Постанова
Іменем України
25 листопада 2020 року
м. Київ
справа № 2-9436/2007
провадження № 61-10856св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
особи, які звернулися з апеляційною скаргою: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
особа, яка звернулася з касаційною скаргою - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дрішлюка А. І., Черевка П. М., від 24 липня 2019 року,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання права власності на нежиле приміщення горища.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є власником 98/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , над якою розташоване приміщення горища, площею 498,00 кв. м.
Протягом тривалого часу це приміщення горища знаходилось у незадовільному технічному стані, що призвело до руйнування належного йому на праві приватної власності житла, що, у свою чергу, зумовило необхідність термінового проведення ремонту у приміщенні горища.
У зв'язку з такими обставинами він звернувся до відповідачів, які також є власниками квартир, розташованих у вказаному жилому будинку, із пропозицією провести ремонт у приміщенні горища, але відповідачі відмовилися, запропонувавши йому оформити право власності на це горище та відремонтувати його за власний рахунок.
Таким чином, інші власники квартир, розташованих у жилому будинку АДРЕСА_2 , які також є співвласниками горища цього будинку, не заперечують проти передачі йому у власність частини приміщення горища, площею 498,00 кв. м, але у зв'язку з відсутністю правового механізму передачі майна, що знаходиться у спільній сумісній власності мешканців багатоквартирного жилого будинку, у власність одного з мешканців будинку, він звернувся до суду із вказаним позовом та просив його задовольнити з наведених у позовній заяві правових підстав.
Відповідачі визнали позов та просили розглянути справу за їх відсутності, про що надали суду свою письмову заяву.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді Ільченко Н. А.,від 30 листопада 2007 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на приміщення горища, площею 498,00 кв. м, що розташоване у будинку АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що положеннями частини другої статті 369 ЦК України визначено, що розпорядження майном, що знаходиться в спільній сумісній власності, здійснюється за згодою власників.
Враховуючи, що відповідачі, які є співвласниками приміщення горища, площею 498,00 кв. м, розташованого у жилому будинку АДРЕСА_2 , не заперечують проти його передачі у власність ОСОБА_1 , місцевий суд дійшов висновку про можливість визнати за позивачем право власності на це приміщення горища.
Короткий зміст ухвали та постанови суду апеляційної інстанції
У червні 2018 року рішення місцевого суду у апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2018 року, у складі судді Калараша А. А., відкрито апеляційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Постановою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, з урахуванням ухвали Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року про виправлення описки, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заявлених позовних вимог.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірне горище належить до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, що є спільним майном мешканців багатоквартирного будинку та належить їм на праві спільної сумісної власності.
Розпоряджання майном, що є у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Для правильного вирішення цього спору необхідно з'ясувати чи належить приміщення до нежитлового чи воно є допоміжним. Для цього необхідно дослідити не лише характеристику спірного приміщення з наданням документів чи знаходилося у ньому технічне обладнання будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир тощо), без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою; чи використовувалось воно чи якась з його частин для обслуговування будинку. Проте, вказаних обставин суд першої інстанції не з'ясував.
Також місцевий суд не перевірив інформацію про фактичну кількість квартир у будинку АДРЕСА_2 , не витребував відомості про кількість приватизованих квартир у будинку, не з'ясував чи всі власники приватизованих квартир або наймачі неприватизованих квартир є залученими до участі у справі.
Місцевим судом також не було встановлено балансоутримувача будинку та не вирішено питання про його участь у справі.
Разом з цим, суд першої інстанції не переконався чи дійсно є зазначені позивачем в якості відповідачів особи власниками квартир будинку, чи вони мешкають у квартирах в будинку і чи дійсно вони надавали згоду на передачу у власність позивачу приміщення горища будинку.
Крім того, з наявного у матеріалах справи витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, ОСОБА_9 є власником 1/5 частини квартири АДРЕСА_3 з 08 серпня 2005 року, однак на час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_9 , будучи співвласником квартири НОМЕР_1 у вказаному будинку, не була залучена до участі у справі і згоди на передачу приміщенні горища у власність позивача не надавала.
