Постанова
Іменем України
27 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 339/435/17
провадження № 61-46102св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідачі: Болехівська міська рада, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , орган приватизації Болехівської міської ради, обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське ОБТІ», приватний нотаріус Барабаш Руслана Степанівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року у складі судді Головенко О. С. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., Томин О. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Болехівської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , органу приватизації Болехівської міської ради, обласного комунального підприємства «Івано-Франківське ОБТІ», приватного нотаріуса Барабаш Р. С., про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло, договору дарування квартири, скасування реєстрації права власності.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 19 жовтня 2001 року він є власником 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 . Під час розгляду справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, до участі якої ухвалою від 10 квітня 2017 року він залучений в якості співвідповідача, йому стало відомо, що 14 грудня 1993 року ОСОБА_4 також видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру. 19 листопада 2013 року остання подарувала спірну квартиру відповідачу ОСОБА_3 . Вважає, що свідоцтво про право власності на житло видано з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та порушує його право на визначення належної йому частки у квартирі.
На підставі викладеного позивач просив суд визнати недійсним та скасувати:
свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , видане 14 грудня 1993 року Болехівською міською радою на підставі розпорядження органу приватизації від 18 листопада 1993 року № 367 про приватизацію даної квартири ОСОБА_4 ;
договір дарування квартири АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений 19 листопада 2013 року приватним нотаріусом Барабаш Р. С. за реєстровим № 3247;
реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Болехівського міського суду від 25 квітня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що видача ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на житло не порушує прав позивача, а тому підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло немає. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, тому також не можуть бути задоволені.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У жовтні 2018 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції; справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
У січні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 14 квітня 2020 року «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради судді України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами і доповненнями) та рішення зборів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», було призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Мартєву С. Ю.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди при розгляді справи не врахували пояснення позивача щодо наявності 2-ох свідоцтв про право власності на житло, безпідставно відмовили у задоволенні клопотання щодо призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи; справу розглянуто неповажним складом суду апеляційної інстанції, у зв'язку з тим, що ухвалою від 04 вересня 2018 року безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання позивача щодо відводу судді Пнівчук О. В.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що відповідно до архівного витягу з протоколу № 10 засідання виконкому Болехівської міської Ради депутатів трудящих від 16 травня 1974 року ОСОБА_7 (дідусю позивача) із сім'єю надано квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с.15).
Після розірвання шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_4 поділили квартиру АДРЕСА_1 на дві частини - площею 44,4 кв. м та площею 36,3 кв. м, однак правовстановлюючі документи, які б це підтверджували відсутні.
Болехівською міською радою не приймалися рішення розподіл квартири АДРЕСА_1 на частки 44,4 кв. м та 36,3 кв. м (т. 1, а. с.16).
ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 (площею 44,4 кв. м), що підтверджується свідоцтвом про право власності від 14 грудня 1993 року (т. 1, а. с. 10).
Із інвентарної справи вбачається, що відповідно до заяви та розпорядження органу приватизації від 18 листопада 1994 року № 367, квартиру АДРЕСА_1 (площею 44,4 кв. м) приватизували ОСОБА_4 та її син ОСОБА_5 , які у ній проживали.
Відповідно до розпорядження органу приватизації від 27 вересня 2001 року квартиру АДРЕСА_1 (площею 36,3 кв. м) приватизували позивач та його батьки ОСОБА_7 , його син ОСОБА_5 , невістка ОСОБА_6 , онук ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 206-207), які проживали в цій квартирі.
Квартира АДРЕСА_1 , площею 36,7 кв. м, належить на праві приватної часткової власності ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_1 по 1/4 частці, що підтверджується свідоцтвом на право власності від 19 жовтня 2001 року, (т. 1, а. с. 7).
Після смерті ОСОБА_7 відповідно до свідоцтва про право власності за законом ОСОБА_5 прийняв спадщину, яка складається з 1/4 частки однокімнатної квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с.168-169).
У липні 2014 року батько позивача - ОСОБА_5 звертався до суду з позовом до Болехівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб - органу приватизації Болехівської міської ради, обласного комунального підприємства «Івано-Франківське ОБТІ», приватного нотаріуса Барабаш Р. С., про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на частину квартири АДРЕСА_1 виданого на ім'я ОСОБА_4 .
Рішенням Болехівського міського суду Івано - Франківської області від 23 березня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_5 відмовлено за пропуском строку позовної давності (т. 1, а. с.144-147).
