієї суми кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України.
Крім того, згідно п. 3.3.4 договору іпотеки № 242/ф/3/1з від 11.10.2007 року, іпотекодавець зобов'язаний на період дійсності застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість за власний рахунок від всіх ризиків по даному виду страхування (в т.ч. від ризиків випадкового знищення, пошкодження або псування) та виконувати всі умови кредитного договору при здійсненні страхування.
Відповідно до п. 3.1.2 Договору іпотеки за порушення іпотекодавцем обов'язків щодо страхування предмета іпотеки, іпотекодержатель має право вимагати дострокового погашення заборгованості по кредитному договору.
Судом встановлено, що 09 лютого 2015 року закінчився строк дії чергового договору страхування предмету іпотеки № 04-0402-14-00002 від 06 лютого 2014 року, укладеного між ПАТ СК «Українська страхова група» та ОСОБА_1 . Доказів того, що ОСОБА_1 укладав з будь-якою страховою компанією договору страхування іпотечного майна на новий строк відповідач не надав.
Відповідно до п. 3.1.3 Договору іпотеки № 04-0402-14-00002 від 06 лютого 2014 року Іпотекодержатель має право вимагати від Іпотекодателя, у випадку виникнення загрози пошкодження чи зменшення вартості предмета іпотеки, заміні його іпотекою такої ж або більшої вартості, або вимагати дострокового виконання зобов'язань за умови кредитного договору, при необхідності звернувши стягнення на предмет іпотеки.
Невиконання позичальником умов п.3.3.4 Договору іпотеки надає іпотекодержателю право вимагати дострокового погашення заборгованості.
Доводи касаційної скарги відносно того, що вимогу про дострокове повернення кредиту ОСОБА_1 не отримував, оскільки підпис у розписці про вручення йому не належить не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені належними доказами.
Зважаючи на вищевикладене, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги відносно того, що Банк не набув права відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України дострокового припинення зобов'язання шляхом стягнення кредитної заборгованості.
Щодо договору поруки колегія суддів зазначає наступне.
Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що Банком було дотримано вимоги ч.4 ст.559 ЦК України, а порука ОСОБА_2 за невиконання зобов'язань за кредитним договором № 242/ф/3 не припинилася.
Згідно з положеннями ч.4 ст.559 ЦК (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом першої інстанцій), порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, коли кредитор протягом 6 місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Умовами договору поруки (п.5.1) сторони погодили, що договір набуває юридичної сили з моменту його підписання сторонами і діє до припинення забезпеченого ним зобов'язання позичальника за кредитним договором.
Тобто договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, а наявні в договорі умови його припинення не можуть вважатися строком його дії, оскільки не відповідають змісту ст.ст.251, 252 ЦК України, де визначено, що з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається саме календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
11 жовтня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 242/Ф/3/1П, відповідно до умов якого остання зобов'язалась перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх його зобов'язань за кредитним договором №242/ф/3 від 11 жовтня 2007 року перед кредитором, в повному обсязі.
Судом було встановлено, що при укладенні цього договору в його даті було допущено помилку замість 11 жовтня 2007 року, зазначено 17 липня 2007 року.
Судами було встановлено, що надісланням 24 червня 2016 року банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови виконання основного зобов'язання встановивши строк виконання вимоги - протягом 30 днів з дня пред'явлення вимоги.
Згідно матеріалам справи, ОСОБА_2 отримала вищезазначену вимогу 05 липня 2016 року.
В жовтні 2016 року позикодавець звернувся до суду з позовом до позичальника ОСОБА_1 та його поручителя ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
За вказаних обставин порука ОСОБА_2 за невиконання зобов'язань за кредитним договором № 242/ф/3 не припинилася.
Стосовно права Банку на стягнення неустойки.
Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 ("Позика. Кредит. Банківський вклад"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
До аналогічного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Оскільки, Банком було змінено строк дії кредитного договору з 10 жовтня 2027 року на 24 липня 2016 року, тому і стягненню на користь Банку підлягають проценти, які були визначені станом на 24 липня 2016 року.
Звертаючись до суду з позовом, Банк остаточно просив суд стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором станом на 28 вересня 2017 року, та посилався на розрахунок заборгованості, який включав в себе заборгованість по процентам за користування (за вересень 2017 року) - 128,54 доларів США; прострочену заборгованість по процентам за користування - 2 643,77 доларів США; пеню за несвоєчасну сплату кредиту - 14 484,50 грн; пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 21 779,12 грн, що свідчить про те, що Банком продовжувалось нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору 24 липня 2016 року, що суперечить правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
Отже, після зміни строку основного зобов'язання у Банку (кредитора) були відсутні правові підстави нараховувати проценти у зв'язку з порушенням позичальником умов договору.