На вказані обставини суд першої інстанції уваги не звернув і керувався лише наданою позивачем письмовою згодою осіб, які самим позивачем визначені в якості відповідачів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2020 року акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - АТ «Альфа-Банк») подало касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що АТ «Альфа-Банк» не було залучено до участі у справі, однак постановою апеляційного суду було вирішено питання про права та інтереси банку, оскільки приміщення горища у будинку АДРЕСА_2 є предметом іпотеки.
04 серпня 2008 року між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_11 було укладено договір кредиту № 2008/13-1-08/383 на суму 360 000,00 доларів США. Також, між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_11 було укладено іпотечний договір на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, відповідно до якого в іпотеку було передано приміщення горища, загальною площею 498,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_12 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2017 року у справі № 522/12919/16 у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_11 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором № 2008/13-1-08/383 від 04 серпня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: приміщення горища, загальною площею 498,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів за ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом у межах процедури виконавчого провадження.
З 15 жовтня 2019 року АТ «Альфа-Банк» є правонаступником АКІБ «Укрсоцбанк».
Разом з цим у провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебуває справа № 522/19713/19 за позовом ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до ОСОБА_11 , ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_12 про витребування майна із чужого незаконного володіння (спірного приміщення горища, загальною площею 498,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ).
Також заявник звертає увагу на справу № 2-5418/2008, яка перебувала у провадженні Приморського районного суду м. Одеси, у якій спірне приміщення горища було предметом спору і теж є предметом іпотеки.
Разом з цим, заявник є власником спірного приміщення горища на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 січня 2016 року (справа № 522/15895/15-ц).
Заявник у касаційній скарзі також звертає увагу на те, що апеляційним судом було необґрунтовано поновлено апелянтам строк на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року (понад 10 років).
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
23 вересня 2020 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
У задоволенні клопотання АТ «Альфа-Банк» про зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду відмовлено.
13 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відзиву на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником 98/1000 частин кватири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 18 жовтня 2007 року.
Над квартирою позивача розміщено приміщення горища площею 498 кв. м, яке знаходиться у незадовільному технічному стані.
У зв'язку з тим, що вказане горище межує з квартирою позивача, він бажав провести ремонт цього приміщення, його очищення, а також оформити на нього право власності.
Інші співвласники будинку не заперечували проти проведення позивачем ремонтних робіт та виділення спірного горища у власність позивача, що підтверджується відповідною заявою від 08 листопада 2007 року, що знаходиться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 18).
Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що ОСОБА_9 належить 1/5 частка квартири АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 08 серпня 2005 року (т. 1 а.с. 44).
З довідки ОСББ «Грецька 45» вбачається, що у приміщенні горища, яке розташоване у будинку АДРЕСА_2 знаходяться мережі загального користування (теплопостачання, водопостачання, тощо), які потребують постійного доступу співробітників ОСББ для здійснення обслуговування та поточного ремонту. Капітальний ремонт в приміщеннях горища не проводився декілька десятиліть (т. 1 а.с. 89).
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із статтею 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року).
Із матеріалів справи вбачається, що у червні 2018 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року у апеляційному порядку оскаржили ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , вказуючи про те, що цим рішенням зачіпаються їх права та інтереси(т. 1 а.с. 38-41).
Разом з цим, подана апеляційна скарга містить клопотання, в якій особи, які подали апеляційну скаргу, просять поновити пропущений процесуальний строк.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2018 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_9 та ОСОБА_10 суд вказав про те, що з матеріалів справи вбачається, що скаржники не були учасниками справи, доказів отримання ними копії оскаржуваного рішення матеріали справи не містять. Оскільки про рішення суду скаржники дізналися 31 травня 2018 року, апеляційна скарга подана 07 червня 2018 року, тобто у межах строку на апеляційне оскарження, передбаченого чинним на момент ухвалення рішення законом, заява про поновлення строку на оскарження рішення суду є зайвою.
Оскаржуване в апеляційному порядку рішення Приморського районного суду м. Одеси було ухвалено 30 листопада 2007 року.
15 грудня 2017 набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України викладено у новій редакції.
Судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (пункт 13 Перехідних положень ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).
Разом з тим, судочинство у судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Отже, судові рішення, що ухвалені до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ЦПК України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.
Вказана правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі № 54/329, а також у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 904/9428/13 та від 11 вересня 2019 року у справі № 910/15481/17.
За загальним правилом апеляційний суд за заявою особи може поновити пропущений процесуальний строк апеляційного оскарження, проте у разі ненаведення заявником поважних причин пропущення цього строку у суду відсутні на це підстави.
Поновлення судом строку оскарження без обґрунтованої підстави є протиправним, порушує принцип правової визначеності та право на справедливий суд, що є порушенням вимог статті 6 Конвенції.
Практика ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції визнає, що доступ до суду не є абсолютним і національним законодавством може обмежуватись, зокрема для дотримання правил судової процедури і це не є порушенням права на справедливий суд (рішення у справі «Станков проти Болгарії» від 12 липня 2007 року). Такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій.
При вирішенні питання про поновлення строку суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду.
Інститут процесуальних строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників справи та інших заінтересованих осіб добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Право на апеляційне оскарження судового рішення напряму залежить від обізнаності про наявність судового спору та своєчасності отримання судового рішення суду першої інстанції.
Норми ЦПК України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Поважними причинами пропуску процесуального строку вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення заяви стає неможливим або утрудненим, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.
Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку вирішує суд, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ.
Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14-ц (провадження № 61-27658св18).
Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання може бути задоволене.
Лише наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.
Під час вирішення питання про поновлення заявнику строку на апеляційне оскарження судового рішення апеляційний суд вищевказаного не врахував, формально вказав про наявність таких підстав, прийнявши до уваги лише те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не були залучені до розгляду справи як сторона, достеменно не з'ясувавши, що заявники з 2007 року не були обізнані про наявність рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2007 року.
Сам лише факт подання апеляційної скарги після спливу 10 років особою, не залученою до участі у справі, за відсутності належного обґрунтування причин пропуску строку на апеляційне оскарження, зважаючи на дату ухвалення оскарженого рішення (2007 рік), не може вважатися беззаперечною підставою для відкриття апеляційного провадження без поновлення процесуального строку, передбаченого на апеляційне оскарження.
Відповідно до положень статті 294 ЦПК України 2004 року, у редакції, чинній станом на 30 листопада 2007 року, заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
За правилами частини третьої статті 354 та частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній станом на 07 червня 2018 року) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, однак строк на апеляційне оскарження може бути поновлений у разі подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки.
Отже, положення частини другої статті 358 ЦПК України дають право суду на поновлення строку на апеляційне оскарження.
Суд повинен звертати увагу та дослідити усі доводи заявників, врахувати тривалість строку, який пропущено, поведінку заявників протягом цього строку. Суд повинен гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.
Апеляційний суд, вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у справі помилково послався на положення ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, залишив поза увагою пункт 13 Перехідних положень ЦПК України та дійшов хибного висновку про те, що апеляційну скаргу було подано у межах строку на апеляційне оскарження, а заява про поновлення строку на оскарження рішення суду є зайвою.
Строк на апеляційне оскарження рішення заявниками було пропущено більш ніж на рік, однак апеляційний суд не вирішив питання поновлення вказаного процесуального строку.
За таких обставин доводи заявника про немотивоване поновлення апеляційним судом ОСОБА_9 та ОСОБА_10 строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду заслуговують на увагу.
Враховуючи вищевикладене, ухвала суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження та постанова по суті спору у справі не можуть вважатися законними й обґрунтованими.
Разом з цим, відкриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_10 , апеляційний суд не встановив, яким чином рішенням місцевого суду порушено його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, а вирішуючи спір по суті у постанові не зазначив, чи мав ОСОБА_10 будь-які речові права на нерухоме майно у спірному житловому будинку на час вирішення справи судом.
При цьому, щодо права АТ «Альфа-Банк» на касаційне оскарження Верховний Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтями 17, 18 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі
у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Встановлено, що з 15 жовтня 2019 року АТ «Альфа-Банк» є правонаступником АКІБ «Укрсоцбанк».
04 серпня 2008 року між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_11 було укладено договір кредиту № 2008/13-1-08/383 на суму 360 000,00 доларів США. Також, між АКІБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_11 було укладено іпотечний договір на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, відповідно до якого в іпотеку було передано приміщення горища, загальною площею 498,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_12 .
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2017 року у справі № 522/12919/16 у рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_11 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за кредитним договором № 2008/13-1-08/383 від 04 серпня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме: приміщення горища, загальною площею 498,00 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів за ціною не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом у межах процедури виконавчого провадження.
02 вересня 2008 року між АКІБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_13 укладено договір кредиту, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 310 000 дол. США зі сплатою 15 % річних з кінцевим терміном повернення до 02 вересня
2018 року включно.
На забезпечення виконання умов договору кредиту 02 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_13 укладено іпотечний договір, предметом якого є приміщення горища загальною площею 499 кв. м у будинку АДРЕСА_2 , яке належить на праві приватної власності ОСОБА_13 на підставі договору купівлі-продажу від 15 серпня 2008 року.
Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 26 січня 2016 року
у справі № 522/15895/15-ц позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_13 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_13 за договором кредиту від 02 вересня 2008 року в розмірі 841 314,60 дол. США, що становить 20 889 841,52 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - приміщення горища загальною площею 499 кв. м на
АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_13 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 15 серпня 2008 року. Визнано за
ПАТ «Укрсоцбанк» право власності на приміщення горища за вказаною адресою.
Не погоджуючись з постановою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, АТ «Альфа-Банк», яке не брало участі у справі, оскаржило її
у касаційному порядку, посилаючись на те, що судом апеляційної інстанції вирішено питання про право власності на спірне горище, яке належить банку на праві власності, тому апеляційним судом вирішено питання про права особи, яка не брала участі у справі. Заявник також посилається на те, що апеляційним судом було необґрунтовано поновлено апелянтам строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду (понад 10 років).
Однією із підстав касаційного оскарження судового рішення є порушення/застосування судом норм матеріального чи процесуального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Апеляційний суд відкрив провадження та ухвалив рішення, яким скасував попереднє рішення суду першої інстанції, попри те, що апелянти звернулись зі значним пропуском строку апеляційного оскарження, тобто, поставив факт порушення матеріального права при вирішенні судом першої інстанції спору над принципом правової визначеності без вирішення питання про поновлення процесуального строку, передбаченого на апеляційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження у випадку подання через значний проміжок часу апеляційної скарги на рішення місцевого суду особою, яка не брала участі у справі.
Правові висновки з цього питання детально викладено зокрема у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 198/523/17 (провадження № 61-46462св18), від 22 січня 2020 року у справі № 2-2656/2006 (провадження № 61-13532св19), від 18 березня 2020 року у справі № 635/9156/13-ц (провадження № 61-43683св18), від 25 березня 2020 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 61-41041св18), від 15 липня 2020 року у справі № 613/1159/15-ц (провадження № 61-21779св19).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщосуд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Оскільки вказані недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, тому ухвала про відкриття апеляційного провадження та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити.
Постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2019 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23 липня 2018 року про відкриття апеляційного провадження у справі скасувати, а справу передати до суду апеляційної інстанції на новий розгляд зі стадії відкриття апеляційного провадження у справі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. С. Висоцька
СуддіА. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров
І. М. Фаловська