02 грудня 2020 р.Справа № 440/5178/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 15.10.20 року по справі № 440/5178/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання бездіяльності протиправною,визнання протиправним та скасування рішення,зобов'язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,
18 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про:
- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії;
- визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , викладених в листах від 26.05.2020 та від 11.06.2020;
- зобов'язання призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 06.08.2019 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;
- стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди повернути позивачеві. Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
ОСОБА_1 , не погодившись з ухвалою суду першої інстанції , подала апеляційну скаргу, вважає , що вимога про стягнення коштів в сумі 100000 гривень за відшкодування моральної шкоди, заподіяної вищевказаними противоправними рішеннями, дією та бездіяльністю відповідача - не є самостійного вимогою, а є похідною вимогою від вимоги визнання протиправними акту, дії чи бездіяльності, котрі нанесли позивачці вищевказану моральну шкоду. Більш того, протиправність акту, дії чи бездіяльності відповідача є необхідною підставою, без якої не може існувати вимога про відшкодування шкоди. Посилається на те, що відповідно до п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» позовна вимога з приводу відшкодування моральної шкоди, яка заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір стосовно визнання противоправними рішень, дій та бездіяльності відповідача стосовно відмови в призначенні пенсії позивачці, є похідною від цієї немайнової вимоги - та не є об'єктом справляння судового збору. Як вбачається з прохальної частини позову в даній справі - позовна вимога з приводу відшкодування моральної шкоди, заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір стосовно визнання противоправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача стосовно відмови в призначенні пенсії позивачці та є похідною від цієї немайнової вимоги, саме тому позовна вимога з приводу відшкодування моральної шкоди не є об'єктом справляння судового збору. За вимогу про встановлення протиправним рішення, дії та/або бездіяльності відповідача, яка передує вимозі про відшкодування шкоди, Позивачка сплатила судовий збір у розмірі 840,80 грн. Аналіз висновку суду стосовно того, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, не спростовує факт того, що дана вимога є похідною від вимоги про визнання протиправними акту, дії чи бездіяльності, котрі нанесли моральну шкоду позивачці. Позивачка наполягає, що вона на підставі п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» взагалі не повинна платити за вимогу про відшкодування моральної шкоди, будь-то вимога майнового або не майнового характеру. Суд першої інстанції не взяв до уваги наявність рішення суду про визнання рішення відповідача протиправним та зробив необґрунтований висновок про те, що буцім-то не доведено протиправність рішення, дії чи бездіяльності відповідача. Таким чином, суд першої інстанції допустився помилки та надто формально підійшов до вирішення справи чим спричинив дискримінацію у доступі до правосуддя позивачки. Просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року , яка перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст. 229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи заявлений позов без руху, суд першої інстанції вказав на те, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі по тексту - КАС України), встановлено позивачеві усунути недоліки протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до Полтавського окружного адміністративного суду документа про сплату судового збору в розмірі 1000 грн. (отримувач : УК у м. Полтаві/м. Полтава/22030101, код ЄДРПОУ: 38019510, банк: Казначейство України (ЕАП), рахунок: UA518999980313141206084016002, призначення платежу : Судовий збір, за позовом ____ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Полтавський окружний адміністративний суд). Також, ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року роз'яснено позивачу, що в разі, якщо він не усуне недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява буде йому повернута.
09.10.2020 від представника позивача надійшло повідомлення про усунення недоліків позовної заяви по справі №440/5178/20, де зазначено, що у висновку Науково-консультаційної ради при Вищому Адміністративному Суді України стосовно проблеми застосування приписів Закону України від 08 липня 2011 року “Про судовий збір” - щодо визначення розміру ставок судового збору до вимоги про відшкодування моральної шкоді, встановлено, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою. Позовна вимога, про відшкодування моральної шкоди розглядається в адміністративному судочинстві, якщо вона була заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкти владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин і якщо вона заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Відповідно до пункту 13 частини другої статті 3 Закону України “Про судовий збір” позовна вимога про відшкодування моральної шкоди не є об'єктом справляння судового збору в адміністративному судочинстві.
Вказував на те, що відповідно до постанови від 16.04.2018 у справі №826/10288/17 Верховний Суд звернув увагу, що аналіз ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судовий збір", ч. 2 ст. 245 КАС України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акту, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права як наслідків протиправності акту, дії чи бездіяльності є однією вимогою.
Таким чином, на думку позивача, слід вважати, що відповідно до п.13 частини другої статті 3 Закону України “Про судовий збір” - позовна вимога з приводу відшкодування моральної шкоді, яка заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір є похідною від немайнової вимоги - визнання противоправними рішень, дій та бездіяльності відповідача стосовно відмови в призначенні пенсії позивачці, та не є об'єктом справляння судового збору.
