Ухвала
04 грудня 2020 року
м. Київ
справа № 188/487/20
провадження № 61-16904ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н.Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О.М., Білоконь О. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Петропавлівський районний відділ державної виконавчої служби Південно-східне регіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_2 , на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця,
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця.
Скаргу обґрунтовано незгодою ОСОБА_1 з діями державного виконавця, пов'язаними із визначенням розміру платежів, які утримуються із орендної плати за користування земельними ділянками, яку отримує ОСОБА_2 , яка є боржником за виконавчим провадженням. Вважає, що стягнення лише 20% з вказаних доходів суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Зазначає, що відсоток стягнення повинен становити 50% або 100% доходу боржника.
Ухвалою Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2020 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що орендна плата, яку отримує ОСОБА_2 за оренду земельних ділянок, фактично є іншим доходом боржника, тому в силу статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем вірно визначено, що утримання з боржника таких коштів на користь ОСОБА_1 відбувається в розмірі 20%.
У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року.
Касаційна скарга направлена до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду 09 листопада 2020 року, що підтверджується відповідним поштовим штемпелем на конверті.
У прохальній частині касаційної скарги заявником порушено питання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення з посиланням на те, що строк пропущено з поважних причин, оскільки повний текст постанови апеляційного суду заявник отримав 30 жовтня 2020 року.
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
З огляду на те, що касаційна скарга не містить підтвердження отримання заявником оскаржуваної постанови 30 жовтня 2020 року, однак, враховуючи, що відповідно до супровідного листа, який міститься в матеріалах касаційного провадження, Дніпровський апеляційний суд направив оскаржуване судове рішення 12 жовтня 2020 року, строк на касаційне оскарження судового рішення заявником пропущено з поважних причин, тому вважаємо за можливе його поновити.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги, оскільки не надали належної оцінки тій обставині, що статтею 70 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено жодних обмежень щодо розміру сум, які утримуються з орендної плати, яку отримує боржник.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Із оскаржуваних судових рішень, доданих до скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно з статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Вимогами ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог статтей 1,7 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», частини першої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Закону України «Про виконавче провадження"» випадках - на приватних виконавців.
Судами встановлено, що на примусовому виконанні Петропавлівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) перебуває зведене виконавче провадження № 53925776 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів.
У квітні 2020 року заявнику стало відомо про неможливість утримання із доходу боржника - ОСОБА_2 , який вона отримує від здачі в оренду земельних ділянок, більше ніж 20%, так як орендна плата фактично є іншим доходом боржника.
Відповідно до статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків;
за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків.
З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств, установ і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку із смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.
За іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.
Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.
Виходячи з положень статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», за загальним правилом розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії та інших доходів боржника не може перевищувати 20 відсотків, крім випадків, прямо зазначених у цій нормі, за наявності яких розмір відрахувань може складати п'ятдесят чи сімдесят відсотків.
Доводи касаційної скарги, що чинне законодавство не передбачає будь-яких обмежень стягнення з орендної плати є необґрунтованими, оскільки з аналізу вищевказаної статті вбачається, що орендна плата, яку отримує ОСОБА_2 за користування земельними ділянками, фактично є іншим доходом боржника, тому в силу статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки щодо інших доходів не встановлено винятки, за наявності яких розмір відрахувань може перевищувати 20 відсотків, державним виконавцем вірно визначено, що утримання з боржника таких коштів на користь ОСОБА_1 повинно відбуватися у розмірі 20 відсотків
Встановивши, що дії державного виконавця щодо встановлення розміру відрахувань з орендних платежів, які отримує боржник, на рівні 20 відсотків, відповідають вимогам статті 70 Закону України «Про виконавче провадження», суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 .
Доводи касаційної скарги ґрунтуються на хибному тлумаченні положень Закону України «Про виконавче провадження» та не вливають на законність та обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року є необґрунтованою.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 14 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Петропавлівський районний відділ державної виконавчої служби Південно-східне регіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), ОСОБА_2 , на рішення, дії та бездіяльність державного виконавця.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
О. В. Білоконь