У мотивувальній частині рішення зазначено, що при видачі свідоцтва про право власності на житло від 14 грудня 1993 року було допущено порушення прав позивача ОСОБА_5 , а саме, не зазначено співвласника квартири на АДРЕСА_1 (площею 44,4 кв. м) - ОСОБА_5 , який разом із своєю матір'ю ОСОБА_4 приватизував дану квартиру.
ОСОБА_5 у порушення вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» двічі використав право на приватизацію житла, а саме: в 1993 році - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 44,4 кв. м, та в 2001 році - квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,3 кв. м
19 листопада 2013 року ОСОБА_4 подарувала однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , площею 44,4 кв. м іншому синові - ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 202-204).
Відповідно до паспорта громадянина України ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Красне, Слободзейський район, Молдова (т. 1, а. с. 5).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, вважав, що видача ОСОБА_4 свідоцтва про право власності на житло не порушує прав позивача; а тому підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на житло немає. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, тому також не можуть бути задоволені.
Колегія суддів погоджується з таким висновком враховуючи наступне.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Звертаючись із позовом ОСОБА_1 зазначав, що свідоцтво про право власності на житло видано ОСОБА_4 з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», у зв'язку з чим порушено його право на правильне визначення належної йому частки у спірній квартирі.
Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-XII (далі - Закон), якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п'ята статті 5 Закону).
Відповідно до частини другої статті 8 Закону передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що право на приватизацію мають наймачі та члени його сім'ї, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з ним або за якими зберігається право на житло.
Суди під час розгляду справи встановили, що після розірвання шлюбу ОСОБА_7 та ОСОБА_4 здійснили поділ квартири АДРЕСА_1 на дві частини - площею 44,4 кв. м та 36,3 кв. м, встановили порядок користування квартирами, а вподальшому здійснили їх приватизацію.
Рішенням Болехівського міського суду Івано - Франківської області від 23 березня 2015 року у позові батька позивача - ОСОБА_5 до Болехівської міської ради, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб - органу приватизації Болехівської міської ради, обласного комунального підприємства «Івано-Франківське ОБТІ», приватного нотаріуса Барабаш Р. С., про визнання недійсним та скасування розпорядження органу приватизації та визнання недійсним свідоцтва про право власності на частину квартири АДРЕСА_1 виданого на ім'я ОСОБА_4 , відмовлено за пропуском строку позовної давності (т. 1, а. с.144-147).
Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , суди дійшли правильного висновку про те, що видача ОСОБА_4 у 1993 році свідоцтва про право власності на житло не порушує прав позивача, за захистом яких він звернувся.
Доводи касаційної скарги, що суди при розгляді справи не врахували пояснення позивача щодо наявності 2-ох свідоцтв про право власності на житло є необґрунтованим та спростовуються матеріалами справи.
Під час розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 подавав клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, яке мотивував тим, що у справі необхідно визначити відповідність технічної документації на спірну квартиру вимогам державних будівельних норм і правил, встановити фактичну наявність двох квартир за однією поштовою адресою.
Ухвалою Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року (т. 2, а. с. 132) та ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2018 року (т. 3, а. с. 17) у задоволенні клопотання ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 про призначення судової будівельно-технічної експертизи відмовлено, у зв'язку з тим, що питання стосовно встановлення фактичної наявності двох квартир за однією поштовою адресою не потребує спеціальних знань і відноситься до компетенції суду, а інше питання - не стосується предмету спору.
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
Статтею 105 ЦПК України передбачено, що призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: характер і ступінь ушкодження здоров'я; психічний стан особи; вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
За таких обставин, доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання щодо призначення у справі судової будівельно -технічної експертизи є неприйнятними.
Із справи відомо, що заявляючи клопотання про відвід представник позивача зазначав, що суддя Пнівчук О. В. не може брати участь у справі, оскільки приймала рішення у справах між цими ж сторонами, які оскаржені у касаційному порядку (т. 2, а. с. 241).
З огляду на статтю 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості та об'єктивності судді; незгода сторони з процесуальними рішеннями не може бути підставою для відводу судді.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 вересня 2018року у задоволенні клопотання представника позивача про відвід судді Пнівчук О. В. відмовлено (т. 2, а. с. 257-258).
Колегія суддів звертає увагу, що сам по собі факт невдоволення стороною рішенням суду у іншій справі не є підставою для відводу судді, за відсутності інших критеріїв передбачених статтею 36 ЦПК України.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто не повноважним складом суду є необґрунтованими.
Отже, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, при вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв
А. І. Грушицький
І. М. Фаловська