Повертаючи позовну заяву з посиланням на вимоги п. 1 ч. 4 ст.169 КАС України, суд першої інстанції виходив з того , що позивач документа про сплату судового збору в розмірі 1000 грн. або документів на підтвердження підстави звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до закону суду не надав, отже, позивач не виконав вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху у встановлений строк, недоліки позовної заяви не усунув.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Так, згідно з п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Отже, положення п. 13 ч. 2 ст. 3 ЗУ "Про судовий збір" можуть бути застосовані при зверненні до апеляційного суду за оскарженням не будь-якого рішення суб'єкта владних повноважень, таким рішенням повинна бути заподіяна шкода, а в даній ситуації (у цій справі) позивачка оскаржує постанову про притягнення до адміністративної відповідальності.
Частиною 5 ст. 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Зміст цієї норми вказує на те, що вимога про відшкодування шкоди передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача. За такого правового врегулювання вимога про відшкодування шкоди не є об'єктом, за який справляється судовий збір. Водночас за вимогу, яка їй передує, такий платіж сплачується.
Проте, до адміністративного позову не додано судового рішення, яким станом на дату подання позовної заяви було б визнано таку бездіяльність протиправною і на підставі чого позивачем заявлялася б вимога про відшкодування шкоди, завданої такою бездіяльністю.
Доводи апелянта з посиланням на те , що суд першої інстанції не взяв до уваги наявність рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2019р. у справі № 440/4749/19 про визнання рішення Відповідача протиправним та зробив необґрунтований висновок про те, що буцім-то не доведено протиправність рішення, дії чи бездіяльності відповідача є помилковими , оскільки таким рішенням не визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії , на підставі чого позивачем заявлялася б вимога про відшкодування шкоди, завданої такою бездіяльністю. Такі вимоги заявлені позивачем саме в даному позові. Тобто , рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.01.2019р. у справі № 440/4749/19 не є судовим рішенням, яким станом на дату подання даного позовної заяви було б визнано таку бездіяльність протиправною і на підставі чого позивачем заявлялася б вимога про відшкодування шкоди, завданої такою бездіяльністю.
Крім цього, наведене законодавче положення поширюється лише на вимогу, яка визначена пунктом 6 частини першої статті 5 КАС України (стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю), тоді як подана ОСОБА_1 у даній справі позовна заява містить й іншу позовну вимогу (окрім стягнення моральної шкоди в сумі 100000 грн.), застережень щодо відсутності обов'язку справляння судового збору з якої Закон № 3674-VI не містить.
Відтак, застосування пункту 13 частини другої статті 3 Закону № 3674-VI у даному випадку є недоречним.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI, за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Зі змісту позовної заяви встановлено, що по суті основним предметом позовних вимог, що складає суть спірного питання, є вимоги про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії; визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , викладених в листах від 26.05.2020 та від 11.06.2020 та зобов'язання призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 06.08.2019 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, і ці вимоги є пов'язаними.
Вимога ж про стягнення грошових коштів за моральну шкоду у розмірі 100000 грн. є майновою та заявлена в одному провадженні з вимогами про вирішення спору немайнового характеру.
Так, згідно частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру. Якщо ж позивач вибрав інший спосіб відшкодування моральної шкоди, який не має грошового вираження (спростування неправдивих відомостей, прилюдне вибачення тощо), то така вимога є немайновою, а тому позовна вимога про відшкодування моральної шкоди грошима або майном є майновою, а вимога про відшкодування моральної шкоди в інший (немайновий) спосіб є немайновою вимогою.
Тобто, вимога про відшкодування моральної шкоди, що визначена у грошовому вимірі та що складає ціну матеріальних вимог, є майновою вимогою, а тому, судовий збір підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 08 листопада 2019 року у справі № 400/100/19 (К/9901/29662/19) та постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц (61-2367св18), в ухвалі від 09 вересня 2020 року у справі № 202/507/20(2-а/202/31/2020).
З урахуванням наведеного позивач зобов'язаний сплачувати судовий збір.
Суд звертає увагу на ті обставини, що сплата судового збору при поданні позовної заяви є законодавчо встановленим обов'язком та не може розцінюватися, як обмеження доступу до правосуддя. При цьому, як положеннями КАС України, так і Законом № 3674-VI передбачений та визначений порядок та механізм не тільки повернення судового збору за певних обставин (статті 7 цього Закону), а також розподілу судових витрат (статті 139 КАС України). Так, при задоволенні позовних вимог позивача понесені ними судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають відшкодуванню та стягненню таких коштів з суб'єкта владних повноважень.
Враховуючи наведене , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що апелянтом не виконано вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а тому є підстави для повернення апеляційної скарги.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Доводи позивача не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року по справі № 440/5178/20 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош
Повний текст постанови складено 07.12.2020 року