Судом апеляційної інстанції вказаного враховано не було, що потягло за собою безпідставне стягнення процентів, які були нараховані Банком після закінчення строку дії кредитного договору, тобто після 24 липня 2016 року.
За таких обставин, з відповідачів на користь Банку підлягають стягненню у солідарному порядку проценти за користування кредитом у сумі 689,66 доларів США.
Щодо стягнення штрафу колегія суддів зазначає наступне.
Доводи касаційної скарги відносно того, що позивач уточнював позовні вимоги та стягнути штраф з відповідача не просив, на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги, в результаті чого вийшов за межі позовних вимог не заслуговують на увагу, оскільки звертаючись до суду з заявою про збільшення позовних вимог ( т.1, а.с.165,166) Банк лише збільшив розмір позовних вимог щодо стягнення кредиту, процентів та пені, а не змінював їх кількість, тому позовна вимога щодо стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 6 800 грн залишилась незмінною.
Щодо позовної давності щодо пені
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересів.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (частина четверта стаття 267 ЦК України).
Чинним законодавством передбачено два види позовної давності - загальна і спеціальна.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття
257 ЦК України).
Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частина друга стаття 258 ЦК України).
Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Із заявою про застосування позовної давності відповідачі до суду першої та апеляційної інстанцій не зверталися, таким чином вказане питання не було предметом розгляду судами попередніх інстанцій, а тому і не може бути предметом касаційного розгляду справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи те, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором з урахуванням простроченого кредиту, залишкового кредиту, прострочених відсотків значно перевищує розмір пені, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що підстав для зменшення її розміру немає .
Доводи касаційної скарги відносно того, що суди мали прийняти до уваги те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання недійсними пунктів 1. 2, 5. 8 кредитного договору від 11 жовтня 2007 року № 242/ф/З ( цивільна справа № 178/1431/16), рішення по якій має бути враховане судами в даній справі не заслуговують на увагу, оскільки рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 листопада 2018 року та постановою Верховного Суду від 15 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що касаційна скарга є частково обґрунтованою.
Колегія суддів вважає за необхідне змінити постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення процентів за кредитним договором та перерозподілі судових витрат, виклавши її резолютивну частину у наступні редакції.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення процентів за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 242/ф/3 від 11.10.2007 року у розмірі 13 543,72 доларів США та 36 263,62 грн, що складається з: заборгованості по кредиту - 11 092,46 доларів США; простроченої заборгованості по кредиту - 1 761,60 доларів США; заборгованості за простроченими процентами - 689,66 доларів США; пені за несвоєчасну сплату кредиту - 14 484,50 грн; пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 21 779,12 грн.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При зверненні з позовною заявою, з урахуванням уточнень до позову, позивач сплатив судовий збір у розмірі 6788,08 грн.
За подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції позивач сплатив судовий збір у розмірі 10187,05 грн.
Загально сплачений судовий збір ПАТ АБ «Укргазбанк» становить 16 975,13 грн.
(6788,08+10187,05).
Частка остаточно задоволених позовних вимог становить 88%.
З урахуванням частки задоволених позовних вимог, ПАТ АБ «Укргазбанк» за загально сплачений судовий збір підлягає поверненню 14 938,13 грн.
(16 975,13х88%=14 938,13 грн).
З урахуванням стягнутого лише з ОСОБА_1 штрафу у сумі 6 800 грн, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» компенсація витрат зі сплати судового збору у розмірі 50,83 % від загального розміру судового збору, що складає 7593,05 грн.
З ОСОБА_5 підлягає стягненню на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» компенсація витрат зі сплати судового збору у розмірі 49,17% від загального розміру судового збору, що складає 7345,08 грн.
Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргупредставника ОСОБА_3 , діючої в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення процентів за кредитним договором та перерозподілі судових витрат змінити виклавши резолютивну частину у наступні редакції.
Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укргазбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення процентів за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» заборгованість за кредитним договором № 242/ф/3 від 11 жовтня 2007 року у розмірі 13 543,72 доларів США та 36 263,62 грн, що складається з: заборгованості по кредиту - 11 092,46 доларів США; простроченої заборгованості по кредиту - 1 761,60 доларів США; заборгованості за простроченими процентами - 689,66 доларів США; пені за несвоєчасну сплату кредиту - 14 484,50 грн; пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 21 779,12 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» 7345,08 грн на повернення судового збору.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» 7593,05 грн на повернення судового збору.
В решті постанову Дніпровського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді: А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров